У книжках кульбаби

Звичайний день. Я за купою паперів сиджу, забувши про навколишній світ та його надзвичайну красу. Немає часу на будь-який відпочинок, вже мовчу про якусь подорож. Про таке можна тільки мріяти, але ж наразі моє бажання дещо інше. Треба більше старатись, стати кращим магістром, бути такою як Ванесса. Як би не працювала, іноді все ж таки є час піти в Долину Вітрів до великого дуба, щоб розвіяти сумніви на серці і знайти нові сили йти вперед. Скільки б не думала, робота сама себе не зробить. Повертаюсь до бухгалтерського обліку та фінансової звітності, звісно крім мене цим ніхто не займається. Кая на новому завданні, як завжди розбирається з Орденом Безодні. Хоча містер Ділюк завжди буде казати, про те що лицарям таку справу довіряти не можна, бо бачите вони нінащо не здатні. А сам прославляється вночі, захищаючи жителів Мондштадту, так званий опівнічний герой. Довго працювати не виходить, тому що в кабінет вривається дуже добре знайома мені особистість. Це Ліза, яка тримає в одній руці піднос з їжею, а в іншій декілька книг. Ногою зачиняє за собою двері та направляється в бік мого столу. Підійшовши ближче, відчуваю ніжний аромат квітів сесилії, яких я часто їй приношу зі Скелі Зорелова. Вона в захваті від них, чимось нагадують конвалії, такі ж білосніжні.

– Ти ще не прибрала тут? Знову запрацювалась, що забула про наш сніданок, – забираючи з-під моїх рук звіти, трохи ображено мовить.

– Я вже не чекала тебе. Ти прийшла на 36 хвилин пізніше ніж зазвичай, – підіймаюсь зі столу та починаю допомагати прибрати документи до поличок, поки вона розглядає кімнату в пошуках годинника.

– Ай справді, проспала… – хапається за голову, хлопає себе по лобі – соромно. Не хочу такого, я її не звинувачую ні в чому.

– Гей, все добре, ти ж знаєш, – повертаюсь до неї, присуваюсь впритул до обличчя, лапаю її долоню, торкаюсь нею своєї щоки, та дивлюсь прямо в смарагдові вічі. – Я не можу злитись на тебе.

– Знаю, дорогенька, – не розгубившись, вона нахиляється ближче і… Я до кінця не розумію всього що тільки що сталось, відчуваю лишень палаючий опік на лиці. – Будемо снідати?

“Невже ми будемо їсти? В нас давно вже нічого не було. То або я в роботі або вона забирає у боржників книги. Не хочу так.”

– Агов, Джин? Ти починати збираєшся чи ні? – глядить на мене своїми здивованими очима, звісно їй не звична така моя поведінка. Проте ці її двозначні слова, чи то натяки, не знаю й що робити.

– Так, звісно. Снідати… – обводжу її поглядом – красива. Цей прекрасний аромат зводить мене з розуму, ніби голова вимикається, яку так сильно налаштовувала на працю. Чортівня якась, ну і пішло воно все.

В очах все пливе, руки різко самі тягнуться до її м’якого волосся. Беру та притягую до себе ближче, вриваюсь в полон цих солодких губ. Ця дівчина звісно ж не розгубилась, вже й сама на відстає за моїми діями, наздоганяє. Рваними рухами роздягає мене, та ще й язичком вміло обводить по контуру піднебіння, від чого мені стає трішки лоскотно, але це відчуття ще більш розбурхує. Не вистачає місця, тіла рухаються в унісон від такої сильної пристрасті. Цілуватись та роздягатись це звісно чудово, але хочеться більшого, тому направляю нас в бік столу. Її сідниці вже труться об нього, я це помічаю та підіймаю легенько, щоб посадити туди. Проте виявляється там були ще якісь папери та їжа, якою мали поснідати, хоча ці предмети вже валяються на підлозі. Ми занадто зайняті, щоб звернути увагу на дзвеніння ложок та чашок, які з тріском летять зі столу в різні боки, та розбиваються.

– Взагалі-то це мій сервіз, дорогенька, – вирвавшись з пастки моїх вуст, тихо мовить, важко дихаючи. – Як відшкодовувати будеш?

– Зараз побачиш, – швидко зиркнула на її задоволене личко, та на ці малахітові, хитрі оченята, які показують грішне бажання. Я задираю її спідницю, опускаюсь на коліна, бачу ці гарненькі фіалкові та звичайно мереживні трусики, які так і просяться щоб зняти їх. Поки я повільно стягую білизну, вона тихенько скиглить від нетерпіння. Не хочу давати швидкої втіхи, пам’ятаю що в романах партнери часто дражнили своїх коханих, щоб надати ще більше насолоди. Я повинна добре постаратись заради неї. Вже тримаючи мереживо в своїх долонях, відкидаю в дальній закуток. Переді мною відкривається чудовий вигляд на її розкішницю, з якої рясно виділяються соки. Охоплюю руками її стегна, присуваю ближче до свого обличчя, і вже через секунду торкаюсь язиком губ, воджу ним колами, а вона вже не стримує в собі звуки, які музика для моїх вух. Рухаюсь по клітору, смокчу його, від чого він починає трохи пульсувати, так що ця відьмочка чуть не волає від задоволення. Трішки прискорююсь, хочу добавити ще й палець, проте Ліза мене зупиняє, тим що різко хапає мене за голову, занурюючи мій язик глибше, в мокреньку дірочку. Повітря поступово не вистачає, я то проникаю в її лоно, то виходжу з нього, розумію що вона ось-ось кінчить. Ще кілька секунд, і ось вона вже відтягує мене за волосся. На моєму обличчі красується її прозора рідина, що аж самовільно облизую губи.

– А ти молодець, – оглядає зверху вниз, її погляд трішки затуманений, але душа явно хоче продовження, – Підіймайся.

Говорить, немов наказуючи, хоча так воно і є. Моє тіло слухається та з сидячого положення, встає на ноги. Бібліотекарка не чекає, грубо притягує мене за талію, ближче до себе. Відсуває в бік вже мої трусики, і нахабно тре своїми пальцями там, від чого відразу ж стає волого. При цьому щось зухвало шепоче на вухо, лоскотячи мене своїм диханням. По всій кімнаті лунають вульгарні хлюпаючі звуки, які незабаром стають хлопаючими. Вона швидко вставляє в мене палець, а потім додає ще один. Я вже вся вигинаюсь в її руках, але ця пустунка вирішує використати свою стихію. Маленькі вібрації проходять по моєму тілу, а пізніше вже й сильні разом із проникненням. Мої стогони напевно чутно на весь Ордо Фавоніус, проте нас це взагалі не хвилює. Ще декілька її рухів рукою, і згодом вже повільно їх витягує, повністю просякнуті моїм соком. Вона сидить на столі, а я сперлась на неї, важко дихаємо.

– Дякую за сніданок, мила, – ледве говорю, бо кисень ще не відновився.

– А тобі за спаринг, – єхидно посміхається та цілує мене в щоку, розповсюджуючи електричні розряди по шкірі, та опісля залишаючи фіолетову мітку на обличчі.