Том Редл смокче Гаррі Поттеру прямо перед…

Гаррі хотів би сказати, що його стан зранку абсолютно не залежить від кількості випитого вночі, але в такому випадку він би нагло збрехав.

Тільки-но Гаррі відкрив очі, як на нього одночасно почало давити все: і світло, і шлунок зсередини, і біль на відтоптані ноги. А також почала давити рука, перекинута через його спину, яка міцно притискає його до себе, нібито лапа дракона, який захищає награбоване барахло.

Він кліпнув. Кліпнув ще раз, ще і ще, аж доки не відчув усе це в сто разів яскравіше.

Рука на його оголеному плечі була теплою та навіть гарячою (точно дихання дракона, – розсіяно відмітив Гаррі, проводячи рукою по багрових від відміток грудях). А ще неймовірно ніжною та м’якою. Він сказав би, що точно така ж шкіра й в немовляти, але ніколи їх не торкався. Тож все що залишалося, так це порівнювати її із своїми грубими долонями, покритими старими мозолями.

Світло, занадто яскраве для того, що в його власній кімнаті (зазвичай він щільно закриває полог, так, що пробитися може тільки звук будильника чи кулак Рона в плече) й занадто яскраве для того, щоб бути освітленням гуртожитку Слизеринців. Гаррі все ще думав, що там мокро, сиро і холодно. Як в справжньому лігві змій.

Але опізнати це приміщення все ще не міг, хоч би як так не перелазив весь Гоґвортс за всі сім років навчання.

Тут було… на диво затишно. На цілу мить, дуже довгу мить Гаррі захотілося лишитися тут, в обіймах цих гарячих рук і такого гарячого ж тіла. Хотілося дивитися як промені ранішнього сонця пестять бліду шкіру обличчя навпроти, так зручно й навіть по царськи вміщеного на подушці, по якій розкинулися курчаві темні патли. Хотілося аби ця м’яка ковдра ніколи не зникала, так, наче саме з її відсутністю все це моментально зникне. Гаррі жадав би не вилазити з цього великого ліжка увесь день.

Але йому просто прийшлося, коли вчорашній алкоголь вирішив вирватися на волю, незадоволений компанією жовчі.

Він смикнувся в сторону якихось дверей, аж коли рука, що так міцно пригортала його до себе, не стиснулася ще дужче.

– Пусти ж ти, драконій покидьку, – прошипів Гаррі, втім, без якої-небудь злоби, починаючи відчіпати пальці по одному.

Коли йому це вдалося в нього одразу ж вчепилася друга рука Редла, і тоді вже Гаррі почав дратуватися. Він впевнений, що прокинься цей покидьок на ліжку, повному жовчі, це категорично йому не сподобається. І це точно перекриє приємну спогади про проведену разом ніч. Тому він вдарив ребром долоні по проказливим пальцям і буквально влетів на всій швидкості в розкішну ванну кімнату, закриваючи двері (це було найважливішою деталлю – Гаррі сумнівався в тому, що випорожнення шлунку через рот під пильним оком чи вухом Редла кому-небудь принесло би радість. Він ледь звик до того як стоїть над душею Рон, посміюючись над стражданнями друга).

За ці декілька хвилин на колінах перед унітазом Гаррі встиг переосмислити своє життя від «а» до «я». Перед очима промайнув вчорашній вечір, – різдвяний бал – а також ніч, за яку ніс наслідки саме він. Редл собі спокійно ніжився в теплому ліжечку, ймовірно, дуже добре звиклий до вогневіскі. Навідмінно від Гаррі. Який ніколи не пив залпом таку кількість алкоголю.

…..і аж тут він жалісливо застогнав, пригадуючи чим закінчилося те, що Редлу закортіло відсмоктати йому прямо посеред коридору.

(Не будемо лукавити, все те, чим вони займалися на тому підвіконні, мало б змусити те бідне дерево змінити свій колір).

Гаррі не знав що йому робити – плакати чи сміятися, коли він застиг, не сміючи ні забрати рук з плечей Редла, ні прикрити своє обличчя, аби залишити хоча б краплю таємниці особистості. Схоже, йому не вдалося прикинутися тінню чи статуеткою, і він молився усім богам, аби тільки Редл не вирішив різко відсунутись. Мало того, що він проїдеться зубами по члену Гаррі, та ще й виставить його для розгляду темних, холодних і насмішливих очей бридкого Снейпа. 

– Не брезгуєте використовувати однокурсників задля власного задоволення, містере Поттер? – мовив професор з відцідженою особисто для нього отрутою і посміхнуся так, наче не в його повноваженнях було просто розвернутися і піти. 

Чорт візьми, Том Редл смокче його член сидячи перед ним на колінах, в той час як Снейп навіть не здогадується кого він тільки що ледь не назвав шльондрою. 

Чорт візьми.

Здається він навіть протрезвів. 

Гаррі важко зітхнув, сам не знаючи, чим саме спричинений цей вид. Чи то насолодою, яка нерівно билася в вухах з кожним необережним рухом Тома, який невимушено пестив його пеніс прямо перед тією людиною, котру усі люто ненавидять, чи то через те, що навіть не знав що на таке можна відповісти. 

(Хотілося б просто послати його до Мордреда, проклясти, все, що завгодно, аби тільки він зник. ) 

Тоді як Том обережно відсунувся, за своїми об’ємними кучерями ховаючи все, що треба, і, не повертаючись до професора, спокійно й холодно мовив в стегно Гаррі:

– Вірніше буде сказати що це я використовую його для своєї насолоди, професоре Снейп. Сер. У кожного свої уподобання в сексі. 

І саме в цей момент усе пішло до дупи. Але Гаррі ніколи не забуде виразу обличчя Снейпа, коли шок чітко відобразився на його обличчі. Кого й чого, але побачити старосту школи на колінах перед Поттером він точно не чекав. Здається, він навіть трішки прозрів і дещо зашарівся, коли зробив крок назад, а Гаррі м’яко й помітно погладив Тома по кучерям. 

І тоді мовчки втік. 

Вони трималися всього лише декілька секунд перед тим як розреготатися увесь голос. Редл схилив голову до ноги Гаррі, спираючись на неї, допоки не висміяв весь свій шлунок та не заспокоївся. 

І тут всередині Гаррі щось гучно надстріснуло, коли він побачив цю щиру широку посмішку та блискучі червоні губи. Навіть вічно бліді щоки Редла дещо порожевіли, в дивився він на Гаррі знизу-вверх. Було в цьому щось особливе. 

Ще хвилину вони просто дивилися один на одного, аж поки Том з явним наміром та ще лютішим бажанням не схопив його за лацкани офіційної мантії, пристрасно цілуючи, так, що Гаррі навіть обуритися не встиг, як його ноги зійшлися десь за спиною Редла. 

– Не думай що я захищав твою честь, – шепотів Том в перервах між цілунками, – Я всього лиш хотів хоча б раз у житті залишити його без дару мовлення. І мені це вдалось.

– Звісно, я так і подумав, – серйозно кивнув Гаррі, все ще легко посміюючись, і саме тому Редл грайливо вкусив його за кінчик носа.

–  Я б жадав перенести нашу зустріч в більш приватне приміщення та на більш м’які меблі, призначені саме для цього.

 – Ти?…

Гаррі зітхнув, ополіскуючи рот водою і змиваючи рвоту разом із слідами вчорашніх поцілунків, які ніби хотіли залишитися на вустах (будемо чесні: не тільки на них) назавжди. Він важко притулився чолом до холодної стіни, закриваючи очі.

І одразу ж пошкодував про це.

Він все ще не знав, плакати йому чи сміятися. А, можливо, сміятися крізь сльози чи плакати з усмішкою.

(Він би розбив цю вчорашню склянку собі об голову сьогодні. Нажаль, келих Редла був з металу, і у нього надто вмілий рот аби лупасити його по голові металевим келихом. Не дайте боги по губам попаде. Член, до речі, теж нічого такий).

В цьому ж стані його неочікувано застав Редл. Гаррі не знав скільки саме часу так просидів, але коли він підняв голову, то зустрівся з трішки насмішливим (потрібно вже звикнути до цього. Редл виглядає щиро тільки коли смокче член та коли його виймає) і задумливим поглядом. Він одразу ж сахнувся назад, підвівся та дещо розсіяно оглянув Редла перед ним.

Той стояв в одній розстібнутій сорочці на голе тіло та трусах, і нарешті в денному світлі Гаррі вдалося побачити ці ноги. Ці до біса дивовижні ноги. Не знав би Гаррі, що староста ненавидить Квідич (а про що ще було говорити під час сексу?) сказав би, що той – професійний гравець. Але це, мабуть, натреновані водити по всьому замку першаків ноги. Водити, знаходити їх та доглядати за ними, як та квочка. Гаррі певен, що ніхто на всю історію Гоґвортсу так не піклувався про цих малих як та фігура, яка завжди існувала на краєчку його підсвідомості в купі дітлахів.

Неочікувано Редл вхопив його за лікоть, і тільки тоді Гаррі відчув наскільки ж слабкий у нього зараз організм. Не знати чи від насиченої ночі, чи від цього виду оголеного Редла, чи від перешіптувань з унітазом.

– Ти поводишся як другокурсник, який вперше насьорбався пива, – незадоволено мовив Редл, хоча тут вірніше буде вжити «похмуро», все ще підтримуючи Гаррі та одним махом руки зчищаючи з них обох запахи минулої ночі. А потім обережно повів його назад в кімнату. – Серйозно, Поттер. Ти не ходиш на вечірки факультету? Ти чемпіон Гоґвортсу!

– Ходжу, але ніколи не п’ю стільки алкоголю і залпом, – щиро відповів Гаррі, все ще мліючи від цих необачних дотиків. І зосередився на Редлі коли вони сіли на ліжко. – Чому ти не пішов? Мені здається, сніданок вже давно розпочався.

Том здійняв брову поки Гаррі влаштовувався зручніше, повністю зосереджений на своїй справі.

– Я, можливо, дійсно покидьок, як ти і кажеш, але я не кидатиму людину з якою провів ніч.

Здається, після цієї заявки йому самому стало ніяково.

(Та Гаррі трішки розгубився, не пам’ятаючи коли саме звав Редла покидьком вголос. П’яне забвіння…)

Том дивився водночас так ніяково і так серйозно, що він ледь втримався від того щоб фиркнути. Такий щирий, ніби й не покидьок. Але Гаррі і знав, що це усього лишень дань моменту. І він розвеселився.

(Він би ніколи навіть самому собі не признався в тому, що йому теж стало ніяково. Навіть сидіти перед Снейпом з Томом Редлом між ногами було не так ніяково).

– Ти хотів би продовження вчорашнього, Томе? – всміхнувся він, схиляючись до свого випадкового «коханця», ховаючи таким чином інші свої емоції. Вони захоплять його пізніше, коли він сидітиме на своєму ліжку в самотині.

Том прижмурився і теж підсунувся якомога ближче.

– Чи хотів би я повторити, Гаррі? Однозначно так. Чи хотів би я зробити це прямо зараз? Однозначно ні.

Останні слова зірвалися з його язика прямо тоді, коли він легенько та майже не відчутно торкнуся вустами щоки здивовано Гаррі і тоді витонченим рухом піднявся, на ходу знаходячи свій одяг . Ще ніколи Гаррі не бачив щоб хтось збирався так швидко і організовано, тому дар мовлення повернувся до нього лиш тоді, коли тонкі та довгі пальці натиснули на дверну ручку.

– В якій ми кімнаті, Редл?

Він хотів запитати зовсім не те.

Том повернувся до нього, задумливо схиляючи голову набік.

– Один з закинутих кабінетів на восьмому поверсі. Якщо чогось бажати, то ти зможеш це зробити, Гаррі. В будь-якому стані.

Відповісти він хотів зовсім не те.

Та двері за Редлом тихо та обережно зачинилися, ніби назавжди їх відділяючи.