Темрява

Примітка: для позначення статевих органів троллів авторка використовувала транскрибовані терміни з англофандому “Bulge” та “Nook”. Тому що ксенофілія і я так хочу. Ці терміни виглядають погано в будь-якому перекладі. 

Каркат зачиняє двері та гасить світло. Кімнату заливає щільною, майже відчутно шовковистою темрявою. Дейв глибоко вдихає. У повітрі висить запах пилу, м’яти та чогось солодкуватого, хворобливо-лілейного.

Каркат проходить по кімнаті, чимось шурхотить. Дражниться. Він завжди дражниться, любить грати з Дейвом, наче зі своєю здобиччю. 

Хижак, справжній хижак. Причому в самому що тільки є біологічному сенсі. Цивілізований, розумний – але хижак, бачить у темряві та орієнтується на звуки і запахи. Зазвичай він добре придушує це в собі, але іноді його прориває. 

Не те, щоб Дейв був проти, звісно.

Але це може налякати.

Він голосно ковтає та чує шипіння. Стіни між кімнатами такі, що будь-який звук чутно, ніби його джерело зовсім поруч. Каркат не любить, коли хтось чує Дейва в такі хвилини, не хоче ділитися навіть такою дрібничкою. 

Дейв сидить на підлозі, спирається спиною на стіл, витягує ноги. Очі ніяк не хочуть звикати до темряви, вона м’яко оплітає зіниці та гіпнотизує.

Карката Дейв не стільки бачить, скільки відчуває. Він опускається на коліна поруч з ним та легко проводить кінчиками пальців по щоці.

Це питання. Якщо Дейв похитає головою, якщо хоч на секунду дасть зрозуміти, що він не в настрої, Каркат відсунеться та включить світло. А ще це попередження. Остання межа, тому що потім зупинити Карката не так легко. Дейв завжди має добре подумати, перш ніж реагувати на цей жест. 

Але Дейв розпалений – вже, зараз, адреналін стучить у нього в крові. Поки вони діставалися до цієї кімнати, Каркат зупинявся в самих несподіваних місцях, щоб поцілуватися та впевнитися, що Дейв зараз з ним та що Дейв не проти. Він піднімає руку і стискає пальці Карката в долоні . Каркат посміхається, тепло і частково вдячно – Дейв не бачить цього, але точно знає,так само, як знає, що без його згоди Каркат нічого не буде робити. 

Каркат видихає. Це звук на межі чутності, він тихий і, якби Каркат не сидів поруч, Дейв навряд чи розчув би його за гулом вентиляції. А після – підіймається з колін лише для того, щоб в наступну мить якнайзручніше влаштуватися на ногах Дейва. Він значно важче, ніж здається на вид, і чим більше він вовтузиться,тим сильніше це відчувається. 

Він нахиляється вперед, притискає зап’ястя Дейва до підлоги та застигає, майже торкаючися обличчя Дейва кінчиком носа. Чекає.

Серце стучить, мов шалене. Це далеко не перший раз і, Дейв впевнений, не останній. Він підхоплює гру та притискається губами до губ Карката, не цілуючи його – Каркат не любить, коли в такі моменти Дейв намагається перехопити контроль. Замість того він ще декілька секунд сидить нерухомо, щоб потім не поцілувати – впитися в рот Дейва, кожним дотиком крича одне і те саме.

Каркат кусає губу Дейва, не сильно, але відчутно, а кігтями проходиться по ніжній шкірі на внутрішній стороні зап’ястя,завдаючи легкого, пульсуючого болю. 

Перша мітка.

Зазвичай Каркат залишає три-чотири мітки, усі такі, щоб їх можна було сховати під одягом, але всі вони несуть одне і те ж значення.

“Мій”

Мій, мій, мій, шалене, хижацьке відчуття власництва, яке зазвичай прйчеться під патіною культури. У Карката карт-бланш, у нього на руках просто-таки флеш-рояль, Дейв поступливий і мякий, зовсім не проти цього, поки воно не тримається в давно визначених межах. 

Подряпини на зап’ястях відкликаються тягуче, і Дейву складно стримати стогін. Тиша – частина їх неоголошеної домовленості, Каркат від неї в абсолютно дитячому захваті.

Він ще раз кусає Дейва за губу, перш ніж відірватися від нього. Вперше це вийшло у нього зовсім безглуздо, він не розрахував силу укусу і прокусив до крові. Але це було давно, а зараз він навчився стримуватися навіть в такі моменти. 

По Дейву молнією пролітає тремтіння від того, як Каркат не може спокійно сісти, не в силах влаштуватися так, щоб опуклість йому не заважала, поки він не закінчить гратися. Каркат ловить цей порив та веде мокрим язиком вздовж шиї. Він безперечно вкрай задоволений, ні, неправильне формулювання, – він щасливий, він найближчим тижнем буде неймовірною лапулею, тому що точно впевниться, що Дейв – його і тільки його. 

Взагалі Дейв не проти.

Зараз так точно.

йому не до того, в голові шумить, наче від вуха до вуха пустили швидкісну автостраду, тисяча машин на годину, триста кілометрів швидкості, а Каркат все ще вовтузиться і кінчиками кігтів чіпляє застібку плаща. Дейв вовтузиться, наслідуючи його рухи. Ні, безперечно, хто б не створював богорівневу піжаму, він явно не передбачав необхідності в ній трахатися, особливо коли Каркат настільки близько. Дейв навіть через усі їх светри, плащі, піжами та джинси відчуває його балдж.

Каркат дихає так – одразу зрозуміло, що він відчуває те саме. Застібка нарешті піддається – її тихе клацання в тиші здається громом. Каркат чіпляється за плечі Дейва та тягне його на себе. Дейв підчиняється. 

Без опори для спини він відчуває себе зовсім беззахисним. Каркату лише того і треба, він хрипко посміюється та веде язиком по ключиці, здвигаючи в сторону воріт піжами. Язик холодний, сам Каркат холодний, його доторки – наче металлом по нервах, але цей метал м’який, живий, трохи шорсткий, Дейв відчуває, як від цього холоду по нервах летять засліплюючі білі сполохи. Він тягнеться слідом за цим доторком, але Каркат лише сильніше стискає пальці, кігті врізаються в шкіру на лопатках і Дейву здається, ніби по спині біжить струм. 

Не час.

Каркат ще не награвся.

Дейв відчуває себе цілковитою колодою, коли Каркат стягує з нього верх піжами і кидає кудись в сторону. Тканина м’яко б’ється о… щось, судячи з тихого шурхотіння – о… та яка різниця! Будь-який рух Дейва переривається ще в зачатку, Каркату значно більше подобається ловити його стан по змінам у диханні, по виразу обличчя – хижак, нічний хижак, цілковита для очей Дейва темрява для нього лише легкі сутінки.

Каркат ще раз широким рухом проходить по ключиці, ворушить стегнами, наче випадково чіпляє своїм балджем член Дейва – Дейв шкірою відчуває, як він посміхається в цей момент, – а потім кусає його за плече, не настіки сильно, щоб поранити, але відчутно.

Одного разу він порівняв зуби Дейва з жорнами, призначеними для розмелювання. Якщо це так, то у нього самого зуби акули – рвати, вигризати, різати, але зараз, коли відчуття від них пульсує по всьому тілу, на плечі, в голові, в серці, в паху, вони не гострі, а ніжні, мітять, але не ранять, і Дейв не може втримати короткий стогін. Каркат невдоволено кусає його знов – на цей раз там, де шия переходить в плече, зуби нижньої щелепи чіпляють ключицю.

Він прохолодний, сам збудоражений тим, що відбувається, у нього в очах відбивається циферблат будильника з полиці, він такий смішний з цією своєю власницькою владністю, але він взагалі не розуміє, що з нею робити, це миле, це таке неймовірно миле, що у Дейва в голові вир відчуттів та думок.  І все, що залишається Дейву – відчувати.

Каркат кусається, царапається, залишає тонкі візерунки з полос та точок, які набираються червоним, він усюди відразу, шия, руки, мочки вух, кігті на боках, зубами прихоплює шкіру трохи нижче за пупок. Укуси він зализує, волого холодить шкіру, а ще – цілує, і губи в нього теж значно грубші, ніж людські, а руки, що він робить руками, де він взагалі такого набрався, коли встиг?

Коли він запускає руку під пояс штанів та кінчиком кігтя лоскоче головку члена, Дейв схлипує, намагаючись утримати звук. Каркат піднімає очі і відбиток цифр в них швидко змінюється. Але Дейву не до часу, він піднімає руки і лізе Каркату під светр.

Він зовсім не проти, навпаки – вигинається, коли Дейв проходить розкритими долонями по ребрах, по личинкових слідах, а потім знов шипить. Невдоволений, що Дейв витягнув руки з-під светра, але це шипіння легко стишити поцілунком. Каркат намагається робити вигляд, ніби він невдоволений, що Дейв проявив ініціативу. Неймовірно милий. Особливо коли в нього не виходить. Але він все одно намагається. Інстінкти. Вони настільки не в’яжуться з ним, що Дейву лишається хіба що втрачати від того глузд.

Светр з Карката Дейв не знімає – тому що для цього треба відволіктися від нього, від його пальців, від рук, та взагалі від усього. А ще – тому, що Дейв не любить роздивлятися це тіло, гладеньке, зовсім не людське, це плутає в голові, а от торкатися, не маючи можливості роздивитися – так. Але Каркат зовсім не проти, для нього важливіше зняти штани – і з себе, бо балджу незручно, бо вони всі вже в генматеріалі, мокрі, хоч в відро віджимай, і з Дейва, бо такого ставлення навіть богорівнева піжама не витримає. Він так нервує, що в нього пальці в застібці плутаються, і Дейв розстібає її, а потім стягує разом з білизною. Балдж розгортається біля його пальців, слизька, волога, ласкава, його кінчик шмагає у повітрі у пошуках руки Дейва і Дейв привітно гладить його біля основи. Тепер вже Каркат намагається утримати звуки, і Дейв подумки посміхається – точніше, посміхнеться, коли буде згадувати це. Сам правила вигадав, сам і страждай, хижак ти іншопланетний, власник і взагалі неможливе створіння. Дейв лише на секунду трохи піднімається, коли Каркат зтягує з нього одяг десь до колін -йому вже не терпиться. Каркат присувається ближче і його балдж м’яко охоплює член Дейва, спираллю звиваючись навколо. Звичайно, вони вже говорили – про всі можливі засоби, і навіть пробували… намагалися… але з точки зору Дейва цей – найкращий.

Особливо коли можна сжати в долоні його балдж, притиская його до власного члена, а Каркат в ту саму секунду знов торкнеться кігтями до голівки. Дейв не має гадки, з чим можна порівняти ці відчуття, – та взагалі будь які відчуття, йому порівнювати нема з чим, з Каркатом щоразу – як вперше.

Думати взагалі не виходить. Балдж весь слизький від генматеріалу, гарячіше тіла Карката градусів на десять, гарячіше навіть людського тіла, і він ковзає і звивається, то майже нечутно, то сжимаючись навколо. Взагалі незрозуміло, з чим це порівняти – не язик, не рука, не якась інша частина тіла. Балдж, одним словом. 

Каркат намагається щось говорити прямо в поцілунок, нерозбірливо, від цього у Дейва взагалі голову веде. Він танцює пальцями – зверху балджу та під ним, кінчиками, нігтями, подушечками, притиская до свого члену і обережно відділяючи його – все, на що вистачає його фантазії та чуттєвості Карката.

У Дейва всі руки мокрі, він збуджений до межі, ще трохи… Але Каркат відривається від його губ, глибоко вдихає і припадає зубами до його шиї.

Зовсім не як раніше. Гостро. Боляче.

До вологої суміші запахів примішується легка металічна нота. Чари миті розвіюються, збудження спадає, залишаючися примарою самого себе.

Дейв смикає плечем, випадково вдаряючи Карката по носу, і відштовхує його від себе, а потім тягнеться до лампи на краю стола. Каркат жмуриться від яскравого світла, він розпалений, рум’яний, на губах – мазок червого. Дейв облизує руку і затискає пальцями укус на шиї, з якого струмить кров.

– Ми говорили про це, Каркат.

Каркат кілька разів кліпає. В нього таке обличчя, що Дейв просто не може сердитися, – залишки інстинктивної владності, збудження, повільне розуміння провини, шалена емоційна суміш, він такий милий, але все одно.

Дейв не любить кров. Ні власну, ні чужу.

Намагаючися не дивитися йому в очі, Каркат тягнеться в ящик столу за пластирем. Він виглядає забавно – кінчик балджу ворушиться в повітрі, ніби не розуміючи, що відбулося, і плямує генматеріалом светр, сам же – суцільна зібранність, прибирає пальці Дейва і заклеює пластирем з дотошністю студента, якому за це “відмінно” на екзамені пообіцяли. А потім сідає поруч.

Не на ноги Дейва, як раніше, а поруч. Дейв намагається зробити серйозне обличчя, вдати, ніби сердитий за таке сердите порушення всіх домовленостей, але Каркат дивиться в підлогу, рум’яний, така картиночка, просто валити на місці, а не хижак іншопланетний. 

Він нахиляє голову і тиче в бік Дейва лобом. Невдоволено хмуриться, трохи повертається і повторює, цього разу точно рогом проходячи під ребра. Іноді в нього такі котячі манери, що дивно.

– Я випадково, – каже він винувато і знов тиче в Дейва рогом. Вибачаєтьсятак.

У нього обличчя ще смішніше, ніж раніше, тому що він трохи злиться на власні маленькі ріжки, якими навіть пободатися нормально, як то в них прийнято, не виходить. 

Ну як на нього сердитися.

Дейв не може втримати посмішку. Він притягує Карката до себе і трепле по голові, то випадково, то спеціально поглажуючи основи ріжок.

Каркат сміється.