Таємнича незнайомка

Так, ну що ж, дворфе, чекай на мене, і свій кінець, бо він, як і я – близько. Нарешті, я взяла це завдання і якщо принесу голову цією людини, то отримаю достатньо золота на нову зброю та корм для мого дракондора ( примітка. дракондори – фенікси). Я повністю підготовлена до зустрічі з ним, але все одно хвилююся, а якщо щось піде не так?.

Треба йти, щоб думки не переросли у сумніви.

Швидко дістаючи мапу з маленької сумки на поясі, я бігаю очима, чекаючи поки моя магія покаже мені приблизне знаходження генерала. І так, як я зрозуміла, мені треба повернути на виході з міста та йти поки не побачу вежу. Ну, все доволі легко.

Я вийшла на вулицю, де мене зустріли теплі промені сонця Азерота (прим. планета), від яких Срібнемісяць ставав золотим, наче осінній листочок, що тільки-но впав з дерева. Хоч це і було літо, але відчувалася прохолода, яка тільки піде мені на користь, адже рубати голови при палючому сонці – не найкращий досвід. Думаючи про дорогу та сонце, я майже забула, що треба перевірити сумку. І так, зілля мани, хліб, і зброя ближнього бою. Багато не брала, адже це є одним з правил ренджерів: не набирати принади та дорогі речі, адже якщо вб’ють або покалічать, то не так шкода буде їх втратити і ворог нічого не отримає з них. До того ж, це не похід, а цілеспрямований напад.

Побачивши кинджал, я обережно провела пальцем по його кінцю.

– Гострий….Чудово!

Я хоч і впевнена у своїй магії, але на всякий випадок завжди маю при собі сімейну реліквію – кель’дорайський (прим. давня назва народу) ніж.

Коли я вийшла з міста, то почала відчувати чужі погляди, наче хтось слідкує за мною. Обертаючись, я нікого не бачила, гм.

Через декілька хвилин я була біля вежі. Дивно, що на мене так ніхто і не напав, це добре, звичайно, але трохи насторожує. Повільно обертаючись навколо себе, я пильно вдивлялася в кожен кущ.

Вони мене бачили, і скоріш за все, дивляться на мене ЗАРАЗ.

Переді мною різко з’явився нічний ельф. Ці кляті слідопити. Він намагався штовхнути мене, бо думав, що несподіваною появою зіб’є з пантелику, адже я чародійка, але цей кал’дорай навіть не здогадувався, що ельфів крові вчать не тільки магії, а й мистецтву бою. Одним махом я перехопила його кулак, який повинен був прилетіти мені в голову. Прилетів, але не в мою. Закрутивши руки йому за спину, він відчув поштовх та полетів своїм гарненьким лицем прямісінько у родючу землю. На останок, використала закляття замороження, щоб він мені не заважав. Витерши руки, я різко обернулася, бо знову відчула погляд. Треба швидко вбити цього дворфа і повернутися назад, бо це відчуття спостерігання зводить з розуму.

Великі двері були відкриті, а у самій вежі були лише самотні сходинки, які вели нагору. На щастя, вони не були довгими. Тихо ідучи, я готувала закляття для миттєвої атаки. Помаранчево – білі стіни, розмальовані червоними орнаментами у традиційному стилі сін’дорей, були такими… сумними, наче у них відібрали улюбленого господаря. По правді, так і є, адже ця вежа належала нам. Колись. Поки деякі щури ворожої фракції не захотіли нашої руди, що знаходиться в цих землях. Разом з магією я відчула запалення ненависть. І тепер немає сумнівів, що я приб’ю цю мразоту.

А ось і він. Стоїть спиною на яку падає довга коса рудого волосся, заплетена багатьма жовтими резинками. Переможно посміхнувшись, я кинула в нього льодяний шар, який прилетів йому прямо в шию. Бум!

– Ай, це що, це хто, оленя мені на руки, що це було!?

Не встиг він обернутися, як в нього полетів другий шар, а за ним колючі глиби. Відчуваючи скажений азарт та наближення нагороди, я розслабилися та забула про пильність. А дарма, адже в один момент мене відштовхнули в сторону. Як я могла забути, що якщо є один слідопит, то поряд буде ще двоє. Дідько!

Я змогла втриматися на ногах, але зрозуміла, що моя магія закінчується, і треба негайно та непомітно дістати кинджал.

– Блять.

– Ой, ельфійки знають такі слова? – з насмішкою промовив нічний ельф.

Цей голос. Я його знаю. Навіть не дивлячись в обличчя впізнала.

– Ти?

– А ти навіть в очі мені не дивишся, і взагалі мене не помітила. Хах, теж мені, ельфійка крові.

Піднявши погляд, я побачила його. Дивовижно, як підлітковий вік все змінює. Колись, ми разом каталися на гірках та їли солодких кальмарів на фестивалі, а зараз готові повбивати одне одного.

– Ну, чого мовчиш, сказати нема чого? Чи ти в шоці від того якого ельфа втратила.

Повернувши спиною до мене, він почав демонстративно ходити та вихвалятися, принижуючи мене.

Куток моїх губ повільно піднявся доверху, адже давній знайомий відвлікся на глузування, тому не помітив як я підбігла до нього та провела кинджалом по нозі.

– Ах, ти стерво!

Ми почали битися, один рух за одним, промах, вислизування та пряме попадання. Незважаючи на те, що я не давала спуску, в нього була перевага у зброї, два витончених гострих ножа вигравали мого одного кинджала, та й навики відрізнялися, адже, як-не-як, він – професійний вбивця.

– Ай!

В якийсь момент, я відлетіла до стіни, і сповзла по ній. Живіт пронизав різкий та пекучий біль. Мене глибоко поранили, чорт!

Врятувати мене могла зараз тільки магія зцілення, яку я, на щастя, нещодавно вивчила. Приклавши руку до живота, біль почав потрохи зменшуватися. Магія не зможе повністю загоїти рану, вона тільки уповільнить кров та полегшить біль, але цього вистачить.

До мене знову підбіг цей слідопит. Він присів на навпочіпки і дивився мені прямо в лице, наче шукав там щось, читав, як книжку.

– Що ти хочеш? – тихо, крізь зуби спитала я.

Він усміхнувся.

– Намагаюся зрозуміти, чому ти досі не втратила свідомость від такої рани.

Опустивши погляд нижче, він побачив, як я тримаю руку на животі. Зрозумів, паскуда фіолетова. Піднявши очі на моє лице, він прибрав тремтячу долоню та притиснув її до підлоги, зловтішно дивлячись мені у вічі.

Я простогнала від різкої появи болю.

– Мерзотник.

Він розсміявся.

– Жалка ельфійка крові, як і весь твій народ.

Клятий ельф насолоджувався моїм станом, ненормальний.

Я розсміялась.

– Що? Чому ти смієшся? Що тут веселого?

Момент, і він став вже злим, бо йому страшно втратити владу, боїться бути приниженим ельфійкою крові.

– Ти, жалюгідний ельфе, який образився на звичайну відмову, ти захищаєш цього дворфа, який краде чужі копалини. Де ж той добрий нічний парубок, що прагнув справедливості? Та війна змінила нас, вона змінила всіх, але ельфи крові стали сильніше, ми вижили, відбудувалися, а ви? Ви почали красти наше, а якщо ми хочемо це повернути, то просто вбиваєте. Спостерігаєте за повільною кончиною. –

Ти ж а л ю г і д н и й, – по літерам вимовила я, дивлячись прямо у вічі.

Нічний ельф розгубився, він не знав, що відповісти, його вуста затремтіли. Він опустив голову та почав махати нею, а потім дістав ніж і підставив його прямо до мого горла.

– Помри, сін’дорей!

Я тяжко проковтнула слину, заплющила очі та приготувалася до смерті, але почула важкий звук, стогін і трескіт стін. Я розплющила очі і побачила як Він був втиснутий в стіну на іншому боці вежі. А біля нього стояла ельфійка? Чи то крові, чи то ні. Але в неї були рога, а на тілі великі, яскраво зелені татуювання. Я не бачила обличчя, але її тіло було неймовірно сильним і, в той же час, дивним. Шкіра була блідою, вкрита маленькими шипами уздовж руки до ліктя, ще були якісь сліди опіків на босих ступнях та животі.

Через те що я втратила багато крові перед очима все пливло, моє дихання було рідким та тяжким, а тіла я майже не відчувала. Все здавалося як у тумані.

Бачу, як дивна ельфійка розібралася зі слідопитом, а потім, високо підстрибнувши, вона опинилась біля генерала.

Мою ж увагу привернула її зброя.

Що це? Наче половина розділеного віддзеркаленого кинджала. Вона вбиває генерала, спалюючи його зеленим пламенем, та підлітає. До мене? В неї крила кажана? Хто вона така? І чому не вбила мене? А може зараз вб’є?

– Я….сумка….хліб, – слова давалися складно, але ця ельфійка, якщо вона нею є, начебто зрозуміла. Незнайомка взяла мою сумку.

В неї такі великі нігті, наче кігті пантери, подумала я, і почала втрачати свідомість, але при цьому не відчувала падіння, мою голову тримає чиясь рука. Така м’яка та сильна.

….

Аромат сонячних трав та теплих свічок вдарив мені до носа. Я зробила глибокий вдих та видих і зрозуміла, що жива.

– Прокинулася! Прокинулася!

– Звичайно прокинулася, тільки не кричи ти так!

Лікарка та її помічник підійшли до мене, по-доброму дивлячись і усміхаючись.

– Як ти, наша мисливиця за головами?

– А де генерал? Він мертвий? – я ще була слабка, але говорити вже було легше, і все ж таки, мені доведеться згадати всі ці події, які на мить почали здаватися сном.

– Ти що, зовсім не пам’ятаєш?

Я заперечливо махнула головою.

– Ой, любчику, принеси ще чаю, і візьми суп в яскравій мисці з намальованим котиком, будь ласка! – ласкаво звернулася лікарка до свого помічника, та послала йому повітряний поцілунок.

– Добре, люба.

– Дякую!

Лікарка повернулася до мене і взяла мою долонь в свою, почавши ніжно гладити. Я відчула її тепло, яке розлилося по моєму тілу, наче тепла кава взимку. Вона зробила тяжкий видих і почала говорити.

– Ти, як пішла за генералом, так довго тебе не було, перейматися вже почали, але паніку не підіймали, вирішили поки відправити двоє вартових на вихід міста, щоб зустріли тебе. Чекаємо, чекаємо, а тебе нема. Вже сонце сідати почало. І ось, чуємо, хтось кричить «Лікарку, швидко». Я біжу, а там ти. Кажуть, що прийшла і майже одразу впала, а із сумки в тебе випала голова того дворфа – генерала, а потім ще три голови нічних слідопитів. Я забираю тебе швидко до себе, а в тебе живіт перев’язаний. Багато крові втратила, але витримала, я ще такого не бачила, ти молодець. – знавиця трав щиро усміхалася, а на її очах застигли сльози. Вона дуже злякалася, але все обійшлось.

– До речі! Ледве не забула! – пані  підскочила та побігла до шафи з якої дістала зелений кристал. – Я знайшла це у тебе в одязі, може, ти захочеш залишити його собі. – забравши кристал з рук лікарки, я почала оглядати його, раптом в голові з’явились деталі бою. Та ельфійка – напівдемонеса врятувала мені життя, але хто Вона?

– Дорогенька, в тебе все нормально? Нічого не болить? Голова не паморочиться?

Я занурилася у думки і навіть не почула, що до мене звертаються.

– Ні, все добре, дякую вам, а коли мені можно вже додому?

– Почекай трохи, треба ще випити чаю та поїсти суп. А ось і він!

Помічник обережно поставив страву біля мого ліжка та отримав поцілуй у щічку від лікарки. Вони такі милі, їх люблять усі в нашому місті.

Я вирішила ще трохи полежати, а потім піти у бібліотеку. Треба дізнатися, що за незнайомка мене врятувала.

….

Та хто ж ти така?!

У великій, по магічному гарній бібліотеці, з багатої кількістю просторих і різнокольорових залів, стояв стіл на якому були розкинуті книжки та зім’яті, розмальовані, розписані листки паперу.

— Я перебрала з – десяток книг по 900 сторінок, чому про тебе нічого ніде нема?

Зла і розгублена, я ходила туди сюди, перебираючи весь цей хаос в своїх думках в один момент зрозуміла, що треба заспокоїтися. Повернулася за стіл, занурилася в долоні, вдих видих, вдих видих.

Так, добре, треба згадати більше деталей. Я знаю, що в неї є: крила кажана, великі рога, неймовірна сила, шипи на тілі, підпалена шкіра, татуювання, довге волосся. Можно було закінчити на тому, що вона демон, але демони не ведуть себе так, а ще в неї були великі вуха, вона точно сін’дорей, одна з нас, але чому така інша? Відхилившись на спинку м’якого стільця, я побачила своє відображення у зеркальній стелі. Точно! Я підскочила і підбігла до дзеркала, пильно вдивляючись в нього, згадуючи розвиток подій, в надії згадати ще хоч щось. Ніж біля горла, звук, слідопит у стіні, шипи, генерал, крила, зелене полум’я.

Згадала! В неї була пов’язка на очах, але як тоді вона бачила мене, генерала та слідопита?

Я знову занурилася у думки, поки не помітила зелене світло у мене на тілі. Це кристал. Але чому він світиться? Скоріш за все, він належить тій ельфійці.

Можливо, він зможе показати мені в якій книзі йдеться про таких як вона. Треба повільно рухатися в якусь зі сторін. Через декілька кроків, кристал засвітився з неймовірною силою. Повернувшись до книг, я побачила історію нічних ельфів. Що? Серйозно? Здається, якийсь жарт, але потрібно спробувати.

Я витягнула велику енциклопедію яка була схожа на зоряне небо або якусь далеку галактику, переливаючись синіми та фіолетовими відтінками.

Тут сказано про їхню Богиню, про природу, далі про народження двох братів, про жрицю, та зрадництво одного з братів і перетворення його на демона. А ось це вже цікаво. Ельф став демоном чи як? А якщо він став напів демоном? Прочитавши далі я отримала відповіді на свої запитання і нарешті зрозуміла хто Вона. Тепер залишилось тільки знайти тебе, мисливице на демонів.

Здавалося, темно – зелений кристал на моїй шиї ставав яскравіше кожен раз як я згадую про неї. Це її річ, яку треба повернути.

– Ти мені допоможеш, правда?- звернулася я вголос до кристала, і натхненна продовжила свій шлях до знаходження таємничої ельфійки.