Страх Невідомого

Максим Камінський кинув погляд на будівлю стереотипного американського кінотеатру, осяяну місячним світлом.

«Цікаво, хто захоче мешкати в кінотеатрі. Можливо, вбивця-кіноман?»

Макс посміхнувся і зайшов у вестибюль, на вітрині якого красувались різні ласощі. Він підішов до вітрини і взяв декілька шматків зефіру. Раптом позаду пролугнали швидкі кроки. Макс відразу скочив за двері і витягнув з піхов свою улюблену іграшку — німецький штик-ніж.

В кінотеатр забігла бліда дівчина з білим волоссям. Макс відразу її впізнав і схопив за волосся.

— Кудись зібралась, Сейбл? — усміхнувся Макс і вдарив її рукояткою ножа в обличчя. — При нашій останній зустрічі тобі пощастило добігти до люка. Але тепер везіння закінчилося! Від кого ти так тікала?

— Відпусти мене, вилупку! — простогнала Сейбл.

— Розмріялась. Відповідай на питання, інакше… — Макс повільно провів кінчиком ножа по грудях дівчини, зупинившись навпроти серця.

— Ти не вб’єш мене. Сутність не дозволить, поки я двічі не повишу на гаку!

— Розумно. Але Сутність хоче, щоб и страждала. Як і я!

Макс притиснув Сейбл до стіни і повільно ввів ніж їй в плече. Дівчина закричала.

— Ну, від кого ти тікала, курво?!

— Від Невідомого!

— Ти сама не знаєш від чого ти тікала?

— На відміну від тебе, знаю! І сподіваюся, що воно проламає тобі череп!

Раптом Сейбл вдарила Макса коліном в пах. Він відскочив, стогнучи від болю. Дівчина схопилась за штик і висмикнула його з плеча, проте ніж вилетів з її рук прямо в долоню Макса.

— Якого біса?!

— Телекінез, курво! А зараз ти пошкодуєш, що опиралась! Я обожнюю завдавати болю, але терпіти не можу, коли його завдають мені! Готуйся до справжнього насильства!

Сейбл кинула зляканий погляд спочатку на Історика, а потім — на щось позаду нього. Макс вловив цей погляд, різко обернувся — і ледве встиг відбити штиком пожежну сокиру, яка летіла опускалась на його голову. Тварюка, схожа на перекручену людину, крутнулась, втратила рівновагу і впала, проте з миттєво піднялась на ноги, звиваючись, наче змія. Історик поглянув на пику чудовиська — з порожніми очницями і вирізаною широкою посмішкою. Не розтуляючи довгі зупи, воно промугикало:

— Привіт. Хочеш цукерочку?

— Хочу, але не від тебе! — вигукнув Макс і кинув в голову Невідомого свого ножа. Підсилений телекінезом клинок увійшов в високий лоб по саме руків’я. Чудовисько похитнулося, проте схопило ніж і висмикнуло з голови, а рана на очах затягнулася. Макс вирвав ножа з лапи і витягнув з-за пазухи Кольт-1911.

— Побачимо, на що ти здатний, опудало! — і відкрив вогонь. Потужні кулі 45-го калібру відкинули чудовисько до стіни, проте, коли магазин спорожнів, кулі почали випадати з дірок, що відразу затягувались.

«Треба валити звідси, поки воно не отямилося!»

Макс побіг, на ходу перезаряджаючи пістолета і думаючи, що далі робити. Спробував телепортуватись назад у маєток, проте нічого не сталося. Раптом пролунав знайомий голос.

— Поки випробування не закінчилось, ти нікуди не підеш! — промовила Сутність. — Тобі доведеться відкрити ворота, якщо хочеш вижити!

Історик добіг до пам’ятника засновникам Грінвілла і почув знайомий дзвін заведеного генератора. Макса осяяло: щоб відрити ворота, необхідно відремонтувати 5 генераторів, а сам він не може відремонтувати їх, оскільки від дотику вбивці генератори ламаються. Відповідно, треба…

Позаду статуї пролунали кроки, а за ними — шурхіт дротів. Макс виглянув з-за постаменту і побачив кучеряву руду дівчину у відьомському капелюшку.

— Привіт, Мікаело! — вигукнув Історик, направивиши пістолет їй в голову.

— Ще й ти тут?!

— Ага, і, схоже, ми на одному боці. Невідоме хоче вбити нас усіх. Бери свою подружку-готку і ремонтуй генератори, а я відволічу це опудало!

— Що?…

— Стули пельку і працюй! А якщо спробуєш використати проти мене свою жалюгідну магію, то я власноручно тебе приб’ю!

Макс відійшов подалі шукати наступних вцілілих і помітив Сейбл, за якою гналось Невідоме.

— Хочеш свинцеву цукерочку?! — вигукнув Історик і всадив кулю у викривлену ногу монстра. Невідоме повалилось на землю, перекидаючись в пилюці.

***

— Я бачу генератори! — вигукнула здивована Сейбл, зупинившись біля генератора, який ремонтувала Мікаела.

— Бо я телепатично передав тобі їхнє розташування. — пролунав голос Історика прямо в її голові. — Ремонтуйте, поки я розважаюся з цим дурком!

— Історик тепер на нашому боці. — усміхнулась Сейбл. — А я думала, що мене вже нічим не здивуєш!

— Йому не можна довіряти, але нам в будь-якому разі потрібно відремонтувати генератори. Постараємось не потрапляти на очі ні Історику, ні Невідомому!

***

Невідоме не вставало. Макс дивився на перекошене тіло і думав, що б це мало означати, поки не помітив, що рана на нозі вже зникла, проте поруч не лежала виштовхана регенерацією куля. Історик витягнів штик і, тримаючи пістолета напоготові в іншій руці, обережно торкнувся чудовиська кінчиком леза. Клинок увійшов в Невідоме, наче в голограму — не залишивши рани і не зустрівши опору тіла.

— Якого біса?!

Макс просунув руку з ножем глибше в Невідоме, проте не відчув нічого. Натомість істота почала наче розчинятись у повітрі.

— Отже, ти можеш створювати свої копії і телепортуватись. — пробурмотів Історик — Нічого собі! Тепер треба знайти тебе, поки ти не дістався до черв’яків!

Пролунали ще 2 дзвони від зремонтованих генераторів. Одночасно в небі над кінотеатром з’явилась воронка, з якої вилізли довжелезні чорні кігті.

«Один з черв’яків таки потрапив в лапи Невідомого. Швидше працюйте, придурки!» — подумав Макс і кинувся до місця жертвопринесення. Він вибіг на парковку і побачив вдалині перекошений силует. В ту ж мить Невідоме обернулося — і зникло. Макс на мить розгубився, проте зрозумів, що воно зробило, і поглянув на чорний вхід кінотеатру, звідки бігло Невідоме, махаючи сокирою.

Пролунав дзвін ще одного заведеного генератора. Макс усміхнувся і махнув рукою. Один з автомобілів, який стояв на парковці, полетів у Невідоме, загородивши вхід. Пролунала сирена: вцілілі доремонтували всі генератори.

***

— Швидше відкривай ворота, Сейбл, поки не прийшов Історик! — вигукнула Мікаела, коли вони добігли до рубльника.

— Скучили за мною, дівчатка?!

Макс виглянув з-за найближчого каменю, тримаючи в одній руці пакет з логотипом кінотеатру, а в іншій — Кольт -1911.

— Сподіваюся, ви гарно провели час, поки я розважався з перекошеним? — усміхнувся Історик. — До речі, а де третій?

— Невідоме погналося за ним — ось так ти його відволік! — сказала Мікаела.

— Я його розчавив машиною, а воно ще тут? Мабуть, встигло телепортуватись!

Вдалин з’явився силует чолоівка, за яким гналось Невідоме. Воно вистрілило кулею зі свого живота, яка влучила у вцілілого. Той помітно сповільнився.

Позаду пролунав скрип: ворота відчинились.

— Нарешті! — вигукнув Макс. — А тепер я валю з цього смітника!

Макс пробіг декілька метрів, проте впервся в частокіл шипів.

— Якого біса?! Ти ж сказала, що я втечу, коли відкриються ворота!

— Прохід не безкоштовний. — прошепотіла Сутність

Макс відразу зрозумів, чого хоче божество. Він вибіг з-за воріт, витягнув пістолет, прицілився і вистрілив. Куля перебила ногу втікача і той впав. Невідоме відразу кинулось на нього і випустило з живота щупальця, які пробили його очі і рот.

***

Поки Історик насолоджувався видовищем, Мікаела і Сейбл встигли вибігти за ворота.

— Цей псих так просто підставив нещасного! — вигукнула Мікаела.

— Перший закон природи, дівчатка: вбий або помри! — усміхнувся Історик, який також пройшов через ворота і зупинився біля вогнища. — Хто, як не ми, вбивці, це знаємо. Зефірчику?

Макс витягнув з пакета пачку зефіру і простягнув її дівчатам. Ті не поворухнулися.

— Розслабтесь. Це ваша територія. Сутність не дозволяє мені вас тут повбивати. Лови!

Він кинув коробку зефіру Мікаелі. Дівчина її зловила.

— А тепер давайте посидимо біля вогнища і послухаємо ваші історії. Ти ж любиш історії, Сейбл? Хочеш почути історію про студентку, трусики і гранату?

— Ні!

— Тоді слухай. Одного разу якась 20-річна курва з факультету археології наїхала на мене. «Ти жалюгідний крадій! Твої знахідки мають бути в музеї!» Я нічого не відповів на цей налеп. Просто схопив її за горлянку і запхав їй в трусики свіжовикопану гранату. І вона спрацювала!

— І як ти пояснив це поліції? — похмуро сказала Сейбл. Макс з радістю відзначив жах в її очах.

— Сказав, що це був нещасний випадок на розкопках. 1% археологів щороку підриваються. Трагічна випадковість! А тепер ваша черга розповідати, а я поки придумаю, яким способом я вб’ю вас, коли ми зустрінемось на наступних веселощах!