Старість

Старість.

Я сподіваюся, що кожному із нас доведеться її відчути на собі. Так, нам буде важко ходити, наше тіло болітиме, можливо, ми почуватимемося втомленими та знесиленими, але скільки всього в нас залишиться: усі наші виконані мрії, усі спогади та почуття, усі найсвітліші та найважливіші моменти в житті. І це найцінніше, що ми можемо отримати.

У нас може виникати бажання виправити минулі помилки, щоб забути і не соромитися того, що нас може турбувати. Але якби це не сталося, то й не було того цінного життєвого досвіду, який нам дала та чи інша ситуація. Якби людина мала право уникнути всіх своїх проблем і помилок, то яким би було її життя?

То яким би було життя того, хто жодного разу не зробив висновків зі своїх вчинків?

Часто, люди похилого віку починають згадувати все, що трапилося з ними протягом життя. Ось і зараз, якщо ми заглянемо в один із будинків на узбережжі моря, то зможемо побачити світло, яке розповсюджується від старого каміну, а перед ним, сидячи на м’якому дивану та закутавшись в теплий плед сидить подружня пара та, випиваючи смачного чорного чаю спостерігає за язиками багряного полум’я, яке освітлює все навколо.

Цей будинок, що належить старим містер і місіс Стайлс, є невеликим за розмірами, але просто світиться теплом, затишком та коханням. Цей будиночок своїми руками збудували наші герої. Вони багато часу витратили на це, але воно того варте. Чоловік із жінкою хотіли відірвати себе від міської метушні та оселитися біля моря. Це вони і зробили, і тому цей будинок для них надзвичайно цінний та особливий.

– А пам’ятаєш, як ми зустрілися? – спитав тихий голос місіс Стайлс, розвіюючи цю казкову тишу, панувавшу в кімнаті.

– Звичайно пам’ятаю, таке складно забути, – відповів так само тихо містер Стайлс з тією ж незмінною його голосу хрипотою.

– Знаєш, я зовсім не жалкую, що тоді посміялася з твоїх жартів, – сказала жінка і на останніх словах мило і щиро усміхнулася, чим змусила чоловіка відповісти тим самим.

– Чому я крізь стільки років, не навчився не усміхатися тобі у відповідь?

– Не знаю. Може, ти не можеш протистояти моїм чарам? – відповіла йому Амелія, явно, жартома.

– Та ні, я просто кохаю тебе, – відповів містер Стайлс, показуючи свої милі ямочки, які з часом стали обрамленими зморшками.

– А я тебе кохаю. Сильно-сильно. Більше моря.

– Більше моря? – спитав він, хитро посміхаючись, від чого зморшки на його обличчі виділилися яскравіше.

– Більше моря, – щиро промовила вона з щасливою усмішкою, і перевела свій погляд на вогонь. Її чоловік нахилився до неї, і ніжно поцілував у лоба, від чого жінка ще більше усміхнулася і взяла його за руку, сильно переплітаючи їхні зморщені віком пальці.

Та залишимо їх на самоті, і не порушуватимемо їх досконалу, теплу ідилію, що огортає все узбережжя любов’ю і щирістю почуттів.