Розділ

– Ну що, тобі вдалося його зацікавити? – Питання пролунало так само несподівано, як і його автор з’явився в великій просторій кімнаті, зі смаком прикрашеній гарними, стильними модерними меблями. Світлі тони які тут переважали, робили її ще більшою ніж вона здавалася. Білі меблі, великі вікна та напівпрозорі шовкові штори робили приміщення схожим на якийсь просторий зал і водночас воно здавалося таким морозним, прохолодним, здавалося ніби тут холод може відчуватися гостріше аніж в лютий мороз на вулиці взимку. Хоч зараз і тепла весна, але опинившись тут почуваєш себе ніби в зимовій казці. Так само гарно і так само зимно та морозно.
Досить часто інтер’єр відображує внутрішній світ і характер власника чи власниці кімнати або будинку. Цей випадок мабуть і не став виключенням.
– Що саме, або кого ти маєш на увазі? – Зацікавлено спитала дівчина
– Олю, ти добре знаєш про кого зараз іде мова. Ти ж знаєш що багато що залежить саме від того, на скільки міністр обізнаний у тому що зараз відбувається. І чим менше він буде знати, тим краще для нас.
– Тату, я здається вже говорила, що не бажаю займатися цією справою. Це може погано для нас скінчитися. Всі дуже добре знають, на що здатен Петлюра, якщо його дістати, чи тим паче перейти йому дорогу…..Але так, я змогла викликати в ньому певну цікавість… – Ольга посміхнулася сама собі. Схоже це була далеко не та «цікавість» якої вимагав її батько. У самої Ольги був, певне, свій власний інтерес щодо особи міністра оборони України.
– Петлюра жодним чином не повинен дізнатися що хтось в курсі його планів, папери Грушевського у перевіреної особи, думаю з їх допомогою ми зможемо його усунути. Він головна наша проблема, адже заважає і перешкоджає нам діяти у наших інтересах. Та й серед його людей є саме наші союзники. Шкода що він зміг оминути пастку яку йому готували. Він і справді такий розумний, хитрий та здібний відчувати небезпеку мало не за милю як про нього говорять.
– Я б не стала загравати з ним. Це небезпечно.
– Ти це робила ще тоді, під час благодійного вечора. Невже сподобався?
– Не твоя справа батьку, і взагалі зовсім ні. Він згоден провести аудієнцію з тобою.
– Це добре. Декому є що йому сказати.

В маєтку Коновальця

– От халепа ж! Справи в Австрії геть кепські! Кількох хлопців Болбочана нещодавно знайшли мертвими, а йому самому погрожували, підкинувши мертвого пса…В австрійському уряді теж щось не так.
– Господи! – Шоковано промовив полковник
– Зникають урядовці та й у самому Відні дуже неспокійно зараз. Відбувається щось дуже дивне. Схоже там заколот. А нам зараз це аж ніяк не на руку, без Австрії ми будемо майже незахищені в Європі. Скликай засідання Директорії і вирушаймо негайно!

В маєтку міністра

– Певен, Вас цікавить чому я зібрав Вас тут о такій пізній годині. – Нервово затягуючись цигаркою промовив Симон Васильович. – Так от, новини загалом невтішні. Спочатку в пана Грушевського зникають цінні документи, далі моє найближче оточення виявляє в будинку прослушку, після чого мою машину обстрілюють, а на додачу так взагалі новини з Австрії вкрай невтішні. Болбочану погрожували, ми можемо позбавитися підтримки Європи. Хтось дуже сильно не хоче щоб наш задум здійснився. – Петлюра окинув всіх своїм поглядом. На обличчях одних був страх, інших – сум’яття. А деякі хитро зиркали в різні боки. Аж раптом з таких пролунав голос
– А як же нам тоді діяти? І що ж це буде якщо ми не зможемо самостійно приймати рішення?
– Володимире Кириловичу, думаю що це буде обговорюватися конфіденційно. Про план дій буде повідомлено пізніше. Зараз жодних самочинних дій, а тим паче без мого наказу! Ніхто навіть не пошевелиться! Тепер вільні! – Ані сил, а ні бажання щось робити далі у Петлюри вже не залишалося, ситуація все більше напружувалася, серед посвячених у справу є зрадник і судячи що не один, а він досі навіть гадки не має хто це може бути. Коли всі пішли, Петлюра помітив, що Винниченко таки залишився, як і Грушевський з Чеботарьовим.
– Симоне, а не здається тобі дивним лист Болбочана? За моїми особистими джерелами в Австрії все добре, ситуація стабільна. Не думаєш що він навмисне сіє паніку? І…можливо….Петро Федорович сам став змовником? – Не витримавши вже цього, Петлюра спалахнув немов сірник. – Це виключено за будь-яких обставин! Болбочан моя довірена особа! А от ти, Володимире, викликаєш підозри! – Переходив на крик Петлюра
– І що ж ти хочеш цим сказати?! Невже вважаєш мене зрадником?
– А знаєш, це варто було б і перевірити! – Остаточно скипів Петлюра і неочікувано для себе схопився за пістолет і направив його прямісінько на Винниченка, той блискавичною реакцією зробив те саме.
– Відповідай, чому нічого не відомо про зниклі папери! Ти точно щось знаєш! Але як завжди приховуєш і цим перешкоджаєш посилювати наші позиції і тим паче військо!
– Якби знав хоч щось, то давно сказав би!
– Твій пацифізм – це дно! Ведеш себе як ніженка з твоїх же творів! – Вени на скронях міністра ходили ходором.
– А ти намагаєшся вертітися скрізь і з усіма як та балерина! – скрикнув Винниченко.
– Та я тебе зараз! – Петлюра, вибивши зброю з рук того накинувся прямісінько на Володимира, приставляючи пістолет до горла останнього. Грушевський і голова контррозвідки кинулися їх розтягувати, аж раптом не витримав сам Микола і діставши свою табельку вистрілив у стелю кілька разів. На звук збіглася охорона.
– Годі Вам вже панове! – Не витримував Чеботарьов. – Зараз разом триматися треба, а Ви влаштували незрозуміло що.
– Петлюра, ти пошкодуєш про це! – Скрикнув Винниченко, якого тримав Михайло Сергійович.
– Володимире Кириловичу, краще вийдіть звідси, або Вас зараз виведуть мої хлопці прямісінько на Лук’янівку! За напад на міністра оборони можна і термін отримати.
– Ах ти ж…, він перший зброю дістав!
– А Ви спровокували, тому краще йдіть звідси.
– От же ж…. чекіст петлюрівський! – Визвірився Володимир і пішов геть.
– Як же все дістало! Миколо, налий щось міцніше! Сьогодні я відпочиваю.

Ольга, як завжди читала перед сном один з улюблених романів своєї юності, аж раптом в голові пронеслися спогади про вечір у їх маєтку. Несподівано для себе вона згадала той танець…його руки на своїй талії…тонкі, витончені, але такі сильні, владні…погляд колючий, злегка самозакоханий, але такий впевнений, глибокий як прірва…його аромат….Боже, як він зачаровував.

Для неї Петлюра тоді був наче з найпотаємніших куточків її дівочих мрій. Вона глибоко втягнула повітря носом і ніби знову відчула той аромат знову…

Здавалося, що ніби все в цьому чоловікові викликало неймовірне захоплення і водночас лякало… – Ольга різко труснула головою – Ага, ще чого, – промовила вона сама до себе і далі занурилась в книгу, однак рядки вже складно їй давалися і вона полишила цю справу в надії нарешті заснути, сподіваючись що ці думки покинуть її.