Розділ 4

Гу Фей припаркував свій мотоцикл перед магазином, і Гу Мяо швидко вилізла на заднє сидіння, притиснувши скейтборд до грудей. Потім вона вхопилася за його талію і притулилася обличчям до його спини.

«Дай мені побачити твоє обличчя», — сказав Гу Фей, повертаючи голову.

Гу Мяо підняла обличчя.

«Ще сльози залишились, протри обличча», – сказав Гу Фей.

Гу Мяо потерла очі тильною стороною долонь, а потім потерла рукавами під носом.

« Ай », — зітхнув Гу Фей. – «Навіть якби ти був хлопчиком, тебе все одно вважали б грубим».

Гу Мяо посміхнулася і знову притулилася обличчям до його спини.

Гу Фей виїхав на мотоциклі з чітким напрямком до торгового центру в центрі міста. За словами Гу Мяо, ідея застілля стосувалась спеціально розташованого там фуршету з барбекю.

Ця маленька дівчинка була надзвичайно наполегливою в деяких питаннях — лише одна з багатьох хотіла їсти в цьому ресторані, коли вони вийшли.

Найпомітнішою перевагою життя в маленькому місті, мабуть, був той факт, що центр міста був лише одним. Більше того, це було в межах досяжності, що займало лише короткий проміжок часу, незалежно від того, з якого району ви прибули. Єдиний мінус, що це був час пік, та ресторан був завантажений людьми. Коли вони прибули практично не залишилося вільних столиків.

«Чи є якісь акції сьогодні?» — запитав Гу Фей у офіціанта. Він дістав свій телефон, щоб знайти можливу наявність купонів, а потім помахав Гу Мяо. – «Ти можеш піти знайти стіл».

Коли Гу Мяо поклала скейтборд на підлогу й поставила на нього одну ногу, Гу Фей  одразу поставила на нього свою ногу. – «Пішки».

«Хочеш я покладу скейтборд за стійку, для його безпечного зберігання?» — посміхаючись, запитав офіціант.

Гу Мяо похитала головою і швидко нахилилася, щоб підняти скейтборд, перш ніж притиснути його до грудей.

«Вона подбає про нього сама», — сказав Гу Фей.

Гу Мяо забігла всередину зі скейтбордом на руках.

«Бляха, я зголоднію від твоїх розмов», — Пань Чжи ковтнув трохи слини. – «Справді, я прихду до тебе завтра, ти можеш провести мене поїсти. Тут… я не можу купити стільки ж їжі за таку низьку ціну». 

«Твоя сім’я на стільки бідна, що не може дозволити собі купити поїсти?»-  Цзян Чен затиснув телефон між вухом і плечем, в той час як одна рука була зайнята тарілкою, а друга — паличками, коли він повільно збирав шматочки свинячого живота, нарізану яловичину, свинячу грудинку, нарізану телятину… для нього насправді було великого сенсу у всій цій різноманітності їжі, оскільки він любив їсти лише це.

«Ти не розумієш, це інше», — сказав Пань Чжи досить пригніченим тоном. – «Ми планували разом піти на шашлики в минулому семестрі, але ми не тільки не змогли поїсти м’яса, ти взагалі поїхав».

«Як тільки приїдеш сюди, зупинись у готелі», — Цзян Ченг відклав палички і взяв тарілку, перш ніж продовжити насипати м’ясо.- «Ти також повинен забронювати це самостійно, у мене немає сил зараз щось робити».

«Мені б хотілось залишитись у тебе», — щиро сказав Пань Чжи.

«Ні, ти не можеш», — звів брови Цзян Чен. Він навіть не хоче більше залишатися в кімнаті, в якій зараз живе сам. – «Забронюй стандартний номер, все я піду».

«…невже стосунки між вашим біологічним батьком йдуть не дуже добре?» – Пань Чжи замислився.

«Поки що немає ніяких стосунків », — невимушено сказав Цзян Ченг, нісши дві повні тарілки з м’ясом і підійшовши, щоб взяти пляшку пива. «Вони не погані і не хороші…»

Коли він повернувся до свого столу, він завмер.

Для столика на чотирьох один стілець був зайнятий скейтбордом, сидить маленька лисина в блакитному одязі, а на столі — зелена вовняна шапка з дрібними рожевими квіточками.

«Гу Мяо?» – Цзян Ченг здивовано подивився на неї.

Гу Мяо кивнув, здавалося б, не надто здивований. Потім вона спустила свій скейтборд зі стільця і ​​поклала його під стіл.

«Ти…» – Він поклав тарілку, що була в його руках, на стіл і помітив, що Гу Мяо вже з очікуванням дивиться на тарілку для барбекю. Він махнув рукою вперед-назад перед її очима: «З ким ти тут?»

Гу Мяо встала, показала на вхід і кілька разів махнула руками.

Коли Цзян Чен озирнувся, він побачив такого ж здивованого Гу Фея.

«Давайте знайдемо інший стіл», — підійшов Гу Фей. «Цю таблицю вже зайняв цей Геге*».

*Геге (哥哥) старший брат; ввічливий спосіб звернутися до когось із того самого покоління, що й ви, але старшого.

Гу Мяо озирнулася, ковтнула трохи слини, але не зрушила з місця.

«Офіціант сказав мені, що в іншому кінці залишилося кілька столиків», — показав Гу Фей десь всередину. –  «Давайте підемо туди».

Але Гу Мяо все ще не рухався. Вона підняла очі, щоб зустріти його погляд без жодного виразу. Цзян Чен не був впевнена, чи варто щось казати. 

Потрапивши в глухий кут, Гу Фей обернувся, щоб поглянути на Цзян Чена

“А?” – Цзян Ченг також озирнувся на нього.

«Ти сам?» — запитав Гу Фей.

«Ага», — пролунав у відповідь Цзян Ченг і сів.

Офіціант підійшов, відчинив гриль, розстелив на нього аркуш паперу і почав класти м’ясо, а також приготувався змащувати його приправами та соусом.

«Тоді ми… – Гу Фей, здавалося б, вагався, і зробив довгу паузу, перш ніж закінчити речення: …можемо поїсти разом?»

Цзян Чен підвів очі, щоб поглянути на нього. Чесно кажучи, він дуже хотів відповісти: «У твоїх мріях! Іди прати ковдру».

Але великі очі на лисій голові Гу Мяо також пильно дивилися на нього з іншого боку, і цій фразі стало важко вирватися з його вуст. Після того, як м’ясо було полито соусом, він нарешті кивнув головою.

«Дякую, — сказав Гу Фей і вказав на Гу Мяо, – Сідайте тут і чекайте мене, я піду принесу їжу».

Гу Мяо кивнула. 　　

Коли Гу Фей пішов, Цзян Ченг поклав на вощений папір ще дві скибочки нарізаної яловичини і запитав Гу Мяо: «Що ти хочеш їсти між свинячим шлунком і нарізаною яловичиною?»

Гу Мяо показав на нарізану яловичину.

«Свиняча грудинка теж смачна, смажила її, поки не закипить олією… Я можу з’їсти п’ять, шість тарілок», — Цзян Ченг перевернув м’ясо й змастив олією: Ти їси гостру їжу?»

Гу Мяо кивнрула.

Цзян Ченг поклав на тарілку добре оброблений шматочок яловичини: «Перекуси».

Гу Мяо трохи вагалася, повернувши голову й глянувши в бік Гу Фея.

«Нічого страшного…» – Цзян Чен не мав шансу закінчити, коли помітив видимий шрам на потилиці Гу Мяо, довжина якого оцінюється приблизно в п’ять сантиметрів. Він був дещо вражений.

Коли Гу Мяо не змогла знайти Гу Фея, вона повернулася і запхала шматок яловичини собі в рот, а потім підняла очі і посміхнулася йому.

«Хочеш спробувати шматок свинячої грудинки?» — запитав її Цзян Чен.

Гу Мяо знову кивнула. Потім він взяв скибочку свинячого живота і поклав їй у тарілку, плавно підібравши капелюх, що лежав на столі, поклавши на стілець поруч із собою. Не втримавшись , він запитав: «Хто купив тобі цей капелюх, га?»

Гу Мяо опустила голову й продовжувала їсти, не промовляючи жодного слова.

Мовчання під час їжі.

Ця маленька дівчинка з усіх, кого він знав, була єдиною людиною, яка довела цей факт до досконалості. 　　

Гу Фей швидко повернувся з їжею, але його здатність складати їжу значно поступалася йому — під час свого першого повернення він приніс три тарілки. Якби він зараз не розмовляв з Пань Чжі по телефону, принеси шість тарілок за одну похід не було б проблемою.

Стіл із чотирьох осіб приставллений до стіни. Гу Мяо сидла на протилежному боці зовні, насолоджуючись їжею, тоді як Цзян Чен сидів всередині, готуючи м’ясо на грилі з Гу Феєм, який нерішуче сидів на сидінні поруч із ним.

Цзян Ченг зовсім не хотів брати порцію Гу Фея, щоб допомогти йому приготувати її на грилі. Він простягнув руку і злегка клацнув по голові Гу Мяо: «Іди, вибери напій, якщо хочеш пити».

Коли Гу Мяо встала і підійшов до прилавка з напоями, Гу Фей швидко підвівся і сів на місце навпроти Цзян Чена.

Цзян Чен подивився на нього, а потім продовжив смажити свинину та яловичину.

«Ти їш так багато жиру під час у вас температура?» — запитав Гу Фей.

“А?” – Рухи Цзян Чена ненадовго зупинилися, коли він дивився, як Гу Фей готує клейкий рисовий пиріг. – “Ти знаєш?”

«Ти був гарячий, коли я затягнув тебе, як я можу не знати?», — відповів Гу Фей.

«Затягнули?» – Уява Цзян Чена нестримно замислювалася над сценарієм, коли Гу Фей тягнув його до магазину за волосся, як мішок.

«В іншому випадку я заніс би тебе на руках?» – Потім Гу Фей поклав ще дві скибочки бекону, оскільки вони поділили половину гриля, створивши гармонійну атмосферу.

Цзян Чен не був упевнений, як продовжити розмову, тому запхав собі в рот шматочок свинини.

Повертаючись з напоями, Гу Мяо принесла з собою кілька чашок. Вона поставила пляшки пива одну за одною — чотири пляшки, — які вже були відкриті. Була навіть чашка апельсинового соку.

«Ти на таке здатна? , — здивовано подивився на неї Цзян Чен. -ти нічого не пролила на підлогу?»

Гу Мяо похитала головою й повернулася на своє місце. Потім вона штовхнула перед Цзян Ченом пляшку пива та чашку апельсинового соку.

«Я не…» Він збирався дати Гу Мяо випити апельсиновий сік, але якраз відкривши рота, він побачив, що Гу Мяо вже взяла пляшку пива й наливала його у свою чашку. “ти…”

Гу Мяо підняв чашу й зробив великий енергійний ковток. Потім вона дуже приємно зітхнула і тильною стороною долоні витерла рот.

Цзян Чен глянув на Гу Фея і помітив, що йому абсолютно байдуже вчинки Гу Мяо. Він навіть не глянув у її бік, діловито загортаючи скибочку свинячого живота в шматочок китайського салату.

«Вона вживає алкоголь?» — спитав Цзян Чен, не в силах стриматися.

«Ага, тільки тоді, коли ми їмо м’ясо на грилі», — Гу Фей підніс згорнутий лист салату перед Цзян Ченом. «Інакше вона не…»

Цзян Ченг подивився на згорток листя.

Нічого не кажучи, Гу Фей просто підтримав це.

“… Спасибі.” Йому нічого не залишалося, окрім як погодитися і вкуситися.

«Хіба це не жирно з’їсти повну їжу зі свинячої грудинки?» — запитав Гу Фей.

«Це не так вже й погано, мені подобається», – сказав Цзян Чен.

Гу Фей загорнув ще два булочки для Цзян Чена, а потім знову запитав: «Ти не місцевий, чи не так? Дивлячись на твій акцент…».

«Ні», — відповів Цзян Чен, тоді як визнання цього факту змусило його серце раптово відреагувати розчаруванням. Невдоволення, яке він вигнав мармуровою свининою та відгодованим телям, доклало великих зусиль, щоб воскреснути.

«Які стосунки у Лі Баого з тобою?» – Гу Фей продовжував питати.

Цзян Чен був трохи вражений – звідки Гу Фей дізнався про Лі Баого? Але це питання швидко втопило досить тривожне хвилювання, коли він кинув на решітку дві скибочки м’яса. – «Яка частина цього питання є твоїм ділом?»

Гу Фей підняв погляд, щоб оглянути його, перш ніж він усміхнувся і замовк. Він взяв пляшку пива і злегка вдарився нею об пляшку перед Цзян Ченом. Зробивши ковток, він продовжив смажити ще трохи м’яса.

Це був перший випадок, коли Цзян Чен їв їжу за столом від когось, кому він був по суті незнайомим. З самого початку бажання вести розмову було майже непомітним , тепер його зовсім не стало.

З іншого боку Гу Фей виглядав так, ніби він також втратив будь-який інтерес до розмови, а Гу Сяо Мяо* , яка, ймовірно, була справді німою, ковтнула пиво та куснула м’ясо була дуже задоволена обідом.

Гу Сяо Мяо*顾小妹 – що означає «Маленька сестра Гу» – здебільшого здається милим прізвиськом.

У тиші Цзян Чен з’їв чотири тарілки м’яса з набряклою головою. Зовсім скоро Гу Мяо була вже досить сита, як Гу Фей ще кілька разів ходив туди-сюди, щоб забрати їжу.

Після того, як Цзян Чен закінчив їсти, вона нарешті відклала палички, потім відкинулася на спинку стільця і ​​потерла живіт.

«Вже закінчила?» — запитав Гу Фей.

Вона кивнула головою.

«Ви їсте більше, ніж ваш брат», — не міг не зробити висновок Цзян Чен.

«Як ти сюди потрапив? – Гу Фей також відклав свої палички. – Я підвезу вас пізніше, ми все одно йдемо в тому ж напрямку».

«На мотоциклі?» — запитав Цзян Ченг.

«Ага», — кивнув Гу Фей.

«Їхати п’яним за кермом та й з грузом?» — запитав Цзян Ченг.

Гу Фей не вимовив жодного звуку і просто довго дивився на нього очима, наповненими глузуванням чи щось між чим, хто знає що. Нарешті він поплескав Гу Мяо по плечу: «Ходімо».

Після того, як Гу Фей пішов із Гу Мяо, Цзян Чен підвівся і приніс ще половину тарілки м’яса та невеликий кошик листя салату. Свинина в листі салату, яку Гу Фей раніше зробив для нього, насправді була дуже гарною — освіжаючою та нежирною.

Коли він також доїв півтарілки з м’ясом, він відчував, ніби м’ясо в шлунку занадто багато, дихати стало набагато важче, можливо треба було пройтись.

Однак надворі було дуже холодно. Він стиснувся за шкіряними шторами й дістав телефон, бажаючи викликати таксі. Але навіть через п’ять хвилин замовлення ніхто не взяв.

Натомість Пань Чжи знову передзвонив.

«Квиток можна взяти на дві станції у різний час, куди брати?»

«Східний вокзал», — сказав Цзян Чен. – «Я впізнаю лише Східний вокзал».

«Чудово», — сказав Пань Чжи. – «Приходь забрати мене завтра о четвертій і надішліть мені свою адресу пізніше. Я збираюся пошукати готель неподалік».

«Його, мабуть, немає», — згадав Цзян Ченг загальне відчуття цієї місцевості — це просто не здавалося місцем, де є готелі. – Просто забронюйте випадково, все одно це місце навіть не таке велике.»

Після того, як він поклав трубку, хтось нарешті взяв його замовлення на таксі. Коли Цзян Ченг сів у машину, усе його тіло впало в дискомфорт.

Ймовірно, це було відчуття неакліматизації до нового середовища. Хтось, хто рідко застуджується, раптом перетворився на ніжну, тендітну квітку від цієї зміни навколишнього середовища. Не було жодних ознак поправки після повного ранку боротьби, і навіть після того, як він з’їв свою найулюбленішу їжу — квітка ось-ось засохне і впаде.

Він заплющив очі й зітхнув.

Всі люди, замкнуті по домівках всередині на Новий рік, здавалося, вийшли протягом останніх двох днів; Дорога була повна машин і водії досить агресивно їздили, натискаючи однією ногою на педаль газу, а іншою супроводжуючи екстрене гальмування, не минуло й десяти хвилин, і Цзян Чен вже відчув, як у нього бурхить живіт.

Незважаючи на те, що пункт призначення був не так далеко, весь шлях тривав приблизно півгодини. Але в той момент, коли він побачив перехрестя до будинку Гу Фея, він уже не міг витримати. Не в змозі навіть говорити, він кілька разів прямо плеснув у двері.

«Тут?» — запитав водій.

Він кивнув головою і постукав у двері ще кілька разів.

Нарешті водій зупинив машину. Він відчинив двері й вискочив, кинувшись до сміттєвого бака на узбіччі вулиці, перш ніж його боляче вирвало.

Ця сцена була настільки жалюгідною, що навіть Цзян Чен не мав духу її уявити.

Нарешті мир настав після серії руйнівних очищення кишечника, залишивши наслідки головноъ болы, ніби ось-ось вибухне. Підтримуючи свою вагу рукою на стіні, він шукав у своїх кишенях серветки, але не знайшов.

Щойно гнів почав підійматися з підошв його ніг, збоку простягнулася маленька рука з кількома серветками.

Він схопив одну й кілька разів витер рот, перш ніж глянути вбік.

У цьому всесвіті справді не було браку випадковостей.

Гу Мяо стояла поруч із ним у своєму зеленому капелюсі. За три кроки від нього стояв Гу Фей, з веселим виразом обличчя, чекаючи розважального шоу.

«Дякую.» –  Цзян Чен кивнув на Гу Мяо. Ця ганебна, але невідворотна ситуація, коли він не міг навіть розвернутися і піти, або сказати: «Якого чорта ти дивишся», була досить задушливою.

Гу Мяо простягнула руку і схопив його, тягнучи вперед — можливо, бажаючи підтримати його.

«Немає потреби, » –  взяв руку Цзян Чен.

Гу Мяо знову схопив його за руку, все ще бажаючи підтримати.

«Справді, це не потрібно. Я в порядку», — сказав Цзян Ченг.

Коли він збирався ще раз витягнути руку, Гу Мяо схопив його за руку і втримався.

«Ер-Мяо…» – Гу Фей почав підходити.

Гу Мяо все одно відмовився відпустити.

Цзян Ченг був не впевнений, як йому спілкуватися з нею. З наростанням різного роду роздратування вони підняли його норов, і він з силою відкинув руку Гу Мяо.

«Я сказав, що мені не потрібна допомога!»

Гу Мяо не рухалася, її рука все ще була піднята в повітрі – замерзла.

Перш ніж Цзян Ченг встиг відчути відчуття провини, він раптом відчув, що його горло стискається. Гу Фей схопив його за комір ззаду і відтягнув назад настільки сильно, що він спіткнувся.

«Блять…» – Він обернувся і в той же час відбив ліктем.

Гу Фей схопив його за лікоть запасною рукою, і рука на його комірі стягнулася, тому Цзян Чену не залишалося нічого іншого, як тісно притулитися до Гу Фея.

Від стиснення шиї йому знову захотілося блювати.

«Ти їй дуже подобаєшся», — сказав Гу Фей з пониженим голосом до вуха. – «Але іноді вона не може по-справжньому зрозуміти почуття інших людей. Тож, будь ласка, пробачте її».

Цзян Ченг хотів сказати: «Я прожив 17 років і ніколи не бачив, щоб хтось так просив», але у нього не було можливості вимовити стільки слів. Усе, що він міг зробити, — це вимовити три слова між зубами: «… зарз вирву».

Гу Фей послабив руку.

Він притиснувся до стіни і кілька разів стерпів спазм, але нічого не вийшло.

Коли Гу Фей передав йому пляшку з водою, він схопив її і відкрив кришку, зробивши два ковтки.

Одужавши, він подивився на Гу Мяо: «У мене все гаразд, допомога не потрібна».

Гу Мяо кивнув і відійшов до Гу Фея.

«Я повертаюся». – Він кинув напівготову пляшку води в сміттєвий бак, розвернувся і пішов до перехрестя вгору.

До біса!

У той момент, коли він відчинив двері після того, як прийшов до Лі Баого, Цзян Ченг зміг понюхати запах приготовленої їжі.

Лі Баого стояв на кухні, тримав телефон і набирав номер.

Цзян Ченг якраз збирався заговорити, коли телефон у його кишені почав дзвонити. Він дістав його і побачив, що це номер Лі Баого: «Ти…»

Лі Баого почув, як дзвонить його телефон, і повернув голову. Тоді він закричав гучним голосом: «Йо! Коли ти повернувся? Я дзвонив тобі!»

«Тільки що увійшов», — зачинив двері Цзян Ченг: «Ви… не чули?»

— У мене поганий слух, — показав Лі Баоґо на власне вухо. «Я чую чітко, лише коли нахиляю голову до звуку».

«О, — відповів Цзян Ченг.

«Куди ти ходив?» – Лі Баого увійшов на кухню і виніс горщик супу: «Я чекав, коли ти повернешся поїсти».

«Я…» – Цзян Ченг на мить завагався і не згадав про те, що він уже їв у фуршеті з м’ясом на грилі.- «… ходив у лікарню».

«Ти ходили в лікарню? – Лі Баого одразу почав заворушитися і, кричачи, протягнув руку, щоб торкнутися обличчя Цзян Чена. – Ти хворий? Де болить? Лихоманка? Чи через раптову зміну середовища?!»

«Я вже прийняв деякі ліки, не страшно». – Через перевантажений шлунок, Цзян Ченг утримався від реакції на чорно-жовту руку, яка витягувала важкий запах сигаретного диму, не миттєво відкинувши її.

«Дозволь сказати – якщо тобіпогано, не йдіть до лікарні. На вулиці поруч із нашою є комунальна клініка, вони досить професійні», – сказав Лі Баоґо. – «Просто вхідні двері трохи вдавлені і їх нелегко впізнати, це біля невеликого супермаркету».

«О, — подумав Цзян Ченг, — маленький супермаркет? Той Гу Фей…»

«Звідки ти знаєш Гу Фея? – Лі Баогуо повернув голову й здивовано подивився на нього.  – Ти щойно приїхав і вже порозумівся з ним?»

«Ні, — Цзян Ченг був не в настрої пояснювати. – Я пішов у магазин купити щось сьогодні вранці».

«Ось що я тобі скажу, — голос Лі Баогуо посилився. Незважаючи на те, що його голос постійно був гучним, тепер він став ще гучнішим. – Не ведись із ним, противна дитина».

«…о», – Цзян Ченг зняв піджак і кинув його до спальні.

Лі Баого подивився на нього, мабуть, чекаючи, поки він запитає, чому. Але почекавши деякий час без жодної іншої відповіді, він підійшов ближче з обличчям, сповненим розповіді.

«Знаєте, чому я сказав, що він поганий друг для тебе?»

«Чому?» – Цзян Чен насправді не дуже цікавився цим, але вирішив спробувати трохии зблизитись через хоч якусь розмову. 

«Він убив власного батька!» — сказав Лі Баого, підійшовши ще ближче, від хвилювання його плювка бризнула на половину обличчя Цзян Чена.

Цзян Ченг енергійно підвівся, щоб ухилитися,  інтенсивно витер обличчя. Коли він збирався спалахнути від гніву, слова Лі Баоґо раптом вдарили по свідомості.

“Що? Кого вбив?»

«Свого рідного батька!» – Лі Баоґо сказав, напівкричачи: «Він втопив власного батька».

Цзян Чен тихо подивився на нього, лише щоб побачити піднесений настрій Лі Баого — якби Цзян Чен хотів, він, ймовірно, міг би використовувати  усілякі плітки, щоб балакати цілий день.

На жаль, Цзян Ченг не повірив його словам.

«Хіба він не повинен сидіти у в’язниці за те, що вбив свого батька?» – Він сів у крісло біля столу й потер злегка припухлу область між бровами.

«Це сталося стільки років тому, в якій в’язниці він може сидіти», — сів Лі Баоґо. – «Крім того, не було жодного очевидця».

«Ніхто не бачив…» -Цзян Чен засміявся.

«Але всі знають, за чим правда. Коли прибула поліція, його батько був в озері, і він був на березі, цей вираз обличчя…” Лі Баого випустив сигаретний дим-  “Один погляд, і ти зрозумієш, що він це зробив… давай, їж, подивись, чи страви на ваш смак?»

Цзян Чен не видав жодного звуку, але взяв шматок ребра.

«Це було через Ер Мяо», — Лі Баоґо, ймовірно, побачив, що Цзян Чен не вірить йому, і, ніби намагаючись підкреслити довіру, додав до пояснень. – «Її голова була в крові після того, як тато вдарив її, і відтоді вона не говорить».

«Ах». – Цзян Чен відповів, відкусивши запасне ребро і згадав жахливий вид шраму за головою Гу Мяо.