Розділ 4

Рожевоволосий крикнув в сторону дверей.

 

Через деякий час прибув дворецький, разом з численними слугами.

 

“Другий молодий пане! Що сталось?”

 

“Уведіть і закрийте цю тварюку за гратами”

 

“М-молодий пане! Я жалкую! Молодий пане!”

 

Покоївку, що діяла мені на нерви увесь ранок, вивели з кімнати на першому слові рожевоволосого.

 

Я ніяк не приймала участь в цьому, бо була надто зайнята своїм тілом.

 

Я безсило сперлася на стілець, все ще прикриваючи рот. Рожевоволосий протягнув до мене руку.

 

Він легенько стиснув мої плечі. Це було несподівано і доволі ніжно.

 

“Гей, ти у порядку?”

 

“…..”

 

“Чому ти просто сиділа там і їла це? Ти повинна була закричати і перевернути стіл, створити сварку, як ти зазвичай це робиш, дурепо”

 

То він зі мною воює, то намагається заспокоїти.

 

Він абсолютно такий же, як і рожевоволосий персонаж з гри.

 

“Якби я це не їла, ти б заколов мене виделкою”

 

Я була розлючена.

 

Я хотіла розказати все, що про нього думаю, але вікно вибору не було, і я не могла видати й звуку.

 

“Хах….все закінчилось, так?”

 

Завдяки допомозі хлопця, що несподівано з’явився, я змогла розправитись з покоївкою.

 

Але я не відчувала вдячності за це.

 

Хіба лише ця покоївка знущалась над лиходійкою?

 

“Ні”

 

Скоріше за все, особиста покоївка була тільки однією з них. Не виключено, що всі на віллі витирали об лиходійку ноги і думала про неї так само.

 

Цей чувак зробив вигляд, що нічого не сталось, навіть коли своїми очима побачив жалюгідну лиходійку. В цьому домі переважає таке ставлення до неї.

 

Пройшло не так багато часу з того моменту як я прокинулась, але вже дуже втомилась.

 

“Гей, ти жахливо виглядаєш. Тобі потрібен лікар?”

 

Рожевоволосий, здавалось, був занепокоєний тим, що я не відповідала на його запитання, його голос був нерішучим.

 

Те, як він нахилився і ніжно провів рукою по моїм плечам, виглядало так, ніби він дійсно переживав за мене.  

 

Це сталось тоді. Білий квадрат знову з’явився переді мною.

 

1. Не твоє діло.
2. Про кого ти піклуєшся? Вийди з моєї кімнати!
3. Не прикидайся добреньким. Це огидно.

 

Це було жахливо, я повинна була обрати єдину правильну відповідь в цій ситуації, щоб вижити.

 

Я обрала найбільш безневинний варіант з трьох, підготовлених автором.

 

“Не твоє діло….”

 

Це була відповідь, яка відповідала моїм почуттям тоді, тому я всім серцем хотіла обрати її.

 

Однак, так як я намагалась стримати цей “сніданок” в собі, голос вийшов слабким.

 

“Ти….”

 

Рожевоволосий обурився, розібравши що я сказала.

 

Але тільки на мить.

 

Коли я знову глянула на нього, його обличчя було таким холодним і без емоційним, що в мене пішли мурахи по шкірі.

 

Можливо мені здалось. Я була не в тому стані, щоб слідкувати за чимось.

 

“Так. Те, що ти робиш – не моє діло. Навіть якщо ти їси все, що заманеться, а потім страждаєш від цього, як жебрак”

 

Юнак, який низько вклонився, щоб перевірити мій стан, почав говорити мені речі, які мало кому хотілось б почути.

 

“Жоден лікар на віллі Еккарт не витратив б свого дорогоцінного часу заради тебе”

 

Над його головою сяяв напис

 

“Інтерес -3%”

 

Відсоток його інтересу збільшився.

 

Вчора він рівнявся -10%. 7 відсотків здаються просто величезною сумою, коли ви думаєте про те, як важко підняти інтерес всього лише на 2 чи навіть 1 відсоток у важкому режимі.

 

“Якби я знала, що інтерес так сильно виросте, я б пройшла цей епізод першим”

 

Але я не була щасливою. Мене навіть не цікавило, що відсоток інтереса так сильно зріс.

 

Все ж він ще був від’ємним.

 

***

 

Я відірвалась від білого товариша.

 

Прополоснувши рот у раковині я подивилась у дзеркало, щоб побачити в ньому бліде обличчя гарної дівчини.

 

“Пенелопа”

 

Звуки, які я не могла сказати навіть, якщо дійсно дуже хотіла, без проблем говорились зараз, коли я залишилась сама.

 

Коли я заговорила, дівчина в дзеркалі повторила за мною.

 

Великі бірюзово-зелені очі сяяли як два смарагда.

 

Рожеве волосся, такого ж яскравого відтінку як і квітка азалії.

 

Чудова, прекрасна дівчина з гарним волоссям, що розлітається за кожним моїм рухом.

 

Але як не подивись, це не моє обличчя.

 

“Пенелопа Еккарт. Еккарт…хах”

 

Еккарт – це прізвище єдиної герцогської родини Імперії Інка в грі.

 

В останньому епізоді до якого я дійшла, який був, по суті, лише початком важкого режиму, і де я багато разів вмирала, перший син герцога позбавив мене статусу.

 

Тому що я обирала відповіді, що відповідали характеру персонажа. Це був просто розумний вибір.

 

На щастя, чим більше я вмирала, тим більше різних варіантів пробувала. Якби я цього не робила….

 

Подумавши про це, я зробила довгий глибокий вдох.

 

“Хахх…мила? Дуже, дуже миленька. Я хоча б надзвичайно симпатична”

 

Коли вона була на ілюстраціях, я вважала її привабливою, але коли я побачила обличчя Пенелопи наживо, то зрозуміла, що краса, яку вона мала, не може існувати в цьому світі.

 

Якби це було до того, як я покинула дім, я б можливо була захоплена і вихваляла б красу Пенелопи.

 

Також імовірно, я б прийняла цю неймовірну ситуацію з радістю.

 

“Думати, що це життя було даром Божим для жалюгідної мене…”

 

Однак, мені вдалось вистояти і нарешті покинути той адський будинок.

 

Я вступила у всесвітньо відомий університет.

 

У мене з’явився дім, в якому я могла повністю розслабитись, хоча він був маленьким і брудним.

 

Після того як я покинула двох зведених братів, у мене нічого не залишилось, окрім речей за допомогою яких я проклала шлях до свого світлого майбутнього.

 

Що я намагаюсь сказати – життя Пенелопи, в якому будь-яка маленька помилка може коштувати мені життя, не було кращим. Зовсім. Воно було набагато гіршим.

 

Інше діло, якщо б я була, хоча б героїнею нормального режиму, кожне рішення якої призводить до хорошого кінця.

 

“….Але чому?”

 

Але чому мені так не пощастило, я тільки-но втекла з жахливого будинку.

 

“Чому я?!”

 

Хлоп

 

Я закричала, гепнувши по раковині. Гарне обличчя дівчини, що відображалось у дзеркалі спотворилось у страшній гримасі. 

 

Вона виглядала більш розлюченою, ніж сумною, і це робило її схожою на головну лиходійку в грі.

 

“Хах..”

 

Я глибоко вдихнула і провела рукою по волоссю, відкидаючи його назад. Я подумала про Пенелопу.

 

Пенелопа Еккарт. Лиходійка гри і героїня самого важкого режиму.

 

Пенелопа насправді була селючкою без прізвища.

 

Пенелопа, що росла завжди подорожуючи з місця на місце разом зі своєю бідною матір’ю, випадково зацікавила герцога, який відчайдушно шукав свою загублену дочку.

 

Коли її хвора матір померла, вона була прийнята в родину герцогів Еккарт.

 

Була лише одна причина, через яку вона могла стати леді герцогської родини.

 

Все завдяки тому, що зовнішньо вона була схожа на загублену дочку герцога.

 

Рожеве волосся, успадковане від покійної герцогині і блакитні очі, що символізують родину Еккарт.

 

Я згадала другого сина герцога, якого бачила не так давно.

 

Його волосся було прекрасного рожевого кольору.

 

Однак колір волосся дівчини в дзеркалі був ближче до вогненного, ніж рожевого.

 

І очі бірюзового кольору трохи відрізнялись від кольору очей інших членів родини.

 

“Він повинен був продовжити пошуки своєї дочки, чому він вирішив взяти першу-ліпшу дитину?”

 

Коли Пенелопа виросла, вона більше не була схожа на його дочку. Герцог втратив до неї інтерес і незабаром зовсім забув про неї.

 

Поруч з Пенелопою, що більше не цікавила герцога, залишились лише зведені брати і слуги, що утискали її.

 

“Це так схоже на моє життя, що навіть неприємно”

 

Життя Пенелопи і те, як до неї відносились було жахливо схоже на те, що було зі мною.

 

Я не помітила це, коли грала в гру.

 

Несподівано я відчула себе пригніченою.

 

“Фальшива леді”

 

Всі слуги в замку називали Пенелопу підробкою.

 

Пенелопа була страшенно красива, але в очах інших, вона була лише копією оригіналу.

 

Можливо, все було б по-іншому, якби вона була милою з іншими, але тільки через те, що вона була єдиною дівчиною, що увійшла в родину, у неї був поганий характер.

 

В пролозі це пояснювалось так: “Вона ніколи нікому не довіряла, була схожа на їжака, і де б вона не була, щоб не відбувалось, вона завжди створювала неприємності…”

 

“А я ще дивувалась, чому всі варіанти відповідей були такими ненормальними”

 

Я кивнула головою, зрозумів, чому всі відповіді були такими дурними.

 

Пенелопа була лиходійкою, влада якої закінчувалась на її прізвищі.

 

На відміну від героїні нормального режиму, вона виглядала різкою.

 

Але я здається зрозуміла Пенелопу.

 

Лише день. Ні, декілька годин. Я всього лише декілька годин відчуваю те, як з нею поводились, але думаю цього достатньо, щоб зрозуміти, якою було її життя.

 

“Навіть якщо її називали підробкою”

 

Як вони могли будити її, штрикаючи голкою? Не дивлячись на те, що цю дівчину герцог підібрав особисто.

 

Жодна покоївка не буде так будити інших покоївок.

 

В 12 років, Пенелопа була прийнята в родину герцога.

 

Якщо вона піддавалась насиллю уже з того дня..

 

Дитина не може дати відсіч дорослим, яким байдуже на її крики.

 

“Чи не через це їй судилось стати лиходійкою?”

 

Ніхто не може змінити той факт, що над нею знущались до сьогоднішнього дня.

 

Жоден персонаж не був милосердним, і своїми жорстокими і божевільними діями, вони вбили Пенелопу зсередини.

 

Дівчина з яскраво рожевим волоссям, що відображалась у дзеркалі, виглядала сумною.

 

Разом з цим, я позбавилась від почуття жалості до інших.

 

“Ха, подивимось, кого тут ще треба буде жаліти”

 

Не було часу думати про не важливі речі.

 

Тепер я була Пенелопою.

 

А це означає, я можу померти від рук чоловічих персонажів, як Пенелопа в грі.

 

Коли я згадала про це, мені стало страшно.