Розділ 2

Розділ 2

Ганна поспішно вистрибнула з напівпустої маршрутки і відійшла на деяку відстань: милуватися мармизами, ображеного на життя водія та Олександра з гіпердопитливістю, їй не дуже кортіло. Дівчина роззирнулась, неспішно роздивляючись автовокзал. Найпершою свої обійми студентці простягнула сіра, цегляна будівля, з химерними вікнами під стелею та синьо-жовтим написом «Автовокзал», по бокам якого розкинулись якісь засохлі чи то ліани, чи то квіти, котрі зараз були покриті біленьким сніжком.
Обійшовши територію їй спадає на думку зазирнути в жовту споруду, яку колись можна було назвати туалетом. Ганна підійшла до неї в притул, і лише тоді починає розмірковувати над трохи бентежним написом «Аварійно-небезпечно», повагавшись хвильку-дві, наважується, на свій страх та ризик, завітати до жовтої чудасії. Перше, що вона відчула та побачила: неймовірний аромат застояної вбиральні та розкидані повсюди відколені шматки будматеріалів; звичайно не рай не землі, та відлити разок можна.
Закінчивши зі всіма справами, які можуть очікувати на людей в туалеті, Ганна уважно почала роздивлятися своє відображення в розколеному дзеркалі, обписаному зі всіх боків фломастером : на неї поглянула 17-річна дівчина, з довгим волоссям, кольору вулканічного попелу, та очима, як дві зелені намистини, які зазирають в твою плоть та душу, вимагаючи викрити твої наміри і всі лихі задуми. Бліді вуста, пересохші від холодної погоди, були покриті маленькими запаленими ранками, які відчутно виділялися на фоні загального кольору світлих губ. Акуратний ніс та відсутність родимок чи веснянок на обличчі додавали деякої аристократичності її образу, а худорляве тіло, гармонійно доповнювало та завершувало її персону. Такою була Ганна: трохи нерішуча, обережна і інколи надто відсторонена від оточуючих та все ще впевнена, спалахуюча та роздратована, її не змінити.
Вона потягнула за блискавку на чорній куртці, знаючи, що ретельніше сховати себе від холоду не вийде, повільно покрокувала до виходу, знову інколи придивляюсь до деталей туалету, як раптом дівчина побачила те, що не мала: її погляд впав на закривавлений ніж в раковині, який закликав та манив до себе, що в біса відбувається?
Ганну накрив різкий приступ нудоти, який вона не змогла стримувати – вміст її вчорашньої скромної вечері вже сяяв на запилюженому кахлі. Витерши губи вона перевела погляд на місце де лежало лезо, та, о жах, нічого не побачила.
– Як він міг зникнути? – думка пульсувала в її свідомості і ніяк не знаходила логічного рішення.
Втупившись в підлогу вона міркувала і міркувала, та різко викрикнувши, щось на кшталт : «стрес!», пішла шукати дім Сніжани.
…
– Доброго дня пане, в вас таке прогресивне село, я приголомшена його розмірами,воно точно вважається невеличким? Чи ви випадково не підскажете, де живе Сніжана Язипівська? – Ганна схвильовано стояла біля щойно здибаного молодого чоловіка і намагалася визначити: де ж ту Сніжану шукати.
– Бачу-бачу, немісцеві значить? До вашого відома, ви знаходитесь не в селі, а в районному центрі і до села вам ще чотири кілометра, при бажані, за три гривні довезу прямо зараз – відповів хлопець, паралельно причесуючи свою бізарну шевелюру, – не бійтесь, не вкраду.
– То я ще не в селі? – крізь зуби процідила Ганна. Щоб та Сніжана показилася, навіть не попередила, що від автовокзалу потрібно теж їхати.
Поглипавши очима на підозрілого незнайомця, дівчина сідає в його «Ланос» і закриває двері.
– Ростислав.
– Ганна.
– Ну що ж Ганно, бажаєте побачити дива нашого села? Будьте готові, ми знайдемо чим вас здивувати.