Біль. Сон. Думки.

– Ерен! Ерен! – викрикував знайомий голос, але чутно було так, нібито він знаходиться у воді.

Голоси. Ехо. Тишина. Все навколо завмерло. Далі легке запаморочення. Та темнота перед очима. Пустота-все що в цей момент міг бачити Ерен.

Прокинувся він в повній темноті. Ледь-ледь відчутно було присутність чогось навколо. Тільки-но він хотів піднятись та поставив руки під себе, щоб було нагабато простіше піднятись на ноги, відчув вологу. На мить йому здалось, що він у воді…Можливо так і виявилось, але…Чи може людина стояти на воді? Відповідь зрозуміла, ні. Віднявшись на ноги він зробив пару кроків в незвідане. Навколо був величезний простір. Оголені ступні відчували холод так само, як це відчували й інші кінцівки на його тілі.

– Де я? – проминулось у нього в голові. Так багато було запитань, але ніхто не міг відповісти на них, крім нього самого…Думки зробили повний хаос у його голові.

Неочікувано він почув звук позаду себе. Далекий звук…Точно не біля нього. Механічно розвернувшись він побачив світло. Таке маленьке. Білосніжні промені розсіювались в різні боки. З цієї білосніжної точки дочувались голоси. Ерен вирішив, що це знак і йому потрібно рухатись іменно туди.

Кроки по мокрій підлозі, що нагадувала воду з невеликої річки, в якій він так сильно любив гратись зі своїми батьками та друзями в дитинстві. Майже кожного дня, в літній час вони бігали туди разом із Мікасою та Арміном. В цій річці не було сильної течії чи можливо глибини, яка би закривала їх з головою. Найбільш чудове було те, що вода там, майже ніколи не була холодною, така тепла та приємна. Тому діти проводили там найбільше часу, бо їхні родини точно не боялись, що з їхніми чадо щось трапиться.

Коли Ерен пройшов близько трьохсот метрів, то побачив його найкращу подругу та найближчу людину, його сестру-Мікасу. Думаю зрозуміло, що Ерен не став ні секунди стримуватись та зірвався з місця, почав бігти все швидше та швидше. Після всіх страшних речей, які він побачив за останні п’ять років побачити її було найкращим моментом, що міг статись зараз. Світло від неї також випромінювалось в різні боки, але увагу на це він не звернув. З кожним ривком він був все ближче та ближче до неї. І от, він хоче її зловити за ніжну, але й дуже сильну руку, як вмить падає спіткнувшись на місці. Брюнетка різко відійшла вбік через що й сталося це.

– Ерен…прокидайся…Досить блукати тут, це все твої думки. Прокидайся! – викрикнула останні слова дівчина та коли на неї перевів погляд Ерен вмить розсіялась в темноті.

– Прокидайся…

***

Різко зірвавшись він прокинувся з величезною та несамовитою біллю в голові. Дихання було дуже збите, а з його лоба стікали невеликі краплі поту…Це був сон…Страшний сон.

Його думки зводили його з розуму. Невже він не зміг втекти і тепер знову прип’ятий до кайдан в якомусь підвалі?! В підвалі в якому несамовитий неприємний запах. Крики про допомогу, які доносились з сусідніх камер. Невже й його це чекає…?

– Ерен…