про кохання у тугому корсеті
від сонзорянаписано для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021
ключ: “залишся”
пенелопа завжди була витончена й екстравагантна. така не схожа на простачку-білявку, яка в цьому житті добре вміє лише танцювати. але коли їх погляди раптом зустрілися на цьому тричі клятому балу, у світлі величезної люстри діана пенелопі здалася найпрекраснішою феєю (о, як діана хмурилася, коли пенелопа так її називала! як вона не любила це прізвисько!)
і тоді, ривком зачиняючи кімнату відпочинку, падаючи на розкішну софу, у цьому пронизаному жалюгідним пафосом палаці простачка-білявка, яка в цьому житті добре вміє лише танцювати і завжди витончена й екстравагантна герцогиня віддаються такому палкому й щирому почуттю, що вони ніколи в житті не відчували й не розуміли.
від пенелопи пахне дорогим алкоголем — цей запах вчепився у її волосся та шкіру. діана, яка ніколи у житті не пила, не може зрозуміти, чи то сама розпалена шатенка перед нею п’янить її, чи ця легкість у голові таки від того дурного запаху спиртного.
та, зрештою…
діана прудко розв’язує корсет і її очам відкривається аристократична біла шкіра. пенелопа тягнуче-довго сміється.
зрештою, який це зараз має сенс?
— залишся.
пенелопа готова плакати, хоча останній раз зронила сльозу у глибокому дитинстві.
— молю, залишся.
і в очах у неї зовсім не дорогоцінні смарагди, а невимовна й тяжка туга.
— не йди. не полишай мене.
у діани на устах гіркота і щось з присмаком металу. вона дивиться в проникливі зелені очі, в яких завмерли прозорі краплинки. роздивляється лінії розмазаного макіяжу.
пенелопа помре за декілька місяців. діана і того раніше.
0 Коментарів