По шматочках

Рампо спав поперек задніх сидінь, випроставши ноги і спираючись спиною на вікно. Ранок був дещо прохолодний, тому Едгар накинув на нього ковдру, коли зупинявся, щоб дозаправити машину – зараз фліс трохи сповз, і у дзеркалі заднього виду раз по раз з’являлася тонка гостра кісточка.

Але Едгар все одно періодично обертався, щоб переконатися – дзеркало не бреше, все це насправді. 

Вони вилетіли з Нарітського аеропорту вночі – пів на одинадцяту, дається. Одинадцять годин у повітрі, тригодинна пересадка, ще один літак. Ініціатором був Рампо – і це викликало у Едгара дещо змішані почуття.

Він змусив Рампо почекати принаймні два тижні перед тим, як оформити квитки – незважаючи на надсильне бажання поїхати якомога швидше і забути про Іокогаму як про страшний сон. Можливо він зробив це через те, що відчував відповідальність. Можливо – тому що навпаки волів відкараскатися від неї.

За весь політ вони говорили усього один раз. Рампо сидів обличчям до вікна, так, що було видно тільки його напружену спину – надзвичайно тихий і непорушний. Можна було б, напевне, звалити все на його страх перед першим польотом і забути. Напевне.

— Ти впевнений, — Едгар обережно доторкнувся до рукава його сорочки, — ти впевнений, що не хочеш повернутися? Ще можна вийти. Візьмемо таксі до гуртожитку ОДА чи…

Рампо обернувся до нього, подивився втомлено і трішечки сумно:

— Я не бачу жодного варіанту розвитку подій, під час якого усі дорогі мені люди лишаться недоторкані. Це не означає, що я покидаю їх напризволяще. Просто якщо щось піде не за планом  — якщо я припущуся помилки — то принаймні одна людина, котру я… Котру я поціновую буде в безпеці

Едгар повільно кивнув. Напевне, зараз він мав би зрадіти, але під ребрами стугоніла порожнеча – і більше нічого. Він не був з робітниками Агенції у таких близьких стосунках як Рампо, але навіть кількох коротких зустрічей вистачило, щоб зараз щиро їм співчувати.

ОДА, без жодних сумнівів, зібрала у себе під крилом талановитих есперів, але все одно не могла навіть близько конкурувати з державними організаціями або Щурами Мертвого Дому. 

—Так, — Рампо кивнув. Він сидів, згорблений, ніби йому на плечі поклали щось дуже-дуже важке, — Буде дивом, якщо вони впораються. Я порадив їм поїхати так далеко, наскільки це можливо, але, здається, ніхто не збирається мене слухати. Надзвичайно ідейне панство.

Едгар зітхнув і зробив музику трохи голоснішою. Асфальтована дорога перетворилася на теплу бруківку, і, судячи з того, що казав навігатор, їхати лишалося недовго. Він прислухався до того, як спокійно і помірно дихав на задніх сидіннях Рампо і вкотре подумав, що треба буде попрохати когось із знайомих встановити на ноутбук хоча б мінімальний захист

Зрештою, Рампо був надзвичайно впертим – і точно не менш ідейним, ніш усі співробітники Агенції разом узяті.