Пожежа

В їдальні стояв гамір. Всі були жахливо голодні після фізичних навантажень. Один зі столів був напівпустим, й ми його зайняли. Буквально завалилися з купою тарілок.

– Єсене, то що там з посвятою?

– Даниїл хотів влаштувати таке ж грандіозне шоу, як в минулому році з ватрою, тільки ще домовитися зі старшими курсами замаскуватися під різну лісну нечисть і лякати першокурсників.

– Я й не сумнівалася, – велесівка закотила очі дожовуючи салат. – То що вирішили?

– Втрутилася Стефанія, наголосивши, що в цьому році Хорсівці теж прийдуть на посвяту першокурсників, і видовище має відповідати певному статусу.Загалом, усім сподобалася ідея танців в актовій залі з фуршетом, проте потрібно затвердити остаточний варіант у ректора після занять й починати готуватися.

– Ми допоможемо! – промовила я жваво.

– Хто це «ми»? Ні, Маріє, я планую йти відмокати в душі й раніше лягти спати сьогодні – Настя насупилася під моїм благальним поглядом. – Ніяких коробок з мішурою й метушні до самої ночі поміж розкиданих декорацій.

– Ну будь ласка-а. Стасю-ю!

–Ти погано на мене впливаєш, Маріє, мені все складніше тобі відмовити.

***

Після пар в актовій залі зібралися члени студради, старости й просто охочі допомогти. Майже з ходу я потрапила в тенети рук рудого хлопця від якого тхнуло трохи хімозною ожиною. Даниїл намагався кинути палити, перейшовши на нікотинову ягідну жуйку.

– Моя найкраща бестіз тут! – маровець стиснув мене сильніше, припіднімаючи над підлогою.

– Ой, Даню-ю! – схвильовано вигукнула я, хапаючись за його смугасту кофту для підстраховки.

– Гей, мені вже починати ображатися? – Юра посміхнувся, приєднавшись до обіймів.

– Ні, що за дурниці. Моєї любові вистачить на двох кращих друзів!

– Ви тут аби допомагати, еге ж? Підійдіть до сестри, вона скаже чим ви можете допомогти, – кучерявий третьокурсник кивнув на зблідлу від напруги Стефанію, яка слідкувала за кожним рухом студентів, які вішали декорації посеред зали.

–  Все має бути ідеально! Трохи лівіше, так, ось так! –  командувала хорсівка.

– Спокійно, Стеф, спокійно, –  Кай всунув в руку дівчини стаканчик з кавою та погладив по маківці. Побачивши нас, голова студради приязно посміхнувся.

– О, Каю, а я думала ти до магістратури розклеїшся остаточно, –  не іронічно зауважила Настя.

– На щастя, ні. Хочете допомогти?

– Саме для цього тут.

– Добре, ми придумали на нараді одну фішку. Скласти тисячу журавликів та повісити їх під стелю, а потім змусимо їх ожити за допомогою магії.

– За повір’ям, в Японії такі подарунки підносять студентам перед вступом. Просто ідеально, – озвалася Мирослава, що йшла від сцени з папкою в руках. – Музичні інструменти вже зачаровують, потрібна твоя присутність, Каю.

– М, гаразд, зараз! – хлопець ще раз поглянув на нас. – Там є столик з роздруківками, як робити журавликів, ще декілька людей потім долучаться. Гадаю, ви розберетеся, – хорсівець пішов за своїм замом.

– Отже журавлики, – пробурмотіла Стейсі, розглядаючи схему орігамі.

Я дістала телефон, ввімкнувши улюблений плейлист й протягнула один навушник сусідці. Та вдячно його прийняла, вставивши у вухо.

Процес пішов злагоджено й швидко. Згодом, до нас приєдналося ще з десяток учнів, які закінчили попередні дрібні доручення. За дві години перед нами вже лежала ціла паперова зграя.

Я хотіла відзвітувати Стефанії, що ми закінчили й повертаємося з Настею до гуртожитку, але старости ніде не було. Тоді мені спало на думку пошукати Кая біля сцени. І справді, хлопець стояв за однією з куліс. Правда, не один. З ним поруч, жваво жестикулючи, говорив Влад.

(Знов просить відмазати за вибрики на спортивному майданчику? Йому не соромно користуватися зв’язками, постійно наголошуючи на чесності та справедливості?)

Я прошепотіла закляття, якому мене навчив Даня, й почула, про що вони говорять, не підходячи близько.

– Як сестра? Чув на занятті Гайди щось сталося…

– Та Євген – йолоп, подумав, що я її хлопець…Стадо, тільки побачать дівчину на своєму факультеті, одразу починають якісь змови влаштовувати.

Кай стримано гмикнув.

– Людям складно повірити, що ти можеш мати родичів…

– І не кажи. Якби вони знали всю правду, в них би щелепа до підлоги відвисла…Стривай…хтось зовсім поруч. Йди першим.

Коли Кай вийшов з-за куліси, я змогла сповістити його про виконану роботу та піти до кімнати з Настею.

– Маріє, то які у вас з Олександрою стосунки, га? – Запитала сусідка, йдучи коридором.

– Складні, – я зітхнула, мої думки займали дивні  події цього дня. 

(Що означала ця фраза “Не вся правда?”)

– Ух, вже замріялася. Навіть не слухає! – велесівка насупилася та більше не розпитувала мене, подзвонивши Дамелі.

Ми встигли помитися й випити трохи м’ятного чаю, перед тим, як вляглися спати. До Стейсі знову приліз кіт через вікно. Тварина згорнулася клубочком, голосно замуркотівши поряд з сплячою велесівкою.

***

 Посеред ночі, в наші двері наполегливо постукали.

– Відчиняйте, пожежа! Пожежа!

Поки я сонно прошкрябувала очі, Настя вже зіскочила з ліжка. Вона стрімко прокрутила ключ, відкриваючи двері. На порозі стояв розпатланий Влад.

– Ви що глухі зовсім? Виходьте давайте!

З коридору доносилися схвильовані голоси, що змусили мене остаточно прокинутися. Стейсі навпаки в паніці заціпило й вона не змогла навіть поворухнутися.

– Що, особливе запрошення потрібне? – Влад підхопив Настю під лікоть й повів до сходів. Я побігла за ними. Навколо носилися такі ж заспані учні в піжамах і пледах.  Біля перил, що вели до низу, він зупинився.

– Все, далі самі, дівчата. Мені таких, як ви ще по поверху збирати.

– Кіт! – вигукнула Настя, коли натовп студентів волочив нас за собою вниз. – Врятуй чорного кота!

На дворі ми побачили, що територія пожежі була відносно мала й покривала лише частину першого поверху, де був хол і кімната комендантки. Ми стояли в кущах ялиці, на які вказала Ліля, подалі від диму й вогню.

За півгодини до нас підійшов Єсен з коциком, доповівши про ситуацію. Ми троє скупчилися поряд, намагаючись зігрітися й протриматися ще трохи на осінньому холодному повітрі.

Потрапивши назад до кімнати, я змогла повернутися до ліжка, але Настя не поспішала. Мабуть, хвилювалася за кота.