Плітки

***

В кінці жовтня Блек відновила спілкування із Паркінсон. Драко і Теодор знаходили тисячу причин посваритись за день, чесно кажучи, їм і причина була не потрібна. Пенсі жартувала, що вони таким чином стануть парою і Мелфой, або забуде про існування Поттера, або ще більше його цькуватиме. Все стало як на третьому курсі. Майже все….

В школі відбувався хаос, приїхала делегація з Дурмстранґ та Бабатону. А ще до всього виставили келих в який учні, котрим виповнилося 17 кидала свої імена. Близнюки Візлі почувши правила обурились більше за всіх, а потім Блек бачила час від часу і то коли їм щось було потрібно. І то було добре, бо після того як Джордж допомагав Марі з рефератом, Фред неодноразово жартував кожного разу коли бачив брата з Блек, одного дня дівчина повертаючись із настійок не стрималась і обурено крикнула на нього.

– Та ми ж навіть не цілувались! Якого біса ти прикопався Візлі!

Тим самим дала привід для ще більших витівок стосовно цієї теми. Тем паче вона йшла поруч з Паркінсон, тепер її подруга дивилась із запитальним вогником в очах.

***

Ґрифіндорка нарешті зайшла до кімнати, скинула сумку біля столу. Снейп вкотре завалив рефератом. Через цього змія, Блек ненавиділа настійки. І кімнаті була лише Герміона, вона читала на ліжку.

– Ти знову була у слизеринців? – запитала Ґрейнджер і відклала книгу на тумбу.

– Ні, в бібліотеці… – Дівчина присіла на ліжко, поклавши руки на коліна – А що?

– Я ні до чого тебе не спонукаю, але як ти можеш з ними спілкуватися? Вони постійно ображають таких як я… Маглонароджених. Ти не можеш чудово проводити час зі мною, з Гаррі, з Роном і в той же час іти до слизеринців… Так ти ж сама чула їхні образи в наш бік…

– Не потрібно, я не підтримую ці їхні дії.. і..

Ґрейнджер піднялась

– Справді? Але ти завжди як нічого і не було, ідеш до них у вітальню. Гаразд розумію Паркінсон, чи Забіні вони не надто звертають на увагу на це, а от Мелфой. – Герміона присіла поруч з Блек.

Сама ж Блек опустила погляд на коліна.

– Я розумію, але він моя сім’я, мій перший друг, і я в жодному разі не виправдовую його… Просто..божевілля..

– Гей, я не можу наказувати тобі покинути їх – дівчина поклала свої долоні на руки Блек – Та і вжитті потрібно обирати на чиєму ти боці Марі, можливо не сьогодні, та…

В кімнату залетіла Джіні, обірвавши розмову.

– Марі, не зайнята? Ти потрібна мені на хвилинку.

Руда безцеремонно взяла Блек за руку та потягнула на вихід з кімнати.

– Герміоно, я зрозуміла тебе, дякую – крикнула на останок Блек.

**

З войовничої верби упало останнє листя, листопад промайнув в турботах.

Блек сиділа на підлозі, спершись на ліжко, на її плечах звисали ноги Пенсі, яка всілась на ліжко та перебирала кучеряве волосся подруги. Дівчата удавали ніби слухають Драко, який обурювався, що Поттера обрали четвертим кандидатом в турнірі, хоча насправді вони дивились на Теодора, який перекривляв Мелфоя. Блез спогядав на це з певним скептичним поглядом, очікуючи чергову сварку хлопців. Буквально через хвилину Драко підняв руку, вказуючи на дівчат, та кажучи останнє слово. Після перевів свій погляд на Нота, який застиг із піднятою правою рукою, тикаючи на Мелфоя, побачишви спантеличений погляд, Теодор моментально завів руку за голову і почесав нею потилицю. Білявий слизеринь розвернувся від нього, закотивши під лоб свої сірі очі. Його увагу сфокусувалась на Пенсі, яка дивилась в стіну з похмурим виразом обличчя .

– Пенс усе добре? – запитав він та прийняв сидяче положення, поклавши руки на коліна.

Блек копнула кузена ногою та запитально глянула. Він відсахнув ногу та поглядом вказав на Пенсі. Марі вибралась з під колін подруги та сіла до неї обличчям поклавши руку на її ногу. Теодор приземлився біля Драко, зачепивши його плечем, через це хлопці облаяли одне одного та відсунулись на достатню відстань. Блез підійшов ближче та сперся на бильце ліжка. Паркінсон не дивилась ні на кого з них.

– Батьки розлучаються – нарешті мовила вона та провела долонею по шоці, змахуючи одиноку сльозу – І з одного боку я засмучена, а з іншого рада, що мама прийняла це рішення.

– Гей, Пенс, ти ж розумієш, що зможеш побачити батька в будь-який момент, як тільки захочеш.. – почала Блек та погладила ногу слизеринки.

– І так само, якщо ти вирішила залишитися з ним, то маму також зможеш бачити – продовжив Тео і усміхнувся краєм губ.

– Та я це все знаю – трохи гучніше відповіла Пенсі та поклала руки на коліна.

– Але… – втрутився Блез і посміхнувся краєм губ, Пенсі глянула на нього.

– Але моя мама змінилась, тобто не зовні, бляха, я не знаю, як вам це сказати – дівчина ляснула себе по ногах та підперла рукою підборіддя.

– Ти що переводишся!? – одразу запитав Нот та підсунувся на край ліжка, ледь не гепнувшись на підлогу біля Блек.

– Ні, Тео помовч… Сварки батьків були майже завжди через пригнічення бру…маглонароджених, мама завжди після того як Відомо-хто зник, виступала на їх захист, і просила батька не вплутуватися в це більше. І ось її терпінню настав кінець – дівчина заклала волосся за вухо. – І мама не хоче, щоб я спілкувалася з вами, Марі та Блеза це не стосується, а от вас двох – Пенсі вказала пальцем на Теодора та Драко – Ще й як.

– Ти, що Пенсі,хіба я хоч раз когось пригнічував? – обурився Нот і поглянув з Пенсі на Блек, гіпнотизуючи,зеленими, щенячими очима. На це, ґрифіндорка, ущипнула його за ногу. – Ай, міс Блек, яка ви нахаба – обурився Теодор та одразу ж посміхнувся, дивлячись в блакитні очі.

– Ідіот – пробурмутіла Блек,піднявшись з підлоги, присіла біля Пенсі.

– Ще чого. Мені що тепер не задирати Пот.. ґрифіндорців? Побачите це хіба що у снах – озвучив свою думку Драко та єхидно посміхнувся.

– Тебе занадто заносить Драко – Втрутилась Блек.

З її думок і досі не йшли слова Герміони.

– Оу, справді, то Марі в нас уже ґрифіндорців захищає – поцікавився Мелфой.

– Я..

– Те що тебе заносить, відомо усім дракончику – усміхнувся Теодор.

Драко очікував, ще щось почути від кузини, але дівчина мовчала. Їй було важко прийняти рішення.

***

Руда дівчина тихо проходила темними коридорами восьмого поверху, прислухаючись до кожного шороху. Зупинилась перед стіною, дістала паличку та провела по цеглі, утворюючи коло, потім відійшла на декілька кроків, замружившись, стрибнула в стіну. Відкривши очі побачила невеличкі, коричневі двері, ступила декілька кроків та постукала в них. Двері відчинились з неприємним скрипучим звуком. Як тільки руда зайшла в кімнату двері зачинились. Всередині було доволі просторо та освітлено , в кінці кімнати два великих квадратних стола, біля одного з них стояли дві руді голови, а на іншому накладенні коробки, колби, пергамент, пера, солодощі та багато чого іншого. Позаду хлопців шафа та стелаж з книгами. Ґрифіндорка пройшла так звану зону відпочинку: два дивани один навпроти одного, а посередині журнальний столик на якому були на таці пончики та дві порожні чашки.

– Блек?

– Джіні?

Одночасно запитально пролунали голоси.

– Марі немає ?

– Ну хіба що ми її перетворили в оту жабу – мовив один з хлопців та тикнув на амфібію в банці.

– Ви що здуріли?! – Джіні взяла зі столу банку та вирячилась на чорну жабу з білими цятками – Фред! Трясця, ти ж жартуєш так? – тепер вона глянула на брата

– Ні, Джіні він не жартує, це справді Блек – відповів інший

– Мабуть з’їла щось не те – перезирнувшись з братом, закінчив Фред.

Візлі зблідла та обережно поставила банку назад. Потім поставила руки в боки, так зазвичай робила їх матір, коли злилась.

– Ви хоч усвідомлюєте, що з вами зробить Реґулус Блек?! – викрикнула вона – Та він вас спопелить і розсипе по океану! Поверніть її назад доки не пізно – мовила вона, переводячи погляд, з одного на іншого хлопця.

– От знаєш після цих слів, якось перехотілось – почав Фред

– Так, і в такій формі Блекі нікому нічого не скаже – продовжив Джордж

– О так і зникнення Марі ніхто не помітить?! Та хай вам грець!

Двері різко відчинились з тим же жахливим скрипом. До кімнати вбігла дівчина, на ходу кидаючи сумку на диван.

– Вибачте запізнилась – мовила брюнетка та глянула на Візлі. Бліда дівчина та усміхнені хлопці – Щось сталось? Джіні?

– Я їх колись уб’ю – вказуючи на братів пальцем, мовила ґрифіндорка та обійняла Блек.

Спантеличена дівчина відійшла від Джіні та зняла червону краватку з шиї поклала її на стіл. Фред посміхнувся та вже відкрив рота, щоб щось сказати, але Джордж його опередив

– Нам всім… цікаво чому ти запізнилась? – усміхнувся Джордж і на його правій щоці з’явилась ямочка – В нас важливі експерименти, а ви своєю безвідповідальністю НАС відводікаєте – хлопець склав руки на грудях.

Блек сперлась руками на стіл і з усмішкою оглянула близнюків, ігноруючи слова Джорджа (хах дивно), Джіні в свою чергу повернулась до розглядань жаби.

– Що ж завтра прибудуть дві останні коробки – обличчя дівчини було зосередженим, вже й знаку не було від усміхненої Блек. – І наша співпраця завершиться…

– Тобто? – одночасно запитали Джіні та Джордж

– Блекі ти що? На кому нам проводити експерименти – посміхнувшись краєм губ, запитав Фред.

– Не смій позбавляти ме… нас цієї можливості – підтримав його Джордж.

– Буде більшим сюрпризом, якщо я не знатиму те, що ви кладете в шоколад чи інші солодощі – усміхнулася у відповідь Блек.

– Е не кидай мене з ними, я їх поприбиваю – мовила Джіні та взяла до рук краватку зі столу.

– Якщо я помру це буде на твоїй совісті – продовжив Фред та кинув до казана дві палички схожих на корицю.

– Якраз таки ні, моя совість буде чистою – посміхнулась Блек та принюхалась до запаху в кімнаті.

Чомусь коли зайшла одразу не помітила цього приємного запаху какао та не дуже приємного сигаретного.

– Джіні допоможеш мені – Фред відійшов до шафи в кінці кімнати, сестра пішла за ним.

Джордж нацепив жовті,захисні окуляри.

– Блекі, подай листя орхідеї.

Дівчина підступила до хлопця ближче, та передала йому листя в пареровій обгортці.

– Погана ідея, покидати нас – почав Джордж – Багато мінусів.

– Яких це? – в повітрі з’явився аромат цедри, та бридкий запах диму так і не зник.

– По-перше втратиш почуття гумору – хлопець додав листя в один з казанів- по-друге, спокійно житимеш – зняв окуляри і перевів погляд своїх синіх очей на Блек – По-третє – він ледь стримував посмішку – Не дізнаєшся, як я цілуюсь.

По тілі пройшов мороз, Блек усвідомлювала що це все жарт, але єхидна посмішка на обличчі Візлі, ця клята фізіономія зводила її з розуму, дівчина засміялась, щоб не просто стояти як дурепа, щоки червоніли, якщо запитає, буде пояснення – від сміху.

– Цікаві мінуси – вичавила вона з себе.

До них підійшли Фред і Джіні.

– Що це ви там варите? – Блек вказала на казан, намагаючись перевести тему.

– А що по вашому тут? – запитав Джордж і усміхнувся одним краєм губ.

– Та це очевидно. Какао – відповіла Блек та глянула на подругу.

– Какао? Я думаю то кава – перепитала Джіні

– Що-о це ви тут робите? – голос звучав ніби звідусіль – Діточкам давно час спати! Хм чим тільки Філч займається – на люстру сіла прозора невеличка постать.

– Ну куди йому до тебе Півзе ти ж у нас такий прогляда – вишкірився Фред.

– Варити амортенцію заборонено, чи ви хо-очете покарання – захихотів привид.

– Закрийся! І забирайся! – в один голос викрикнули близнюки.

Зіткнулись із запитальними поглядами дівчат.

– Снейп з’їсть нас живцем. – почав Фред.

– Якщо ми не знатимемо як це готувати.

Як завжди закінчили фразу один за одного.

– І нам було трішечки цікаво, що ви відчуєте. – посміхнувся Джордж, і ямочка на щоці з’явилась.

***

Лист. Блек вже й забула про нього, як тут прийшов другий. Дівчина поверталась із Гоґсміду разом з Джіні та Ґерміоною. Сніг тріщав під ногами, хтось влаштував воєнні дії з сніжками. Ґрифіндорки бурхливо обговорювали минувше перше завдання з турніру, як над головою пролетіла сіра сова. Вона розправила крила і махала над обличчям Блек, поки та не відчіпила листа з її лапи, після листоноша зникла в небі.

М. К. Блек

– Усе добре? – поцікавилась Джіні

– Так, прочитаю в кімнаті. – усміхнулася дівчина і сховала лист в кишеню куртки. – Міона нагадаєш мені про це?

Ґрейнджер схвально кивнула.

– От, що мені робити! Якщо мене не запросять то я не потраплю на бал – висловила свій страх Візлі.

– Ей, лисичко до балу ще цілих два тижні, не думаєш, що зарано для паніки? – намагалась підбадьорити її Блек.

– Та що в тому балу такого – буденним тоном мовила Ґрейнджер.

– Варто бути готовою та впевненою! – обурилась руда.

Повернули до виходу з селища.

– Вам легко говорити, ви можете і самі піти – продовжила Візлі – А от я, лише по запрошенню.

– С ким би ти хотіла піти? – запитала Блек

– Навіть не знаю… Ну можливо рік назад, я би відповіла що з Гаррі, але він одержимий тією рейвенкловкою.

– Тобі варто послати його до чортів – обурилась Герміона – Тобто він тупий, якщо не бачить такої краси як ти – виправилась Ґрейнджер

– Отож – підтвердила Блек і дівчата засміялись.

Сніг пустився знов, дівчата вже дійшли до брами Гоґвортсу, зайшли всередину. З іншого боку, скупчились перші та другі курси, утворивши коло, з середини виринали кольорові світила. В епіцентрі подій були близнюки Візлі та Лі Джордан. Осторонь на все це дивилась зграйка слизеринеців, викрикуючи щось образливе, на що ніхто не звертав уваги.

На плечі Блек лягли дві руки, розвертаючи її. Ґрифіндорки перезирнувшись, відійшли. На дівчину з червоними від холоду щоками дивився білявий хлопчина.

– Доки ти не зникла у вітальні, маю дещо сказати.

– Щось сталось?

– Ні, поки. По-перше, завтра прибуде моя мама, не будуй ніяких планів. По-друге, один слизеринець, хоче запросити тебе на бал, але ТИ в жодному разі не погоджуйся. – взявши долоні дівчини в свої руки, мовив Мелфой.

– Та ну тебе! В мене також є попередження – завтра без витівок. – примружилась Блек.

– Нічого обіцяти не можу.

На останок посміхнувся та елегантно поклонившись зник з очей.

– Тебе, що запросив Мелфой? – запитала Джіні підійшовши.

– Хах, ага звичайно.

– Ти погодилась ? – запитала Ґрейнджер, похмуро глянувши.

– Та не запрошував він мене.

– Ой, мені треба бігти – Джіні помчала аж п’ятки блиснули.

– А якби запросив? – не вгавала Герміона

– Ну.. якби це було б в останній день, і в мене не було б пари,то я б погодилась, а так сподіваюсь що мене запросить хтось руденький наприклад – посміхнулася Блек.

– Візлі ще ті дияволи – у відповідь усміхнулася Ґрейнджер.

**

Блек присіла на ліжку розглядаючи конверти двох листів.

* Як я могла про нього забути? * – подумала вона.

Розірвала перший конверт, дістала складний аркуш паперу, розгорнула.

Дорога моя дівчинка, я дуже сумую за тобою. Мені прикро, що так сталося, я ніколи не хотіла відпускати тебе, але в мене не було вибору. Ти вже так виросла, стала неймовірно вродливою. Про твої успіхи в навчанні мені все відомо, ти навчаєшся на Ґрифіндорі це просто чудово. Сподіваюсь ми скоро зустрінемось!

S

Почерк хвилястий, потрібно було докласти зусиль для розуміння. І ще й літери ніби перекреслені. Прочитане насторожило Блек, вона відклала аркуш на тумбу і взяла сьогоднішній конверт.

Розгорнула

Астрономічна вежа, північ,сьогодні.

*
Через усі вагання та страхи, Блек спускалась сходами з ґрифіндорської вежі