Перший рік: Розіграш

Неділя, 2 січня, 1972

̶  Блискуче! – вигукнув Джеймс плеснувши в долоні. – Просто неперевершено!

̶  Ти такий розумний! – видихнув Пітер.

Вчотирьох вони втиснулися в маленьку ванну кімнату. Сіріус стояв у ванній, тримаючи парасольку над головою, а Ремус не відводив свою чарівну паличку від сірої грозової хмари прямо над його головою. З неї йшов проливний дощ. Сіріус ходив туди-сюди по ванній, а хмара ні на секунду не відставала, повторюючи кожен його рух.

Джеймс і Пітер повернулися з різдвяних канікул лише дві години тому, і, щойно скінчилася вечеря, Ремус і Сіріус потягнули їх наверх для демонстрації.

̶  Люпин підказав ідею, але я знайшов заклинання,  ̶  гордо сяяв Сіріус. – Він не буде знати, що його спіткало!
̶  Коли ми зможемо це зробити?! – тепер Джеймс стрибав, готовий вибухнути від захоплення.  ̶  Завтра вранці? На сніданку? На зіллєварінні?

̶  Під час вечері,  ̶  похитав головою Сіріус. – Більше глядачів.

̶  Так, під час вечері,  ̶  мудро кивнув Джеймс, наче це була його власна ідея. – Серйозно, ви двоє, я так вами пишаюсь.

̶  Не варто дякувати,  ̶  Сіріус іронічно вигнув брову і перевів погляд на Ремуса. – Гм-м… Люпине? Мабуть, можеш вже зупинитись. В мене ноги намокли.

̶  Ой! – Ремус стряхнув чари, помітивши, що начарував набагато більше дощу, ніж старий злив міг витримати, і тепер Сіріус по щиколотку стояв в холодній воді, намочивши низ своєї мантії. – Вибач.

̶  Все гаразд,  ̶  засміявся Сіріус виходячи з ванни і віджимаючи мантію. – Просто зроби те саме зі Снейпом.

̶  Отже, це зробить Люпин? – спитав Джеймс. Сіріус знизав плечима.

̶  В нього виходить краще. Але я теж можу зробити це, якщо щось піде не за планом.

***

Понеділок, 3 січня, 1972

Перший день навчання після різдвяних канікул пройшов доволі дивно. Джеймс, Сіріус і Пітер були сповнені нервової енергії в очікуванні їх розіграшу. Ремус теж цього чекав, хоча дещо нервував, оскільки саме він мав це зробити. Але він мав ще одну причину для нервів. Це був перший учбовий день в його житті, коли він міг читати.

Сіріус показав йому, як зачаровувати себе, це справді було складно. Зрештою, більшість часу Ремус просив його накладати заклинання, оскільки сам вирішив відкласти практику. Його магія все ще була нестабільною після повного місяця, чаша могла переповнитися і «рвонути», якщо він докладав забагато зусиль. Ідея направляти на себе паличку, поки місяць достатньо не спаде і він не поверне самоконтроль, не здавалась йому розумною.

Перша половина дня стала всім, на що він тільки сподівався. Він не міг читати з дошки, але заклинання були практичним предметом, і Ремус був вражений тим, наскільки все ставало легше, коли він міг просто звіритися з підручником, а не запам’ятовувати кожне слово Флитвіка про пом’якшуючі чари. Він першим в класі змусив цеглину відскакувати від столу, ніби м’яч, що дуже здивувало Лілі Еванс, яка звикла бути найкращою на заклинаннях.

Тільки після обіду на зіллєварінні все пішло шкереберть. Все почалося з того, що Слизоріг повернув їх есе про дванадцять способів використання драконової крові. Ремус написав його ще до Різдва з допомогою Сіріуса, і загалом мародери непогано впорались. Як завжди, Снейп отримав найвищий бал і заробив п’ять балів для Слизерину. Лілі стала другою і заробила бал для Ґрифіндору. Вона обігнала Сіріуса лише на кілька позначок.

Все це було цілком звично, але, мабуть, напруга від очікування зросла для Сіріуса занадто сильно, і він не впорався з бажанням зачепити її.

̶  Цікаво, чи варто воно того? Підлащуватися під Слинявуса заради одного очка факультету,  ̶  він протягнув це достатньо голосно, щоб Лілі та Снейп почули. Лілі повернулася з палаючими щоками.

̶  Замовкни, Блеку,  ̶  шикнула вона. – Ніхто не любить невдах.

̶  Хто тут ще невдаха, якщо твій хлопець дає списувати тобі,  ̶  злісно прошепотів Сіріус у відповідь.

̶  Я в нього не списую, і Северус не мій хлопець! – її щоки спалахнули з новою силою.

̶  Ти почервоніла, Еванс,  ̶  посміхнувся Сіріус, задоволений собою. Він пихнув Джеймса, – Хіба це не мило? – той засміявся, киваючи.

̶  Не звертай на них уваги, Лілі,  ̶  не повертаючи голови, прошепотів Снейп. – Вони просто заздрять.

̶  Заздрять чому, Слинявусе? – втрутився Джеймс, все ще намагаючись говорити не дуже голосно. – Заздрим такому слизькому бовдуру, як ти? Мрій далі.

Сіріус розсміявся, задоволений тим, що втягнув Джеймса. Пітер теж засміявся, щоб не залишатися осторонь. Слизоріг все ще нічого не помітив, стоячи спиною до класу і пишучи на дошці інструкції. Нарешті Северус розвернувся і встромив свої чорні очі прямо в Сіріуса.

̶  Чув у тебе було чудове Різдво, Блеку,  ̶  сказав він низьким голосом, повним загрози. – Твоя сім’я не витримала більше декількох днів, перш ніж викинути тебе назад до школи, чи не так? – його губи склалися в криву посмішку. – Усі чистокровні родини тільки й говорять про це… чорна вівця родини Блек.

Сіріус стиснув кулаки, Ремус бачив, як побіліли його кісточки.

̶  Стули. Свою. Пельку,  ̶  прогарчав Сіріус крізь стиснуті зуби.

̶  Так, обережніше, Снейпе,  ̶  нахмурився Джеймс. – Слідкуй за тим, що говориш. Ніколи не знаєш, що може статися.

̶  Це погроза, Поттере? – відповів Снейп, відверто нудьгуючи. – Пробач, якщо я не тремчу від страху. Знову нацькуєш на мене свого Лунатичку Люпина?

Ремус, який одним вухом слухав їх , а іншим – вказівки Слизорога, мимоволі здригнувся. Він вже мав це прізвисько раніше. Насправді він був вражений, що в Гоґвортсі ще ніхто до цього не додумався, враховуючи його репутацію дивака. Може, всі називали його так за спиною?

Він машинально схопив паличку. Від цього посмішка Снейпа стала ще злішою.

̶  Невже ти справді навчився магії, Люпине? Я вражений. Хоча чув, що навіть мавп можна навчити простим трюкам, тож, напевно, це не таке вже й досягнення.

Ремус підняв паличку, але Сіріус схопив його зап’ястя і опустив руку на стіл.

̶  Ще не час,  ̶  пробурмотів він.

Ремус стиснув щелепу і повернув погляд на дошку, він кипів всередині. Снейп засміявся і теж відвернувся. Ремус почув, як Лілі сердито прошепотіла:

̶  Зовсім не обов’язково поводитися з ним так жахливо!

Ремус ледве міг зосередитися до кінця уроку. Йому мало б бути однаково, що про нього думає Снейп чи хтось інший. Але ці слова так сильно його зачепили, що він не міг просто стряхнути це відчуття. Сіріус теж не допомагав. Він лиш повторював: «Він у нас ще отримає!»  ̶  і кидав злі погляди на Снейпа.

До вечері Ремуса вже розпирало від люті і бажання показати себе. Він майже нічого не з’їв, хоча сьогодні подавали його улюблений пиріг. Він пропалював Снейпа поглядом через всю залу. Це не залишилося непоміченим, і Северус підштовхнув хлопців навколо себе, вказуючи на мародерів. Ремусу здавалося, що він може розібрати слова «Лунатичка Люпин». Джеймс і Сіріус теж похмуро за ними спостерігали, що не могла не помітити Лілі.

̶  Ви можете просто залишити Сева в спокої? – пискнула вона. – Це триватиме вічно, якщо жоден з вас не може поводитися достатньо зріло, щоб…

̶   Заспокойся вже, Еванс, ̶  Джеймс закотив очі. – Достатньо того, що ти товаришуєш з цим мерзотником, а тепер ще захищати будеш? Де твоя вірність гуртожитку?

̶  Це жодним чином не стосується факультетів,  ̶  огризнулася вона. – Лише безглузді суперечки на пустому місці!

̶  Він образив Ремуса!

̶  Ви постійно до нього чіпляєтеся!

̶  Він це почав!

̶  Ох, а тобі, значить, треба це закінчити, так, Поттере?! – вона раптом підвелася і схопила сумку. – Боже, ви такі пихаті! – Лілі сердито пішла геть, голосно цокаючи підборами по кам’яних плитах.

̶  А вона любить посперечатися,  ̶  усміхнувся Джеймс.

З-за столу Слизерину почувся сміх, і Ремус вирішив, що з нього достатньо. Він теж підвівся, витяг свою паличку і наставив на Снейпа.

̶  Ліґаре Плувям!

Ефект був миттєвий і просто неймовірний. Грозова хмара кулею вилетіла з полички Ремуса, ніхто навіть не зрозумів звідки вона з’явилась. Вона зупинилась над головою Снейпа, важка і темно-сіра. Пролунав тихий грім і почалась злива.

Снейп не одразу зрозумів, що відбувається, закриваючи голову руками і намагаючись подивитися догори. Студенти, що сиділи поряд, швидко підвелися і відійшли, не бажаючи промокнути. Снейп теж підвівся, намагаючись вийти з-під хмари, але вона наполегливо слідувала за ним, поливаючи дощем.

Усі в залі сміялися і вказували на нього. Учні озиралися, намагаючись зрозуміти, хто це зробив, але ніхто не бачив, що це був Ремус, окрім його друзів. Він сів за стіл, але продовжував вказувати паличкою на Северуса, з посмішкою спостерігаючи, як той намагається втекти від невеликого шторму.

̶  Так! – прошепотів Сіріус. – Дідько, так, Люпине, просто красунчик!

Всеосяжне задоволення, яке відчував Ремус, доповнювалося сміхом навколо нього. Снейп був настільки огидним, що навіть деякі слизеринці були раді бачити, як він отримує по заслугах. Що більше Ремус про це думав, то більше йому хотілося його покарати, і то сильніша ставала злива. Здавалося, хмара темнішала і збільшувалася.

Снейп повністю намокнув, його волосся прилипло до обличчя, закриваючи очі. Він зблід, його мантія блищала від води, під ногами вже з’явилася калюжа. Ремус посміхався, спостерігаючи, як Северус намагався втекти від хмари, але все більше ставав схожим втопленого щура.

̶  Зупини це! – Лілі кричала на Джеймса. – Я знаю, що це ти! Припини негайно!

Джеймс лише продовжив сміятися і підняв руки, показуючи, що нічого не робить. Лілі, здавалося, була близька до сліз.

Северус кинувся бігти, закриваючись руками, щоб не дати дощу бити по голові, але його одяг був настільки важкий і залитий водою, що він спіткнувся і розпластався на підлозі. Ремус хотів було засміятися, натомість сконцентрувався ще сильніше. Дощ лив все сильніше, поки Северус не став важко помітний за стіною води. Хмара теж значно збільшилася, вона гриміла і сяяла блискавками. Цього ніколи не ставалося, поки він практикувався на Сіріусі. Але він ніколи так не злився на Сіріуса.

̶  Припини це! Будь ласка! – Лілі вже ридала. Джеймс перестав сміятися. Він торкнувся руки Ремуса.

̶  Ем… Ремус? З нього досить, друже…

Снейп не рухався. Ремус зрозумів, що ніхто більше не сміється, а декілька людей навіть кричали.

̶  ФІНІТЕ ІНКАНТАТЕМ! – прогримів над залою голос.

Дощ вмить припинився. Біля дверей стояв Дамблдор. Ремус не бачив його з Гелловіну. Він виглядав абсолютно спокійним, незважаючи на хаос, який щойно спинив. Директор зайшов до зали, прибираючи усю воду помахом палички, і схилився над Северусом.

Ремус прибрав паличку і втиснувся в своє сидіння, спостерігаючи, як Дамблдор щось шепоче над нерухомим тілом Снейпа. Все ще ридаючи і тремтячи, Лілі підбігла до них.

̶  Прошу всіх пройти до своїх кімнат,  ̶  тихо сказав Дамблдор, але якось всі присутні почули його. – Міс Еванс, покличте, будь ласка, мадам Помфрі.

Лілі вибігла з зали, а інші студенти почали слухняно розходитись. Джеймс, Сіріус і Ремус перекинулися нервовими поглядами і приєдналися до решти свого гуртожитку.