Перший рік: День народження, книги та The Beatles

На щастя, мадам Помфрі змогла знати прокляття всього декількома змахами палички. Вона прочитала їх лекцію про зловживання небезпечною магією.

– Наче ми хотіли виглядати як єті! – Скаржився Джеймс, коли вони вийшли з лікарняного крила, шкіра все ще відтінялась кольором волосся.

– Це зробив Северус. Він покрив солодощі якимось своїм зіллям, я знаю це! – Бушував Сіріус.

– Так, ми всі це знаємо, приятелю, – відповів Джеймс. – Не парся, ми йому ще відплатимо.

– Мені дуже шкода! – Завив Пітер, напевно, вже в сотий раз. – Я справді думав, що вони від мами!

– Нічого страшного, Пітере, – Джеймс поплескав його по плечу, – Тільки було краще, якбм ти дав їм нам у понеділок, в першу чергу – тоді ми прогуляли б Трансфігурацію.

– Я вимагаю відплати! – крикнув Сіріус, різко піднявши паличку. Ремус засміявся, Джеймс теж.

– І в тебе вона буде! – Відповів він, поправляючи окуляри. – Терпіння – це чеснота, Блек. Така помста потребує часу. В тебе є ще якісь геніальні ідейки, Ремусе?

– Вибач, – Ремус похитав головою. Його серце все ще калаталося від жаху. Якби він побачив Снейпа в той момент, він би його задушив; не кажучи вже, щоб розіграти його.

– Я допоможу тобі, Джеймс , – пискнув Пітер. – Я все зроблю, цього разу я не злякаюся, я…

Вони якраз повертали за ріг, який вів до Грифіндорської вежі, коли хтось покликав.

– Сіріусе.

Четверо хлопців повернулись. Сіріус шоковано видихнув. Це була Белатриса Блек.

– Чого хочеш? – Спитав хлопчик, дивлячись вниз довбаючи черевиком кам`яну підлогу.
Це була найбільш не-Сиріусова поза, яку тільки можна собі уявити, подумав Ремус. Він також помітив, що Джеймс посунувся вперед, стоячи плечем до плеча зі своїм другом.

– Підійди і звернись до мене належним чином. – Відрізала відьма-семикурсниця.

Сіріус не рухався. Белатриса дістала свою паличку – Ремус був вражений, і вперше, за час перебування в Гогвортсі, переляканим.

– Іди сюди, – сказалавона тихим голосом, – або я тебе змушу. І це будуть не дитячі чари росту волосся, я обіцяю.

Сіріус пішов вперед, хитаючи головою Джеймсу, який намагався піти слідом. Вони спостерігали, як кузени довгі незручні хвилини розмовляли тихими голосами в кінці коридору. Весь час Сіріус майже не відривав погляд з підлоги. Нарешті, вона потріпала його по голові, потім обернулася на підборах і пішла. Вони полегшено видихнули. Сіріус похитуючись пішов назад до друзів.

Мовчки вони увійшли до вітальні, через отвір в портреті.

– Все в нормі, Сіріус? – Першим запитав Джеймс.

– Так. – Він кивнув, виглядаючи блідніше, ніж завджи. – Вона, гм… Вона хотіла запросити мене на чай. В мій день народження. Я думаю, моя мама змусила її це зробити, можливо, вони провели сімейну нараду. Спробують навернути мене на шлях істинний.

– Тільки тому, що ти в іншому гуртожитку?

– І відносно моєї компанії, – усміхнувся він друзям.

– То коли у тебе день народження?

– Через два тижні. Третьго. Мені доведеться піти на цей чай, Белла не жартує про те, що знає деякі справді мерзенні прокляття.

– Тоді і ми щось зробимо. Щось хороше, так?

Пітер і Ремус схвально закивали, але всередині Ремус згадав, що в ніч третього було повнолуння.

***
Сіріусу виповнилося дванадцять років, Ремуса не було на святкуванні, хоча він і не думав, що хтось надасть цьому значення. Зрештою, Джеймс був найкращим другом Сіріуса, а Пітеру все ще подобалось вважати, що Джеймс належить йому. І Ремус був би зайвим, навіть якби не був замкнутим в хапупі, намагаючись роздерти сам себе. Цього разу мадам Помфрі напоїла його снодійним зіллям, але це не мало ефекту. Було навіть ще гірше, він умудрився залишити на собі величезну рану – прямо на всю спину.

Помфрі змусила його просидіти весь день в лікарняному крилі, що дійсно було випадковістю – це значило, що вім просто міг сказати друзям, що раптово захворів. Вони були трохи розгублені, чому він раніше нічого не сказав їм про нудоту, але зрозуміли. Вони, напевно, вже вважали його дивним, тому просто вірили всьому, що він їм скаже.

Святкування дня народження не принесло б йому задоволення. Джеймс домовився за них трьох з мадам Гук про можливість політати перед обідом. Перед тим, як Сіріусу доведеться піти на чай до своїх двоюрідних сестер. Джеймс і Пітер заспівали за Грифіндорським столом “З Днем народження” і слідом “Бо він веселий парубок”1. І як чув Ремус, згодом, від інших учнів, вони заводили ” і це скаже будь хто з нас!” з кожним разом все гоолосніше, доки професорка Макгонагел не пригрозила їм покаранням, якщо вони не перестануть.

З настанням листопада дні ставали коротшими і в замку ставало темніше. Вони проводили менше часу на дворі і частіше тулячись біля каміну в спільній кімнаті, граючи в карти і готуючи помсту Снейпу. Наближався кінець першого семестру і вчителі, здавалося, задавали більше, ніж будь-коли. Кожного разу, як Сіріус і Ремус були окремо від Джеймса і Пітера (зазвичай, вони були в бібліотеці), Сіріус читав йому. Вони закінчили “Історію Магії” трохи менше, ніж за два тижні, а потім вони чергували “Трансфігурація. Посібник для початківців” і “Магічні зілля та настійки” до кінця семестру. Навіть коли мародери разом працювали над домашніми завданнями, Сіріус починав читати вголос, ніби собі, стверджуючи, що його це допомагає йому запам`ятовувати. Це дуже дратувало Джеймса, який надавав перевагу тиші.

Хоч вони не змогли пройти всю програму за такий короткий час, на привеликий подив усіх (навіть його самого), оцінки Ремуса покращувались з приголомшливою швидкістю. Здогадки Сіріуса були правильними: Ремус мав надзвичайну здатність зберігати та відтворювати інформацію, і він вперше в житті почав піднимати руку на уроках.

Натомість оцінки Сіріуса почали падати. Він витрачав настільки багато часу, таємно допомагаючи Ремусу, що не читав ішних книжок, якими вихвалявся весь рік. Якби там не було, його власні домашні роботи стали середніми ти прохідними та вперше були позаду від Джеймсових. Джеймс не надавав цьому значення, і припускав, що це він просто почав краще вчитись.

– Але ти проводиш так багато часу в бібліотеці! – Прошепотів до нього Ремус, після того, як Сіріус отримав “задовільно” за есе по Чарам. – Я думав, ти вчишся. – Сам Ремус досі не наважився відвідати бібліотеку. Думка про всі ці книжки лякала його.

– Я вчусь, – весело відповів Сіріус, – Але не оце все. – Він відклав есе. – Я шукаю когнітивні заклинання інтерпретації, знаєш, щоб ти міг читати самостійно. Насправді, це дуже складно, на рівні СОВ, але я думаю, що в мене майже вдалося. Не хвилюйся, Люпине, це не значить, що у мене проблеми. Я всякому разі, це набагато цікавіше.

Звичайно, Ремус відчував жахливу провину, а також легкий сором, що Сіріус приділяв стільки часу, щоб допомогти йому. Він, відверто кажучи, не міг згадати жодного разу за все життя, щоб хтось коли-небудь так старався йому допомогти. Через що, йому захотілося допомогти якось у відповідь. Але, за винятком сім’ї, у Сіріуса, здавалося, не було проблем.

Насправді, була обна річ, яку Ремус міг дати Сіріусу, чого не міг дати навіть Джеймс, – але навряд чи воно було чогось варте. Це щось Сіріус називав “маглівським розумінням”. Це почалось, коли Ремус нарешті наважився запитати про колекцію Сіріусових платівок. І Сіріус був цим поділитись; окрім його гоночної мітли, яка залишилася вдома, альбоми були його найціннішим надбанням.

і Ремус зрозумів чому – він мав “Introducing The Beatles”, “A Hard Day’s Night and Help!”2 окрім “Abbey Road”; “Beggars Banquet” і “Sticky Fingers” 3(“Мік Джаггер, певно, найкрутіший магл, якого я коли-небуть бачив” – захоплювався Сіріус); два альбоми Led Zeppelin, які Ремус не чув, але старші хлопці в притулку були одержимі їми, і Simon and Garfunkle LP, записані на зворотньому боці.

З’ясувалося, чарівники були не високої думки про маглівську музику. Всі платівки Сіріусу подарувала його кузина Андромеда, яка, мабуть, стала першою “білою вороною” в родині Блеків, вона закінчила школу декілька років тому і вийшла заміж за маґла.

– Я майже її не бачу, – пояснював Сіріус. – Не після того як вона вийшла заміж, але вона періодично мені пише. І відправяє їх маглівським шляхом, щоб мама не дізналася – вона не розуміє, як працює така пошта.

Хоча він мав вражаючу колекцію, як для одинадцяти років, музичні пристрасті Сіріуса існували майже повністю у вакуумі. Він не знав жодної іншої пісні “Бітлз”, крім тих, які він мав на вінілі. Він ніколи раніше не слухав радіо, не дивився Top of the Pops4 і навіть не відкривав примірник NMЕ5Таким чином, він вважав Ремуса та його пізнання на про музику та маґлівську культуру своїм скарбом.

– Але ти насправді бачив їх, – вражено сказав він, – Ти бачив їх виступи.

– Не на справді, не вживу. – Незручно відповів Ремус.

– Ні, я знаю по телефону, – мудрецько кивнув Сіріус. Ремус намагався не засміятися.

– По телевізору, – виправив він. – Це більше схоже на рухаючі картинки, як у вас. Але тільки чорно-білі. І тільки Beatles – the Stones, потім увійшла Матрона і змусила вимкнути через їхнє волосся.

– А шо з їх волоссям?

– Занадто довге, – відмахнувся Ремус. – Вона сказала, що воно занадто брудне.

– Моє волосся набагато довше, – насупився Сіріус.

– Так. Але маглівські хлопці, зазвичай не ходять з довгим волоссям.

– Не кажи йому цього! – Дражнив Пітер. – А то він відріже своє. – Він кинув камінець на дошку на підлозі – протягом кількох останніх днів вони грали в плюй-камні,намагаючись навчити Ремуса. Він скотився до одного із камінців Сіріуса і вибив його з кільця, в ту ж мить вибризкуючи смердючу рідину, від якої Сіріус не ухилився. Пітер усміхнувся. – Ха, отримуй, маглолюб!

Сіріус брудно вилаявся і пішов переодягатися.

1 “For he’s a jolly good fellow” – Чарлі Вокер, популярна пісня для привітання. І далі іде рядок з цієї пісні.
2Альбоми The Beatles
3 Альбоми The Rolling Stones
4 Британська музикальна передача.
5 Британський музичний журнал