Перший рік: Дванадцять

Дванадцятий день народження Ремуса випав на п’ятницю. Зазвичай по п’ятницях після уроків Джеймс змушував їх дивитися тренування Ґрифіндору з квідичу, і Ремус проводив тиху годину на трибунах, уткнувши ніс в книжку. Проте Сіріусу вдалося переконати Джеймса, що він може пропустити одне тренування – він ще навіть не був у команді – і що Ремус, можливо, хоче займатися чимось іншим на свій день народження.

Рано-вранці він прокинувся від того, що три його друга стрибнули в його ліжко і заричали:

̶  З днем народження, Люпине! – вони не намагалися його вдарити, а це вже означало, що почався найкращий день народження в його житті.

На сніданку Джеймс і Сіріус йшли до своїх місць трохи попереду, розштовхуючи інших учнів і голосно оголошуючи:

̶  Геть з дороги!

̶  Йде іменинник!

̶  Рухайтесь, рухайтесь, немає на що дивитися!

Поки вони дійшли, Ремус був готовий сховатися під столом. Його друзі влаштували величезне шоу, обслуговуючи його і пропонуючи їжу, не дозволяючи йому робити нічого самостійно. Пітер налив йому чай, Джеймс наповнив його тарілку їжею, поки Сіріус намазував для нього масло на тост.

̶  Вам обов’язково це робити? – застогнав Ремус, вкрай зніяковілий від такої уваги.

̶  Абсолютно,  ̶  сказав Джеймс.

̶  Авжеж,  ̶  кивнув Пітер.

̶  Безперечно,  ̶  закінчив Сіріус.

Ремус похитав головою рясно червоніючи, і опустив очі в тарілку. Коли він доїв, – що зайняло не мало часу, оскільки йому поклали подвійну порцію майже всього, що було на столі, – вони встали, досі широко посміхаючись йому.

̶  Що?! – спитав він, нервово смикаючись. Якщо вони все ж збиралися влаштувати святковий струс, він сподівався, що це закінчиться швидко. Може, існує якась версія для чарівників? Зрештою, він пропустив день народження Сіріуса і тепер не знав, чого очікувати. Пітер і Джеймс поклали руки йому на плече, змушуючи його знову сісти. Сіріус дістав губну гармоніку і видав довгу високу ноту. Ремус заплющив очі. О ні…

̶  З днееееееееем нарооооооодження тебе! – три хлопці закричали на повну силу своїх голосів. – З днееем народженяя тебееее! З днееем народження, любий Реееееееееееемусе!

Тепер до них доєдналася уся зала, і Ремус закрив обличчя руками.

̶  З днееееем нароооооодення теееееебеееее!

̶  Гіп-гіп! – закричав Джеймс, стоячи на стільці.

̶  Ура! – закричали у відповідь ґрифіндорці.

̶  Принаймні з цим покінчено,  ̶  пробурмотів Ремус з палаючими шоками, коли оплески затихли. Пітер подивився на нього з жалем.

̶  Вибач, друже, але вони збираються повторити це на обіді та на вечері.

***

Їм все ще довелося відсидіти зіллєваріння – останній урок учбового тижня. Ремус зрозумів, що навіть з виконаними домашніми завданнями і можливістю читати, в нього не було жодного хисту до зіллєваріння. До того ж, це був неймовірно нудний предмет, і коли Слизоріг почав пояснювати п’ять головних компонентів снодійного зілля, Ремус і сам почав засинати.

Снейп його не турбував, насправді він навіть не подивився в його бік після того інциденту в коридорі. Лілі посміхнулась йому і привітала з днем народження, перш ніж закотити свої величезні смарагдові очі, коли Джеймс і Сіріус намагалися переконати Слизорога не давати їм домашнє завдання з поваги до такої «нагоди».

За вечерею Ремус витримав останній, як він сподівався, раунд «З днем народження», який став найголоснішим за день, здебільшого завдяки Дамблдору, який взяв на себе роль диригенту, паралельно підспівуючи на усю силу свого голосу. Він також отримав декілька листівок: одну від усього Ґрифіндору, ще одну від Наглядачки разом з парою нових шкарпеток.

Після вечері вони сіли в вітальні, Сіріус притяг свій тяжкий програвач і поставив Electric Warrior в сотий раз після Різдва.

I was dancing when I was twelve…

В якийсь момент з’явився торт з червоним і золотим кремом та дванадцятьма рожевими свічками. Коли Ремус розрізав його (усі підбивали його загадати бажання, але він так і не зміг придумати, що він хоче), він був вражений тим, що торт складався з чотирьох різних смаків – на чверть шоколадний, на чверть з лимонною цедрою, на чверть кавовий з волоським горіхом, і остання чверть була звичайним бісквітом.

̶  Як твій тост,  ̶  Сіріус усміхнувся, у захваті від приголомшеного виразу обличчя Ремуса. – Подумав, що тобі було б нудно, якби торт був лише одного смаку.

̶  Вау… дякую!

̶  Чим ти хочеш займатися до кінця вечора? – запитав Джеймс. – На вулиці все ще доволі ясно, і якщо ти все ж хочеш піти подивитися…

̶  Він не хоче, Джеймсе! Дідько, тобі варто пошукати нові хобі, друже, ти стаєш нудним.

̶  Я не проти, якщо ви хочете піти подивитися тренування з квідичу,  ̶  поспіхом сказав Ремус. – Ви і так вже багато зробили, чесно. Три пісні за один день, що ще можна просити в дванадцять років?

̶  Ні,  ̶  героїчно похитав головою Джеймс. – Сіріус має рацію, це твій день народження, і ми будемо робити те, що подобається тобі.

Вони мовчали декілька довгих хвилин, поки Джеймс не подав голос.

̶  Гм-м, Люпине? Що тобі подобається робити?

Ремус замислився. Він легко міг сказати, що йому не подобається: футбол, домашні завдання, польоти, зіллєваріння. Але в нього ніколи не питали, що йому подобається. Йому подобалося дивитися телевізор, але він поки не знайшов в Гоґвортсі жодного. Йому подобалося мати можливість обирати, що він хоче з’їсти на сніданок та вечерю. Йому подобалось слухати, як Марк Болан співає на платівках Сіріуса. Але жодна з цих речей не була справді хобі.

̶  Читати? – підказав Пітер, намагаючись допомогти. – Ти багато читаєш.

̶  Хіба?! – Ремус підняв брову. Він не думав про це раніше, але це справді було так. Принаймні після Різдва він прочитав усі підручники цього року і навіть декілька книг з бібліотеки.

̶  Чудово,  ̶  Джеймс закотив очі. – З днем народження, Люпине, давайте організуємо читацький гурток.

Сіріус засміявся. Пітер виглядав роздратованим.

̶  Ну, тоді я не знаю! Окрім читання, тобі, здається, дуже подобаються покарання, Ремусе.

Ремус засміявся, винувато піднімаючи руки:

̶  Вибачте, хлопці, схоже, я дуже нудний.

̶  А як щодо часу, коли ти зникаєш? – раптом видав Сіріус. Ремус занервував.

̶  Ти про що? Я ж казав, що хворію і ходжу до лікарняного крила,  ̶  він поспіхом відповів.

Сіріус махнув рукою:

̶  Ні, не тоді. Іноді ти йдеш після уроків або поки ми дивимося квідич. Чим ти займаєшся?

Ремус почервонів. Він все менше і менше блукав наодинці, але його друзі, очевидно, досі це помічали. Вони всі дивилися на нього в очікуванні. Він закусив губу.

̶  Ну, я просто… ходжу,  ̶  нескладно сказав він.

̶  Але де? – спитав Пітер. – На вулиці?

̶  Скрізь,  ̶  Ремус знизав плечима. – Мені подобається бродити і оглядати усе. Щоб знати, де і що знаходиться,  ̶  він витяг карту з заднього карману. – Це тупо, я почав додавати різні речі на карту, яку нам видали на початку року. Щоразу, коли я бачу щось цікаве, я додаю це.

Джеймс взяв карту і розгорнув її. Усі троє схилились над нею. Певний час вони в тиші розглядали пергамент. Сіріус вражено підняв очі.

̶  Ти додав усі портрети… і підписав їх.

̶  В мене жахливо з орфографією,  ̶  Ремус почервонів ще сильніше, намагаючись вихопити карту назад. Джеймс не дав, лиш продовжуючи задумливо її розглядати.

̶  Що це? – він вказав на позначку, яку Ремус залишив на сходах.

̶  Одна з сходинок-пасток,  ̶  відповів Ремус. – Це та, в яку провалюєшся. А ось ця,  ̶  він вказав на позначку на інших сходах,  ̶  зникає, коли на неї наступають. Сходи зі стрілками – це ті, які рухаються. Я позначив їх різними кольорами, щоб знати, куди вони ведуть.

̶  Мерліне! – видихнув Пітер. – Ти хоч уявляєш, скільки часу це б мені заощадило?! Присягаюсь, я двічі на тиждень опиняюся замкненим не в тому коридорі через ті кляті сходи.

̶  Я теж,  ̶  сказав Джеймс.

̶  До біса приходити на уроки вчасно! – вибухнув Сіріус. – Будь ласка, спробуйте розпізнати надзвичайно важливе значення цієї карти! Можливості для реалізації різних витівок, які тепер нам доступні!

Усмішка осяяла обличчя Джеймса, Пітер теж засяяв. Ремус вихопив карту і згорнув її.

̶  Вона не готова. Ще багато треба зробити. Я хочу накласти на неї певні заклинання, коли зрозумію, як це зробити.

̶  Які заклинання? – нетерпляче запитав Сіріус.

Ремус вагався. Не те щоб він не цінував інтерес і захоплення Сіріуса, однак Ремус хотів розробити карту самостійно, хоч це і було безглуздо. Зрештою, це Сіріус вигадав заклинання для читання і для грозової хмари. Ремус не міг пояснити, чому в нього було таке сильне бажання довести, що він настільки ж розумний та здібний, щоб виконати левову частку роботи.

̶  Просто деякі покращення,  ̶  сказав він обережно. – Ви подумаєте, що це маячня.

̶  Ні, не подумаємо,  ̶  щиро відповів Пітер. – Ми можемо допомогти!

̶  Мабуть… але це моя карта.

̶  Звісно, твоя,  ̶  доброзичливо посміхнувся Джеймс. – Так само як мантія моя, так? Але на службі пустощам…

̶  Це мантія мародерів,  ̶  урочисто закінчив Сіріус з блиском в очах.

̶  Карта мародерів,  ̶  повторив Ремус, досі злегка незадоволений викриттям його індивідуального проєкту.

̶  Вона все ще твоя, Люпине,  ̶  продовжив Блек. – Ми напишемо твоє ім’я першим і всяке таке!

̶  Ти впевнений, що хочеш написати там наші імена? – нервово запитав Пітер.

̶  Тоді наші прізвиська,  ̶  знизав плечима Сіріус.

̶  У нас немає прізвиськ,  ̶  відповів Ремус. – Ну, у мене, мабуть, є, але я справді не хочу, щоб там було написано «Лунатичка Люпин».

Вони всі розсміялися. Ремус вирішив, що це було не так вже і погано, розкрити їм свій секрет. Йому насправді стало легше. Він вже почав замислюватися, чи не було це його особистим божевіллям – відслідковувати і занотовувати все про замок, розбиратися в цьому і запам’ятовувати. Джеймс, Сіріус та Пітер, здавалося, не були зацікавлені в закінченні карти, вони більше хотіли вигадати нову витівку за її допомогою.

Решту вечора вони провели під плащем, блукаючи замком. Плащ, на думку Ремуса, не був не надто вже необхідним, оскілки вони планували повернутися до комендантської години. Однак Джеймс і Сіріус ніколи не пропускали можливість перетворити навіть найменшу вилазку на повноцінну місію, а Пітер просто любив прокрадатися усюди непоміченим. Проте все стало зрозуміло, коли Сіріус дістав п’ять какобомб, якими вони розважалися по дорозі, підкрадаючись до закоханих парочок або кидаючи їх в кишені старших учнів, які поспішали до бібліотеки.

Ремус показав їм те, що вже опрацював, проходи і короткі шляхи, які він знайшов, та навіть декілька секретних місць (звісно, не всі, просто про всяк випадок).  Він також розказав про свій план накласти на Місіс Норіс, кішку Філча, якісь чари для відстежування, щоб він міг бачити, коли вона наближається. Вони були в захваті від цієї ідеї.

̶  Навіщо зупинятися на цьому? – прошепотів Сіріус, коли вони поверталися до вітальні в кінці вечора. – Чому б не відстежити усіх?

̶  Усіх?

̶  Так, тоді ми знатимемо, що хтось наближається, і зможемо уникнути покарання за будь-що.

̶  Не знаю,  ̶  відповів Ремус, збентежений цією ідеєю. Що станеться, коли його друзі побачать, як він кожен місяць ходить до Войовничої Верби? Як скоро вони вирушать за ним і вб’ються? Вперше Ремус усвідомив, що карта небезпечніша, ніж здається.

Але Джеймс і Пітер так енергійно погоджувалися з Сіріусом, кажучи, що це чудова ідея, і уявляючи, як побачать, що задумав Дамблдор чи де ховається Снейп. Ремус був переконаний, що, за наявності достатньої кількості часу, Сіріус Блек та Джеймс Поттер здатні досягти чого завгодно – це було в їх крові. Він лише сподівався, що це буде не скоро.

.

«I was dancing when I was twelve…»  ̶  рядки з пісні «Cosmic Dancer» гурту T.Rex