Перший рік: Астрономія

̶  Ми раді, що ти повернувся, Люпине,  ̶  посміхнувся Сіріус, стягуючи плащ-невидимку, коли вони зайшли в (до цього закритий) клас захисту від темних мистецтв.

̶  Ти про що? – спитав Ремус, спостерігаючи, як Джеймс лізе по драбині в кутку до найвищої полички, де стояла клітка зі сплячими піксі. – Я нікуди не зникав.

̶  Ой, облиш,  ̶  сказав Пітер, тримаючи драбину для Джеймса. – Думаєш, ми не помітили, що ти тікав від нас, як чуми?

̶  Неправда,  ̶  Ремус піджав губи. – Просто був зайнятий. Навчання і всяке таке.

̶  Сподіваюсь, ти з цим закінчив,  ̶  засміявся Джеймс, повільно спускаючись і стискаючи клітку руками. – Я був би вдячний, якби ти перестав так наполегливо вчитися – це змушує мене працювати вдвічі більше, а я, знаєш, не звик конкурувати.

̶  Ти хоч спробуй, Поттере,  ̶  посміхнувся Сіріус, нишпорячи в ящиках столу.

Ремус вирішив, що нова витівка не завадить, до того ж вона не вимагала використання магії. Якщо бути чесним, він скучив за їх пустощами. Бути ботаном було добре, але це було так нудно. Не дивно, що Еванс завжди хмурилася.

̶  Як ми протягнемо їх у Велику залу? – спитав він і нахилився, щоб подивитися на маленьких синіх створінь, які все ще спали, згорнувшись на дні клітки. Їх було близько п’ятдесяти, що Ремус вважав досить жорстоким. Набагато краще було б просто звільнити їх.

̶  Під плащем,  ̶  відповів Джеймс, розтягуючи невидиму тканину. – Гайда вже, Сіріусе,  ̶  він закотив очі на друга, який повзав на колінках під столом вчителя.

̶  Що ти взагалі шукаєш? – спитав Пітер.

̶  Один рейвенкловець сказав мені, тут є таємний люк,  ̶  Сіріус зітхнув, підвівшись і обтираючи пил з колін. – Брехун.

̶  Це нова одержимість Блека,  ̶  пояснив Джеймс Ремусу, коли вони нарешті накинули мантію і попрямували до дверей. – Пошук таємних дверей.

̶  В «Історії Гоґвортсу» написано, що тут є безліч таємних проходів! – захищаючись сказав Сіріус. – Як той, що ти знайшов, Люпине. Їх точно більше, і я хочу знайти хоча б один, поки ми не поїдемо.

̶  Ага, а ще тут ховається жахливий монстр,  ̶  прошепотів у відповідь Джеймс, поки вони повертались до вежі Ґрифіндору. Пітер здригнувся.

̶  Я готовий ризикнути,  ̶  відповів Сіріус, і Ремус почув посмішку в його голосі. – Моя спадщина як першовідкривача набагато важливіша.

̶  В мене і сумнівів не було,  ̶  засміявся Джеймс.

***

Наступного дня під час вечері Джеймс посміхався, як маніяк, намагаючись виглядати так, ніби не ховає під столом п’ятдесят сплячих піксі, але виходило в нього препогано. Пітер, який добре знав астрономію, перевіряв домашні завдання мародерів. Вони мали позначити кожну зірку на своїх картах.

̶  Серйозно? – простогнав Пітер, закреслюючи щось на карті Сіріуса. – Ти міг хоча б свою зірку позначити правильно?

Сіріус засміявся.

̶  Що я можу сказати? Я безнадійний.

̶  В тебе є власна зірка? – нахмурився Ремус, знову відстаючи від усіх. Астрономія ніколи не цікавила його. Він знав фази місяця, і цього було достатньо.

̶  Сіріус,  ̶  відповів Пітер. – Ну ж бо, Люпине, ми це вже вчили. Найяскравіша зоря на небосхилі? Зоря Великого Пса? – він зітхнув, дивлячись на роботу Ремуса. – Ага, ти теж неправильно її позначив.

Ремус знизав плечима.

̶  Я думав, це просто його ім’я.

̶  Шляхетний і Найстародавніший Дім Блеків завжди славився своїми невиправдано зарозумілими умовностями в виборі імен,  ̶  посміхнувся Сіріус. – У половини з нас астрономічні імена. Звісно, Белатриса; мій батько Оріон; мій брат Реґулус… мама не зірка, здається, вона астероїд, що доволі влучно, особливо коли вона не в гуморі. Є ще старий добрий дядько Альфард, дядько Кіґнус… Андромеду назвали на честь цілої галактики.

̶  Чарівники такі дивні,  ̶  зітхнув Ремус.

̶  Ремусе,  ̶  приснув Джеймс,  ̶  ти ж знаєш, що Lupus – це теж сузір’я? Сузір’я вовка.

̶  Що?! – Ремус відчув, як серце пропустило удар, і він ледь не вдавився вечерею. Сіріус ляснув його по спині і швидко змінив тему.

̶  Якщо ти вже закінчив розповідати нам, які ми дурні, Піте, може, вже випустимо самі-знаєте-кого? Мої любі сестрички щойно почали їсти, мені здається, це ідеальний момент…

Момент справді був ідеальним. Джеймс сильно пнув клітку, щоб розбудити піксі, зняв плащ і прошепотів відкриваюче заклинання. Зала вибухнула шумом, кольором і хаосом.

Ремус насправді не знав, чого чекати від піксі. Вони здавалися цілком безвинними і нешкідливими, поки спали у Джеймса під ліжком.

Але тепер він зрозумів, чому Сіріус і Джеймс так цього чекали. Крихітні створіння кулями вирвалися навсібіч, почали галасувати, зчиняючи пекло. Вони стрибали в тарілки з картопляним пюре, верещачи від задоволення; хапали посуд, кидаючи його через усю залу; смикали дівчат за волосся і роздирали на клоччя пергамент.

̶  Швидко! – Джеймс заліз під стіл, де вони усі сховалися під плащем-невидимкою і спостерігали, як перед ними розгортається анархія.

̶  Блискуче! – повторював Сіріус. – Блискуче, блискуче, блискуче!

̶  Ходімо,  ̶  Ремус пихнув хлопців вперед. Згідно з їх планом вони мали трохи поспостерігати і чкурнути, поки їх не спіймали.

Вони четверо незграбно вилізли з-під столу. Це було не так вже й легко: учні здебільшого намагалися залізти туди, щоб сховатися. На щастя, піксі не бачили крізь плащ-невидимку і не чіпали їх.

У всьому цьому хаосі ніхто їх не помітив. Дівчата верещали, хлопці волали, усі намагалися прикритися руками для захисту від атакуючих піксі, хтось намагався відібрати речі, які в них вкрали.

̶  О ТАК! – раптом ахнув Сіріус, заливаючись сміхом.

Ремус повернув голову і побачив, як Белатриса кричала з усіх сил, поки сині створіння тягали її пишне волосся в різні боки, ще одна шкідниця пускала в неї блакитні іскри, відібравши її паличку.

̶  Відчепіться від мене! Ви брудні… ви огидні… ви… ааааа! – вона заверещала. Нарциса ховалась під столом, міцно стискаючи паличку.

Ситуація загострилася, коли до зали влетів Півз і закружляв між учнями, спричиняючи не менше хаосу, ніж піксі. Він навіть взявся ними керувати, піднімаючи скатертини і вказуючи:

̶  Сюди, піксі! Тут ховається купа малючків-першачків! Прямо тут!

Приховуючи сміх, мародери майже вибігли з зали, як почули пронизливий голос Макґонеґел:

̶  Петрифікус Тоталус!

̶  Вона точно дізнається, що це ми,  ̶  пискнув Пітер на шляху до вежі, вони все ще ховалися під плащем-невидимкою.

̶  Ні,  ̶  невимушено відповів Джеймс. – Б’юся об заклад, вона звинуватить Преветів, вони завжди провертають подібне. Нам би в них повчитися.

***

̶  Будь ласка,  ̶  скиглив Сіріус.

̶  Ні,  ̶  відповів Ремус.

̶  Будь лаааааска!

̶  Ні!

̶  Чому ні?

̶  Це буде… дивно! Я не хочу.

̶  Але це буде весело! Я обіцяю, тобі сподобається.

̶  Ха.

Розмова була приблизно такого змісту вже три коридори. Ремус спробував обігнати їх і почув, як Джеймс докоряв Сіріуса позаду нього.

̶  Залиш Люпина в спокої.

̶  Не залишу! Це надто важливо! – Сіріус був у особливо енергійному настрої, що робило його нестерпним. Зазвичай Джеймс був єдиним, хто міг з ним впоратися.

Вони провели весь вечір в бібліотеці, заповнюючи зодіакальні карти для астрономії. До екзаменів залишалося ще декілька місяців, але Джеймс наполягав, щоб вони почали повторювати раніше. Звичайно, Сіріус мав з ним змагатися, а Пітер усюди ходив за Джеймсом. Ремус не хотів залишатися осторонь. Вони вивчали свої знаки зодіаку, коли виявилося, що Ремус – Риби. Сіріус швидко порахував, що його день народження от-от настане. Так і почалися вмовляння.

̶  Очевидно, для Ремуса це не так важливо,  ̶  прошипів Джеймс. – Зроби щось на мій день народження, якщо тобі так треба, до нього не так вже й довго.

̶  Дочекайся своєї черги,  ̶  відмахнувся Сіріус. – Спочатку Люпин.

̶  Мені справді байдуже, Сіріусе,  ̶  зітхнув Ремус, коли вони підійшли до портрету Гладкої Пані. – Годі здіймати такий галас.

̶  Але це твій день народження! – щиро здивувався Сіріус. – Ми зобов’язані здійняти галас.

Ремус не розумів, навіщо. Ніхто ніколи раніше не переймався. Звісно, в дитбудинку був торт, але коли його доводилося ділити з п’ятдесятьма хлопцями, тобі мало що залишалося. Ба більше, усі хлопчики поменше хотіли задути свічки по черзі, тому весь процес тривав вічність. Наглядачка запаковувала для них декілька подарунків, але вони були виключно практичним – новий одяг, шкарпетки, спідня білизна, ручки та зошити. Більше в цьому дні не було нічого незвичайного. Він насправді був радий опинитися подалі від Святого Едмунда: Сіріус, Джеймс і Пітер, ймовірно, були надто добре виховані, щоб знати про «святковий струс»  ̶  удар в плече за кожен рік життя і один на удачу (зазвичай найсильніший).

̶  Чому це так важливо?! – огризнувся Ремус, пролізаючи крізь отвір за портретом. Він терпіти не міг, коли Сіріус ставав таким – упертим і наполегливим.

Але коли він обернувся, він здивувався, побачивши, що Сіріус потирає руку, виглядаючи нехарактерно ображеним.

̶  Ви влаштували мені такий день народження і… це було так приємно. Я ніколи раніше не чекав на свій день народження, але… це було круто, так?

Ремус раптом стало соромно. Він усвідомив, що Сіріус не просто хоче знову опинитися в центрі уваги, він хотів зробити Ремуса щасливим. Ніби це зробить щасливим і його. В Ремуса раніше не було можливості дати іншим те, чого вони справді хотіли. Він поступився.

̶  О… гаразд, добре. Але це не буде якась велика вечірка. Тільки мародери, так?

̶  Звісно,  ̶  Сіріус усміхнувся, його обличчя одразу змінилося, очі знов сяяли, як зорі.