Ось і фінал

В кімнаті було холодно і порожньо. Венті ця квартира душила, обпікала, кидала в мороз і примушувала тремтіти. Ця квартира. Він тут не жив раніше, а переїхав сюди лишень тоді, коли прозустрічався із Сяо  добрячих пів року, і жив потім із ним разом. Ділив з адептом життя у цій панельці на околиці майже рік і відчував, що саме тут його дім, що тут він почувається найбільш захищеним і щасливим. Цей парубок неначе чародій зробив так, що Венті справді відчував себе живим. А зараз цього чародія просто немає, і без нього музика сам собі місця не знаходив. У тій квартирі, яка спочатку була занедбаною і використовувалась адептом просто як нічліг, вони разом зробили який-не-який ремонт, часом кохались до ранку, захищали одне одного від темних думок і таких само часів. А тепер Венті сидів у темряві на підлозі, опираючись на холодну стіну, і навіть не мав сил плакати. Навіть не знав, де холодніше зараз – в нього вдома, чи в нього на душі. Який зараз день? Він не виходив на вулицю вже кілька днів, а на телефон не дивився вже не знати скільки і тримав його на беззвучному. А навіщо, якщо Сяо вже йому не подзвонить, не напише?

Бард озирався змученими очима кімнатою і всюди бачив його. Подерта стіна? Тоді Венті через якусь, здавалось, дрібницю посварився з адептом і жбурнув у сльозах тарілку в нього, а той встиг відсахнутись, і вона, розбившись, друзками подряпала шпалери. Юнак зрозумів, що ледь не скоїв, і сам у розпачі впав на підлогу, без упину вибачаючись, а Сяо намагався його заспокоїти і міцно обіймав. Сірий пом’ятий диван? Того дня вони якраз з дуру позбулися майже усіх старих меблів після ремонту, і єдиним місцем, окрім паркету, де вони могли спати, це відносно новий диван. Того дня вони спали в обіймах на тій канапі, ледь не сповзаючи на землю, проте неймовірно щасливі. Балкон? У той час Венті стало найгірше, хоча адепт був завжди поруч і підтримував його. Тоді у нього ніби увімкнувся автопілот і близько пів року бард відчував себе безсилим і перестав вбачати сенс у боротьбі. Одного дня Сяо, коли пішов на балкон перекурити, побачив свого хлопця, який ось-ось би вийшов у вікно. Він відтягнув того від вікна і притулив до себе, пошепки повторюючи чи то собі, чи то йому: «Дурник, дурник, дурник, який же ти дурник.» А зараз нових якихось спогадів на кшталт оцих чи яких краще вже не зможуть зробити.

«Обіцяю тобі, що буду з тобою за будь-яких обставин», – сказав йому Сяо тоді на мості.

А сам обіцянку не стримав. А сам лишив його самого.

З очей Венті знову хлинули сльози. Тепер він ніколи більше не почує його голос, не відчує м’який мигдалевий запах хлопця, не торкнеться ніжно губами його обличчя, не прокинеться в його обіймах. Парубок, хитаючись, підвівся і підійшов до столу, де лежали ніким не зрушені цигарки, напівпорожні пляшки води і алкоголю, на одній з яких був приліплений папірець із написом «А пам’ятаєш?)». Звісно ж він пам’ятав. Особливе вино, яке вони пили лише один раз; яке Сяо приніс йому на день народження, а це на столі стояла така самісінька пляшка, тільки свіжа. Музикант розумів, що вона так і лишиться закоркованою. Він далі роззирався квартирою, ледве стоячи на ватяних ногах. У вічі впали двері до ванної, і по тілу розійшовся тремор, що Венті знову впав на підлогу.

В голові проносились із шаленою швидкістю події. Вони заснули тоді разом, Венті поринув у сон швидко і далеко, а Сяо, напевне, встав десь о четвертій ранку обережно, щоб не розбудити, лишивши на столі пляшку з запискою і коротеньку нотатку, здається, зі словами: «Я завжди буду поруч», і зачинився у ванній. Бард через можливо годину, а може й дві, відчув щось не те, що його партнера немає поряд, і встав шукати його у маленькій квартирі. На кухні на столі він побачив нову пляшку і лист біля неї. Він не міг зрозуміти сенс слів, хоча занепокоєння наростало у ньому  з кожною миттю. «Може він у ванній?» – подумав хлопець і спробував зайти до ванної. Але коли двері не відчинились, хвилювання почало переходити будь-які межі. Тремтячим голосом він кликав Сяо, навіть дещо зриваючись у крику, і нервово натискаючи на ручку дверей, ніби так він зможе їх відчинити. Двері не слухались його, і він почав битись об них у спробах їх виламати, але з тим лише збив собі плечі і кулаки. Тремтливе «Сяо, не смішно, відчиняй» вже було схоже на скавуління. Він відійшов на кілька кроків і спробував в останнє завалитися до ванної силою, дещо розбіжавшись і з голосним зойком знісши двері. На правій руці майорів великий синець, а голова від тривоги, ударів і гуркоту готова була вибухнути. Юнак лежав у темній ванній на виламаних дверях ще кілька хвилин, переводячи дух. Він безсило підвівся і ввімкнув світло, як перед ним постало те, чого він так боявся.

“ні ні ні ні нінінІНІНІНІ ЦЕ НЕПРАВДА”, – луною загуділи думки.

Ванна була заповнена багряною рідиною аж по вінця, а у ній лежав, не рухаючись, адепт. Здавалось – просто спить, якби не величезна темно-червона рана через весь живіт, впадаюча у вічі. Венті, підійшовши до нього, почав штурхати його у спробах розбудити. Він же просто спить, правда? Це все просто невдалий жарт? Але Сяо не прокинувся ні через хвилину, ні через п’ять, і як був холодним та нерухомим, так і лежав у закривавленій ванні. Ноги Венті підкосились, і бард впав на коліна, знову штурхнувши тіло і розхляпавши кров на підлогу. Юнак не бачив вже нічого, адже його найбільший страх став реальністю, і тому просто плакав без упину. Сяо помер. Ось і фінал.