Обійми

Се Ляню важливі обійми.

Вони допомагають відчувати себе потрібним, передавати тепло, нагадують, що Хуа Чен поряд, тут, що він повернувся і більше нікуди не подінеться.

Вони дають відчуття безпеки та спокою.

Се Лянь часто прокидається від жахітть, судомно хапає ротом повітря, йому здається, що Хуа Чен знову розсипається на тисячу метеликів у нього на очах, що він не повернувся, що він знову втратить його. Але Хуа Чен обіймає його, гладить по волоссю, шепоче, що кохає та не покине.

Обійми допомагають вирвати його з полону минулого, коли він згадує про смерть батьків, про тисячи загиблих у Сяньле. Він боїться. Се Лянь знає, що Хуа Чен не може померти, але страх не в відступає. Він тягнеться до нього, але руки Хуа Чена холодні, він не відчуває дихання, серцебиття і на мить він думає,  що втратив і його. Страх відступає тільки коли холодні, але живі руки обіймвють його плечі.

Се Лянь століттями не відчував обіймів. В кращому випадку він прокидався в сумнівному теплі сіна, в гіршому – на холодній землі. Навколо не було нікого хто міг поділитися своїм теплом.

Йому потрібні обійми, як повітря. Скороминущі, незначні, довгі, міцні і Хуа Чен розуміє це.

Він обіймає його уві сні, зранку, при зустрічи після розлуки. Приобіймає, коли вони готують, жартують, прогулюються. Коли Се Лянь погано себе почуває, коли він бентежиться, сміється, просто коли він поряд та дозволяє це.

Хуа Чен не каже, але для нього це так само важливо. Обійми, які вже перетворилися на маленькі ритуали, нагадують, що він потрібен, що про нього не забули, що він коханий та не самотній. Що він нарешті знайшов щастя, що йому більше не потрібно завжди покладатися тільки на себе, що він може дозволити собі слабкість поряд із тим, хто не покине, не засміє, а тільки обійме та спитає, що він може зробити, щоб допомогти.

Їм обом потрібні обійми. Почуття. Любов.

І їм більше не доведеться потребувати їх на одинці, сподіваясь, що десь знайдеться людина, якій буде достатньо легенько приобійняти, щоб розділити всі почуття.

Тепер вони є один в одного.