Непередбачена ситуація

Шень Цінцю, за час свого переміщення в новелу, ніколи не виділяв зі своїх учнів улюбленців. Це було неправильно. Це змушувало учня почуватися особливим, дозволяло працювати менш старанно, тоді як іншим, ніби, давало уявного ляпаса, слід від якої ще довго не сходитиме. Він би не хотів одним таким ляпасом вбити потенціал своїх відданих діточок, яких він з такою старанністю наставляв довгі роки.

Шень щиро дотримувався цього принципу. Він намагався навчати за своєю методикою рівно до того моменту, поки нечиста не принесла на їх гору нового ученя. Ло Бінхе. Хлопчик був звичайнісіньким, якщо не звертати увагу на вушка і хвостик, які видавали всі його почуття з тельбухами.

Малеча була нелюдимою та переляканою. На кожне звертання до нього піджимав під себе хвостик і горбився, наче очікував удару. В Шень Цінцю сердце кров‘ю обливалося. Невже оце мале нещастя хтось ображав в минулому? Як можна? Єдине бажання, яке Ло Бінхе викликав у Цінцю, це гладити та вичісувати його хвостик, що з кожною їхньою зустріччю ставав пишнішим та активнішим.

Ну… Може, гірський лорд десь і не втримався. Може, іноді він і відганяв хуліганів від свого учня-перевертня. Може, намагався говорити з цим «нещастям» лагідніше, ніж потрібно. Може, не звернув достатньої уваги на те, що своїм мовчанням дозволяв Ло Бінхе постійно ошиватися десь поряд.

Але, варто визнати, що Цінцю справді намагався. Перші кілька років він просто кидав погляди на радісний хвостик. Пізніше, ховав свою легку усмішку в віялі, коли вушка Бінхе притискалися до хвиль його темного волосся. Відпочиваючи ввечері, заклинач стискав руками подушку і розумів, що шорстка його хлопчика була б набагато м’якшою за неї. З кожним днем ​​бажання почухати слухняного учня за вушком зростало в геометричній прогресії. Бінхе, ніби, відчуваючи це, тільки дужче провокував, порушуючи особистий простір вчителя, щоб зазирнути йому в очі, виляючи неслухняним хвостом. Перевертень вився навколо свого вчителя, наче виноград, забираючи все більше його особистого часу собі. Готував для нього, прибирав його будинок, оселився поряд, щоб «було легше виконувати всі доручення цього вчителя». Цінцю на це нахабство ніяк не реагував. Лише сидів за столом зі своєю прямою спиною й насолоджувався їжею під жадібним поглядом свого «песика».

Все було добре. Шеню, навіть, подобалося, що його так обслуговували. Не потрібно більше перейматися про пил на поличках та прання одягу, можна зосередитись на справах більш духовних. Але зосередитись якось всеодно не вийшло. Навесні його учень почав активно бігати з візитами в інші гірські школи, іноді, навіть, забуваючи приготувати своєму вчителю сніданок. Спочатку до Цінцю не доперло. Чому, коли він прокинувся і покликав свого білого лотоса, відповіддю стала тиша? Йому, навіть, довелося продерти очі і підвестися з постілі, щоб зрозуміти, що Бінхе тут немає.

Наступною стадією, коли він дізнався, де ошивався його учень, стала злість. Ця мала погань, забувши про свого вчителя, пішла на гору Сяньшу до Лю Міньянь! А повернувся він… він… З ЧЕРВОНИМИ ЩОКАМИ, УНИКАЮЧИ ПОГЛЯДУ?! НЕГІДНИК! Вовк в овечій шкурі, що вирішив обезчестити молодиць з гори Сяньшу! А відповідати кому?! Цьому вчителю? Якби А-Ло знав, якими словами в той момент заклинач обливав його у себе в голові, він би розплакався, піджавши хвіст. Цінцю сидів, як надутий горобець, не посміхаючись більше на будь-які рухи вушок і хвоста Бінхе. Такої критичної ситуації у юного песика з його примхливим котом ще не траплялося.

– Вчителю, ви вже снідали сьогодні щось?

– Що б я міг з’їсти, на твою думку? – огризнувся гірський лорд на припущення свого учня.

Бінхе обережно, щоб не отримати від роздратованого кота кігтями по пиці, нахилився ближче до свого співрозмовника і втягнув носом повітря, прикриваючи очі.

– Запах цього вчителя набув трохи кислуватих відтінків. Наче оцет*.

Цінцю підвівся так швидко, що в самого в очах затьмарилось, і широким кроком вискочив на вулицю. Що тільки що відбулося? Що за безглузда ситуація? Він не дозволить більше емоціям керувати ним!

*В китайській мові «пити оцет» ( чи цу 吃醋 ) означає «ревнувати». Це був натяк від Біхне.

Він програв. Цінцю програв сам собі, коли в царстві Сновидінь, притискаючи юнака до себе, чесав його пухнасті вушка. Гірський лорд не втримався. Стискаючи учня в своїх гарячих обіймах, щоб той не зміг втекти і зазнати ще більшого болю, Цінцю шепотів йому заспокійливі слова кудись у маківку. Він зовсім не звернув уваги на поведінку Бінхе, який, здається, навіть не смів зітхнути.

Прокинувшись в гнізді з м’яких ковдр, чоловік підскочив і озирнувся. Полегшено зітхнувши, Цінцю, нарешті, розслабив плечі. Він повернувся до своєї кімнати. На вулиці вже була глибока ніч, тишу якої порушував тільки глухий тупіт, що наближався. Чекайте! Тупіт? В дверях з’явився силует парубка з стирчащими вовчими вухами. Спіймавши поглядом свого вчителя, Бінхе безцеремонно ввалився в кімнату, впавши навколішки біля ліжка. Старший хотів був відчитати цього зухвальця за порушення свого спокою, але побачивши в темряві блискучі щенячі очі, що так віддано дивилися на нього, не зміг вимовити й слова.

– Вчителю… – тихенько заскулив хлопець. І в той момент стало зрозуміло, що очі цього учня блищали через кількість вологи, яка ось-ось готова була водоспадом зірватися по рожевих юнацьких щоках.

Для чоловіка це було надто. Він починав панікувати, коли бачив чиїсь сльози. Розумом Цінцю швидко намагався збагнути, як заспокоїти бурю в душі свого (вже не) маленького хлопчика, поки руки його інстинктивно заходилися погладжувати і м’яти пухнасті вуха. Ло Бінхе жмурився і злегка тремтів, притираючись все ближче до спущених ніг вчителя. Коли Цінцю зрозумів, що знову дозволив собі зайвого, різко відсмикнув руку і притиснув до себе. Очі його щеня відразу ж розплющилися і зосередилися на чоловікові в очікуванні.

– Вчителю, будь ласка, ще… – брови заклинача поповзли вгору. Ні. Він більше не збирався підкорятися проханням свого учня. Не дивлячись на шок, який щойно пережив цей молодий організм, він повинен навчитися тримати себе в руках. Що за неналежна поведінка?

– Мені страшно… – підліток уткнувся обличчям у коліна чоловіка, здригаючись на кожному подиху. – Що якщо це чергова ілюзія… що якщо,- важкі схлипи заповнили кімнату і в Цінцю сердце почало свербіти. – Якщо ви залишите мене… Кинете… – він не встигає договорити, бо потрапляє в міцні й теплі обійми гірського лорда, що з’їхав з ліжка на підлогу.

– Бінхе, я ніколи не кину тебе. Не плач. – Треба було заспокоїти цю вразливу душу, при цьому не забуваючи про свій статус. – Ти дорослий хлопчик і глянь, що ти наробив. Одяг цього вчителя увесь мокрий через тебе. – відчувши свою провину, вовченя тільки сильніше закопалося обличчям в обійми і захникало. – Ну-ну. Заспокойся, все позаду. Чого ти? – намагаючись зазирнути в обличчя своєму учневі, Цінцю відсторонився.

– Вчителю… Погладьте ще… Я почуваюся краще, коли руки вчителя так ніжно торкаються цього учня… – Бінхе, як і раніше, намагався сховати обличчя, прикриваючись пишними кучерями волосся, але його вуха навпаки були напружені як струни гуциня, а хвіст в якомусь незрозумілому нетерпінні повільно, але впевнено підмітав простір за своїм господарем.

Цінцю, правда, варто було замислитися ще тоді. Того вечора перевертень ще дуже довго не випускав чоловіка зі своїх міцних обіймів, починаючи пхикати за будь-яких спроб втечі. Він умовляв продовжувати чухати його, з кожною хвилиною все більше притискаючись до вчителя. Його білий лотос став відчутно важчим. Це вже не була налякана малеча, це був повноцінний парубок, що зростом вже наздогнав свого вчителя, і вправно навчився користуватися добрим та наївним серденьком заклинача.

Через деякий час спійманий почув у голосі хлопця усмішку і зрозумів, як же його обдурили, але, навіть, після цього вибратися з першого разу не вдалося. Ту ніч учитель і учень  провели, обіймаючи один одного, щоб «наляканому» цуценяткові не наснилися кошмари. Він обвив свого наставника всіма своїми пухнастими (і не дуже) кінцівками, фіксуючи в одній позі, і заснув із посмішкою на пухких губах.

Можливо, Шеню варто було просто прогнати нахабу і жити стало б легше, але вже тоді він розумів, що попався. Попався в павутиння цих щенячих очей, яким неможливо протистояти.

***

Чоловік прокинувся від ніжного дотику до своєї шиї. Піднявши важкі повіки, він видав глухий стогін. Чутливість потихеньку поверталася після довгого сну і зараз він відчував масивні жилисті руки, що обхопили його поперек талії, великий, пухнастий хвіст, що лоскотав оголені стегна, і губи, що залишали мокрі поцілунки на білій шкірі.

– Бінхе… ах.. – Цінцю тільки прокинувся, а тіло вже нило через легку втому. Він відчув на собі тепле дихання і пустотливу усмішку, яка не віщувала нічого доброго.

– Вчителю, ви кликали мене уві сні. Я так злякався, підірвавшись посеред ночі. – бурмотів напівдемон, притискаючись до свого чоловіка сильніше і проводячи носом до вуха. – І що ж я побачив, коли протер очі? Мій оголений, маленький, тендітний чоловік вовтузиться по ліжку, виплутавшись з ковдр, в пошуках мене. – хрипко промовляючи і періодично покусюючи свого коханого, Бінхе круговими рухами огладжує живіт того. – Ви були такі зворушливі, що мені дорогого коштувало – не трахнути вас прямо поки ви спите. Як щодо того, щоб винагородити свого мужа за терпіння, м? – Демонічний перевертень багатозначно потерся величезним членом між сідниць гірського лорда, натякаючи, яку саме нагороду він очікує отримати.

Шень Цінцю простогнав і завів руку собі за спину, щоб попестити свого коханого за вушком. Він знав сценарій цієї ночі напам’ять. Сьогодні його братимуть не один і, навіть, не тричі, можливо, він зможе заснути в процесі, якщо Бінхе дозволить йому лежати на животі. Потім його не триматимуть ноги і його учень годуватиме його в ліжку самостійно, як малу дитину. Йому, безсумнівно, доведеться вислуховувати вульгарні зауваження про те, який він ніжний і як його учень дико з ним обійшовся, але в цих словах не буде і краплі розкаяння. Складно було не вивчити послідовність, коли це стало чи не повсякденним ритуалом.

Занурившись у свої думки, заклинач зовсім не помітив, як демон позаду нього заметушився, вважаючи, що одного масажу вух йому тепер недостатньо. Бінхе перегорнув розслаблене тіло шицзуня до себе і впився голодним поцілунком у червоні губи. Цінцю жмурився і хапався руками за сильну спину свого коханця. Його песик був таким пристрасним та гарячим, що цей лорд просто не міг тверезо мислити. Хотілося віддавати всю свою любов та всього себе, підкоритися (його маленькому нещастю) цьому величному імператору Трьох світів. Хотілося вдихнути глибше, але не було жодної нагоди – його губи вміло взяли в полон. Коли такі кохані губи Цінцю, нарешті, розімкнулися, язик перевертня шмигнув усередину, вже звично хазяйнуючи. Вчитель, стогнучи в поцілунок, потягнувся до нахабного хвоста, що впевнено обхопив ногу своєї «жертви». Стиснувши волохату кінцівку біля основи, заклинач насолоджувався тремтінням тіла свого чоловіка, перебираючи пальчиками м’яку доглянуту шерсть. Це була їх слабкість. Одна на двох. Цінцю віддав би все за можливість обіймати цей хвостик ночами, а Бінхе виконає будь-яку забаганку свого милого чоловіка, тільки б той не зупинявся. Проричавши в поцілунок, демон відсторонився, хапаючи свого чоловіка за стегна і підіймаючи так, щоб натерта з учорашнього дня дірочка була навпроти його обличчя. Демон посміхнувся, оцінюючи цю відверту картину, і пройшовся по промежині Шеня язиком. Його вчитель напів-лежав догори ногами, підставлячи та пропонуючи почервонілу дупку своєму найстараннішому учневі. Анус панічно стискалося від такої неприхованої уваги до себе, а сам Цінцю заливався фарбою, прикриваючи рота долонею. Поза здавалася дуже принизливою. Погляд його чоловіка викликав бажання заритися десь в земельку й не вилазити. Гірський лорд ніколи не розумів, за що цей білий лотос так любив його, чому приділяв йому стільки уваги. Сам заклинач вважав себе брудним і недостойним кохання Бінхе. Цей демон міг отримати сердце будь-якої жінки світу лише поглянувши в її сторону, але чомусь погляд його вже багато років був прикутий тільки до цього сором‘язливого  вчителя. Цінцю кожен раз ніяковів від думки про їх почуття. Учень вилизував його, спостерігаючи за реакцією, та посміхався куточками губ.

– Чоловік мій, не варто стримувати себе. – ласкаво шепотів перевертень, проводячи язиком мокру доріжку по внутрішній стороні стегна. – Я хочу чути тебе.

І його коханий підкоряється. Прибирає долоні від рота, впиваючись витонченими пальчиками в простирадло, і стогне так довго з тремтячими нотками в голосі. Заплющує очі від блаженства і намагається дихати глибше. Вдих видих. Спроба провалюється, коли язик наполегливіше вивертається всередині, ковзаючи по розніжених стінках.

Награвшись, Ло Бінхе повертає дупку свого дорогоцінного шицзуня на зім’яті простирадла. Обсипавши його тіло швидкими, але ніжними поцілунками, він відсторонився, щоб дістати пляшечку з олією. Цінцю видихає та перевертається на живіт, втикаючись обличчям у складені руки. Його розніжене тіло вже охопив жар і він слабо розумів, що робить. Так хотілося знову відчути ці сильні руки, що стискають його сідниці, цей небесний стовб, що кожного разу дарує йому незабутні відчуття, в собі. Тихенько хникаючи, гірський лорд почав розв’язно крутити стегнами.

В млистій свідомості непомітно ковзає думка, що, можливо, тут не обійшлося без крові демона, здатної контролювати його тіло та емоції, але ця ідея якось надто швидко зникає. Його Бінхе був дуже винахідливим. Шень Цінцю ніколи не був проти використання кров’яних паразитів: вони могли приглушити і вилікувати фізичний біль, змусити його не соромитися в постілі, вигинатися під своїм імператором, як березнева кішка, та сміливо говорити про свої бажання. Хіба це погано?

– Оох… – простогнав заклинач, відчувши два змащених маслом пальці всередині. Вони згиналися і розводилися у ньому, розтягуючи та викликаючи приємні імпульси по всьому тілу. Шеню було мало, подумки він вже благав свого коханого перейти до більш серйозних дій.

Бінхе насолоджувався виглядом блідої тремтячої в екстазі спини. Вільною рукою він стискав м’яку талію. Ще юному перевертню завжди здавалося, що його вчитель занадто худорлявий, тому він вирішив виправити це, роками відгодовуючи старшого. Демон посміхнувся, пригадуючи, як гірський лорд в часи його навчання завжди просив у Ло Бінхе добавки до своєї порції, не здогадуючись про наміри цього учня. Коли заклинач почав помічати зміни в своїй статурі, він спробував відмовитися від їжі, приготованої його учнем, але невдало. Перевертню завжди здавалося, що м’який животик без стичащих ребер буде набагато краще підкреслювати характер його палко коханого шицзуня. Зараз, тримаючи в своїх руках такого ніжного чоловіка, Бінхе хотілося вкусити його.

Накривши тіло Шень Цінцю своїм, він знову тягнеться губами до шиї. Цілує чутливу шкіру, покусує та посмоктує її. Його чоловік стогне і ворочається під ним, не знаючи, куди себе подіти.

Додаючи вже четвертий палець, демон круговими рухами масажує стінки зсередини, викликаючи відчуття заповненості у бідного лорда. І коли його пальці нарешті проходяться по простаті, Цінцю мало не злітає. У всіх сенсах. Різкий розряд задоволення, що прокотився тілом, змусив його буквально підстрибнути, і якби не демон, який придавив його до ліжка своєю вагою, він, напевно, впав би на підлогу.

Бінхе посміхається, то прискорюючи, то сповільнюючи рухи пальців і спостерігає, як хникає і подається назад його шицзунь. Демон втрачає розум від нього. Хвіст видає його збудження, розсікаючи повітря все швидше, і перевертень мало не виє від напруги в яйцях. Цього заклинача хочеться вилизувати, обіймати, цілувати і не випускати із постілі. Такий він був довірливий, милий і добрий в очах свого мужа. А як пристрасно бажав прийняти його. Як несвідомо стискався, коли йому вдавалося насадитися глибше. Пальці А-Ло виходять з розтягнутої дірочки з мокрим звуком і під акомпанемент якогось тваринного рику Цінцю відчуває гострі зуби, що встромилися в його сідницю.

– Ааай!.. Бінхе? Це… Це було боляче. – вчитель перелякано дивився на нього через плече. Його песик ніколи не дозволяв собі робити Шеню боляче.

– Вибачте цього учня… Мені важко… Стримуватись. – його білий лотос тяжко дихав і дивився зовсім якось несвідомо. Як його можна не пожаліти? Шицзунь слідкує за тим, як його чоловік намагається відновити дихання та прийти до тями, і відчуває, що не може спокійно на це дивитися. Хочется допомогти своєму милому, зробити приємно, віддатися йому повністю.

– То не стримуй себе. – піднявши погляд, Бінхе побачив коханого, що тримав свої сідниці розведеними для нього. – Любий?

Остання крапля. Імператор не пам’ятає, як він підхопив свого чоловіка, ввійшов у нього, посадивши на коліна обличчям до себе. Він пам’ятає лише стогін свого шицзуня та руки, що схопили його за вуха. Ох, він майже не кінчив від того відчуття. Внутрішній звір був задоволений – вчитель, нарешті, був на своєму місці. Там, де повинна бути кожна дружина свого імператора та кожна самка свого перевертня. Ло Бінхе з головою накривали дивні нові почуття, йому було настільки гаряче, що піт вже лився з чола.

– Вчителю… – майже не виє демон, притискаючи свого чоловіка тісніше до себе. – Мені так важко.

– Тихше, Бінхе. Ах! – Шень Цінцю ковтає кінець фрази, коли його коханець підкидає стегна, глибше вбиваючись в нього. – Все буде гаразд… Відпусти себе.

І його учень, нарешті, відпускає. Трахає свого шицзуня як в останнє. Притискав його до себе, щоб, скачучи на демонічному члені, тертися шкірою об шкіру, щоб ближче вже не можна було. Хотілося навіки залишитися всередині. Змусити шицзуня приймати його, коли вони снідають, сплять, вирішують політичні питання, приймають ванну. Це було не важко зробити, прислуга не наважилася б підняти погляд на імператрицю без наказу, але сам учитель таку б ідею не оцінив. А-Ло залежний від цієї теплої привітної тісноти свого чоловіка. Заклинач здавався таким маленьким в його обіймах, що Бінхе захотілося перевірити. Не припиняючи енергійних рухів стегнами він просунув руку між їх тілами та відчув легку опуклість животику навпроти, за якою можна було зрозуміти, куди дістає його член. Мітка на лобі перевертня запалала червоним, а хвіст заходився в агресивних метушіннях. Мозок генерував тисячу непристойних ідей, що можна зробити з беззахисним вчителем, і в імператора очі розбігалися.

Шень Цінцю знаходився десь між шоком і ейфорією. Важко об’єктивно оцінити свій стан, коли тебе підкидає від кожного удару по простаті так, що якби не руки цього демона, ти б вже впав додолу. Все знизу пекло від таких агресивних дій з боку Бінхе, але гірський лорд не міг, навіть, слова вимовити. Зараз він міг лише хапати ротом повітря та іноді скрикувати між схлипами, що виривалися з його горла. Його песик дійсно здичавів. Ще ніколи його не насаджували з таким інтузіазмом на небесний стовб, ніколи його чоловік не давив на його живіт, не кусав його з таким завзяттям. Якби Шень міг зараз думати, він би злякався.

– Бі-Біхне… Прошу! По-Повільніше!

Імператор почув його і зупинився, щоб відновити дихання. Обличчя заклинача було мокрим, погляд розфокусований, а з куточка розчервонілих губ стікала ниточка слини. Перевертень бачить, як рожевий язичок з’являється між губами його коханого, щоб злизати оту дратуючу в’язку вологість зі шкіри, і залипає. Здається, вчитель кликав його декілька разів, але марно. Думками Бінхе був уже у роті старшого, розмірковуючи про те, що такому маленькому язичку нічого робити назовні, він був створений небожителями для того, аби сплестися в пристрасному танці з його власним. І до виконання цього священного обов’язку учень перейшов негайно. Цілуючи Шень Цінцю, демон завалився спиною на ліжко, втягнувши за собою партнера. В цій позі член дарував заклиначу найяскравіше задоволення. Вчитель не чинив супротиву, він завжди з усією можливою любов’ю приймав все, що хотів дати йому цей білий лотос. Навіть, якщо це були якісь дивні фантазії – він довіряв А-Ло і знав, що той потурбується про нього. Розірвавши поцілунок, щоб вдихнути трохи повітря, гірський лорд припіднявся, спираючись на дужі груди свого чоловіка, та затримав свій погляд на мокрому мосточку із слини між їхніми устами, який демон швиденько зруйнував, злизавши його язиком.

– Цінцю… – дивиться прямо в очі, насторожливо піднявши пухнасті вуха. – Ти мій. – поштовх.

– Аах! – скрикує учитель від несподіваного задоволення.

– Мій, тільки мій. – як мантру читає перевертень, прискорюючи поштовхи. Він насолоджувався божественною музикою, що складалася з хлюпання масла, витікаючого з розтягнутої дірочки, в яку, здавалося, може втиснутися ще декілька пальців (Бінхе обов’язково це перевірить), та диким стогоном його коханого, який іноді зривався на надто високі ноти, це було мило. – Скажи це… Скажи, кому ти належиш.

– Тобі! Ах! Я належу Бі-Бінхе! Ох… – встигаючи вставляти між стогонами слова, заклинач намагався не задихнутися. Повітря в кімнаті, наче, висмоктали. Було спекотно і в голові паморочилося, як перед знепритомнінням. – Я належу… Імператору. Трьох світів… І! Мх… Своєму найкращому учневі. – Демон зривається на скажений темп, буквально, відразу ж, не даючи можливості вдихнути на повні груди. Шень з’їхав з глузду. Своїми опухлими стіночками він міг відчути його рельєфи, вени, масивну голівку, що так приємно проїжджалася всередині. Він відчував фалос, який, здавалося, збільшувався кожної хвилини. Доріжки гарячих сліз просувалися вздовж щічок гірського лорда. Він уже не стогне, він буквально кричить і благає. Бінхе! Бінхе! Будь ласка, прошу. Чоловік мій! Тільки ці благання приносять абсолютно протилежний результат.

Легкий біль змішався з насолодою від постійної стимуляції. Цінцю зірвав голос і тепер лише хрипів, погладжуючи пухнасті вуха свого чоловіка. Вони разом вже були мокрими від поту. Кучеряве волосся гарно прилипло до лоба Бінхе, створюючи хитромудрі візерунки на його білій шкірі. Але все, на чому міг сфокусуватися чоловік, це величезний член, який розпирав його зсередини. Хлюпаючі звуки упереміш з охриплими вигуками заповнили спальню. Демон нещадно таранив його й так постраждалу дірочку, ніби, намагаючись зламати оборону якоїсь фортеці й підкорити собі остаточно. Дурнику, ти полонив цього вчителя ще в день, коли твої щенячі очі вперше зустрілися з його.

Гірський лорд кінчив з вигуком, стиснувшись навколо свого чоловіка востаннє, а потім розпластався без сил прямо на Бінхе. За ним з риком зкінчив і перевертень, ось тільки очікуваного розслаблення Цінцю, мабуть, не дочекається. Він раптом заскулив, відчувши як швидко збільшується всередині нього член, розпираючи і закупорюючи дірочку, та спробував злізти. Ось тільки ноги, як і очікувалося, зовсім не слухалися. Бінхе лише тяжко дихав, сильніше обхопивши руками чужу талію.

Справа в тому, що у його чоловіка не тільки вуха та хвіст вовчі. Цей чортів вузол, що зараз засів глибоко всередині шицзуня, не дозволяючи спермі витекти. Схоже, що в демонічного імператора несподівано почався перший в його житті гін. Це пояснює його неадекватну поведінку. Заклинач захникав через почуття важкості внизу. Опустивши погляд, він помітив, як збільшився його животик. Достоїнством його учень і так обділений не був, але якщо його сьогодні ще й пов’яжуть, то завтра він не відчуватиме нижньої частини тіла. Гаряча сперма вже розтікалася всередині і тіло затремтіло від мікрооргазмів, що накрили його з головою. Ні, не можна вестися! Шень цікавився одного разу цією темою (не питайте навіщо) і добре знає, що, навіть, якщо зараз його криє від насолоди, через декілька годин він буде вити від болючого почуття власної наповненості.

– Бінхе… Поганий хлопчик! Навіщо ти це зробив? – нанизаний на демонічний вузол, вчитель навряд чи задавить свого учня авторитетом в цій ситуації, але спробувати все ж варто.

– Хочу… Від свого коханого дитини.

– Я не жінка! – обурився Цінцю. – Це неможливо.

– Ні, ми з Лю Міньянь… – гірського лорда, наче, холодною водою облили, завмер, навіть, забувши, що йому було дискомфортно. Що він хотів сказати? Що в них з сестричкою Лю? Невже…  – Ми шукаємо варіанти. – його невинний песик поглядав з-під лоба, опустивши вушка, мов би запитуючи дозволу. В учителя камінь з душі впав. Дихати стало легше. Помітивши реакцію заклинача, перевертень посміхнувся. – Лю Міньянь знала про мою любов до вчителя з самого початку. Не переймайтеся. – Тобто, навіть, тоді, коли цей негідник бігав на гору Сяньшу, він вже мав плани… О, небожителі! Як непристойно!

– О, мій маленький… Мнх! – схлипнув гірський лорд від відчуття зовсім НЕ маленького члена в собі, який якраз випустив нову порцію густої сперми всередину. – Я люблю тебе, Бінхе… – прошепотів Цінцю, мнучи вушка свого коханця.