Ненадійний тир надії

Уявляючи засинати.
Уявляти обійми з ним.
Пустоти мріями затикати.
Як вікна ватою –
Чомусь ще сквозить.
Сквозить вітром непевності й холоду,
Вітром страху розбитих надій.
Бо надія та ще сволота.
Ти їй душу даєш,
А вона мов мішень ставить в тир.
« Влучив? Як шкода,
Ось слоник, тримай.
У мене багато в запасі,
Не соромся, стріляй»
І так сотнями тисяч
Мільярдами слів
Так надія із душами
Грають у тир.