Невід’ємна частина мого дня

-Стоп, стоп … Так ти заявляєш, що хочеш провести ніч феєрверків з якоюсь дівкою з інтернету, яку ти жодного разу вживу до цього не бачила …

Дівчина згідно кивнула з іскрами і надією на розуміння в очах.

-… замість того, щоб подивитися на феєрверки з нами? ..- через призму окулярів було видно образу в погляді темноволосого хлопця. -Своїми кращими друзями ??!

Зеленоволосий хлопець, який сидів збоку, теж дивився засмученим поглядом.

Чорт. Знала ж, що образяться. Ехх, туга … Та й ідея, чесно кажучи, така собі. Запросити людину, з якою до цього спілкувалися тільки в мережі, на особисту зустріч вельми нерозумно і ризиковано. Раптом вона відмовить … Така подія для нашої дівчини буде вкрай важкою.

-Оча! І як тобі не соромно, ні, ну ти глянь на неї! – хлопець в окулярах агресивно замахав рукою.

-Що ж нам без тебе робити, мила?! – другий хлопчина драматично закрив обличчя руками, впираючись в коліна.

-Хто ж буде на мене тсикать, мовляв, занадто голосно говорю?

-Хто ж буде красти мою їжу прямо з-під носа і ховатися за моєї ж спиною?

Темноволосий злякано підніс долоню до лиця: – Мідорія!

Другий йому так само злякано відповів: – Ііда?

-Що ж нам тепер, …

Вони обидва встали зі своїх місць і оточили Урараку:

-Що ж нам тепер самим розводити малих дітей на гроші, кидаючи на спір?

От же ш вилупки. А мама казала не довіряти хлопцям…

Не дивлячись на те, що Урарака залишилася такою ж сентиментальною, доброю і ввічливою в ставленні до друзів дівчинкою, все ж за 3 роки вона змінилася. І ось в свої сімнадцять вона може похвалитися відразу декількома новими уміннями: заговорювати зуби вчителям, вміло ганьбити старосту на очах у всього класу, непомітно красти їжу Деку прямо з-під його носа (в останній раз він її підловив, і ненавмисно використав один за всіх, через що Урараку мало не прибило до стіни разом з підносом. Компенсацією був один обід в їдальні. Іронічно.)

І ще, досить цікавим та корисним Очако знаходила різні маніпуляції дітлахами, такі як слабо/не слабо, гра в карти та інші способи забрати в них їхні мілкі гроші.

-Оь ви жорстокі. А я ще про ваші почуття турбувалася! – Урарака полегшено зітхнула. І все ж це краще ніж якби вони й справді образилися. Друзі знизали плечима. Від їх втомленого вигляду, ще не успівша зародитися злість, одразу ж охолола.

Хлопець в окулярах, якого звали Ііда, потягнувся в різні боки, розминаючи своє тіло після важкого шкільного дня. Очако заздрила його витримці. Після тренувань Айзави хотілося розтектися по підлозі, та й лише. Уроки вже закінчились, в класі крім цих трьох не було нікого. За вікном вже сідало сонце і його світло прокрадався крізь вікна, обливаючи теплом весь клас. Навколо тиша, незвична для шкільної обстановки.

Це місце тепер здається таким знайомим і таким іншим одночасно. Здавалося, ніби Очако потрапила в інший вимір. А ті двоє залишилися.

“А що, якщо привести ЇЇ сюди? Чи зможе вона потрапити в нього разом зі мною, відчути це? Та чи зрозумієш ти мій погляд на світ? Як завжди…”

– Ти залишилася такою ж сентиментальною, наша Урарака, -посміхнувся хлопець із зеленими пухнастими волоссям, якого звали Деку, – а на вигляд так і не скажеш.

Раптово Урарака згадала недавно адресовані їй слова в повідомленні:

Цікава ти. З одного боку глянь — стерво. З другого гляди — типова добродійка. Я таких люблю.

Такий опис себе їй подобалося. Він був таким приємним і запам’ятовувався. Та ще й почути його від такої, здавалося б, таємничої людини, було просто приємно. Це мило.

– Я тобі кажу, вона тупіє. Бачиш, як довго думає над суттю твого речення, дивлячись в нікуди.

Різко Урарака знову спустилася на землю.

– Злі ви! Піду я від вас!

З гордо піднятою головою і швидким кроком дівчина вийшла з класу. За нею, на ходу одягаючи речі, вийшли і хлопці.

– Гей-гей, так що за знайома? – запитав один з них.

Дівчинка склала долоні в звичний жест. Але використовувати причуду вона не збиралась. Звичайна звичка.Через секунду вона просто стиснула руки разом.

-Хмхмхмм .., – А хто вона їй взагалі?

Очако не знала, як точно відповісти на це питання. Для неї це завжди було важко – описувати людей, що в’їлись в душу без даної на то причини. Просто так. Але Очако точно знала, що після важкого дня в школі, після докорів вчителів, втомлених посмішок батьків і поношеного до дірок старого одягу – вона могла закритися в своїй кімнаті (ніби роблячи уроки) і почати листуватися або телефонувати своїй інтернет-знайомій, яка чомусь добре розуміла все, що відбувається в житті в Уравіті, ніби знала всіх її знайомих, де вона вчитися, розуміла проблеми і найдивовижніше – завдяки спілкуванню кожна з них дізнавалася про себе щось нове, а може і старе, щільно закрите ковдрою захисної психіки.

Урарака зупинилася і знову подивилася, як красиво падає сонячне світло на стіни школи.

– Мені подобається проводити час з нею, розмовляючи. Неважливо на які теми, просто розмовляючи. Радіти її новій появі в мережі. Годинами безперервно розповідати їй про щось. Вона вміє слухати. А ще дуже подобається, що у нас такі схожі погляди на деякі речі.

Очако захихотіла, часом вона в подушку верещала від того, наскільки було незвично і радісно спілкуватися з людиною, що бачить світ під таким же кутом, що і ти.

– Через якийсь недовгий час нашого спілкування … вона стала невід’ємною частиною мого дня. У певному сенсі, мені здається …- цей крок особливо важкий для Урараки, називати когось ТАК завжди дуже ризиковано і страшно, – ..що я можу ..

… назвати її …

… подругою.