Невинна витівка

Ремус: Я б не був настільки впевненим, щодо цієї ідеї…

Люпин постійно озирався назад очікуючи, що ось-ось з-за кута коридору вистрибне дементор чи вічно невдоволений Северус.

Сіріус: Муні! Не будь таким нажаханим цуциком!

Сіріус лише грайливо усміхнувся схопивши свого друга за руку і повів його вперед. Багряна фарба двома мазками оселилися на щоках: першій — завдяки зверненню по назвиську а на другій через дотик пальців. Ремус бачив, що брюнет захоплений невеличким пустуванням тому Люпин охопив правицею долоню Блека, шкіра котрого була білою і холодною…

Ремус: Невже та істота настільки важлива, що ми йдемо на подібний ризик?

Сіріус: Поглянеш і переконаєшся.

Образа гірко покотилася по горлі щойно Сіріус відпустив долоню Люпина. Двоє друзів йшли боком і підбиралися до кабінету Албуса Бамблдора. Чарівники дивилися на всі боки і тихо-тихо ступали по підлозі хоча нікого не було. Нарешті, вони дійшли до однієї з статуй і мовили код, який почули від професорки Макґонаґел: лимонний щербет. Перед ними закрутилися гвинтові сходи по котрих ґрифіндрці піднядися вверх і побачили двері. Блек уже витягнув чарівну паличку аби вимовити закляття «алогомора» та Люпин просто відсунув двері, що були відкритими. Хлопці глянули один на одного.

Сіріус: Тут захист нереальний.

Ремус: Так. Жоден чарівник не пройде.

Вони зайшли досередини прикривши двері аби чути, чи хтось приближатиметься до кабінету. Ґрифіндорці глянули на загадкове світле приміщення. Очі дещо байдуже обходили стоси книг та сходи але зупинилися на сортувальному капелюсі.

Сіріус: О… Старий друже, привіт! — Блек радісно підійшов до старого головного убору й накрив ним маківку. — Скажи мені, о пане всезнайко, на який факультет мені поступити?

Капелюх: Дуже креативно запитувати подібне на останньому році перебування у Гоґвортсі.

Сіріус: Чого ти такий злий? Ми ж з тобою і в вогонь і в воду!

Капелюх: О… Я не забуду того, як ти кидав мене в камін чи в колодязь аби перевірити чи зашкодять мені подібні випробування.

Руки погладили багатостраждального капелюха.

Сіріус: Ну не ображайся… Ну вибач… Все ж зараз добре.

Головний убір заверещав:

Капелюх: Добре? Добре?! Через тебе я пошарпався за ці сім років більше ніж за все своє існування! Ця ваша проклята четвірка мене вбиває! Я не можу й уявити чаклунів, що вас перевершать по пустощах!

Капелюх і далі щось бубнів а Сіріус відклав головний убір поки той продовжував нарікати на тяжку долю.

Сіріус: Щось він не настрої. — очі Блека глянули на Ремуса. Брюнет грайливо усміхнувся помітивши, що Люпин завмер. — Я настільки привабливий?

Ремус обернув голову не маючи хоробрості знову дивитися на друга.

Ремус: Можливо.

Хлопці ступили вперед побачивши підставу на котрій сидів старий рудий птах, що, здавалося, тлів. Один погляд цієї істоти розповідав, що вона пережила дуже багато… Блек сумно застогнав.

Сіріус: О ні… Ні… Невже, це той самий Фенікс?! Я хотів побачити неймовірну пташку а тут… Щось життя тебе не дуже жаліє…

Сіріус підійшов до байдужої істоти, що й повіками не кліпнула. Її погляд ніби казав: старість надто сильно вразила мене аби виказувати якусь реакції на двох шибайголовів.

Ремус: Як сумно і нещасно виглядає цей Фенікс. Так, наче от-от помре… — враз, птах запалав і розсипався на вугілля прямісінько перед друзями, що злякано глянули один на одного…

Сіріус: Ти пересидів на уроках професорки Трелоні чи як?!

Ремус: Ти збентежений тим, що я випадково вгадав недалеке майбутнє а не смертю улюбленця Албуса Дамблдора? Логічно, тут не посперечаєшся.

Сіріус: Знаю. Як гадаєш, ніхто не зрозуміє що це ми?..

Ремус: Тоді підозри впадуть на Джеймса чи Пітера.

Чомусь, Сіріус потягнувся до пояса мантії і витягнув звідти аркуш паперу і промовив знайомі слова.

Сіріус: Хм… Золоторіг і Червохвіст зараз нишпорять по тунелях Гоґвортсу тому звинувачення на них не впадуть.

Люпин вирячив очі і зітхнув байдуже питаючи:

Ремус: Тобто, ти взяв з собою карту мародерів? Серйозно?

Сіріус мило усміхнувся першись плечем до грудей, кремезнішого за нього, Ремуса.

Сіріус: В мене було місцеве лишень дл

я чогось одного.

Ремус: І ти не обрав плаща невелику… Чудово. То нащо ми тоді так тихо вешталися якщо могли глянути на карту чи немає когось поблизу?

Блек знову усміхнувся. І його губи… Вони слугували палицею а серце Люпина — барабаном вібрація і звук якого викликало в грудях біль. Потиснувши пдечима, Сіріус мовив:

Сіріус: Аби нерви полоскотати. Зараз нудно жити. Та й рік тут для нас останній тож варто насолодитися Гоґвортсом сповна. Та й подібні пустощі — дрібниці в порівняно з нашими попередніми подвигами.

Ремус: Так…

На довгу мить Ремус задумався. А й дійсно скоро все скінчиться і від цього душа, як пташка в клітці, заметушилася в душі… Це ж страшно — жити сім років певним чином і за нищівне маленьке літо знайти собі щось нове… Боляче відпускати те, що любиш і до чого звик. Помітивши пригнічення на обличчі друга, Сіріус огорнув долонями обличчя Люпина і скерував його так, аби очі зустрілися на мості, що називався поглядом.

Сіріус: Муні… — стревожене обличчя і такий лагідно солодкий тон в голосі стали другим прокляттям в житті Люпина… — Чому засумував? Я ж не образив тебе? Чи тебе розчарувала така нудна пригода?

Ремус: Ні… Просто цей… Ми вже закінчуємо школу чарів… А я не знаю, що робитиму далі… Я леді потрапив сюди завдяки Дамблдору, що знає про мої… Всі ці… Ти зрозумів. Для цього він і створив мені умови й кожне перетворення я проживаю під войовничою вербою. А що буде далі? Як мені жити в іншому місці? Чи мене приймуть з цим прокляттям? А якщо я й приховуватиму це то чарівники-колеги вирахують цикли місяця і зрозуміють куди я зникаю в певні фази! Добром це не обернеться. Та й в лісі жити я не маю бажання…

Сірус: О Мерліне… Муні! Куди так поспішати?! Живи й насолоджуйся усім тим що є зараз! А от проблеми… Нащо про них думати поки вони не настали? Ти, звісно, молодець якщо обдумуєш план для хорошого життя але не варто так перейматися всім. Спокійно.

Він весело закружляв навколо Люпина. Зупинився перед ним спиною вперед. Відкинув голову назав торкаючись потилицею плеча Ремуса. Хлопець завмер відчуваючи носом запах чорного блискучого волосся заплетеного в високу ґульку. Тонкі пасма струмками спадали на скроні брюнета. Хлопець дістав з кишені штанів пачку цигарок.

Ремус: Ти, здається, з войовничої верби впав якщо плануєш тут палити.

Голос ледь лишився холоднуватим поки тіло оппікали ділянки шкіри які взаємодіяли з тілом Блека що вже затиснув губами сигарету.

Сіріус: Зараз перевіремо моє божевілля. — він витягнув другу цигарку і завів долоню за щоку даючи Люпину сигарету. — Будеш?

Його волосся заласкотало підборіддя…

Ремус: Буду але не тут.

Сіріус: Як хочеш.

Чарівна паличка торкнулася цигарки і з неї вийшов дим. Блек спокійно глянув на карту мародера. Люпин знову і знову дивився на свого товариша усвідомлюючи наскільки той красивий. Його спокій, веселість… Як же це прекрасно поєднувалося.

Сіріус: А хай йому! Сюди йдуть!

Ремус: Хто?

Юнак не відповів і лише схопив Муні за руку. Озирнувшись, брюнет не знайшов кращої схованки за штору і поки вони позаду залазили Люпин не проґавав шанс на шпичку в вигляді речення: а треба було брати плащ! Друзі мало не попадали загубившись в низах штор. В кабінеті вони почули кроки і Ремус одразу розпізнав по них професорку Макґонаґел. Так буває, коли ви знаєте чарівницю і через роки настільки вивчили її що можете розпізнати по дрібницях… Жінка щось шукала і Люпин мало не взивав з молитвою до вищих сил аби ті відвели професорку куди подалі від них. Зрештою, вона схопила щось зі столу і вийшла з приміщення поки товариші видихнули страх.

Ремус: Повірити не можу що вона не відчула запах табаку.

Хлопець повернув голову ліворуч і відчув, як в ніс щось впирається.

Сіріус: Ми, звісно, друзі. Але я не гадав, що настільки близько.

Ніздрі, серед купи старого вбрання, упіймали аромат шкіри і табаку. Ремусовий ніс вперся в Сіріусове чоло. Підборіддя Блека торкнулося грудей друга, що стояв ніби вкопаний. Невеличкий кут де вони знаходилися став темною комірчиною тихого спокою.

Сіріус: Муні, ми так і проведемо решту життя в цьому місці в компанії

один одного? Знаєш, а я зовсім не проти. Аби лишень курити і читати газети

Ледве кивнувши, Люпин ступив вбік і відсунув штору долонею усвідомлюючи, що та тремтить. Він вдихнув повітря кабінету заспокоюючись. Щось дивне липло до серця. Жодне закляття не мало такої влади… Тим часом, Блек озирнувся довкола і кивнув на місце де раніше чахнув фенікс.

Ремус: Та ти що…

З невеличкого вугільного пагорба вилізла голова пташеняти. Воно виглядало таким безахесним. На тілі знаходилися місця з залисинами. Дрібнесенькі руді волосинки де-не-де покривали тільце пташки.

Сіріус: Тепер чекати коли він виросте… Ну нічого. Ми ще повернемося.

І, підстрибуючи, Блек пішов на вихід а за ним вирушив друг. Хлопці, нарешті, завернули за кут обговорюючи плани щодо нових пустощів.

Сіріус: Добре що…

Северус: О… Знову щось затіяли?

Ґрифіндорці завмерли дивлячись на вічно невдоволеного Снейпа, що тримав в руках конверти.

Сіріус: Привіт, сово. Вже багато наносила? Сподіваюся, твої адресанти не заразилися і не ходять з дохлими мармизами.

Ремус лишень усміхнувся словам хлопця і ступив вперед беручи Гультяя під лікоть і ведучи з собою аби той не наговорив зайвого слизеренцю. Але Серерус ступив праворуч перегороджуючи шлях.

Северус: Що ви вже робили в кабінеті директора?

Сіріус вже рота відкрив але долоня Люпина перекрила відповідь вщипнувши того за лікоть.

Ремус: Він попросив глянути на його фенікса і докласти чи він ще не перетворився. Так. Він згорів але вже переродився.

Северус: Хм… Хороша відповідь. Дякую, що не прогавкав її…

Подоба усмішка ковзнула по губах слизеренця і той ступив вперед. Ці слова… Вони були каменем в легенях і нагадували про прокляття. На мить, сум торкнувся Люпинових очей. Хлопець вражено глянув на Снейпа, що тихо і сердито прогарчав щось. Виявилося, Сіріус люто схопив слизеренця за руку.

Северус: Негайно впусти мене.

Сіріус: Обов’язково виконаю твоє дзявкання після того як попросиш пробачення в мого друга.

Северус: В вовкулаки?

Наступні дії нагадували біг блискавки в чистому небі — Сіріус вихопив паличку і точнісінько торкнувся її кінчиком горла супротивника.

Сіріус: Я тобі стріху знесу.

Ремус: Не треба!

Ремус перехопив руку друга. Опустив її вниз по кисті і охопив пальцями долоню. Паличка мало не впала на підлогу. Сіріусові і Люпинові очі вкотре зустрілися але вперше, наче щось мовили. Це була ніби перселмова. Коли лишень дві особи щось розуміють поки всі інші маґли чи чарівники є зайвими в цьому діалозі — в цих рядах знаходився Снейп, що кліпав дивлячись на двох ворогів. Він вирвав руку з хватки недруга і покрокував геть.

Сіріус: Чому ти мовчав? Нащо терпіти?

Голова Ремуса похиталася в різні сторони поки Сіріус дивився на світле волосся товариша і спіймав себе на думці, що пасма Муні такі красиві… На вигляд, м’якенькі…

Ремус: Немає сенсу. Взагалі. Я не терплю а лише ігнорую дурного чарівника, що замість того аби привести в приклад дійсні факти тільки образами розкидається. Він гадає, що мене це зачепить. Що ж, я розчарую його і покажу наскільки він помиляється. І не виказувати обурення — одна з ознак моєї правоти.

Резвернувшись, Люпин ступив вперед поки Блек, дивлячись на спину друга, усвідомлював, що Ремус справді мудрий чарівник. Зрештою, хлопці розійшлися по справах. Сіріус відправився до Пітера знову утнути якусь дурню поки Люпин йшов до Джеймса в бібліотеку. Ремус розумів, що він спраглий… Спраглий за словами і підтримкою Поттера…