Для тебе, Артуре

Написано для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021 за ключем “На публіку”

Для тебе, Артуре я пишу ці сторінки листа, що ніколи не надішлю. Це все крик душі твоєї безглуздої матусі. Я не звикла плисти проти течії. Я так хочу просто поплакати.

Ти ніколи не дізнаєшся. І слава Богу. Ти не мусиш. Та я хочу написати цей лист комусь, а не в порожнечу.

***

Усі книги про кохання спалені,

Життя загублене.

Відбивається ехом у куточках пам’яті

Згадка про втрати в минулому.

***

Ти знаєш, Артуре. Ти не знаєш.

Було дванадцять років від роду, як я відчула біль. Перша менструація. Вона потоково накрила мене і сповістила всім «агов, народження нової дитина завершено». Тепер я жінка. Без прав і обов’язків. Названа такою самим Господом.

***

Можу мати дітей.

Можу віддати комусь себе.

***

Батько обирає не нареченого, не коханого, не коханця, не забаву мені. Він буде чоловіком для мене. Старезний жах, що закріпиться в мене за спиною. Я буду думати, мені будуть нав’язувати, слова честі й обов’язку, прославлення роду.

«Чоловіки несуть відповідальність на війні, ти — у ліжку.”

Кожна мить мого життя покладена на це. Прикрашають наречену дорогими бантами. Подарунок до рук старезних.

Йому шістдесят. Це число нічого не означає. Я мале дитя, якому тільки сказали, що ти мусиш нормам і правилам відповідати. Жахливі цифри розум не мають забивати.

Щоби довести свою честь — чоловіки йдуть на дуель. Я би спробувала боротись. Та це нереальна ціль для жінки. Для статусу.

***

Стіл накрито,

Вина розлито.

Гості спочивають на троні.

Усе для їх задоволення.

***

Мене, маленьку дівчинку, мали переконувати у вірності чоловіку і цноті. Спостерігали мої емоції. А їх уже нема. Померли годину тому. Коли все почалось. Я натрапила поглядом на очі хлопчини, що спостерігав, як мене ґвалтують. Одного зі мною віку. Його блакитні очі замінили мені небо. Я спорожніла всередині тоді. Їх більше не побачу. Усе що маю очі мого старого потворного чоловіка. Він став моїм із того дня. Коли я пережила себе. Переродилась. Вмерла. Втонула в очах синьооких. Тобі було противно, та не боляче, як мені. Того дня вмерла дівчинка й народилася жінка. Амбіційна жінка. Ця весільна традиція забиває кіл у мої груди, та возвишає родинні цінності.

Кожен божий день я молюсь. Хочу, аби янголи забрали мого чоловіка. Усі божі янголи й пекельні демони мають моє тіло, та не поглинуть душу. За чим, стоїть, правда? Це лиш ритуал. Обов’язок кожної жінки. З брудом тіло покриває благословення. Тепер я можу мати дитину. Та від нього не хочу. Блакитні очі все більше поглинають мене. У вир надій. Я залишусь полонянкою маленької дівчинки, що тоді вмерла. Та болісна година знущань. Відчай покритий кров’ю.

***

Сьогодні я молюсь,

щоби моє лоно не понесло.

Торкайтесь до мене без бажання,

я відповім стражданням.

Кожен раз,

Без прикрас.

Прийде мить,

Коли зможу мале дівча захистить.

***

Та все ж, я хочу бути щасливою. Мати щастя не кожної жінки, а своє. Віддатись комусь за бажанням. Бути кохано. Прокинутись не від божевільної задухи.

***

Тепер я маю дитину,

Від коханої людини.

Вона моє сонечко,

для мене єдина.

Розрада

І втрата,

яку я не переживу.

Це буде останнє,

що в мене заберуть.