Робота

До вітальні Шерлока зайшов Майкрофт, розмірено постукуючи тростиною. Привітався.

• Невже сам? — фиркнув детектив, оглядаючи пустий коридор за гостем.
• А ти ще на когось чекав? — усміхнувся старший брат.
• Та ні, — відмахнувся Шерлок і всівся в крісло, запрошуючи брата зайняти сусіднє.
• Як просуваються справи з терористичною мережею? — старший присів.
• Коли будуть якісь новини, я тебе повідомлю.
• Це дуже важливо! Ти не розумієш. Агент віддав життя, щоб нас повідомити.
• Ну й дурний. Певно, хотів похизуватися…

Почувся цокіт підборів, на який миттю обернувся молодший Холмс.

Мад увійшла до кімнати без стуку й не вітаючися, усілася на диван. Закинула ногу на ногу. Тканина її широких штанів тихо шелеснула. З-під чорного піджаку на білій сорочці виднілася портупея, що тримала кобуру з пістолетом.

Детектив на секунду затримав на ній погляд, а потім обернувся до брата.

• Що, повірив, що я сам? — посміхнувся Майкрофт.
• Скоріше в те, що ти самотній, — відповів на посмішку молодший.
• Це не так.
• Це так.
• Єдиний, хто зараз справді самотній, це ти, — буркнула з дивану жінка.
• У тебе забули спитати, — у такому ж тоні огризнувся детектив, — душа компанії просто!
• У всякому разі Джон зі мною розмовляє. З тобою — ні, —  посміхнулася лукаво. Майкрофт вискалився.
• Навіть ти для мене дурнуватий, братику. Уяви, як з іншими. Я живу у світі акваріумних рибок.
• Ну не знаю, два роки минуло. Може й ти завів собі якусь рибку? — уїдливо спитав Шерлок.
• Досить, — старший підірвався з місця.

Устала й Мад. Мовчки пішла на кухню. Зробила собі чаю. Тут усе було як колись. І від того хотілося рознести в цій кімнаті кожну поличку. Навіть чашки ті самі. На одній усе ще залишився відбиток її помади, що в’ївся у фарбу. Чай на тому ж місці, де й завжди. Навіть нова пачка її улюбленої кави тут. Дівчина відкрила шухляду, аби остаточно запевнитися, що він повернув і дрібниці. Там як і раніше лежали дві пачки цигарок на її смак і запальничка. Мадлен із розмаху закрила шафку, грюкнувши на всю хату.

• Мад! — почулося з вітальні, —  я плачу за цю квартиру! Не треба її розносити!
• Поговорю з місис Хадсон, щоб підвищила тобі квартплату, — промовила, заходячи до вітальні з чашкою чаю в руках.

Майкрофт уже збирався іти.

• Бувайте. І зосередьтеся на роботі, — сказав старший.
• А вона? — детектив кивнув на жінку, — вона що залишається?
• Так. Тобі потрібна компанія.
• Дурість. Забирай із собою свою дівку на побігеньках. Тільки заважатиме.
• Я б і сама рада з тобою не бачитись, але сума, яку заплатив мені твій братик, така чудова, що за нею не видно твоєї мерзенної пики, — усміхнулась, потягуючи чай. Старший Холмс лишив їх на самоті.
• Скільки він заплатив? — спитав чоловік.
• Достатньо, — фиркнула вона.

Повисла образлива тиша.

• Ти в мене вистрелила, — сказав раптом він.
• Якщо ти чекаєш вибачень — їх не буде, —  фиркнула, відставляючи чай.
• Ти ж не хотіла вбити мене насправді.
• Не знаю. Я не цілилася. Могла й убити, — спокійно знизала плечима, наче вони обговорювали новини.
• Ти не рада, що я живий? — усміхнувся лукаво.
• Я оплакувала тебе два роки, бо тобі було важко сказати два слова. Хоча б одне повідомлення, сучий ти сину.
• Моя мама була б не в захваті, дізнавшися, як ти про неї говориш.
• Думаю, маючи сина ідіота, вона вже звикла.
• Мад, мені справді шкода. Я не міг.
• Та мені байдуже. Іди до біса. Чого чекаєш? Що я кинусь тобі на шию від радощів?
• Могла б спробувати. Я, до речі, згадував тебе. Часто.
• А я тебе поховала. Два роки тому, — сказала твердо й холодно.
• Я маю шанс на прощення?
• Не знаю. Я про це не думала.
• Усе повертається на свої круги. Розслідування, загадки. Може й ми? Це ж закономірно. Ми з тобою дві сторони однієї монети.
• Я зрозуміти не можу. Тобі настільки трахатися охота? За два роки жодній дівці не сподобався? Викликати тобі хвойду?
• Два роки мені було не до хвойд. Я був вельми зайнятий. Ти ж знаєш.
• Як усе-таки шкода, що я пристрелила тоді твою любу німецьку шльондру. Зараз би уникла цього фарсу зі слізним возз’єднанням коханців!
• Ти чудова, коли злишся, — усміхнувся тепло.
• Прострелити тобі другу ногу? Бо здається та вже загоїлась, коли ти так просишся.
• Якщо за певну суму ти готова терпіти мою присутність, може я можу доплатити за пробачення?
• Я терплю тебе за ідею, якщо мені за це ще й платять, то не жаліюся. Суми, за яку б я тебе пробачила, ще не вигадало людство.
• Але май на увазі, я намагатимуся його заслужити.
• Май на увазі, що на недостачу патронів я ніколи не скаржилася..
• Ти не вб’єш мене. Тобі платять за те, щоб я був живий.
• Це не заважає мені прострелити в тобі ще кілька дірок. Аж ніяк.
• Добре.
• То що там з терористами?
• Твої друзі геть розперезалися. Поглянеш?

Він довго розпинався перед нею, розповідаючи про обставини й людей-маркерів. Мад байдуже слухала, заразом смалячи цигарку. Інколи зазирала місис Хадсон, що з радістю дивилась на повернення ідилії, хоч і дуже напруженої.

• Тобі не цікаво? — спитав урешті-решт.
• А має бути? — скривилася дівчина.
• Мало б.
• Мені пощастило, бо твій братик аж ніяк не контролює мою роботу, а у випадку невдачі спитають із тебе, бо формально я ніхто. Тому мені жодної користі з того не буде, і я нічого не повинна робити.
• Ти паразитуєш на державному бюджеті, — скривився детектив.
• Боже, як шкода! — сплеснула в долоні жінка, — я посповідаюся з цього в церкві.
• Ти ж знаєш, що мені потрібен співрозмовник. Може хоча б киватимеш?
• Могла б, але на зло тобі не буду.
• Тоді я зателефоную Моллі. Вона хоча б намагається вдаватися в справу.
• Якщо це була спроба викликати в мене ревнощі — вона виглядала жалюгідно.
• З тобою неможливо розмовляти!
• От і добре, — дівчина піднялась із місця, накинула своє пальто й пішла до виходу, —  буду ввечері, організуй щось на вечерю.
• Вечерятимеш зі мною? — посміхнувся іронічно.
• Вечерятиму сама, але твоїм коштом, — почулося зі сходів.

Усе, що він почув наостанок, це цокіт її високих підборів. Одним таким підбором можна було вбити людину, а двома так взагалі…

Він не довершив думку. Зайшла домовласниця.

• А чого ви очікували? — спитала з уїдливою посмішкою, — якби мій покійний чоловік вчинив так, як ви, я б взагалі з ним не розмовляла.
• Вам вигідніше, аби він таки лишався мертвим, — відповів у такому ж тоні.

Мад вирішила, що змушувати байдикувати гроші Майкрофта дурна ідея. І що вона зробила? Пішла до магазинів. З твердим переконанням оновити гардероб. Після похорону того ідіота, вона  викинула геть усі червоні сукні й половину взуття, що так чи інакше нагадувало той день. Багато чого викинула. Лишивши лише строгий і обмежений стиль. До біса той траур, він їй тричі остогид. Сьогодні якісь хлопчаки зі складу доставлять на Бейкер стріт цілу купу пакунків із новенькою розкішшю.

Шерлок із Лестрейдом і Моллі копирсався в підвальному приміщенні з бутафорським трупом і щоденником Джека-Різника. Він намагався не думати, що зараз тут мав бути Джон чи Мад, але весь світ наче змовився проти нього.

• Я думав, що з вами буде та чорнява жіночка, — усміхнувся інспектор.
• У чорнявої жіночки трохи інші справи, — скривився Холмс.
• Що, не зраділа вам панянка? Чи ви їй ще не сказали, що живі?
• Сказав, і вона одразу ж спробувала це виправити, — фиркнув Шерлок. — Я думаю, що якби вона таки хотіла це виправити, то виправила б.

Пустився сніг. Вечір накрив Лондон. Мадлен сиділа на лавці, геть як колись на Різдво. Пакунки з її обновками вже повезли за адресою, а їй туди геть не хотілось. Зараз квартирка лише нервуватиме. А от життя сутінкового міста викликало розслабленість та меланхолію. Не радісний сміх, але теж не дурно. Крамнички вже запалили свої вогні та кольорові вивіски. Повз ходили люди, кутаючись у верхній одяг. Ледь доносилась мелодія вуличних музикантів. Скоро кляте Різдво, особливо ненависне їй останні два роки. Треба втекти в той день із міста. Маєток за Лондоном має досі пустувати, чудовий варіант. Відішле прислугу, лишиться одна, вип’є вина та й ляже спати. Скориставшись її задуманістю, хтось підійшов і сів поряд. Вона впізнала фігуру в пальто, проте ніяк не відреагувала. Чоловік дістав пачку цигарок, відкрив і мовчки протягнув їй. Повагавшись секунду, Мад таки взяла сигарету. Шерлок підкурив їй і собі. Трохи посиділи мовчки. Потім він заговорив:

• Ночуватимеш де? — спитав ледь чутно.
• У мене є квартира, я не безхатько, — відповіла так само.
• У твоїй зараз холодно. Ніхто не опалював там уже два роки. Підвал. Я міг би поступитися ліжком.
• У вас, британців, постійно холодно. Ваша економія на комунальних послугах мене колись уб’є.
• Не правда. Я ніколи не економив на них, поки ти жила в мене.
• Чого б то?
• Спочатку ти хворіла, потім я зрозумів, що ти, як та гадюка, любиш тепло.
• Давай, спробуй розчулити мене рахунком за комуналку, — фиркнула невдоволено.

— Поміть, порівняння з гадюкою ти проігнорувала, — усміхнувся невпевнено.

• Повір, це тільки цвіт у порівнянні з тим, що я тобі ще викажу.
• Хвилинку, — чоловік устав із лавки й присів перед нею на асфальті. Зав’язав розпущений на черевику шнурок і сів назад.
• Дякую, але в мене ще досі є дві руки, і я б упоралася сама.
• Мені раніше подобалося допомагати тобі. Тебе це дратувало й веселило водночас. Гарні були часи.
• Ага, а потім розверзлося пекло й звідти вилізло військо темряви, та перервало ту епоху, — подивилася на нього як на дурнувату дитину.
• Так, звісно, я розумію, що сам винен у цьому. Я вже пояснював… до речі, ти без пістолета. Як добре, що кобура заважає приміряти нову сукню.
• Якщо ти думаєш, що це тебе врятує, то ти помиляєшся, — фиркнула з посмішкою.
• Я вищий і сильніший, у рукопашний ти мене не здужаєш.
• Хочеш перевірити?
• Я не ідіот.
• Можу посперечатися.
• До речі, ти знала, що в Джона є подружка?
• А в тебе ні. Заздриш?
• Ну, Мад… правда. Зрештою, я ж не зрадник якийсь, не хам. Я просто був мертвий.
• У цьому, сука, і проблема! Ти був мертвий! Два роки! Якби ти повідомив мене, що летиш в Амстердам до тайської повії, бо у вас із нею кохання і трійко діточок, я б і слова не сказала! Але ти не знайшов нічого краще, аніж стрибнути з даху в мене на очах, наплівши наостанок якогось неадекватного й слізного лопоту!
• Якби я тобі таке сказав, то у світі було б на одну тайську повію менше! Ти ж не вмієш спілкуватися з людьми. Що не так — одразу до зброї!
• Я ніколи не пристріляла жодної невинної людини! А якщо питання в ревнощах, то ти помиляєшся. Я б залюбки поступилася тобою на користь Моллі.
• А Адлер? — підкинув дров у вогонь.

Вона зміряла Шерлока таким крижаним поглядом, що в порівнянні з ним, погода стояла спекотніша, аніж на екваторі.

• Ти, сучий сину, навіть не уявляєш собі, як спаскудив мені життя.
• Та чим? Я не така вже й важлива його частина, — чоловік викинув до урни недопалок. Йому таки прилетів дзвінкий ляпас.
• Зір повернувся до мене, лише для того, аби я побачила твоє самогубство! Та ти хоч знаєш, скільки разів я проклинала те одужання?! Одужання з твоєї подачі! Твоя смерть з твоєї подачі! Та ти…. — у Мад зламався голос і вона замовкла.

Роздратовано жбурнула недопалок до тієї ж урни. Відвела погляд від детектива. Сил дивитися на його живу пику не було. Не знаючи куди подіти руки, склала їх на колінах.

• Я приніс тобі дещо, — сказав тихо й поліз у кишеню. Дістав звідти маленьку коробочку й відкривши протягнув їй.

То були діамантові сережки. Він лишив їх як останній подарунок два роки тому. А вчора знайшов на підлозі в розбитій скриньці, і без деяких камінців. Певно жінка жбурнула їх об стіну в день, коли знайшла. А нещасні прикраси так і пролежали там аж до цього дня. Шерлок відніс їх майстру на ремонт і вже встиг забрати.

• Нащо ти їх мені припер?
• Вони твої, ти їх трохи пошкодила, я виправив.
• Я їх не пошкодила, а розбила навмисне.
• А в тім, я їх полагодив. Дивися, геть як нові. Дуже гарні, тобі личитимуть.

Вона забрала коробочку і засунула її у кишеню.

• Дякую, але я все ще злюсь на тебе.

Він простягнув до неї розкриту долоню і вона вклала в неї свою.

• Знаю. Було б дивно, якби ти одразу мене пробачила, — усміхнувся ніяково.
• Я пробачу тобі, певно, якщо ми тільки будемо на порозі смерті, і це буде твій останній шанс на порятунок.
• Це не так важко організувати.
• Навіть не думай, — скривилася невдоволено.
• Вечеря тягне на загрозу життю? — усміхнувся, натякаючи.
• Для мене ні, а от тобі треба бути уважним, до того, що кладеш у рота.
• Добре. То мені замовити щось на двох?

***

Шерлок замовив доставу з найближчого ресторану. Навіть прибрав із кухонного столу, аби гарно повечеряти. Дістав скрипку. Певно, йому таки вдасться задобрити це вічне зло сьогодні ввечері. А поки кухарі готували їм страву десь на сусідній вулиці, Мад, не зраджуючи своїй звичці, пішла відмокати в душі. Щось час від часу голосно кажучи йому звідти. Загалом то були образливі слівця і невдоволене бурмотіння на його адресу, які детектив пропускав повз вуха. Бо, по-перше, якби він сприймав серйозно всі її випади, вони б давно побилися, а по-друге, вона купалася в його душі, у його квартирі. А це значить, що або надія таки є, або його просто знов ткнуть носом.

Мад перекрила потік води й вийшла з душової. Обтерлася свіженьким рушником. Глянула на пакунки з дорогою білизною, що придбала сьогодні. Критично їх огледіла, вагаючись, а потім голосно звернулася, аби було чути й за дверима:

• Чуєш, падлюко, певно, трахатимемося таки цієї ночі. Це не крок до примирення, це данина талановитим кравчиням, що шили мою нову білизну. Ти, мабуть, такої краси ще в житті не бачив, а поготів не торкався. Може хоч у ліжку придушу тебе, —   Мад одягнула халат, та відкрила двері ванної кімнати.

Застигла на місці. Під дверима стояла місис Хадсон, і судячи з виразу її обличчя, стояла давненько.

• Вибачте, — усміхнулася розгублено жінка, — я думала, що мене слухає Шерлок.

— Ох вже ця молодість! — усміхнулася домовласниця, махнувши рукою.

• До речі, де він?
• Та я ж і прийшла у вас запитати. Зірвався і кудись побіг. А тут доставка, треба забрати.

— Як завжди, —  скривилася Мад, — кур’єр ще під дверима?

• Звісно ні, я забрала посилку й поставила на кухні.
• Додайте це до моєї квартплати.
• Я вже додала, тільки не до вашої, — жіночка підморгнула й пішла на вихід, — до речі, він побіг за якоюсь жінкою. Вона представилась нареченою Джона, але я її вперше бачу, тому майте на увазі.
• Ви золото, місис Хадсон, — усміхнулася їй Мадлен.

 

Повертаючись трохи згодом, після порятунку товариша, Шерлок вже розумів, що проґавив шанс на примирення, і ймовірніше не застане Мад. Доведеться знов купувати щось з діамантами.

Уже в паскудному настрої відчинив двері до вітальні. Кинув пальто на диван. Розвернувся до кухні.

• Нарешті, — обізвалася Мад, що сиділа за столом, на якому стояли дві тарілки, і вже порожня пляшка вина.

На ній була чудова напівпрозора нічна сорочка аж до підлоги кольором у те вино, що ще лишалося на дні її келиху.

• Вибач, але від цього залежало життя Джона, — усміхнувся детектив, — ти маєш чудовий вигляд.
• Дякую. Проте я вже повечеряла сама. Твоя порція ще є, як хочеш, то розігрій собі. Добраніч, — жінка підвелася зі стільця і пішла йому на зустріч, лиш для того, аби пройти повз.
• Ти забула, що я поступився своїм ліжком? Тобі в інший бік, — притримав її за плече.

— Точно. Ну то, добраніч ще раз, — усміхнулась жінка й, у повороті війнувши карміновим подолом, зникла за дверима спальні.

Шерлок зітхнув і поставив свою порцію в холодильник. Апетиту геть не було. Прибрав із дивану пальто, приміряючися, як би так розміститися, аби зранку спина та шия не подякували йому за такі викрутаси тягучим болем.

Скрипнули двері. Вийшла Мад із подушкою і ковдрою в руках.

• О, то я сьогодні заслужив подушку? — спитав жартома.
• Ти б сьогодні заслужив і щось більше, проте я вже вижлуктила пляшку вина в одне горло, і все, чого хочу, це нарешті заснути.
• Я міг би лягти з тобою, якщо зранку в тебе болітиме голова. Хтось має принести тобі води й пігулку.

— Міг би, — кивнула, — проте боюся, після вина моїм перегаром можна буде випалювати поля. Краще не треба.

• І цим ти мене лякаєш?

— Попереджую. Утім лягай. Мені байдуже. Якщо тобі вже так того хочеться.

Він взяв від неї подушку з ковдрою.

• Тоді я скористаюся можливістю, — усміхнувся, дивлячись на трохи хмільну Мад.

Пляшка вина, а й так тримається. Міцний горішок.

Дівчина пішла до спальні, жестом запрошуючи його слідом. Не чекаючи, вляглася на свою половину ліжка й прикрила очі, лише відчуваючи, як чоловік моститься поруч. Обидва лягли прямо, наче солдатики, усе ще витримуючи дистанцію. Трохи пролежали мовчки.

• Тобі не погано, люба? — спитав обережно він.
• Ні. Трохи голова крутиться, але це нормально, — відповіла ліниво, — досить грати каяття. Ти фальшивиш, як моя сестра на акторських курсах.
• Вона відвідувала такі курси? — усміхнувся зацікавлено.
• Ні, слава богу. А може б краще й відвідувала. Від бездарної акторки мені б бід було менше.
• Та зараз ти в безпеці, яка різниця? Тебе вважають мертвою.
• Аби справді бути в безпеці, мені б варто було зробити пластичну операцію і стерти всю себе.
• У тебе гарне личко, я б засмутився, якби його перекроїв хірург.
• Не підлизуйся. Я сама винна. То давно треба було зробити, але я надто себе люблю.
• А я поготів.
• Та досить уже. Годі. Я майже тебе вибачила, не псуй враження своїм дешевим підлабузництвом. Краще скажи, як там Джон. З ним усе в порядку?
• Ледь не підсмажився, трохи вчадів, але ми встигли. Усе нормально.
• Ми?
• Я і Мері. Ти ж не станеш ревнувати мене до нареченої Джона, — усміхнувся трохи.
• Ревнувати? Усрався ти мені. Ще не вистачало ревнувати тебе. Було б кого.
• Ось і добре, — видихнув, лягаючи ближче до неї, — а той чиновник, на чиїх конях ти роз’їжджаєш? Твій новий коханець?
• Ні, він одружений.
• Тебе б це не зупинило.
• Ні, звичайно, ні. Він дуже посередній, ось що мене зупинило, — відповіла повільно, заплющивши очі.
• То тобі б треба було обкручувати мого братика. Усе як ти любиш.
• Ти не знаєш, що я люблю. І взагалі не розбираєшся в людях.
• Хай буде, як скажеш, — він повернувся на бік й обійняв її, — а втім, я радий бути тут зараз із тобою, та й ти теж.
• Правда? Певно це відчуття настільки легке, що я його майже не маю.
• Добраніч, Мад, — він легенько поцілував її у скроню.
• І тобі, паскудо.

Зранку все сталося так, як і передбачав Шерлок. З похмілля, яке вони вміло й швидко побороли спільними зусиллями. Хутко поснідали, нарешті розговорилися про буденне, про клієнтів, про себе. У Морріган задзвонив телефон і жінка відповіла на виклик.

Трохи посміялася, а тоді сказала:

• Тисячу фунтів на мій рахунок покласти не забудь. Три з трьох.

Їй щось відповіли й розмова скінчилася.

• Тільки прокинулась, а вже заробила? — усміхнувся детектив.
• Ні, твій братик посперечався зі мною і програв, як школяр.
• З якого приводу була суперечка?
• Деякі унікуми в парламенті хотіли заборонити аборти. Не багато звісно таких ідіотів, але трохи назбирається. Декілька дорослих одружених чоловіків, які вважають, що мають право розпоряджатися жіночим тілом.
• І що далі? Ти їх переконала? Убила?

Мад розсміялася.

• Майже. Переспала з трьома для статистики й сказала, що вагітна. Як виявилося, вони геть не проти абортів, і навіть готові їх оплачувати. Унаслідок, маю повний гаманець і утертий ніс Майкрофта. Він ставив, що хоч один із них вагатиметься.

— Цікава суперечка, —  ніяково відмовив він і покопирсався виделкою в  їжі.

• Давай, улаштуй мені сцену ревнощів. Це було місяць тому. А воскрес ти тільки два дні тому. Претензії стосовно всього, що я робила впродовж твого загробного життя не приймаються.

Тепер зателефонували й детективу. І видно, повідомили щось дійсно бентежне. Він підірвався з місця, підскочив до Мад, підняв її зі стільця.

— Так, люба, дякую що поснідала зі мною. А тепер скоренько на роботу, — сказав поспіхом, уже накидаючи на неї пальто.

• Ти що ненормальний? — скривилась жінка, — центр зайнятості, блять. Коли мені треба буде на роботу, тоді й піду, аж ніяк у тебе не питаючи.
• Майкрофт дуже просив, аби ти негайно приїхала, — Холмс уже пхав її до дверей.
• Не повіриш, але в нього є мій номер і він би зателефонував особисто мені, якби це було правдою.
• Мад, будь ласка, піди кудись на годинку-другу, так, щоб я тебе не бачив, — здався і вже ледь не благав..
• Ну переспала я з тими чиновниками, боже, то ж спортивний інтерес, треба одразу з хати виганяти? — пожартувала іронічно на сходах.
• Можеш переспати ще з одним, тільки звали на годинку,— склав руки, наче перед іконою, — і швидше, люба, іди вже!
• Терпіти не можу, коли ти недоговорюєш, — фиркнула невдоволено й вискочила на вулицю.

Детектив побіг до вітальні, аби прослідкувати, чи справді вона пішла. Як на зло, та паскуда йшла навмисне повільно й таки сталось те, чого він намагався уникнути. Назустріч їй ішли його батьки. Вони до дому, вона з дому. Але пройшла повз. Шерлок видихнув. Проте не надовго. У його матері випав телефон із кишені. Мад з її пречудовим слухом упіймала звук падіння на відстані й розвернулася, аби підібрати й повернути річ господарці.

• Поклади! Чорт з ним! — шипів крізь зуби чоловік, дивлячись, як Мадлен наздоганяє старших Холмсів і вручає їм зникнення, — яка гарна дівчинка! А тепер йди! — пробубнів сам собі, — аби на чай не запросили…

Проте йому пощастило. Мад пішла своєю дорогою, а детектив почекав хвилинку й пішов відкривати гостям.

Уже з порогу мама кинулася розповідати йому про цю «Пригоду».

• Ой, любий, я така роззява! Випустила телефон та й пішла собі! Навіть не помітила. І він,— показала на батька,—  теж нуль емоцій.
• Я не стежу за твоїм телефоном, дорогенька, — усміхнувся старший Холмс.

Гості сіли на диван. Син подав їм чай.

• І уявляєш, лишилася б без телефону!
• Купили б новий, — відрізав Шерлок.
• Та навіщо мені новий? Назустріч ішла якась чудова дівчина, хай їй щастить, мало того, що гарна, так ще й добра й вихована! Підібрала телефон і наздогнала нас. Я й не знала, що на підборах можна так управно бігати. Так от, вона розумниця, і віддала мені зникнення. Ще й гарного дня побажала. Указала на потрібний будинок.
• Ти переоцінюєш звичайну ввічливість, — скривився детектив.
• Певно, вона живе тут недалечко. Ви не знайомі? — змінила тон жінка.
• Сумніваюся, — збрехав син.
• Дарма. Я думаю, вона б тобі сподобалася. Уся така граційна й сувора водночас. Дуже мила…
• Мамо, досить! Мене це не цікавить, скільки можна повторювати?

Мадлен звернула за ріг вулиці до затишного кафе. Не встигла зайти всередину, як побачила Джона, що крокував у бік Бейкер стріт. Гукнула на ім’я. Доктор обернувся і, побачивши  її, змінив напрямок.

• Мад, бувай здорова! Маєш чудовий вигляд. Не думав, що зустріну тебе тут, — привітався, підійшовши ближче.
• І тобі того ж, — усміхнулася жінка, — дякую. Таки збрив вуса?
• Так, подумав, що поголеним мені більше пасує.
• Вип’ємо чого? — запропонувала колишня сусідка.
• Я поспішаю.
• Якщо до довбня з Бейкер стріт, то можеш не поспішати. Він, певно, дуже зайнятий, бо випер мене, сказавши з годинку не з’являтися вдома.
• Тоді каву, — усміхнувся Вотсон, — розкажеш.

Вони розмістилися за невеличким столиком, куди дуже скоро принесли запашне замовлення.

• Уявляєш? Вигнав! Мене! З власного будинку, — бурчала Мад.
• Ну не такого вже й власного, лише зі своєї квартири.
• Лише зі своєї, це якби він сказав мені забиратись на нижній поверх. Так він взагалі сказав мені йти й виштовхав за двері!
• Ви смішні, коли сваритесь. Я сумував за цим, — Джон усміхнувся ностальгуючи.
• Та яке там! Якби ж ми посварилися! Ми просто снідали, як він показав мені на двері. Я слова не встигла сказати, як на мене одягли пальто й прогнали! Козел.
• Дивно. Запитаємо в нього, що то таке, як прийдемо. Може ти йому щось образливе сказала?
• Розповіла про наш з Майкрофтом експеримент. Та й то було давно, не думаю, що тягне на причину ображатися.
• Що за експеримент?
• Та якось купка чиновників дозволила собі сподіватися на заборону абортів. Ми тоді сиділи в офісі з Майкрофтом, обговорювали це. І я сказала, що якби їх коханка завагітніла, то точка зору кардинально б змінилася. Слово за словом, посперечалися на кругленьку суму.
• І як ви це з’ясовували?
• Я обрала трьох жонатих. Перед кожним відіграла різну роль. То наївну блондинку, то запальну брюнетку, і загадкову шатенку перед третім. Я була Кеті, Маргарет і Гвен. І кожна з цих особистостей вскочила по черзі в ліжко до тих довбнів. А через тиждень порадувала повідомленням про вагітність. Як думаєш, хто з них вимагав позбутися вигаданої дитини?
• Усі? — усміхнувся Джон.
• Так, абсолютно всі. Кудись поділася їх громадянська позиція, наче й не було.
• І Майкрофт цього не прорахував?
• Певно, що прорахував, та думаю, йому просто хотілося розважитися. Хто ще з його колег робитиме такі досліди?
• Думаю, Шерлок приревнував та й усе.
• Претензії покійників я не приймаю. На той час він був мертвий, уже як два роки.
• Та й правильно. До біса його. Коли плануєш повертатись? — товариш відпив свою каву.
• Ми сидимо вже двадцять п’ять хвилин, — дівчина поглянула на наручний годинник, — він сказав «на годинку» тож, відкидаючи десять хвилин на дорогу до квартири, посидимо ще стільки ж.
• Тобі принципово прибути саме за годину?
• І ні секундою пізніше. Хай би що він там не робив, у мене вихідний і я збираюся пів дня провалятися в ліжку, а не швендяти по вулицях, наче безхатько.
• То підемо разом тоді. До речі, ти правда в нього стріляла?
• Ще й стілець зламала. А що нажалівся вже?
• Є трохи.
• От нюня! Ну вистрілила кілька разів, десь там трохи куля та нещасна зачепила. Ще ніхто не вмер від простріленого м’яза, якщо то тільки не серце. Треба одразу бігти плакатися, яка Мад мегера, — фиркнула, удавано ображено.
• Буду чесним, я йому потім ще вмазав раз, — усміхнувся чоловік.
• Раз? — діловито вигнула брову співрозмовниця.
• Ну може два.
• Це вже файно. Хвалю. Як там Мері? Таки одружуєтеся?
• Так. Я все ж зробив пропозицію.
• Хоч запросите на весілля? — усміхнулася дівчина.
• Звісно ж! Хочу запропонувати Шерлоку бути дружбою. Тільки ти йому поки не кажи нічого.
• Само собою. Нарешті погуляю на весіллі. Знаєш, була я колись у східній Європі на такому видовищі. То три дні гуляли, потім ще три дні похмелялися. Гостей під сто, не менше. Столи величезні, всі за ними сидять на лавах, а наїдків! Боже, чого тільки нема! Випивка буквально рікою. І гуляють від зорі до зорі. Аби на другий день прийти знову, і потім на третій. Чудові люди, чудові традиції.
• Треба мати здоров’я на таке весілля, — розсміявся Вотсон.
• Певно, що ті люди мають, бо якби не мали — не гуляли б.

Мад раптом підскочила, глянувши на годинник. Дістала купюру й поклала на стіл.

— Ходімо скоріш. Забалакалися. Вісім хвилин, доведеться швидше крокувати, — вимовила поспішно й пішла на вихід.

Йому лишалося тільки наздоганяти її.

Тільки-но ввійшовши до будинку, вони негадано розділилися. Місис Хадсон погукала Мад, і та пішла до неї на кухню. Доктор Вотсон же піднявся до квартирки друга. Постукав і йому відкрили, правда Холмс був не один.

Пара літніх людей займали диван і щось обговорювали з ним до цього, проте побачивши друга, детектив поспішив їх спровадити. Двері за батьками не встигли зачинитися, як сходами піднялась Мад. Шерлок ледь стримав злість і напруженість. Це ж треба! Наче навмисно! Та як їй це вдається, бляха?!

Мама аж розцвіла побачивши її в домі.

• Здрастуйте знов, дорогенька! — усміхнулася місис Холмс, — а ви до кого?
• Це сестра Джона! Познайомтеся скоріше, і йдіть уже, треба працювати, — проторочив детектив, і затягнув за шкірку Мад у квартиру, швидше, аніж вона встигла представитися.

Двері грюкнули, зачинившися.

• І що це було? — скривилася Мадлен, — відколи для клієнтів, я тепер родичка Джона, а не твій асистент?
• Це не клієнти, — видихнув Шерлок і відійшов до вікна.
• А хто тоді? — поцікавився Вотсон.
• Мої батьки, — Холмс невдоволено подивився на Мад, і та не забарилася з коментарем.
• І ці чудові люди виховали тебе?
• Так, а що?
• Не знаю… вони якісь…якісь… — запнувся товариш.
• Звичайні? — усміхнувся детектив, —  у кожного свій хрест.
• У цьому випадку їх хрест — ти, — фиркнула дівчина, скидаючи пальто.
• Боже, я хоч колись дочекаюся доброго слова від жінки, з якою сплю в одному ліжку? — награно закотив очі чоловік.
• Я думаю, тобі треба було б переживати, чи не отрую я тебе часом, а не за мої добрі слова.
• Представив би її батькам. Ви ж одне й те саме. Все точно закінчиться весіллям. Чого тягнути? — запропонував сусід.
• Ні! — в один голос проскандували двоє.
• Ти хочеш, щоб батьки думали, що я з нею одружуся?
• Боронь боже, його мама подумає, що в мене такий поганий смак на чоловіків!

Секунду висіла тиша. Раптом Шерлок запитав у Джона, показуючи на місце під носом:

• Зголив-таки?
• Так, мені не личило.
• Я радий.
• Та яка тобі різниця? — Джон сів у крісло.
• Люблю чисто поголених лікарів, — господар квартири перевів погляд на Мад, що по-хазяйськи зайняла його крісло, — й розум утрачаю від не сварливих жінок.
• Ой, та йди до біса, клоуне, — фиркнула вона й закурила цигарку.
• Як бачиш, я приречений на самотність, — поклав руку на серце, фальшиво імітуючи біль.
• Імітуй-імітуй, може й правда поб’є тебе грім, оце потіха буде, — дівчина видихнула сизий дим.

Детектив нагородив її теплою усмішкою і таким самим  поглядом. Його тішили її слова й сама присутність тут. Трохи побалакавши, Шерлок таки почав пояснювати схему розслідування по виявленню терористів.

• Ось цього я знаю, — Джон вказав на фотокартку чоловіка, прикріплену до стіни поруч з іншими деталями.
• Лорд Моран. Владна еліта країни. З дев’яносто шостого працює на Північну Корею, — усміхнувся Холмс.
• І я знаю того виродка, — скривилася Мад.
• Усі його знають, — знизав плечима Вотсон.
• Я знаю особисто.
• І які враження? — усміхнувся Холмс.
• Поганенькі. Грає в розумника, проте не завжди пам’ятає, в який бік відчиняються двері, — відмахнулася вона, — хтось буде чай чи сніданок? Бо я страшенно голодна.
• Я б випив чаю, — сказав Джон.
• Добре, я зроблю, — Мад вийшла на кухню.
• Досі злиться, — усміхнувся детектив.
• Та, наче як завжди. З чого ти взяв?
• Ігнорує справу. Якщо посеред діалогу йде по чай, то це найяскравіший протест.

Мад поставила чайник на плиту. Зробила собі сендвіч. Поставила на тацю горнятка, заварник і тарілку зі своїм сніданком. Дуже скоро свист повідомив про готовність окропу, і можна було виносити це все у вітальню. Там Шерлок уже на всю силу розпинався про підпільну мережу, корчачися у судомах дедукції.

• Вагони порахувати не пробували? — спитала скептично, відкушуючи сендвіч.
• Що? — обернувся до неї детектив.
• Елементарно. Замість лишнього акту ґвалтування свідомості, можна просто вдатися до математики. Там не так вже й багато вагонів, це ж не вантажний потяг. Якщо вмієш рахувати до десяти, то маєш упоратись, ні — то Джон допоможе.

Чоловіки кинулися до ноутбука, переглядати записи з камер і справді не дорахували вагону.

• Мад! Ти чудова! — вигукнув Холмс, — як завжди, у точку!
• Захоплююся вашим розумом, міс, — Вотсон жартівливо зняв відсутній капелюх.
• Ось, чому важливі декілька точок зору. Ми з нею мислимо різними шляхами, але всі вони в результаті приходять до однієї відповіді. А в кого цей шлях коротший — той і переможець, — проговорив з інтонацією викладача детектив.
• Сподіваюсь пояснювати вам, що бомба у вагоні, не потрібно? — усміхнулася Мад.
• Тут уже й без тебе зрозуміло, — фиркнув Шерлок.
• Добре, що ти не вирішив, наче він її у валізі притягнув, — підколола його, доїдаючи свій сніданок.

Ще не прожувала як слід, коли задзвонив телефон. Секунда й з іншого боку чується голос старшого Холмса. Коротка бесіда й Мад встає з місця. Надягає пальто.

• Куди це ти зібралася в розпал слідства? — бентежиться чоловік.
• На роботу. Ти ж мене так старанно виправляв зранку. Ось, йду.
• Ми вже працюємо, невже там щось більш термінове, ніж підрив усього парламенту?
• Звичайно ж! Мій любий Холмс чекає, — фиркнула й вийшла за двері.

Секунду друзі переглядалися мовчки, потім Шерлок скривився:

• Це вона що, так Майкрофта назвала?
• Не бери до серця, — усміхнувся Джон.

В офісі начальник поклав перед Мад теку з паперами й фотографіями. Жінка мовчки відкрила, трохи погортала й підняла очі на старшого Холмса.

• Чарльз Агустус Магнусен? — спитала прискіпливо.