лікарняні яблука

учора я бачив хлопча-сонце. він посміхнувся мені, неквапливо проходячи повз моєї палати. крізь щілину дверей я міг бачити квітучі соняшники на його обличчі…

крістофер лежав у лікарні вже декілька місяців. травма голови через аварію була досить важкою; декілька операцій, терапія, але його все ще не хотіли відпускати – щось не давало лікарям спокою і, незважаючи на купу зроблених аналізів, що саме – вони не могли з’ясувати. кріс, за наставою керівництва з роботи, був не проти залишатися; попри те, що він не був людиною, яка б достатньо турбувалася про своє здоров’я, його праця була пов’язана саме з розумовою діяльністю, тому в інтересах контори було повне одужання чана – вони вирішили самі компенсувати вартість лікування. з часом знаходитись у клініці стало нудно, але бан навіть не уявляв, наскільки вдячний він потім буде тому п’яничці, що збив його. адже тут він зустрів фелікса.

хлопчик-сонце був самим сонцем розцілований – його руде волосся теплим вогником променилось при світлі нашої ближньої зірки. він яскраво посміхався, сміхом своїм осяюючи кімнату; здавалось, навіть зав’ялі квіти оживали в його присутності.

незнайомий хлопець спочатку просто посміхався. вони дивились одне на одного в їдальні, сидячи за столами навпроти. ім’я фелікса чан дізнався, коли той підсів до нього, питаючи, чи буде старший їсти своє яблуко. кріс дивився на фрукт абсолютно без апетиту, тож без сумнівів віддав його хлопчику. відтоді чан завжди залишав яблука феліксу. сам він їх не дуже любив, а зайвий раз помилуватись вдячною посмішкою лі кріс не був проти. дуже скоро з’ясувалось, що вони обидва із австралії. фелікс багато говорив – про маму, про яблука, про чужі серця, про собаку мейта (чан не міг не всміхнутись кумедному вибору імені песика*), та взагалі про все на світі, але

хлопчик-сонце ніколи не казав, чому він лежить в лікарні. він завжди загадково посміхався, змінюючи тему розмови, наче маленький принц. у хлопчика-сонце було велике серце, але воно йому не належало.

але фелікс завжди замовкав, варто було спитати про причину знаходження у клініці. крістофер одразу зрозумів, що юнакові може бути неприємно розказувати про його недугу, тож він облишив спроби дізнатися відразу.

***

– хьон, як вважаєш, наші почуття та емоції зберігаються у серці?
– ну, взагалі наші емоції залежать в більшості своїй від мозку та ендокринної системи, котрі пов’язані з гормонами. отже, мабуть, те, що ми відчуваємо скоріш за все в голові, а не в серці.
– тобто, якщо людина любить когось, навіть з іншим серцем вона продовжуватиме любити когось?
– ну, я не спеціаліст, але, думаю, що так. гей, а чого ти взагалі питаєш?
– дивись, хьон, в їдальні морозиво з’явилось! купиш мені, будь ласка?

***

у лі були красиві очі. у лікарні чан почав малювати і головним об’єктом його захоплення стали саме очі фелікса. вже через кілька тижнів блокнот старшого був заповнений ними. різні погляди, ракурси, кольорові палітри. йому непогано вдавалось передати їх почуття, юну квітучість, притаманну феліксу, але кріс казав, що це ніколи не зрівняється з тим, що він бачить в реальності, перед собою. у молодшого були сонячні зайчики в очах, квіти на щоках, та голос теплий, оксамитовий.

***

– хьон, тобі не варто усі яблука віддавати мені.
– все одно вони мені не подобаються.
– one apple per day keeps a doctor away.** – хіхікаючи каже фелікс, і протягує крісу дольку. чан, сміючись, все ж таки ламтик приймає та неохоче їсть, думаючи, що на губах лікса яблучний смак був би приємнішим.

***

лікс бере приклад із чана, також починаючи малювати. але трохи пізніше він віднаходить в собі інтерес до орігамі. він складає журавлів, серця, зірочки. по одному екземпляру кожного з трьох перелічених виробів хлопченя віддає старшому.

– я хотів вкласти у ці фігурки своє серце, хьон. тільки в ці, котрі для тебе.
– це дуже мило, ліксі. дякую.
– збережи його… будь ласка.
– його?
– …
– твоє серце, так? добре. звичайно, крихітко, я збережу його.

одного дня фелікс не з’являється у їдальні. чан нервується – за всі три місяці знаходження у лікарні молодший жодного разу не проґавив їх зустрічей; хоч вони ніколи й не домовлялись на словах, але завжди приходили в один і той самий час, сідали за один і той самий столик. кріс чекає ще хвилин десять, після чого, так і не спробувавши сьогоднішній обід, йде шукати палату лікса. він ніколи раніше не казав, у якому відділені лежить, тож задача ускладнилась, і в першу чергу треба було відшукати персонального лікаря хлопця.

на щастя, вже через тиждень після їх знайомства бан дізнався, що за ліксом стежить лі мінхо. знайти лікаря було неважко – у обідній час медичний персонал знаходиться у кафетерії, а більш зайняті лікарі п’ють каву коло автоматів з напоями.

– доброго дня. ви персональний лікар фелікса, вірно?
– так, це я. фелікс казав, що ви будете його шукати.

чан здивовано розширює очі.

– фелікс… казав?
– так. він знаходиться у відділенні трансплантології, третя палата.

кріс одразу ж зривається з місця, швидко крокуючи до потрібного крила, встигаючи обдумати слова лікаря.

«відділення… трансплантології?»

чан спирається руками на коліна у спробі віддихатися. він бачить фелікса, що сидить у ліжку коло відчиненого вікна. він складає зірочки з паперу, жбурляючи їх до склянки, розміром більшої, ніж його власна голова. поруч з нею він виглядає зовсім мініатюрним.

– ліксі. чому ти не сказав раніше?

лі спокійно посміхається. на вулиці приємний, теплий весняний вітерець, трохи похитує руде волосся фелікса. сонце світило на кругленьке обличчя юнака, роблячи ластовиння ще виразнішим, ніби акцентуючи увагу на «своїй роботі». блакитна піжама робила його чимось схожим на привида або ляльку – настільки тендітним і маленьким він виглядав. крістофер швидко подолав відстань між ними у кілька широких кроків. раніше вони ніколи не торкались одне одного, але зараз бан міцно обіймав лікса, тендітно торкаючись його м’якого волосся.

– мені було страшно, хьон, – вперше голос фелікса тремтить, – мені було страшно, що ти думатимеш, що я перестану любити тебе. я люблю тебе, хьон. раптом через нове серце я більше не любитиму тебе?
– будеш. обов’язково.
– звідки ти знаєш?
– тому що я теж люблю тебе.

у фелікса губи м’які-м’які, з відлунням чогось полунично-яблучного. вони теплі, і крістофера на секунду наче цим же сонячним теплом заливає. це те, чим є весь молодший – тепло, м’якість, хлопець світиться чимось, що змушує тягнутися до нього, та чан тягнеться, хоче дбати про нього, а фелікс хоче бути тим, про кого дбатиме чан.

– коли я прокинусь… будь ласка, дай мені шматочок мого серця. той, що у зірочці.

до операції залишається кілька годин, і бан знаходиться поруч із молодшим до останнього.

***

чан сидить коло операційної. в нього тремтить нога, і він місця собі не знаходить – бентежиться. через кілька годин двері відчиняються. мінхо флегматично викидає рукавиці та маску в урну. помітивши лікаря, кріс одразу підскакує з місця.

– все добре?

хірург прокашлюється, і за цю мить у бана найжахливіші думки встигають проскочити; побачивши, як побілів юнак, мінхо негайно повідомляє:

– із феліксом все добре. операція пройшла без ускладнень, його скоро випишуть. ви зможете побачити його завтра, коли він прокинеться.

чан відчуває легкий вітерець. на його обличчі квітне посмішка, він дозволяє собі видихнути з полегшенням.

вранці наступного дня він летить до фелікса. в чана перед очима – його веснянки і посмішка, за якими він скучив так, що серце щемить. в палаті лікса пахне корицею та домівкою. пахне ним. як і обіцяв, чан приніс ту саму зірочку. він вкладає її до хлопчачої долоні, доки він спить.

він чує, як у фелікса стукає серце.

юнак прокидається, і перше, що він бачить – посмішку чана. та посміхається сам. вони нічого не говорять, просто посміхаються та дивляться одне одному в очі, тримаючись за руки.

– тепер в мене є моє серце. – першим каже фелікс.
– так, крихітко, я чую.
– хьон.
– так?

– можна забрати твоє яблуко?

   – звісно, ліксі.       

_____________

• * мейт – mate (англ.) товариш, приятель
• ** one apple per day keeps a doctor away – вислів для дітей, “одне яблуко на день збереже тебе від похода до лікаря”

дякую кіно ака моїй беті що все це вичитала хі