Кінець, але початок.

Прокидаються вони разом на ліжкові Техьона. Було ще темно, але вже сьома година ранку і потрібно збиратися на роботу, а Мінджі будити до садочка. Тому Чонгук, помилувавшись трохи Техьоном, почав його будити.

-Коханий, прокидайся, вже сьома,- тихо говорить він, гладячи старшого по щоці і стримуючись від поцілунків, бо Техьон зараз такий милий, що хочеться зацьомкати його обличчя. Той щось мичить собі під ніс, і ластиться до руки Чона, проте не прокидається. Навпаки, притискає Чонгука до себе крепше і продовжує сопіти.

-Ну любий~ прокинься, на роботу спізнишся,- Чонгук тягне Техьона за щоку і не втримується, цілуючи в ніс.

-Поцілував би трохи нижче, одразу би прокинувся,- бормоче Те, виставляючи губи, як качка.

-Обійдешся~, ти не спляча красуня, щоб поцілунок принца тебе розбудив,- Чонгук сміється.

-Я що, по-твоєму не красень?- Те відкриває очі і щуриться, дивлячись на молодшого.- Кроленя, от ніколи від тебе компліменту не дочекаюсь.

-Я просто не можу підібрати слів, аби описати тебе, хьон. В мене не вистачає словникового запасу,- Чон посміхається і ще раз цілує Техьона в ніч, а потім і в лоб.

-Ну~ ти йдеш в неправильному напрямку,- Кім ховає обличчя в шиї Чонгука і похапцем цілує її.

-Хьон! Ми зустрічаємось навіть не добу!- Чон сміється, намагаючись відсунутись.

-Вибач, не втримався. Ти чудово пахнеш.

-Твоїм гелем для душа користувався.

-Йа! Так ось хто вилив пів банки, а я-то думав, що це знову Мінні еліксири бовтає. Ну все, Чон Чонгукі, я залоскочу тебе.

І в підтвердження своїх слів Техьон починає Чонгука лоскотати, а той хихоче на всю кімнату і намагається відбитися. Вони борсаються на ліжку хвилин п‘ять, а потім Техьон замотує Чонгука в ковдру, сковуючи його рухи, а сам нависає над ним, спершись руками по дві сторони від обличчя Чонгука.

-Я переміг,- важко дихаючи, каже Техьон.

-Це перша поразка, через яку мені не соромно, хьон. Тобі програвати навіть приємно.

-Можливо, тоді в мене буде якийсь приз?- Техьон посміхається, роблячи невеличкий натяк.

-Ммм, як щодо побачення після роботи? Романтична вечеря і все таке,- Чонгук робить вигляд, що нічого не зрозумів, і також посміхається.

-Було б добре, але до кінця дня чекати довго~.

-Я чекав тебе все життя, а тобі складно почекати лиш день?- добре, Чонгук не очікував, що його слова прозвучать таким чином, але обличчя Техьона змінюється в одну мить, знову на серйозне.

-Кроленя, коли ти говориш такі речі мені здається, що я роблю щось не так, бо ти не моє перше кохання,- зізнається Техьон, трохи ніяковіючи.

Це справді так, Техьон вже кохав раніше, у нього буквально є дитина і він дуже страждав від розлучення. А у Чонгука навпаки, це перші серйозні стосунки.

-Ти дурненький? Хьон, те, що ти кохав когось до мене, не означає, що мене ти кохаєш менше. В тебе вже був гіркий досвід, тож я розумію, що зараз ти можеш трохи боятися знову вступати у стосунки, до того ж, я серйозний. Це не просто роман на тиждень, я хочу будувати з тобою, мм, можливо, сім‘ю? Не знаю, чи це можливо, чи ти взагалі думаєш про це, але я думав. Думав, що навіть хотів би стати відчимом? Не знаю, як другий батько для Мінні. Так, я надто спішу, ми зустрічаємось лише день, але мені вже двадцять шість років, я хочу визначеності. Мені байдуже, котрий за рахунком я в тебе коханий, та я просто хочу взаємності та щирої любові. І сім‘ю. Дуже хочу сім‘ю.

Промова вийшло доволі сумбурною та незрозумілою, хаотичною, та Чонгук був щирий і сподівався, що Техьон зрозумів те, що він хотів донести.

-Я інколи дивуюсь, за що мені такий подарунок життя зробило? Я ж був звичайний чоловік, ходив на звичайну роботу, жив звичайним життям. А потім бах-ба-бах, і все перевертається, бо в ньому з‘являється ось такий незвичайний Чон Чонгук. Ще й сім‘ю просить. Гукі, я теж налаштований серйозно. Чесно, я планую одружитися з тобою. Не зараз, можливо, через рік? Півтора. Але колись точно. Бо таких як ти на світі більше немає. А якщо і є, то мені вони не потрібні.

-Мені здається, що наші стосунки йдуть якось не так,- Чонгук хіхікає, виплутуючи руки з одіяла і обіймаючи Техьона за шию.

– Нормальні люди спочатку починають зустрічатися, потім освічуються в шаленому коханні, там вже і сплять разом, а вже потім говорять за сім‘ю. А ми пройшли вже всі етапи.

-Не всі~,- заперечує Техьон.- Чорт забирай, я просто хотів тебе поцілувати, а вийшла з цього філософська бесіда. Але знаєш, я не проти.

Вони разом сміються, а Чонгук вирішує все-таки дати Техьону бажане- в кінці кінців, він і сам вже марить його губами дуже довго. Та не встигає Чонгук і нахилити Техьона до себе, як в кімнату заходить Мінджі: заспана, розпатлана. Вона залазить на ліжко, і лягає поруч зі старшими, які вже встигли відцепитись один від одного, і тихенько каже:

-А можна сьогодні не йти в садочок…?

Техьон зітхає і починає пояснювати, чому Мінні мусить піти, а Чонгук тим часом, знову хихоче, і думає, що жити з дітьми важко, але весело.

Та на побачення ввечері вони йдуть. Ніхто й не готувався до нього сильно: це просто як прогулянка. Техьон попросив маму забрати Мінджі до себе, бо він хотів провести час з Чонгуком, а дитину не було на кого лишити. Матір Те звичайно здивувалась, що у сина тепер є хлопець і зажадала більше інформації, та Техьон сказав, що мусить йти і кинув слухавку. Ну а що, потримає трохи інтригу.

Вони вирішили поїхати в центр міста, бо рідко там бувають, адже живуть далеко. У серці Сеулу було багато всяких магазинчиків та кафе, тому чоловіки прогулювались по людних вулицях, тримаючись за руки. Зараз було дуже холодно, тому Чонгук натягував шарфа ледь не на очі. Дивна ця погода- позавчора ще можна ходити без шапки, а сьогодні таке відчуття, ніби природа хоче тебе зробити гарною фігуркою з льоду.

-Замерз?- турботливо запитує Техьон.-Може, зайдемо кудись погрітися?

-Не хочу в кафе, там незатишно,- бурчить Чонгук, шморгаючи носом.

-Коханий, ти замерзнеш і захворієш~ можна знайти якесь затишне кафе для тебе,- Техьон відводить Чона в куток, щоб не заважати іншим людям ходити. Кім взяв молодшого за руки, намагаючись їх зігріти- Техьон майже не замерз, в той час як Чонгук ледь не тремтів.

-Треба було глянути прогноз погоди і одягнутися тепліше,- Чонгук зітхає.-Ходімо пошукаємо щось, бо і справді на льод перетворюся.

Через хвилин десять вони вже сиділи в якомусь тихому кафе, яке знайшли випадково. Там майже нікого не було, тому чоловіки сіли там, де хотіли: в найвіддаленішому куточку, на комфортному диванчику. Вирішили сісти пліч-о-пліч, бо Техьон хотів трохи погріти руки Чонгука, а через стіл це робити незручно. Чонгук швидко зробив замовлення і підсів до Те, аби той щось зробив з його руками- Чон вже їх майже не відчував.

-Я подарую тобі рукавиці. Найтепліші,- бурчить Техьон, розтираючи Чонгукові долоні і дмухаючи на них, щоб скоріше нагріти.

-Ну хьон. Я ще ні разу на такому морозі не був, якийсь він аномальний,- виправдовується Чонгук, закушуючи нижню губу.

-Такий як завжди~ це просто дехто не одягається за погодою,- Техьон цілує пальці Чонгука по черзі, і помічає, як Чон червоніє.- Вибач, не втримався.

-Я не проти. Але ми ж у кафе…- знічено відповідає Чонгук, оглядаючись. Ніхто на них не дивився: офіціантка сиділа в телефоні, бо клієнтів немає, а більше нікого в залі й не було.

-Тобто якби ми були не в кафе, то я міг би поцілувати тебе без проблем?- тепер Техьон просто прикладає долоні Чонгука до свого обличчя і морщиться, відчуваючи, які вони холодні.

-Ну ти питаєш таке… можливо. Ти така колючка,- Чон гладить Кіма по щоці.

-Мені не пощастило так, як тобі,- коротко відказує Техьон.- Буде незручно?

-Чо…боже, хьон,- Чонгук сміється. Він ще ніколи не зустрічався з чоловіками, тому і не знає зручно чи не зручно цілуватися, коли є щетина.

-Вибач~ не міг про це не сказати,- Техьон посміхається і знову цілує долоню молодшого.- Зігрівся трохи, золотко?

-Так, спасибі, хьон, мої руки тепер в порядку,- Чонгук прибирає долоні зі щік старшого і вже бере його за руку.

Замовлення приносять через хвилин десять. Чоловіки їдять повільно, бо спішити нема куди: сьогодні вони лише двоє. Техьон інколи відповідає матері на повідомлення щодо Мінні, та на телефон більше не відволікається. Хіба що, зробити декілька фото Чонгука, який їсть. І відео записати, бо він не вірить, що схожий на кролицю Мінджі. Коли Чонгук бачить те відео і відео, як їсть кролиця, то насуплюється.

-Хьон! Знову ти за своє,- він вдає, ніби сердиться, та справді бачить, що він схожий на кролика. Не дарма його так називали все дитинство. Навіть тату є.

-Я мусив відновити рівновагу,- Техьон сміється і ухиляється від жартівливого удару Чонгука.

-Хьон, тут так гарно,- вони сиділи на даху Техьонового будинку.

Чонгук сперся на плече свого хлопця і дивився який вигляд відкривається на Сеул з тридцятого поверха. Все так мерехтіло та сяяло, що Чонгук не міг намилуватись. Вони взяли розкладний диванчик в Техьона у квартирі, та купу ковдр, аби не замерзнути. Трішки романтики нікому не завадить, правда? Тому зараз, вони сиділи обіймаючись, накриті покривалами. Було тепло, а головне затишно. Просто так, сидіти з коханою людиною, дивлячись на неперевершений краєвид.

Чонгук був причарований вогнями Сеулу, а Техьон- Чонгуком.

-Так, дуже гарно,- тепер Те розумів, чому у фільмах персонажі під час таких моментів дивляться не на краєвид, а на своїх коханих. Бо бачити, як в його очах відображається нічне місто краще, ніж дивитися на краєвид. Бачити почервонілий ніс та щоки, те, яка у нього спокійна посмішка. Бачити, як його волосся вже розплілося з хвостика і резинка просто лежить на капюшоні.

-Хочу колись заплести тобі косички. Або колоски. Чи хвостик,- говорить Техьон, міцніше обіймаючи молодшого.

-Це буде дивитись дивно, хіба ні?- Чон шморгає, і дивиться на Техьона у відповідь.

-Як щось, що пов‘язане з тобою, може бути дивним?- запитує Те, не втрмуючись і цілуючи Чонгука у ніс.

-Ти трішечки промазав, хьон,- говорить Чон, посміхаючись ще ширше.

-То покажи мені, куди треба? Чонгук затамовує подих, і думає, як це- цілувати кохання всього свого життя?

Та вже за мить він дізнається, легенько доторкаючись своїми губами до губ Техьона. Вони трохи потріскались у старшого, та в Чонгука м‘які та цілі, бо він використовує помади, щоб не лущились. Поцілунок з Техьоном зовсім не такий, як з кимось іншим. Вони цілуються довго, повільно, ніжно. Чонгук тихо стогне, бо йому так приємно, ніби це не звичайні торкання губ. Інколи роблять короткі перерви, аби трохи віддихатись: почуття зашкалювали і повітря не вистачало. Здавалося, що ця чудова мить тривала вічно.

І Чонгук хотів би, щоб такий «миттєвостей» було якнайбільше.

А через рік, коли Чон Чонгук І Кім Техьон сидять на підлозі у вітальні, поки Мінджі грається з кошеням, Чонгук відчуває себе найщасливішою людиною на світі. Адже таких косичок, які заплітає його чоловік, більше ніхто не зробить.