Корона, кров та лози. Повернення напасті

Багато води втекло після того як минув той моторошний бенкет біля злощасного яйця… Текноблейд це досі пам’ятав як він стояв посеред червоних ліан та лозинок, з своєю численною армією вірних псів. І ось він знову тут, біля колишньої святині культистів, яких ця почвара підкорила. Він згадав, як учасники Імпер’яйця намагалися і його підсунути під цей контроль, але тоді все обійшлося.
Зараз він стояв тут, дивився на той кут, де все ще стояла та саме, ледве подолане, невідоме яйце. Навіщо його сюди покликали?

Голоси… Це не були типові голоси в його голові, які зазвичай говорили до нього… Щось зовсім інше, невідоме йому до цього моменту. Подейкують, що саме подібне чули спочатку культисти. Ех, треба забиратися звідси!
Він не помітив друбну детальку – тріщину на захисній оболонці.

Голоси в голові були одвічною частиною його життя. І часто ті голоси просили кров… Але ці були не такі… Вони благали повернутися до яйця, зняти з нього все захисну оболонку, просто побачити його. Це було не нормально для нього, не типово. Лише цей дрібний факт дозволяв йому не стати божевільним. Він знав, що захист яйця прибере цей вплив, треба було лише зачекати… З імпера’яйцями ж працювало. Не варто хвилюватися про свякі дрібниці…

І справді, через день-два повернулися його старі голоси, такі типові для нього. Аж на душі від цієї думки веселішало. Треба напевно було зкликати Синдикат, бо один досить важливий момент ще не був обговореним.

– Ти щось якись задумливий сьогодні, – сказав йому Філза. – Все добре?
Текно поправив свою мантію і подивився на свого строго друга. Він не знав що йому відповісти, бо й сам не знав. Він відповів свом міцним голосом:
– Та так, мене покликали до одного місця, але там нікого та нічого не було…
– Дивно. А куди ти ходив?
– Яйце. Те місце, де був кривавий бенкет.
– Може хтось з колишніх імперайців?
– Я те місце перевірив на наявність записок чи хоч якихось скринь. Анічогісінько, порожньо.
– Гаразд, розберемося з цим пізніше. Я піду покличу Нікі, ти ж планував розпочати збір Синдикату. Ех, шкода що Ранбу вже не з нами…
– Угу.

Філза піднявся зі стільця, одягнув свою шапку та пішов до виходу. Текноблейд 10 секунд повивися йому у слід. Останні пір’їни крил сховался за двериною, яка легенько грюкнува. Текно зняв корону з своєї голови та поклав її на стіл. Він знову подумав навіщо його покликали до яйця. Це було досить дивно.

Аж раптом голоси, які він чув біля яйця, повернулися! Вони намагалися заглушити голоси, які він зазвичай чув. От чорт, хіба ця хрінь не мала пройти? Дідько, дідько, дідько! Голоси були все сильнішими, чіткшими. Не такими як при першій зустрічі ще до бенкету, не такими, як після ціє нової зустрічі. Це не правильно. Голоси в його голові були завжди, але не так, як зараз.
Його це не лякало. Його рідко що лякало, тим паче голоси, які супроводжували його все життя. Але це так дизорієнтовувало, запутувало. Він просто відчував, що так не має бути.

Злегка привідкрилися двері…
– Текно, ми прийшли. Слухай, а нас тут така проблема… Сподіваюсь нічого страшного, що в нами трохи побуде Майкл? Просто Табо зараз не може послідкувати за ним. Рамбо ж то трохи того, мертвий, очевидно що привидам важче слідкувати за дітьми. З очединих причин.

Пролунав легкий сміх. Але відповіді не послідувало… Філза зайшов, а за ним привида Ранбо з маленький синком. Картина, яку вони побачили, була лякливою.
Червона попона змінила колір з червоного на білий, його корона лежала на столі, а замість неї на голові виділась нова, сплетена з лоз. Червоних лоз. Червоних, як його очі…