Конотопська відьма

Моя історія сьогодні не нова і досить банальна. Але гадаю що спочатку варто познайомитись. Мене звати… Хоча чому ви думаєте, що я одразу скажу вам своє ім’я, те що ти читач, не означає, що я одразу маю надати тобі всі свої персональні дані. Я звичайнісінька студентка, одного з найвідоміших Київських університетів, не скажу, що люблю вчитися (покажіть мені людину, яка, спить і бачить, як сидить на цих парах і пише курсові з розрахунковими), але це вроді як потрібно для мого майбутнього, тому я вимушена сидіти і по декілька годин в день слухати занадто розумні для мого розуміння терміни від старих дідів(і як вони ще не розсипалися?). Що я можу сказати про свою зовнішність… Не сказала б, що я надзвичайна красуня і міс Всесвіт, але скажу, що я маю коротке світле волосся, яке щоб розчесати, потрібно пройти всі Круги Пекла, тому що життя нагородило мене надзвичайно кучерявою шевелюрою. Що ще я маю?..Голубі очі, вічно покусані губи(з моїм університетом не мати психологічних проблем просто не можливо) і закриті двері в модельний бізнес, бо мої 160 см. росту не особливо користуються популярністю там.

Так ось, дійшли до суті, моя історія – 24 лютого, шоста година ранку…Солодкий сон, з якого мене вириває наляканий мамин голос “Це почалося. На нас напали”. Далі все як в тумані: збори (добре що наша родина все ж таки прислухалася до новин і зарання ми склали тривожну валізку, тому ми просто доклали деякі речі), всюди лунали сирени, багато наляканих людей, машина, дорога і безкінечні затори в якийсь момент мені справді здалося, що ми ніколи не виїдемо з них, і навічно застряли на цій дорозі, але на щастя, ми змогли виїхати з столиці і відносно спокійно доїхати до дальніх родичів. Жили вони в невеличкому селі на Хмельниччині, ця назва сьогодні дуже відома, звичайно це той самий, але який не який Конотоп, гадаю відьми тут також є (ну як мінімум одна приїхала)).

День летів за днем, сірі монотонні будні, безкінечна стрічка новин про події, що відбуваються зараз, ще й до того всього знову почалися пари(моєму щастю немає меж (ні)). Ніби мені і так не вистачало проблем, то виріши приправити моє життя потрійними інтегралами і диференціальними рівняннями, не найкращі штуки.

Звичайно після столиці, приходилось довго привикати до ритму життя в селі. Але до чого я ніяк не змогла привикнути, так це до того, що в місцевих магазинах не завжди є те, чого мені хочеться вже тут і зараз. Ну от, на приклад, як зараз, захотілося мені шоколадного печива з горіховою начинкою. Обійшла всі магазини і жодному не знайшлося моєї хотілки(І як мені жити тепер без цього десерту???). Приходиться повертатися додому ні з чим.

Сонечко вже повільно сідало за обрій, на небі красувалися всі відтінки і кольори від яскраво червоного до жовтогарячого. От чого ти не знайдеш в мегаполісі, на відміну від шоколадного печива з горіховою начинкою, яке я ще й досі хочу, так про що я, а, захід сонця, в великому місті вогнів та 25-поверхівок складно знайти гарний захід сонця.

Приємний весняний вітерець(на диво без снігу), безкрайній сад (да да, я знаю, що зараз неможна шастатися лісами, садами, полями, але так набагато коротший шлях і не кажіть, що ви обрали би довгу дорогу селом і бла, бла, бла, моє життя, що хочу те і роблю).

Отже, іду собі спокійнесенько додому, нікого не трогаю, милуюся природою, ідилія просто. Ага та де там…Чули пісню It’s raining men? Я схоже не тільки чула, а щей побачила на власні очі. Серйозно. Прям перед мною (пощастило, що я йшла з швидкістю черепахи, бо ця маса просто розчавила б мене), ні, мені звичайно часто бажали, щоб чоловікі падали переді мною, але я думала, це не буквально. Взагалі,вся ця ситуація вийшла, якась… дивна(дуже дуже м’яко кажучи). Так ось, перед мною падає хтось, явно з порталу, мало того що ситуація і так сюр, так щей, цей прибулець, явно не з нашого часу і світу в принципі… (Цікаво, це так на мене діє свіже повітря без вихлопних газів, до яких я звикла в місті???) Тобто, якого біса, вийшла купити печива, а схоже, що поїду в дурку. Ну все ж таки це що я бачила – це те, що я бачила.
– Хей, хто б чи що б ти не було, скажи паляниця!