Кольори.

“Якого біса я на це погодилась”
“Чому бабця так на цьому наполягала?”
Вир думок плив у голові наймолодшої Блек, яка минала ворота маєтку Нотів.
Дівчина трималась рукою за праве передпліччя хрещеного. Реґулус прийняв би будь-яке рішення племінниці, але Вальбурга обіцяла покинути дім онуки, якщо та погодиться на цей захід, а це означало життя без сварок.
У ґрифіндорки був чудовий план, триматись около Реґулуса і точно нікуди не йти з Мелфоєм.
“Де Драко, там решта слизеринців”
Зайшовши до середини будинку дівчина уважно розглядала оформлення, переважали темні кольори. Вони йшли довгим коридором ,а після Вальбурга повернула праворуч та зупинилась, а за нею і син з онукою. Місіс Блек звернулась до чоловіка з чорним волоссям, який був в чорній мантії, у нього був бейджик з іменем, але Марі не встигла його прочитати.

– Повідом про наше прибуття – хлопець років двадцяти одразу зник за дверима.

– Мамо, ми можемо зайти із звичайного входу – прошипів Реґулус, зменшуючи відстань до матері, Марі без запитань ступала кроки за ним.

– Іншим разом так і зробимо, а зараз журналісти повинні знати, що Марі як і усі Блеки входить до вищого суспільства.
Жінка повернулась до внучки, і заправила локон її волосся за вухо, поглядом ще раз оглянула зовнішній вигляд онуки та розвернулась, після мовила.

– Потрібно було одягнути зелену сукню.

– А мені до вподоби ця – ображено мовила Блек та відступила на декілька кроків від Вальбурги.

Дівчина хотіла забрати руку з передпліччя хрещеного, та він поклав на її пальці свою ліву руку в чорній рукавичці.

– Ти маєш прекрасний вигляд – повернувши голову до племінниці, тихо мовив він. – Фіолетовий тобі до лиця, мила. І не звертай увагу на бабцю, вона як завжди думаю що знає усе набагато краще – прошепотів Реґулус, повернув голову в звичний стан та усміхнувся краєм губ.

До вух долинули кроки та знайомі голоси. Через декілька хвилин до Блеків доєднались Мелфої. Витончена Нарциса була в чарівній сірій сукні, її білосніжне волосся було закладене в ідеальну зачіску з блакитним гребінцем, Люциус був у темно – сірій мантії та довге біляве волосся було перев’язане сірим бантом, а їхній син – Драко в чорному костюмі з білою сорочкою та який же збіг обставин з фіолетовим метеликом на шиї та з такою ж хустинкою в кишені піджака.

– Добрий вечір, маєте гарний вигляд місіс Блек – Луциус усміхнувся – І як же чудово прекрасна Марі також приєданалась до нашої компанії – старший Мелфой злегка поклонився дівчині.

Після цих слів з’явився той же хлопець
– Вас очікують, прошу, сімейство Мелфоїв може пройти з вами. – оголосив брюнет.
Громіздкі двері відчинились і першою всередину увійшла Вальбурга слідом за нею, зайшли Марі та Реґулус, Мелфої вирішили трохи зачекати перед тим як іти, спалахи з фотоапаратів спочатку осліпили Блек, але доки вони дійшли до потрібного столика, дівчина звикла і вже не звертала уваги на них. Вальбурга моментально зникла залишивши сина та онуку самих біля столика. Оглянувши гостей, дівчина побачила що деякі персони були в масках.

– Фух, хоч тут спокій дала.
Видихнула Марі.

– Ох, вона пішла шукати з ким тебе познайомити.

Посміхнувся Реґулус, побачивши збентежене обличчя племінниці.
За декілька хвилин до них підійшли Драко з матір’ю.
Нарциса тепло та щиро обійняла Марі.

Обмінявшись усмішками та компліментами, місіс Мелфой підійшла ближче до Блека та почала розмову з ним.
А до Марі звернувся Драко. Хлопець як завжди зробив комплімент що до вигляду кузини, та поправивши метелика з посмішкою мовив.

– Тепер зрозуміло чому мама наполягала на цьому кольорі.

– Цікаво Нарциса випадково не має дару передбачення? – іронічно поцікавилась дівчина, вже знаючи відповідь.

– Думаю, що є і зветься – Вальбурга Блек.

Вони ще перекинулись декількома фразами та залунала музика і Драко вклонившись запросив кузину на танець, потім танець з рудоволосим хлопцем – Марком, його вогняне волосся чомусь нагадало їй Джорджа, але поглянувши в його карі очі Блек відкинула ці думки. Танець за танцем, на останнє запрошення юнака, який уже третій раз підряд запрошував її на танець Блек відповіла

– Вибачте, мені потрібно відійти – вона зобразила посмішку і з легким кивком голови оминула хлопця.

Туфлі виявились не придатними для танців, стопи палали ніби дівчина з кожним кроком ступала по розпеченому вугіллі.
Пройшовши ближче до столиків, Блек шукала поглядом Реґулуса, але його не було видно. Около стіни на крайньому стілці сидів Драко, а поруч Блез, ґрифіндорка помітила що слизеринці час від часу повертають голову ліворуч, отже там був ще хтось, але через жінок які загороджували огляд, Блек не могла побачити хто саме там, продовжуючи дивитись на слизеринців вона рушила вперед і не помітила, як врізалася в жінку.
На її очах була карнавальна маска.

– Перепрошую
Мовила Блек та злегка вклонилась.

– Нічого, таке трапляється – жінка усміхнулась та обійшла дівчину.

Ґрифіндорка також пішла далі і все-таки слизеринців було тільки двоє, побачивши дівчину вони привітно посміхнулись.

– А я то думаю куди ти зникла – Забіні піднявся, обійшов стіл та обійняв Блек. – Радий бачити

– І я тебе.

– Драко, Реґулуса не бачив ? – відійшовши від Блейза запитала Марі.

– Він на протилежному боці.

– Чорт – сідаючи навпроти Блеза, втомлено мовила Марі – А біля вас хтось був?

Непомітно для дівчини хлопці перезирнулись

– Ні – одночасно відповіли вони.

Та Блез продовжив,скоса глянувши на Драко.

– У вас походу сімейне сваритися

– Тобто?

– Оця білява башка…

– Забий, Блез напився вже – перебив Драко

– Е-е ні, Мелфой посрався з Нотом.

– Не здивована – відповіла дівчина та сперлась на стілець.

– Якийсь хлопець прямує до нас, хоча швидше за все до Марі, тому що його погляд спрямований в твою спину – Блез із співчуттям поглянув на дівчину.

– Брюнет, з прилизаною зачіскою?

Слизеринці кивнули.

– Слухай уважно, за дверима, в кінці коридору повертаєш ліворуч, сходами піднімешся і повернеш праворуч, з лівого боку перші двері ведуть до бібліотеки. Ми з Блезом прийдемо туди, після того як я відволічу того бовдура – з усмішкою мовив Драко – Давненько я не веселився.
– Можливо краще нехай Блез піде зі мною?

– Ні. Він зупинить мене якщо справа дійде до бійки, а з тим придурком по-іншому не можна.
Блондин підвівся з місця та пройшов столик, в цей момент Блек, мигцем вискочила за двері. Одразу за ними стояли два офіціанти, побачивши дівчину вони поклонились. Блек оминула їх в думках згадуючи слова кузена

“Двічі ліворуч та двері по праву сторону”
Виконавши ці дії, дівчина видихнула та, крутнувши ручку, відчинила двері. Але це була не бібліотека, почувши голоси в кінці коридору, Блек зайшла всередину та, зачинивши двері, зняла туфлі з ніг ступила холодною підлогою просторої кімнати, блакитні стіни та біла стеля, срібна люстра та на стіні світильники через кожні 20 сантиметрів , чорні стелажі, заповненні фарбами та листками паперу. Посеред кімнати стояв мольберт а біля нього стілець, ґрифіндорка ступила кроки, минувши стелажі, на стінах були підписані картини.
“Захід” – сонце наполовину зникле за водою.
“Бажання” – небо з метеоритним дощем.
“Мама” – портрет жінки з смарагдовими очима та усміхненим обличчям.
“Незнайомка” – чорнява дівчина в білій сукні з вінком ромашок на голові посеред поля.
Блек оглянула кожну картину, оминула мольберт, на підлозі за ним лежала не дописана картина, дівчина присіла і взяла її в руки, щоб краще розглянути. На зображенні були металеві поручні намальовані дугою, схожі були на астрономічній вежі, темне небо всіяне зорями, подекуди виднілись колони від мосту.

– І як тобі ? – почувся ззаду голос

Блек обернулась, на неї зухвало дивився хлопець в білій сорочці яка була поверх чорних штанів ,закинувши на плече він тримав піджак, зустрілась з поглядом зелених очей, на обличчі юнака жевріла усмішка. Вона поставила картину та піднялась.
“А я так раділа що не зустріла тебе”

– До Пікасо не дотягуєш – усміхнулась Марі краєм губ.

– Що ж все ще попереду, головне щоб не Ван Гог, я бажаю залишитись з обома вухами, хто ж мене з одним покохає.

– А мені більше до вподоби, творчість Ван Гога – Блек склала руки на грудях.

– Не хочеться мені позбавлятися вуха- Теодор почесав потилицю – Я писав тобі…

– Кожен твій лист опинявся у багаті – відповіла вона.
“Брешу і не червонію”
Пронеслось в голові Блек.

– Невже настільки все погано?

– Так тобі би підтягнути каліграфію – усміхнулась дівчина.

**

Блек стояла на горищі і не могла повірити, що у Джорджа та Фреда настільки багато ідей. Тут уже було з десяток коробок, як же добре що горище було величезним.
До дівчини приєдналась Джіні.

– З першого погляду не зрозуміло, що тут щось змінилось. До речі все, Джордж несе останню коробку, а Фред його підбадьорює. О і ще дещо коли ми сьогодні йшли з дому, тріо зацікавилось, але ми їм нічого не сказали.

– Та невже їх щось вивело із мандражу таємничості.

– Ну все, пізно вже – награно розвела руки Джіні і засміялася.

Всередину зайшов Джордж та поставив коробку до інших, слідом за ним і Фред, розважливо махаючи корзиною.

– Трясця, а я й забула про нього. Мама передала пиріг нашій таємній подрузі – посміхнулась Джіні.

– Е ні , я його приніс, я і буду його їсти. – поглянувши на брата він додав – Ну і Джордж також.

– Так стоп, а чому таємній? – дівчина переводила погляд з Фреда на Джіні.

До її плечей доторкнулись гарячі руки від чого по тілу пробіглись мурашки.

– Якщо мама почує прізвище “Блек” вона здуріє.

– Отож дуже прикро тобі це повідомляти, але поки без знайомств. – з серйозним обличчям мовив Фред та поставив кошик на підлогу.
Джордж опустив руки та обійшов дівчину.

Оглянув коробки і посміхнувся.

– А мама була така рада, що ми забираємо так званий мотлох з дому.

– Вона думала шо ми його викинемо – Фред уже сидів по-турецьки біля кошика та жуючи відповів.

Останні літні дні, точніше ночі Блек провела разом з Візлі, вони домовились що на горищі Блек, будуть втілювати ідеї в реальність і забирати додому вже готові вироби. Дівчина була вражена від того, що Фред чудово володів трансфігурацією, а Джордж міг з легкістю приготувати будь-яке зілля та розповісти будь-що про магічних тварин. Марі яка знала їх лише рік, була приємно здивована, тому що вона вважала їх дурнями. Цієї ночі вони розливали настоянки. Прикро але близнюки були без Джіні.

– Матір зовсім здуріла, цієї ночі сиділа в кімнаті Джіні і про щось в неї випитувала – стурбовано мовив Фред.

– Та ще й результати СОВ прийшли, мамі вони не сподобались – усміхнувся Джордж.

– Що , невже настільки погано?

– Та ні ще дуже добре – почав Джордж

– Але цитуючи нашу матір “З такими оцінками вам не світить майбутнє в міністерстві!” – закінчив Фред.

– А нам те міністерство до одного місця.

– Ти, що таке кажеш братику – вирячився на нього Фред – Персі вже також працює там, у Біла пристойна робота в банку, і ми маємо слідувати за ними! Обов’язково!

– Чому вона ніколи не каже будьте,як Чарлі працюйте з драконами. – доповнив його Джордж.

Блек засміялася.

– Як не соромно, ми тут про серйозні речі говоримо, а ви хіхікаєте.

– Який сором.
Задерши голови, мовили близнюки.

За дверима почулись кроки.
– За коробки хутко – прошипіла Блек.

Близнюки прожогом кинулись в темний закуток горища і присіли за мотлохом.
Двері з скрипом відчинились, в дверному отворі стояв Сіріус з паличкою в руках.

– Марі, ти що тут робиш?
– Я … практикую … навички з настійок, як-не-як через три дні розпочинається навчання.

– Доню іди спати, які уроки можуть бути на канікулах.

– Звичайно піду, тільки ось зілля розіллю в пляшечки. Ти іди не хвилюйся через п’ятнадцять хвилин я закінчу.

– Добре, але я перевірю – пригрозив їй пальцем батько і зачинив двері.

– Пощастило, що бабця вже поїхала.

– У Реґулуса був хриплий голос, чи це тільки мені здалося? – запитав Джордж, підходячи ближче до дівчини.

– Не лише тобі – підтримав його Фред, струшуючи пил з футболки.

– Та.. це його звичайний сонний голос – відповіла дівчина і перелила в пляшечку останнє зілля фіолетового кольору.

Хлопці перезирнулись, але нічого не сказали, Фред залишився за коробками а Джордж підійшов до Блек.

– Знаєш, що мені нагадує цей колір? – взявши з рук Марі баночку запитав Джордж.

– В кожного виникають різні асоціації, – почала Блек – але..

– Синець під оком Фреда – одночасно закінчили хлопець з дівчиною.

– Не треба про це згадувати досі болить !! – крикнув із-за коробок Фред.

– Ну нічого головне згадка про шістнадцятиріччя. – віповіла йому Марі.

– А ще шарф який ти мені подарувала – зашепотів Джордж.

– А я то думаю куди його поділа.

Ігноруючи детальний погляд Джорджа, Блек уважно складала в коробку непотрібні матеріали.

– Ей, я тут складаю зілля, а ви там базікаєте! Це несправедливо – донісся обурений голос Фреда.

Джордж усміхнувся та відійшов від Блек. Дістав пачку цигарок та взяв одну сигарету. Вже хотів її підпалити, як на нього шикнула дівчина.

– Навіть не думай, палитимеш ти, а подумають на мене! Ще цього мені не вистачало.

– Я все склав, час звалювати – став між Джорджем та Марі усміхнений Фред та забрав з рота брата сигарету, посваривши його пальцем.

Підлітки спустились до кімнати Блек. Хлопці перелізти через вікно на дах.

– Наступного разу, чекаю разом з Джіні – на прощання мовила ґрифіндорка.

В дім вирішили потрапити різними способами. Джордж через задні двері, а Фред заховає коробку та залізе через вікно. Повільно відкриваючи двері, після пересуваючись навпомацки хлопець минув кухню і залишалось пройти декілька кроків до сходів як світло в коридорі увімкнулось і перед ним постала, низька руда жінка з розпущеним волоссям та з карими очима, вона стояла в халаті який був одягнений на піжаму.

– Доброї ночі мамо – сказав Джордж і рушив вперед з метою оминути жінку.

– Стояти Джордже , де Фред? – жінка поставила руки в боки.

– Він перед тобою, і ти ще звешся моєю матір’ю – образливо мовив Джордж та притулився до стіни.

– Не дури мені голову. Де ти був посеред ночі? – місіс Візлі злилась.

– Через півгодини зійде сонце, так що уже ранок – стримуючи сміх відповів Джордж, щось розглядаючи на стелі.

– Добре, добре , де твій брат? В кімнаті його немає?! – підвищила голос матір.

– Мамо у тебе мабуть галюцинації або тобі приснився дурний сон, дай мені пройти я ще хочу поспати. – позіхнув хлопець.

– Ну-ну зараз перевіримо чи все так як ти кажеш.
Жінка ступила до дерев’яних сходів, Джордж не здивувався наскільки швидко вона пробіглась сходами,пішов за нею повільним кроком, потім матір навіть не пішла а помчала до дверей, Візлі наступив на скрипучу дошку в підлозі, матір крикнула:

– Джордже, всі ще сплять!

– Звичайно я їх розбуджу, а не твій голос.
Молі відкрила двері і пройшла в невеличку кімнату з двома ліжками біля стін, посеред ліжок стояв стіл, одразу біля дверей около по правій стороні була шафа, а навпроти неї валізи. Жінка була здивованою, підійшла до ліжка і стягнула ковдру з сплячого сина.

– Мамо, що ти робиш – потираючи очі, запитав Фред, на ньому були лише шорти.
Джордж за спиною матері посміхнувся акторській грі брата.

– Я ж казав, що він спить – переможено мовив Джордж, сідаючи на своє ліжко, хлопець нахилився розв’язувати кросівки, в той момент місіс Візлі грюкнула дверима та вийшла з кімнати. Хлопці переглянулись та засміялися.