коли стихнуть гармати

Робота написана для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021, ключ: «Залишся»

Будні Подвійного Чорного ніколи не минали без сварок.

Вони знаходили причини зчепитися будь-де: посеред місій, у коридорах головного управління, на важливих засіданнях, навіть у кабінеті Морі, який, здавалося, давно вже збайдужів до їхніх підліткових витівок. І лаялися вони так сильно, що про це неминуче дізнавалася вся організація, а інколи й добра половина тіньового світу Йокогами.

І хоча кожен собака в місті був у курсі, як сильно вони ненавиділи один одного, траплялися дні, коли між ними встановлювалося неоголошене перемир’я й безперервна гра у ворожнечу хоч на короткий час припинялася.

Так було й сьогодні. Зовсім нещодавно Дазай став виконавцем, кількість індивідуального навантаження на кожного з них збільшилася, тому, коли під кінець цього шаленого тижня їх ще й відправили на зачистку, сил на звичні сварки просто не лишилось. Спершу Осаму продовжував за інерцією чіплятися до напарника, навіть не задумуючись, що лепече, але все ж замовкнув, коли побачив на вікном машини елітний район і зрозумів, що замість штабу мафії Чуя без зайвих питань повіз їх до себе додому.

Він рідко впускав Дазая на свою територію, радше навпаки, з криками випроваджував його за двері. Але зараз вони на диво мирно сиділи за барною стійкою в м’якій напівтемряві, Дазай один за другим видавав жарти, які навіть на його власний смак були надто ідіотськими, а Чуя, незважаючи на попередньо поганий настрій, чомусь сміявся з них і весело махав у повітрі босими стопами.

Певно, це тому, що за вечір вони встигли прикінчити майже повну пляшку витриманого колекційного вина. Дазай не надто любив цей напій, але через відсутність альтернативи не скаржився. Його взагалі все більш ніж влаштовувало: Чуя мав настільки неможливо милий вигляд із легким алкогольним рум’янцем на щоках, і, господи, може то лише так грали тіні, але коли Накахара з лінивою усмішкою схилив голову до плеча, на мить Дазаю здалося, що це майже було схоже на флірт.

— Залишайся.

Спочатку Дазай подумав, що це лише витівка його п’яного, хворого мозку, і статуєю застиг із піднесеним до рота келихом, отупіло кліпаючи очима. Зрозумівши, що це все ж трапилося в реальності, він голосно видихнув через рот. Це порушило тишу, і тільки тоді до Чуї нарешті дійшло, що він примудрився запропонувати. Його щоки почервоніли ще дужче, тіло напружилося, але вже за мить він знову спробував натягнути найбільш невимушений вираз обличчя, на який тільки був здатен, і максимально незацікавлено додав:

— Ну, тобто… мене, звісно, дратує твоє дурне риб’яче лице, але сьогодні я достатньо добрий, аби дозволити тобі поспати на килимку під дверима.

Так і не отримавши відповіді, він зістрибнув зі стільця й пішов налити собі ще вина. Осаму дивився йому вслід із таким недоречним захопленням, що Чуя точно вигнав би його геть, якби побачив цей сповнений обожнювання погляд. Тому, поки цього не сталося, Дазай тряхнув своїми густими кучерями, які одразу ж впали йому на очі, і, зціпивши руки за спиною, привалився до кухонної поверхні поряд із Накахарою.

— Згоден лишитися, тільки якщо ти мене ще й нагодуєш.

Чуя якось непевно знизнув плечима і прийнявся задумливо витріщатися на те, як гарно грало вино у світлі ламп.

— Боюсь, мені нічого запропонувати, — попередив він. — Мій холодильник не розрахований на людей, які харчуються лише крабовими консервами.

Дазай не стримав дзвінкого сміху.

— Невже Чуя так добре знає мої смаки?

Той нічого не відповів.

Лише мовчи пішов до холодильника, щоб все ж дістати звідти блядських консервованих крабів.