Dearly despised, (I love you), Розділ 2. З Днем народження!
від надійка 🌙Примітка від авторки: оповідь в даному розділі йде від імені Адріана
Опубліковано: 15/? розділів
Перекладено: 2/15 (?) розділів
Примітка від перекладачки: події в даному розділі розгортаються в 1 сезоні в 9 (Бульбашник) та 11 (Роджеркоп) серіях
Усім приємного читання!
Розділ 2. З Днем народження!
Як тільки Адріан зіткнувся з реальністю, то зрозумів, що ідеальності просто не існує.
Не те щоб він коли–небудь вважав себе ідеальним. Але оцей ярлик «втілення досконалості», що тяжів над ним ще з дитинства і який так обожнював його батько, Габріель Аґрест (як і ярлик «великого розчарування) – це просто ніщо у порівнянні з безмежною добротою панни Марінетт Дюпен-Чен, яку він вчора відчув на собі.
Отже, його висновки про реальний світ: те, що ти невинен, нікого не цікавить. Правда перемогла кривду. І поки у інших він асоціюватиметься з іменами «Аґрест» і «Хлоя Буржуа», до нього ставитимуться інакше.
Тю.
Геть інакше.
– Чуєш! – Ніно пошепки повернувся до Адріана після вбивчого погляду Марінетт у їхній бік. – А що вчора трапилося між вами двома?
– Навіть не знаю, з чого почати, – сказав Адріан, вертівши ручку між пальцями.
Ніно нахилився ближче, його навушники сповзли в бік.
– Зажди, чуваче, то ти їй розказав, що це не ти приліпив ту жуйку?
– О так, звісно ж розказав! – вигукнув Адріан, зручніше вмощуючись на кріслі. – Щоб я ще коли–небудь з нею заговорив. Хлоя порівняно з нею просто янголя.
– Що? Це ти про Марінетт? – Ніно виглядав дуже спантеличено.
– Чому тебе це так дивує?
– Краще скажи, чому ж вона тебе так і не вислухала?
Ну, на це були свої причини.
Їхнє знайомство, що почалося зі жуйки на її кріслі, наврядчи можна назвати вдалим. А через Хлою й акуманізованого Айвана у нього не було часу й можливості поговорити з нею. Опісля Марінетт побачила його з купою шалених фанаток, які вимолювали в нього автограф. А десь через 2 години стався інцидент із парасолькою, який вона помилково сприйняла за чергову витівку.
І вишенька на торті: після цих подій Марінетт не хотіла ані бачити, ані чути про Аґреста.
Адріан не мав бажання обговорювати це зі своїм новим другом. Чорт, він зараз у школі, а раніше навіть про таке мріяти не міг. Охоронця нема на горизонті, він тепер супергерой і на додачу ще й закоханий у Ледібаґ.
Ну і що, що він комусь не подобається? Тепер він повинен думати про те, як захищати Париж.
– Ніно, то все марно. Я більше не намагатимусь завести з нею якісь знайомства.
Ніно зажмурився від різкого дзеленчання шкільного дзвінка.
***
З того часу між Марінетт і Адріаном нічого не змінилося. Їхні стосунки обмежилися обміном презирливих поглядів в їдальні, бібліотеці, біля шафок, що були поруч (оце йому повезло звісно), а ще щоразу, коли вона залітала в клас зі дзвінком й падала на порозі (хоча він швидше за все, просто мовчки посміхався з такого).
А потім був випадок перед його шістнадцятим Днем народження, коли Марінетт з допомогою Алі, яка ховалася неподалік у кущах, намагалася з ним заговорити. Тут ключове слово «намагалася», бо їй довелося докласти чимало зусиль, аби вичавити зі себе хоч щось із кислою міною на обличчі.
– М… Привіт? – він помахав рукою, намагаючись не засміятися вголос з її жалюгідних спроб щось сказати. Здається, коли йому було два роки, він також не міг нічого толкового сказати. «Так, Адріане, зберігай спокій».
– П–Привіт, ем, я, я просто хотіла… Боже, Алю, ні! Ні, й ще раз ні! Я не можу цього зробити!
Вона так сильно крутила головою, щось голосно викрикуючи, що її хвіст ледь не ляснув по його носу. Можливо, вона намагалася вибачитися чи ще щось сказати. З цього всього галасу він розчув лише слова «дурнувата», «записка» й «так ж буде простіше». «Дурнувата» він почув двічі.
– З тобою все гаразд? – він примружився в роздумах чи ця вся ситуація якось повинна змінити його ставлення до чорноволосої дівчини. – Мені просто треба зараз їхати на фотосесію.
Записки він так і не отримав.
Зате на своє День народження він отримав просто нечуваний подарунок від свого батька: ніжно–блакитний шалик ручної роботи, який він з гордістю вдягнув наступного дня після перемоги над акумою, що вразила Ніно. Того дня вони з Ледібаґ застрягли в бульбашці, а це також можна вважати просто нечуваним подарунком.
А ось Марінетт, для прикладу, шалик узагалі не сподобався.
– Агов, чуваче! – Адріан привітався з Ніно, показав йому шалик й вже хотів похизуватися тим, який класний у нього тато, як раптом почув вигук Алі, що йшла з Марінетт:
– Йов! Класний шалик, Адріане, саме те, що треба!
– Так! Повірити не можу, що мій батько подарував мені його! – у його голосі було стільки захоплення, що слабка усмішка Марінетт майже відразу згасла. – Такий крутий! А то щороку він дарував мені одну й ту саму ручку.
– Та ти що, – сарказм у голосі Марінетт не віщував нічого хорошого.
Адріан з подивом на неї подивився. – Ну… Взагалі–то, усе було так.
– А листівочки він часом для тебе не підписав?
Листівки? Вона серйозно? І що це за тон? Його батька ніколи не хвилювало його День народження (цим займалася мама, якої вже не було). А тепер він отримав від нього шалик у подарунок, а ця дівчина вже подумки душила його ним.
Ну і що, що його батько, який завжди в справах і не має часу навіть повечеряти з ним, не написав йому вітальної листівки?
Це ж наскільки треба бути жахливою людиною, аби дорікати цим?
– Листівки нічого не значать, на відміну від подарунка, – байдуже кинув Адріан у відповідь на такий поглум.
Марінетт піднялася по сходах й почала наближатися до Адріана.
Ніно й Аля зрозуміли, що пора тікати зі села.
– Отож кажеш, що листівочки він тобі не написав?
Адріан відчув, як у грудях починає палати жар. Він міцніше стиснув ремінь сумки. – Саме так! А що?
– Супер! – у відповідь вигукнула вона. – Гадаю, що в такому випадку подарунок теж нічого не значить!
У цю ж мить він відчув, як прохолодний вітерець торкнувся його шиї.
Адріан зі шаленством спостерігав, як ніжно–блакитний подарунок ручної роботи летить на брудні сходи. Але це ще не все: посеред цієї дзвінкої тиші можна було розгледіти як на місці, де схопила Марінетт, розійшлися до дірки нитки.
Що…
…
Що?!
Ох, вона ж не…
– Ходімо, Алю.
Кучерява голова Алі виднілася з Ніно уже біля дверей школи, так і не побачивши всіх подій. Тому вона побігла за подругою, по дорозі запитуючи:
– Що сталося?
– Не питай.
Але для Адріана, що так і залишився на сходах, всі слова поглинув білий шум.
Відчувши, як до горла хвилями набігає нещодавно спожитий сніданок, Адріан підняв зі сходів подарунок батька.
– Чуваче, з тобою все гаразд? – запитав Ніно. – Що такого сказала Марінетт?
Адріан, скрегочучи зубами зі злості, сховав шалик до сумки.
– Ця фурія просто дала мені знати, – його очі палали праведним гнівом, – що найближчим часом елементарної поваги від неї я не дочекаюся.
***
Але то були лишень квіточки.
Шаленство Марінетт не знало меж – Адріан це усвідомив. Зате тепер він дозволяв собі пускати їдкі коментарі на весь клас щоразу, коли вона запізнювалася. Але згодом він зіткнувся з іще однією проблемою.
А точніше знову з Марінетт.
– Агов! Ти що, переслідуєш мене?!
– Ні! Що ти верзеш?
Він міцніше запахнув свою сорочку, сподіваючись, що Плага не видно. – Я прийшов сюди першим!
– А ось і ні!
О ні, це він таки прийшов сюди першим.
І йому терміново треба перетворитися в Кота Нуара, поки Роджеркоп не скував увесь Париж наручниками. Його Леді чекає на нього!
– Марінетт, слухай, ти мені не надто приємна, тому я не горю бажання ховатися тут з тобою.
– Якщо я тобі неприємна, то чому б тобі не піти звідси?
– Ні, я не зроблю ані кроку звідси, крадійко!
– Цей дурнуватий браслет Хлої вкрала не я! – вона розгнівано тицьнула в нього нігтем. На її волосся впав сонячний промінчик й заблистів у заколці з Котом Нуаром, яку вона самотужки змайструвала.
Адріан натомість схопив її за комір. Вони зіткнулися майже впритул, стерши всі межі.
– А де докази, що це не ти? Чому б тобі не вкрасти браслет, який їй подарував батько й на мить відчути себе багачкою? Таким ж може займатися лише така злидня як ти, що розкидує круасани по класу!
Марінетт оніміла від таких слів.
– Ну що, все сказав? А чого ж ти тут сам? Невже прийшов сюди лити свої крокодилячі сльози, бо твій татко не прийшов до школи на День професій?
Тепер настала черга Адріана німіти.
– Досить! – закричав він. – Знаєш, що…?
Його гнівну тріаду перервав пронизливий вереск із–за дверей, який трохи знизив градус сварки.
Роджеркоп. Ледібаґ чекає. І Хлоя, у котрої язик явно без кісток.
А вправити мізки Марінетт він може й завтра.
– А взагалі, начхати, – набравшись терпіння, байдуже кинув Адріан й обійшов Марінетт. – Якщо не йдеш ти, то звідси піду я.
Ідея дуже цікава, вже чекаю продовження^^Дякую, що взялися за переклад, у вас чудово ви
одить ♥
іба що треба вичитати кілька дрібни
помилок. А так мені подобається, читатиму далі)
Дуже дякую за відгук! 🥺 ❤️Я старалася якомога краще вичитати текст, але деякі помилки все одно трапляються) А які саме то були помилки? Хотілося б ї
виправити 👉👈