Зірки

«Вихвалялась Кассіопея, що красивішої за неї немає нікого у світі. Навіть нереїди не рівня їй… »

— Давай вище! Вище! Я хочу торкнутися самої стелі! — командувала малеча, розставивши руки в сторони. — Якщо зможу доторкнутися до зірок, більше ніхто не посміє сміятися…

— Сміятися треба, коли хтось пожартував. Ти, мабуть, добре жартуєш,— відповів їй механічний веселий голос. Він піднімав дівчинку вище, її руде волосся світилося золотом через включені лампи.

— Сонечко, ти знову мене не так зрозумів. Вони сміються тому, що їм подобається мене кривдити і ще…

Світло замиготіло, десь у глибинах лабіринту почувся сміх хлопчаків. Дівчинка не звертала уваги, повністю довіряючи своєму другові.

Щотижня її батьки відправляли сюди грати, щоб якось позбавитися дочки, побути наодинці. Місце було досить популярним, оскільки його вихователем був аніматронік. Докладно опрацьована машина. Батьки думали, що у такому разі у дітей не буде можливості балуватися. Робот займе їхній час чимось корисним.

— Кейсі, давай спускатися? Разом знайдемо цих бешкетників і я поговорю з ними. — Можливо, вона послухала б його, але зараз дівчинка зайшла надто далеко. Її очі кольору меду випромінювали рішучість. І нехай інші малюки в її неповних п’ять років злякалися б висоти, вона все ж таки тягла ручки вгору. Бажаючи торкнутися штучної зірки на стелі, ігнорувала, що вихователь кликав її жалібним голосом. Його руки міцно обвилися навколо дитячої талії, утримуючи, щоб вона не впала.

Вже майже ось вона бачить п’ятикутну золоту красуню, що освітлює дитячий садок. Мабуть, усередині була лампочка. Кейсі з усіх сил потяглася до неї і як тільки маленька долоня відчула приємне тепло зірочки, світло в приміщенні зникло.

Вона бачила з висоти, як по черзі відключалися ділянки з лабіринтом, басейном з кульками. А раптом зірочка теж згасне? Кейсі здригнулася, коли руки робота обвилися сильніше і з великою швидкістю тягли її назад. Зірки танцювали в очах, коли вона зупинилася перед вихователем. Він тримав дівчинку за плечі, але це було вже не ясне Сонечко з його смішними промінчиками та променистою усмішкою.

— Місяць, опусти мене, будь ласка, на землю, — пролепетала мала.

Робот покрутив головою, обмірковуючи ситуацію, але все ж таки поклав на землю дівчинку і погладив її по голові.

— Ти дуже смілива мала, Кейсі, але скажи що трапилося? Ще не час для сон-години,— робот оглядався довкола, його очі світилися в темряві, але вони не були страшними, як вважала решта дівчаток. Синій вогник його добрих очей дуже приємний, та й якби його не було як діти знаходилися в цьому величезному місці?

– Хлопчики. — зітхнула Кейсі, прибираючи локони волосся з обличчя. Вони були недостатньо довгими, щоб щось заплітати, але все ж таки лізли постійно в очі, закриваючи загальний огляд. Вона десь втратила шпильку єдинорога, але не дуже засмучувалася з цього приводу. Вихователь обов’язково після її витівки знайшов би вихід із цієї маленької проблеми.

Сонце розчесало б їй волосся і зав’язало милий хвостик на маківці. Або разом з іншими шукали б її шпильку.

У темряві почулися схлипи. Негідники самі злякалися того, що зробили?

— Не хочеш трохи політати, Кейсі?

Натхнення в очах дівчинки змусило посміхнутися Місяця. Хоча він все ще пам’ятав їхню першу не дуже приємну зустріч.

Аніматронік закликав трос і прикріпив до себе під пильним поглядом дівчинки.

— Іди до мене і міцно тримайся.

Кейсі трохи потопталася на місці, але все ж таки підбігла в обійми робота. Іноді вона забувала, що він — бездушна машина. Такий теплий та уважний. Він запитав, чи зручно дитині, що обхопила його талію, а сам однією рукою обійняв її, щоб раптом  не впала. Рекомендації розробників не дозволяли робити те, що збирався Місяць.

Діти дуже тендітні, вони бояться висоти і можуть померти якщо стиснути занадто сильно, але це була Кейсі. Він не міг залишити її, та й Сонце дуже просить взяти дівчинку з собою.

— Готова? — Кейсі широко посміхнулася і хитнула головою. — Тоді тримайся.

Шух-х-х~

Вони підстрибнули понад десять метрів і полетіли на звуки. Дівчата заплакали дужче, коли перед ними м’яко приземлився Місяць. Він підніс палець до лиця, закликаючи до тиші.

— Ви не знаєте де хлопчаки? — почувся голосок Кейсі, а потім її побачили в обіймах міяцеликого. — Це вони світло вимкнули?

— Ми… Ми не знаємо де вони, — все ще плачучи відповіла одна з дівчаток, якій виповнилося сім. — Тоні та Генрі залишили нас і пішли шукати вогнедихаючого дракона. Ми грали в принцес.

Кейсі відлипла від робота і її опустили акуратно на землю.

— Залишайся тут з іншими дівчатками, щоб їм не було страшно. А ще… — він пошукав щось у своїх кишенях і дістав чотири зірочки, які ледве поміщалися в долоньках дітей. —Тримайте, це маленькі нічники. Коли я відлечу натисніть кнопку і вони засяють.

— Добре, але мені ані трішки не страшно. — стояла на своєму Кейсі.

—Я знаю,— прошепотів Місяць, зникаючи в темряві.