Знесення вежі

“З його пащі виривався вогонь, з вух валив чорний дим, хвіст був покритий гострими шипами.”

— Сьогодні ми збудуємо найбільшу вежу в Піца-Плексі!

Дівчинка залізла на гірку і, розставивши руки вбік, приваблювала малюків до свого задуму. На ній була зелена сукня в білий горошок, волосся заправлене назад, скріплене шпилькою у вигляді ромашки.

– Ти така смілива, Кейсі, – заплескала в долоні одна дівчинка та з палаючими очима дивилася на маленького лідера.

— А я сміливіший за неї! – підстрибнувши з місця, хлопчик заперечив і активно тупав ногами. Його кросівки світилися від кожної такої дії, тому очевидно, що він робив це спеціально.

— А давайте влаштуємо щось безпечніше? Перегони до басейну із кульками? Помалюємо всі разом і зробимо виставку?

Сонечко на ходу вигадував ідеї, інші діти відразу зацікавлено повернулися до нього. Хтось поповз до вихователя, бажаючи обійматись. Тільки Кейсі так і залишилася стояти на гірці, тримаючись за поручні.

Вона насупилася й побігла геть з поля зору. До вихователя липли діти, і він не одразу помітив зникнення малечі. Кейсі притягла кілька циліндрів, почала будувати свою вежу. Три поклала самостійно і залізла на них, тримаючи ще один в руках. На вершині вона не зрозуміла, як поставитисобі його під ноги. Хотіла покликати Сонечко, але він точно зняв би її звідти і привернув до чогось іншого. Дівчинка любила висоту, вона хотіла в майбутньому бути вище за будь-кого і дивитися на всіх зверхньо. Тому так любила кататись на плечах аніматроніка.

Ступивши на край вежі, вона поклала четвертий циліндр і з великою впевненістю у своїх силах полізла на нього. Башта хиталася, але все ж таки витримала дівчинку.

— Я ж казав, що сміливіше. Як зараз заспіваєш? — за спиною засміявся той самий хлопчик. — Чи ти раптом умієш літати?

Він штовхнув вежу.

Батько прийшов на звуки гуркоту на кухні. Кейсі намагалася дістати потрібну їй каструлю, щоб приготувати щось солодке, але це потягло за собою сусідні габарити. На підлозі валялися сковорідки, кілька каструль і навіть чайник. Вона хотіла вибачитись, стиснутися грудочкою і просити не бити. Вона виправиться! Раніше такого не було, але через поранену ногу трохи втратила рівновагу.

Натомість дівчина помітила ошелешений погляд на своїй руці. Чорт! Поки вона планувала приготування, то звично закотила рукави. Порізи та синці були давніми, але все ще не встигли зцілитися. Батько побачив червонувато-білі шрами.

— Це ще що?.. — почав чоловік, втрачаючи мову.

— Нічого важливого, про що вам варто хвилюватися, — відрізала дівчина, не відводячи зляканих очей.

— Та я й не хвилююся, — він провів рукою по волоссю, пригладивши їх після сну, — аби вона нічого не побачила. Зрозуміла?

— Що я не маю дізнатися? – припливла жінка, обіймаючи чоловіка за талію. Краще б цього Кейсі не бачила. Вона блискавично опустила рукави і голову про всяк випадок, почала забиратися.

— Та ось, зробила з кухні смітник, нічим не придатне бісеня, — його тон відчутно помінявся поруч із жінкою, нічого хорошого це не віщувало.

Мати прикро заволала, тримаючись за голову. Скільки ще їй доведеться терпіти у своєму будинку цю маленьку суку? Жінка щоразу проклинала день її народження, коли від болю вибухав весь організм, а нутрощі хотіли вирватися назовні. Вона того ж дня хотіла задушити немовля, щоб не чути його жалібних писків. Лікарі назвали це післяпологовою депресією та обіцяли, що скоро минеться, але почуття ненависті не відпускало. З кожним роком це маленьке чудовисько дедалі більше дратувало. До трьох років, вона ні дня не хотіла залишатися наодинці з дівчинкою, віддаючи дитину няньці. Хто взагалі сказав, що мати має любити чадо, яке з неї вилізло?!

Що бісило її найбільше? Зовнішність малечі. Дорослі, готові улюлюкати і обдаровувати доньку компліментами, зовсім не помічали старань жінки залишатися такою ж прекрасною після пологів. Стільки грошей та зусиль пішло для підтримки форми.

З трьох до п’яти вона віддавала набридливу дитину в дитячий садок. Там працювала її знайома, тому відвідування не обійшлося занадто дорого. Вивертало матір від однієї думки, що всі навколо помічають лише Кейсі. Це брудне, марне…

— Свиня паршива! Що ти знову зробила? Хіба тобі дозволяли йти з кімнати? — вона бризкала слиною, і якби не обійми чоловіка, то давно б учепилася за волосся дівки.

Кейсі швидко прибрала, але піти заважали ці двоє на проході та нога. Яка ж це була дурість, полізти на те дерево!

— Любий, я не витримаю її присутності тут два тижні. Зроби щось – різко змінивши тон ледь не муркотіла мати. Дівчина відчула, як до горла підступала нудота.

— Може, тоді твоя знайома візьме її на підробіток? З такою ногою навряд чи вона втече, але чимось корисним займеться. Тільки подумай, нам не доведеться платити за неї, якщо ця погань почне працювати.

Чути таке було вдвічі болючіше. Він не висловлювався так, поки поряд не було дружини. Хто знає, може, без неї був би непоганим батьком, але зараз нічого не означало.  Ніби зачарований цією відьмою, він ігнорує всі її витівки і потурав кожній дрібниці. Чи коштувало це хоч щось?

Кейсі стиснула кулаки, заховані за рукавами. Хочуть її позбутися? Нехай лише спробують! Вона наведе шуму в будь-якому місці, куди відправлять працювати.

І хоча інші люди не винні, вона зубами вигризатиме собі свободу. Навіть якщо це означає знову пройти через велику кількість болю.