Знайомство з Вікі

Після закінчення пар, я вирішив разом з іншими учнями вийти на задній двір школи.

Слава Шепфі, погода сьогодні була, на диво, тепла. Спершись на одну із колон, зробив вигляд, що дуже уважно слухаю розмову своїх друзів.

О: Погляньте! – Дівчина ткнула пальцем в бік. – Хто це там, поруч з Діно?

Навіть дурню було зрозуміло, що місцева королева не збирається терпіти таке відношення до своєї персони. Її коханого хлопчика, незважаючи на те, що цей факт, вона, дуже ретельно приховувала, розважала інша.

М: Та це ж новенька, Вікі, здається.

Зацікавленість брала гору над Ості.

О: Ми що, навіть не підійдемо до них? – Своїм зміїним поглядом упокорила бідненьку Мімі. Схвативши її за руку потягнула за собою.

Нарешті, зоставшись наодинці з самим собою, можна відпочити від всього. Обравши зручне місце, з гарним освітленням та м‘якою, зеленою травичкою, плюхнувся додолу, почавши приймати сонячні ванни. Закривши очі, мріяв про далеку далечінь, там де немає проблем і брехні, там де одна тиша і щастя.

Як тільки мої мрії перенеслися туди, хтось закрив перед мною сонце.

З величезним небажанням припало відкривати очі і нагороджувати того, хто це зробив, смертельним поглядом.

Л: Йди звідси та постій в іншому місці! Ти ламаєш мені весь кайф!

Дівчина з дитячим захопленням та посмішкою на обличчі процідила через зуби:

В: Привітик, я Вікторія Уокер.

Л: Ага, добре, тепер відвали з екрану! – Помахав рукою намагаючись відігнати її в бік. Вона незграбно посміхнулась знизуючи плечима.

В: Вибач, можна сісти поряд?

Л: Не лячно, я ж можу і вкусити. – Рикнув до неї, провівши язиком по гострим, як лезо, зубам.

В: Ахах, невже треба?

Непризнана плюхнулася поряд зайнявши позу лотос, втупившись на мене не моргаючи.

Я ж продовжував грітися на сонці з закритими очима. Відчувши її цікавість стало трохи не по собі, від настільки пронизливого погляду.

Л: Ну, чого дивишся? Запитуй!

Дівчина трохи наблизилася до мене. Тихо спросила, так, щоб ніхто не почув.
В: Ти справді син самого Диявола?

Вона вичікуючи дивилась на мене. Схиливши голову, відповів коротко та по темі.
Л: Невже не помітно?

Трохи посміхнувшись, відповіла:

В: Не дуже… Як це, бути таким як ти?
Л: Занадто багато запитань, Непризнана. Ми з тобою ще навіть не встигли тісно познайомитися.

Вікторія тут же загорілася від злості немов сірник.

В: З чого це ти вирішив, що я захочу «тісно» знайомитися?!

Оцівнивши поглядом всіх оточуючих, відповів з крихтою самозакоханості.

Л: Цього хочуть всі… – На секунду замовчавши додав. – Інколи, навіть хлопці. – Подумки, сам зморшився від розуміння цього факту.
Хмикнувши мені в обличчя, Уокер, захотіла зняти з мене мою дорогоцінну корону своєю фразою.

В: Ти занадто великої думки про себе. Світ не крутится довкола твоєї персони!
Л: В тебе, типу, зубки є, але, дорогенька, вони ще молочні. Так що фільтруй те, що і кому ти цвірінькаєш!

Вона різко підскочила з місця, скорчила незадоволений вираз обличчя та втекла геть. Знизавши плечима, ліг на траву, розтягнув сорочку та продовжив засмагати.

Ввчері, сидячи в своїй кімнаті, згадав, що давав Мімі свій записник з малюнками.

Швидко перевдягнувшись покинув Ад та направився до неї. Її кімната зустріла мені безпроглядною тьмою. Зрозумівши, що демона тут нема, розвернувсь на п‘ятах, щоб піти, але зупинився почувши звуки води в душі.

До голови влізла прикольна ідея. Вирішив налякати подругу. Влігся на її ліжко, взяв до рук першу, що попалася книгу та став очікувати її виходу. Місячного сяйва виявилося достатньо, щоб спромогтися бачити рядки тексту. Через деякий час двері ванної кімнати відчинилися…