Збіг обставин

Церемонія розподілення, капелюх знов оновив ознайомчу пісню, швидше за все йому немає більше заняття в кабінеті директора. Після цього нарешті вечеря, під час неї Джіні, беручи приклад з близнюків, залякала лише трьох першокурсників, чому лише? Герміона завадила, Блек споглядала на все це з легкою усмішкою.
Джіні легко про це забула та перейшла на іншу тему “плітки“, і переважно розповідала їх не Марі, а своїй одногрупниці, яка розташувалась праворуч від неї.

Блек в свою чергу вперше глянула на слизеринський стіл, свої місця квартет не змінював. Теодор та Пенсі сиділи біля стіни, а Драко з Блезом навпроти них. Дівчина одразу зіштовхнулася із темно – зеленими очима, слизеринка усміхнулася, а ґрифіндорка відвела погляд.

“Чорт, мені її бракує” – подумала вона, втупившись на шматок вишневого пирога на тарілці.

Професор Дамблдор піднявся з місця, всі учні одразу звернули на нього увагу. Він розповідав в спокійному тоні та повільному темпі, пересуваючись з однієї до іншої теми. З величезного потоку інформації Блек зрозуміла дві речі. Перша – Аластор Муді новий професор, друга – турнір трьох чарівників буде в Гоґвортсі.Про Дикозора та подію дівчина чула від хрещеного, він був ходячою енциклопедією, цим чимось схожий на Герміону.
Почувши про турнір, зала вибихнула радісними вигуками та оплесками, близнюки підхопили на плечі Лі Джордана та найбільше галасували з усіх ґрифіндорців.

– Турнір є дуже небезпечним – мовила Грейнджер.

– Герміоно, марно їм щось доводити – підперши голову рукою, відповіла Марі.

***

Блакитне світло, дівчина босими ногами ступає по скляній підлозі, знизу вода чи пісок через колір освітлення, важко було зрозуміти. Замість стін – дзеркала. Біла легка тканина опивала тіло чарівниці, вона її навіть не відчувала ніби була абсолютно голою. Йшла по цьому шляху уже тисячний раз, можливо, і більше.
В дзеркалах окрім відображення, являлись темні силуети, трансформуючись, відлунням долинали невідомі голоси.

– Не лише ти його втратив!

– Смертажер!

– Ти не маєш права!

– Бруднокровці!

Чорняве дівча бігло, затикаючи вуха, та звук не відставав, переслідував, впивався крізь пальці у вуха.

– Темний лорд!

– Зрадники!

– Про який вибір ти говориш!

Зашпорталась. Упала, підлога перетворилась на уламки скла. Піднялась, глянула на свої закривавлені долоні, панічно обтерла їх об сукно. Глибокий поріз на правій долоні, багато дрібних на лівій. Порізи одразу зникли, вуха заклало від різкого крику

– Як ти посміла!?

Тіні наздоганяли, все довколо затряслось від чергових гучних голосів.

– Ні! Ні! Не заберай!

– Начхати, на те міністерство!

Скло цілковито тріснуло, утворивши розлом, з криком Блек провалилась. Падала, намагаючись за щось вхапитись, навкруги була лише темна порожнеча, навіть те трикляте блакитне освітлення зникло. Холод та вологу перше що відчула дівчина, вона впала у воду, трималась на поверхні, оглядаючись, та темрява оповила усе, не було видно навіть власних рук. Ґрифіндорка ногою зачіпила щось липке та жорстке, хутко відпливла звідти. Вода почервоніла випромінюючи світло. Знов голоси, але тепер шепіт.

– Чорне осердя…

– Пробач…

В ногу вп’ялось щось гостре. Живе!

– Ні! Ні! Ні! – закричала Блек.

Шорстке щупальце оповило дві ноги, встромлючись, чимось гострим в них, та затягло дівча під воду….

П’ять ночей Блек спала чудово і була вдячна за це. Але цієї – жахіття повернулусь. Понеділок розпочався невдало.
Отямилась на ліжку, серце скажено калатало, ніби ось-ось вирветься з грудей. Ґрифіндорка стягла ковдру з ніг, червоні короткі шорти, білосніжна та без жодної подряпини шкіра.

“Цілі” – пронеслось в думках.

На дворі сіріло, дівчина глянула на круглий годинник на стіні – 5:48. Тихо підвелась з ліжка, одягнулась та вийшла з кімнати. Як і очікувалося у вітальні нікого не було, всі ще бачать десятий сон. Вийшла з вітальні, вислухавши обурення повної дами.
Вирішила посидіти в саду, зібратися з думками. Про жахіття знали лише троє: Реґулус, Драко та Пенсі. Але йти зараз до вітальні слизерину не хотілось. Тем паче кузен точно ще спить. Присіла на сходах, біля спуску до саду. По коридору долинули кроки. Блек не звернула на них увагу.

– Доброго ранку, Марі – дівочий голос ззаду

Ґрифіндорка повернулася натрапила на усміхнену Паркінсон.

– І тобі – відповіла Блек відвернулась та позіхнула.

Слизеринка присіла поруч.

– Я хотіла підстерегти тебе біля вашої вежі, але побачивши сходи, вирішила зачекати тут.

– Ого так ти сталкер. – хмикнула Блек та глянула на співрозмовницю.

– Вибач мене. В той момент мною керували ревнощі, я … я скучила … та зрозумію якщо ти мене пошлеш. – вичавила з себе Пенсі та відвела погляд, нервово кусаючи, нижню губу.

Марі пригорнула дівчину до себе , стискаючи в обіймах, Пенсі в свою чергу моментально стисла подругу, ніби чекала на це вічність.

Перший урок Захист від темних мистецтв, Гаррі та Рон не могли його дочекатись, хлопці всі вуха прожужали про нового професора. Точніше їм спочатку все розповіли близнюки, а потім вони вирішили надокучати цим Герміоні та Марі.
З першого погляду Дикозор здавався страшним, шрами по обличчю, а також протез ока, яке постійно вертілось, він шкутильгав, через це ходив з тростиною. Без виголошень Муді одразу розпочав урок, перед цим , облаявши, міністерство магії.
Блек переглянулась з Грейнджер коли почула тему уроку.

– Заборонені закляття – оголосив професор та одразу продовжив – І так хто знає хоч одне?

Марі підняла руку одночасно з Роном.

– Міс Спеул – звернувся Дикозор до Блек.

– Закляття Імперіо сер, і я міс Блек – підвівшись відповіла дівчина.

Вчитель скривився, або так здалось дівчині, важко було читати емоції на такому обличчі, кивнув та дістав з банки істоту схожу на павука. Застосував закляття на піддослідному, продемонстрував слухняність істоти та опустив павука назад до банки. На уроці розглянули всі види заклять, а після стали тренуватись. Точніше професор накладав Імперіо на всіх.

Навіть під час обіду, після трансфігурації, хлопці згадували урок та нахвалювали Дикозора. Блек визнала, що урок справді був повчальний, але дещо її непокоїло, і вона це обсудить пізніше з Реґулусом.

Після уроків, Блек направилася до совиного сховку, щоб відправити листа Реґулусу. Прив’язала до пташиної лапи, та назвавши адресата, відпустила листоношу в небо. До вікна залетіла ще одна сова та пролетіла над головою дівчини, ґрифіндорка вчасно пригнулась інакше на її обличчі красувалися б сліди від кігтів. Марі розвернулась, коричнева птаха розмістилась на сідалі, нахиливши голову на бік, розглядала дівчисько, подзьбала мотузку на правій лапі. Блек підійшла ближче та відв’язала мотузку, сова не противилась. Білий конверт закритий зеленою речовиною, схожою на віск, на ній крила птаха. Перевернула конверт і здивувалась прочитаному.

Марі Кассіопеї Блек.

Її друге їм’я знали лише Блеки ну і Мелфої також, але вони ніколи не підписували конверти так. Вклала лист до внутрішньої кишені кофти.

“Прочитаю в кімнаті” – подумала Блек та збігла сходами з совиної вежі.

До неї на зустріч ступав рудий, усміхнений, хлопець.

– Ось ти де, Блекі, не бажаєш поексперементувати над новими солодощами? – поцікавився Візлі підійшовши.

– Ой дякую, обійдусь без цього.

– Чому ж це? – задумався рудий, а потім серйозно відповів – Малиновий тобі дуже личив.

Блек ляснула Візлі по руці на що то засміявся, а дівчина ляснула ще раз.

– Я тобі це ще згадаю Джордже – пригрозила дівчина та тикнула пальцем йому в бік, обійшла зухвалого хлопця.

– Мене дуже тішить твоє бажання – наздогнав її ґрифіндорець.

Джордж розповідав про все. Фред знайшов неймовірну кімнатку для експериментів. Візлі хочуть взяти участь в турнірі. Снейп придрався знов, цю тему Блек також взялась коментувати, в кінцевому результаті, згадали богарта Невіла, точніше що вже сталось з ним після “Рідікулуса”, на що залились сміхом. Балачками дійшли до сходів, які вели до вежі Ґрифіндор та Рейвонкло, головне стати на правильні. Візлі зупинився ніби щось згадав.

– Марі, нам потрібно два ящика з твого горища. Якби це все було вдома ми б чекали канікул. А ти ж зможеш якось дістати?

З лиця Блек поступово зникла усмішка

– Я щось вигадаю, а які саме?

– Коробки з позначками “B” та “L”

– Як будуть у мене повідомлю – посміхнулась краєм губ.

Ступила на сходи та пробіглась ними вгору.

– Дякую – долинуло в спину.

До вітальні зайшла сама. Всередині відбувався якийсь апокаліпсис. Третьокурсники шверялись кульками, які торкаючись до чогось, залишали кольоровий слід. На них кричала Герміона хоча вони її ігнорували, серед них була і Джіні, побачивши Марі, привітно замахала рукою, підзиваючи до себе. Блек заперечно махнула головою та пройшла в напрямку до своєї кімнати. Від грудей та живота відскочили ті самі м’ячі, залишаючи на чорній кофті, веселковий слід. Не мала бажання сваритись з кимось. Піднялась сходами до кімнати та скинула з себе брудну тканину, магією намагалась відчистити, але не виходило, тому швернула її на полицю.

***

Слизеринець сидів за одним із столів у шкільній бібліотеці. Читаючи, кляту травологію, яку терпіти не міг, скоса споглядаючи, за трьома ґрифіндорками. Вони сиділи за дальнім столом і про щось бурхливо розмовляли, час від часу усміхаючись. Хлопець труснув головою та знов поринув у читання.

– Стрибаюча поганка – прочитав у голос Нот – Хто тільки пише таку дурість – обурився він та сперся на руку.

Знов поглянув у бік дівчат, цього разу зіткнувся з блакитним поглядом, чорнява дівчина, зрозумівши, що її викрили відвернулась. Теодор посміхнувся, знов втупившись в книгу. Навпроти нього, присіла коротко підстрижена слизеринка.

– Тобі ще не набридло? – вигукнула вона

– Звичайно ні, я обожнюю рослини – посміхнувся Нот.

– Тео, ну не дуйся ти, я щось вигадаю.

Паркінсон ліктями вперлась в стіл та склала руки в замок. Задумливо глянула в очі Теодора та не сказала ні слова. Після хвилиної тиші, Нот не витримав та ляпнув

– Телепатично ігнорує – усміхнувся він та вщипнув дівчину за шоку.

На це Пенсі ляснула його по руці.

– Снейп – потираючи червоний слід, мовила вона.

– Що? – запитав слизеринець та нахилився до дівчини, ледь, не стукнувшись лобами.

– Бляха, Тео, як я раніше не додумалась – зігнутим вказівним пальцем Паркінсон постукала, по скроні хлопця.

– Пенсі, ти здуріла? – обурився Нотт, та відсунувся від неї.

На них одразу зашипіли привиди
– Молоді люди ви в бібліотеці, а не на вулиці.

– Перепрошую – одночасно вигукнули вони.

– Та вислухай хоч би!

***

Місяць навчання пройшов доволі непомітно, якби не настійки. Снейп, ніби дементор, висмоктував всю радість із ґрифіндорців. А цього дня, Блек ще й запізнилась, через неуважність. Постукала в двері аудиторії та зайшла.

– Прошу вибачення, професоре. – мовила Марі, шукаючи вільне місце.

– Мінус десять очків ґрифіндору, сідайте міс Блек. – мовив Снейп, призирливо дивлячись на дівчину.

Та вона не зрушила з місця, остовпіла. Вільно було лише біля Нота.

– Міс Блек, мені зняти ще очки з вашого факультету, щоб ви врешті сіли та виконали завдання? – гримнув декан слизерину.

Дівчина зціпивши зуби опустила сумку на підлогу біля столу, дістала казан та мовчки взялась до роботи. Теодор мовчав, але лише перші п’ятнадцять хвилин, після взявся коментувати дії сусідки. Блек терпляче ігнорувала його. А далі все пішло до одного місця. Теодор хотів висунути шухляду в столі, щоб дістати інгредієнти, але вона не піддавалась, а парта легенько захиталась. Ґрифіндорка шикнула на хлопця, щоб той припинив. Але він її не послухав. Різким ривком відчинив шухляду, а зілля в казанах розлилось на підлогу.Зашипіло. З’явився різкий, жахливий сморід. Долинув крик Снейпа.

– Мінус тридцять очків з ґрифіндору – зміряв поглядом Нотта – І стільки ж зі слизерину! – скривившись продовжив Снейп. – На відпрацювання сьогодні о 20:00 обоє!

– Так, сер – одночасно відповіли слизеринець та ґрифіндорка.

– І міс Блек чекаю реферат на три листки п’ятдесяти сантиметрового пергаменту, про зілля забуття. – вишкірився професор.

Відповідати хоч щось було марно.

***

– Так і будеш мовчати? – складаючи брудні казани на підлогу, запитав Теодор
Дівчина не реагувала на нього, Блек продовжувала складати зілля та інгредієнти на полички біля стола декана слизерину.

– Швидше за все тебе оглушив крик Снейпа, як-не-як зілля яке ти розлила, забрало у декана останні на сьогодні уроки з ґрифіндорцями. – не вгавав Нот скоса поглядаючи на спину Блек.

Один з столів був розтрощеним, а на підлозі красувався пліснявий слід від зілля.

– Скажи ж мені чому твоя червона краватка! Стала причиною цього всього – завив слизеринець і сів на підлогу біля кучі котлів.

Дівчина глибоко вдихнула та взяла швабру з відром в кутку. Повернувшись побачила таку картину : Теодор звідкись дістав паличку і по одному чистив казани, залишаючи на них декілька плям. Хлопець підняв голову та наткнувся на похмурий погляд ґрифіндорки.

– Якщо через тебе , я потраплю на ще одне покарання до Снейпа, я приб’ю тебе Теодоре.

– О боги, ти заговорила, це чудо. – вишкірився хлопець.

Слизеринець провів рукою по волоссі

– Як тільки тебе, ще ніхто не придушив.

– Залишають всю роботу на тебе.

Хлопець скерував паличку на руку ґрифіндорки, відро злетіло вгору разом з шваброю потім предмети опустились до плями і почали натирати підлогу.
Блек, не сказавши ні слова, пройшла до цілої парти та сперлась на неї. Нотт піднявся з підлоги, і казани полетіли на свою полицю. Теодор став навпроти дівчини в двох кроках від неї.

– Не скажу, що я змінив свою думку щодо бру… маглонароджених. Але я не вправі вказувати тобі з ким дружити. Мені прикро що я не зрозумів цього минулого року. – Нотт говорив із серйозним вираженням обличчя – Але краще щоб про це не дізнались сім’ї. – слизеринець простягнув руку дівчині – Мир?

В цей момент двері кабінету з гуркотом відчинились відро та швабра безшумно впали за поламаною партою.

– Невже ви вже закінчили? – крижаним голосом запитав Снейп і пройшов до свого столу.

– Ще ні професоре.
Відповів Теодор та взяв швабру до рук.

Дівчина побачила ще один ящик з інгредієнтами та взялась його розкладати на полиці, які були на стіні біля учнівських столів.

– Оце ми попали – зашепотів Нотт, натираючи підлогу біля дівчини.

– Нагадаю, що все через тебе – гучніше мовила Блек

– Вона чіпляє мене, чіпляє – крикнув Теодор та спер швабру на стіну.

– Я тебе не чіпляю!

– Чіпляєш, чіпляєш!
Хлопець усміхнувся краєм губ.
“Хоч заговорила” – подумав Нотт.

– Ой дуже треба мені такий йолоп, як ти! – крикнула ґрифіндорка та впустила з рук пляшечку, жовта рідина потекла по підлозі.

– Що за шум!? – крикнув декан слизерину, та підлітки не відреагували

– Ой а ти думаєш, я на таку як ти поведусь?!

– А я й не хочу, щоб ти на мене вівся!!

– МОВЧАТИ! – гримнув Снейп -МІНУС 20 ОЧКІВ З ҐРИФІНДОРУ ЗА РОЗБИТЕ ЗІЛЛЯ! – дівчина поглянула в темні очі професора – ГЕТЬ З КЛАСУ! ДОКИ ВИ ВСЕ НЕ ПЕРЕТРОЩИЛИ! – чоловік ляснув долонею по парті.

– Змій – шепотом мовила ґрифіндорка, забираючи з парти мантію.

– Згоден – звичайним тоном мовив Нотт та забрав сумку Блек з столу.

– Ви щось сказали? – дивлячись в спину підлітків запитав Северус.

– До побачення професоре – відповіла дівчина та врізалась в спину слизеринця.

– Нагадую, міс Блек, реферат про зілля забуття.

– Звичайно сер – зціпивши зуби, відповіла вона не повертаючись.

Хлопець відчинив двері, чекаючи поки вийде ґрифіндорка.

– Ой, який джентльмен.

В коридорі було тихо дівчина швидким кроком рушила до виходу з підземелля. За нею поплентався Нотт.

– Ну і як тобі?! Завдяки моїй геніальності ми вільні на годину раніше – вирівнюючись з Блек, хлопець очікував на реакцію.

– А якби не твоя…

– Ой, знаю я дуже розумний …

– Йолоп – мовила дівчина та повернула праворуч на вихід з підземелля.

Слизеринець повернув за нею насвистуючи мелодію.

– Я проведу тебе
Констатував Теодор.

– Я знаю дорогу до вежі, а тобі краще забратись в своє підземелля.

Дівчина не зупиняючись оминула хлопця.
Слизеринець так і стояв дивлячись в спину Блек, потім посміхнувся і повільним кроком рушив за нею.

– Ти сумку забула – наздогнав її Теодор

– Якби ти менше говорив, не забула би. – зупиняючись відповідала Блек.

***

Жовтнева прохолода давалась в знаки. Близнюки повертаючись до Гоґвортсу після польотів на мітлах , щільно обмотали шию червоно – жовтими шарфами. Вирішили по дорозі заглянути до кухні. Набравши повні торби смаколики, направились на вихід з підземель. Повернули праворуч останній прохід з володінь змій та борсуків. Посередині коридору стояло двоє. Нижча постать, швидше за все дівчина, розмахувала руками в бік близнюків і кричала.

– Поверни ти вже сумку, і забирайся в своє підземелля!

– Та чорт забирай, ти туди цегли наклала! Не донесеш! – крикнув уже хлопець – Не будь впертой вівцею!

Хлопці перезирнулись та рушили вперед.

– Он воно як?! – ще більше обурилася дівчина – Краще я буду вівцею, ніж водитимось з таким ідіотом! – чорняве дівча тикнуло пальцем в груди хлопця. Той не зрушив з місця просто шкірився, ніби ця ситуація забавляла його.

– Ой ну так Візлі мабуть краща компанія – хлопець ступив крок уперед до дівчини, та ж відступила назад.

– Ей проблеми? – крикнув Джордж за декілька кроків від незнайомців.

– Пріться куди йшли – прошипів хлопець повертаючись. Візлі впізнали погляд зелених очей, та ще й це кучеряве каштанове волосся. Нотт. Клятий слизеринець.

– Блекі, ти чого тут? – Фред зіщуливши очі, оглянув хлопця та навмисно пройшов між Ноттом та Блек, зупинився за два кроки від них.

– Цей змій чимось тебе образив? – продовжив Джордж, стаючи за спину дівчини.

– Ти все сказав, тепер поверни – спокійніше мовила Блек, сама того не усвідомлюючи. Хоча десь глибоко в душі, розуміла чому.

Теодор простягнув їй сумку. Повернув голову глянув на Фреда а потім і на Джорджа, який ще й досі був за спиною дівчини, спопеляючи поглядом слизеринця.

– Обдумай пропозицію – мовив він та злегка вклонився Блек, пішов в бік підземель.

– Якщо ти справді поклала туди цеглу, то краще сумку понесу я – Джордж взявся за ручку, дівчина не противилась, байдуже, в один бік прямують.
Візлі легко закинув “портфель” на плече при цьому жалібно застогнав.

– Бідна моя спина.

Втрьох ступили до вежі ґрифіндор. До першого чергового повороту мовчали та потім Блек поцікавилась.

– А що ви робили в підземелях?

– Рили підземний хід – відповів Фред – І дорилися до смачних вишневих круасанів

– Та шоколадних пончиків – закінчив за брата Джордж.

– Ви були на кухні – швидше для себе ніж для них сказала дівчина.

– А ти була на покаранні у Снейпа, і так ми екстрасенси – одночасно відповіли близнюки.

– І так для ясності – Фред дістав з торбини пончик, відкусивши продовжив – Ми не хотіли втручатись – жуючи, простягнув Блек солодощі, та дівчина відсунула їх назад – Ми вірили в тебе і в те шо ти вріжиш йому..

– Якщо в цьому буде потреба, але вирішили поберегти твої ручки – за звичкою закінчив Джордж, підняв праву руку дівчини, розглядаючи її.

– Базікати з вами добре, але мені потрібно писати реферат, тому попрошу пришвидшитись – Блек прийняла руку та заправила волосинку за вухо.

– Снейп? – знов запитав Фред, жуючи третій чи четвертий пончик.

– А яка тема? – поцікавився Джордж.

– Зілля забуття і дофіга про нього

До переміщувальних сходів залишався один коридор, і зайшовши в нього потрібно було засвітити паличку. Та хлопці зупинилися, Блек не побачила цього та пішла далі. З стін, точніше картин, долинули скарги про порушення сну та режиму.

– Поверни сумку Блекі, вона зайнята як бачиш – дивлячись у слід чорнявої дівчини констатував Фред.

– Я допоможу їй з рефератом, сам ж писав минулого року про це – відповів йому Джордж, глянув на Фреда на його обличчі появилась загадкова посмішка. – І потім приєднаюсь до тебе.

– Звичайно, звичайно, шуруй давай Ромео – посміхаючись відповів Фред та насвистуючи повернув ліворуч. Джордж пішов прямо, пропускаючи крізь вуха слова брата.

– Вискажіть претензії Снейпу! – шикнула Блек. Навмисно освітлюючи кожну картину.

– Будеш так викрикувати то до нас прийде Філч – рівняючись з дівчиною, усміхнувся хлопець.

– А де ще один?

– Справи. І користі що до реферату мало з нього буде. – Блек запитально глянула на хлопця та зупинилась, дійшовши до сходів – Я знаюсь з цієї теми – рукою показав на сходи, пропускаючи Марі вперед.

Близько другої ночі Фред спуститься до вітальні та погляне на дві сплячих голови на столі. Руда лежтиме на книзі, а чорнява на пергаменті, тримаючи в руці перо. І він їх не розбудить…