жахливе вбивсто в осінньому парку.

18 вересня, ранок. на телевізорі показують новини і я прислухаюся

:”сьогодні знову знайшли тіло молодої жінки у центральному парку, на цей раз у жінки немає однієї ноги. нога не була знайдена”

-що ж таке, це вже 6 жертва за цей місяць…цей парк такий красивий так і манить до нього піти. але с останніми новинами не дуже хочеться стати ще одною жертвою. скільки там часу, господи, я запізнююся.

я побігла на роботу, коли я прийшла всі обговорювали ранкові новини.

Ось що я почула з того діалогу:

-а вам не здається дивним те що у кожної жертви не достає кінцівки мов то: рука, нога або голова?

-я теж про це думала, але навіщо?

-ніхто не знає але я дуже сподіваюся що вбивцю таки знайдуть.

я вирішила що треба перестати думати про ці вбивства і йти працювати далі але коли я хотіла йти до свого робочого місця то секретар підійшла й сказала:

– тебе кличе шеф, йди скоріше бо він сьогодні не у хорошому настрої

я пішла до нього, я не дуже люблю його бо мені здається що це якийсь не дуже хороший тип.

коли я прийшла до нього він підізвав мене до себе й сказав:

– ти дуже погано працюєш і мені прийдеться тебе звільнити.

– як звільнити?…

я була шокована цією звісткою.

мені не лишилося нічого окрім піти геть.

тепер я не знаю де буду працювати, бо в цьому місці я працювала не по спеціальності.

я вирішила піти у наше дитективне агентство и спробувати влаштуватися на роботу.

коли я прийшла там сиділа старенька жіночка років 60-ти

-добрий день, я б хотіла влаштуватися детективом

-добрий день, онуцю, якщо всі документи з тобою то йди прямо та направо там буде кабінет слідчого

-дякую!

-сказала я, й побігла до кабінету

коли я підійшла до кабінету й постукала у двері мені відповів мужній чоловічий голос

-заходьте

я ввійшла до кімнати й застигла. кабінет був такий самим як у фільмах. я стояла так ще довго з відкритим ротом якби не почула як до мене звертаються

-агов, чого ти застигла?

коли я повернулася то побачила мужнього охайного чоловіка який дивився прямо на мене

-дівчино, говори скоріше що тобі треба!

і тут я оговталася і сказала:

-добрий день, я хотіла б влаштуватися до вас на роботу

-ти? дівчина детектив? не сміши, місце жінки на кухні.

-що?! да як ви можете так говорити, якщо я народилася жінкою це не значить що я чимось гірше вас.

-ну добре, я візьму тебе на роботу але тільки тому що мені потрібні помічники у новому ділі.

я зраділа, але виду не показала.

– завтра о 7:00 повинна бути тут, ясно сказав?

– так. до завтра, містер..

– Джонс.

коли я вийшла з агентства то почала стрибати від щастя

-ТАК ТАК ТАК, В МЕНЕ ВИЙШЛО!

наступного ранку я прокинулася дуже рано й почала збиратися

-боже, який містер Джонс огидний

я зайшла до агентства і привіталася з місс Роуз й пройшла до кабінету містера Джонса. він пив каву й про щось думав, коли я зайшла й привіталася він повернувся й сказав:

-добрий день, міледі. як себе почуваєте?

-а чому це ви зі мною так говорите, а? ще вчора ви казали що я дівчисько місце якого на кухні.

-міссіс Беатрис,чому вы думаете що я настільки жалкий щоб роз’ясняти дівкам де їх місце, якщо вони це знають?

-не дівкам, а дівчатам або жінкам. майте повагу.

-що? ти будеш мене виправляти? народилася жінкою значить мовчи!

-чому це? якщо в мене інша репродуктивна система це не значить що я чимось слабше!

-так, давай перестанемо суперечити і перейдем до діла.

Джонс підійшов до столу з усіма даними про цю справу й сказав:

– у центральному парку вбиті 6 жінок у кожної з них немає по одній кінцівці і одному внутрішньому органу…

– що? органу? але у новинах цього не було сказано

– я сказав щоб про ці подробиці не повідомляли

– ясно,а якого віку жінки були вбиті?

– точно, треба перевірити

містер Джонс швидко побіг кудись, а я зосталася сама у цьому прекрасному кабінеті

-прекрасна нагода все тут роздивитися

я розвивалася весь кабінет, а потім у мою голову прийшло дивне запитання..

-цікаво,а яку каву він полюбляє?

я підійшла й зробила один глоток

і тут повернувся Джонс

-ЩО ТИ ТВОРИШ?!

я похлинулася.. Джонс стояв мов вкопаний з круглими очами у яких застиг жах…у моїх очах потемніло і я впала додолу, що було далі не пам’ятаю але прийшла до тями я на колінах у слідчого. як тільки Джонс побачив що я прокинулася сказав:

-пробач, що не допоміг зразу як побачив що ти похлинулася, в мене мов мозок відключився

-ти ні в чому не винен!

-я міг допомогти але не зробив цього…ти не забилася?

-напевно ні

я встала і похитнулася але мене тримали сильні руки

-тихо, пішли сядеш на стілець

Джонс допоміг мені дійти до стільця.

-так, я перевірив вік усіх жерт і кожній жінці 19-20 років, а ще ні одна з них не мала шкідливих звичок та усі мають одну групу крові.

-це дуже дивно, у мене є одна безглузда ідея але я поки що не буду її озвучувати

-ти теж думаєш що це з глузду з’їхавший вбивця який хоче зробити 1 людину с декількох?

-що?як ви здогадалися?

-я сам так подумав але це правда безглузда версія.ого скільки часу, вже пів на десяту, місс Беатрис де ви живете?

-за центральним парком тут не далеко, якраз прогуляюся по парку

-ви з глузду з’їхали?я вас відвезу!

я здивувалася, бо сьогодні з ранку він казав яка я нікчемна жінка, а зараз відвозить мене додому.

я спробувала встати і майже впала, я б впала якщо мене не підхватив містер Джонс.

-і як ви збиралися йти? я не розумію

-це не ваша справа!

-ось як?

ми подивилися друг на друга з ненавистю(або чимось іншим) але все одно детектив Джонс довіз мене додому

– допобачення, місс Беатрис!

– до завтра, містер Джонс

ми попрощалися але я всю ніч думала про цього бовдура

– чому я не могу забути цього бовдура хочаб на хвилину?!

і тут в двері позвонили я злякалася

-кого там принесло у таку пізню годину?!

я відкрила двері і побачила коробку, я озирнулася і нікого не було

-що це таке?..

я взяла коробку і зайшла у квартиру.відкрив коробку я побачила там надпис чимось червоним:”в тебе таке хороше серце, я заберу його собі”

на моєму обличчі застиг жах я негайно позвонила до джонса і розповіла йому все.

він приїхав дуже швидко і коли він прийшов мені стало спокійніше він мене заспокоював як малу дитину але мені було спокійно на душі.

– чи можу я роздивитися ту коробку?

– звісно

я принесла йому ту кляту коробку. коли він відкрив її на його обличчі був шок.він дістав записку прочитавши її він сказав

– ця записка написана кров’ю, я не знаю чиєю але це дуже страшно

потім він почав копатися у наповнювачі і знайшов там шматок печінки

-ГОСПОДИ! БЕАТРИС, ЦЕ ПЕЧІНКА!

-що мені тепер робити? це не схоже на безглуздий жарт

-ми знайдемо цього поїхавшого і він відповість за усі свої вчинки!

мені стало спокійніше, але страх перед смертю був сильнішим.

наступного ранку коли я прийшла до агентства місс Роуз відчинила мені двері і сказала:

-добрий ранок, онуцю, а чого це ти так рано?

-добрий, ми з містером Джонсом домовилися сьогодні прийти раніше

-а ну то добре. Джонс якийсь наляканий сьогодні, будь обережна, бувай

я не зрозуміла чому вона сказала бути обережною . коли я увійшла до кабінету то побачила як містер Джонс сидить над ділом та про щось думає.

-добрий ранок, містер Джонс!

він підстрибнув від несподіванки

-добрий ранок, Беатрис. як ви себе почуваєте?

я не знала сказати йому правду або ж збрехати

-все добре, я нічого не боюся і готова братися до роботи не дивлячись не на що!

із обличчя Джонса по трохи ставало

спокійним.

– я провів єкспертизу і надпис був зроблений артеріальною кров’ю

– печінка?

– це була не печінка, це шматок людського…

– серця?..

– так

– о господи, це що це за жахіття? але давай відійдемо від цієї теми.

– добре, що нам відомо про ці вбивства?

– вони відбуваються у одному місці у кожної жертви не достає кінцівки і одного органа.

– а ще вони відбуваються з однаковим проміжком часу – через кожні 14 днів

– скільки пройшло часу із останнього вбивства?

– 9 днів

– у нас є ще 5 днів щоб знайти ключ до розгадки

– чому?

– через 5 днів він забере моє серце…

я була дуже налякана але розуміла що треба відкрити цю справу.

тому я заспокоїлася і ми продовжили працювати.

і тут мені на очі потрапили фото жертв. всі вони були такими гарними і мені було дуже важко дивитися на ці фото. і тут Джонс почав говорити про дуже красиву жінку на фото, по його очах було видно що він старається не заплакати

-місс Делакур стала останньою жертвою…він вирізав їй нирки і срізав пальці, а також знівечив її лице.

-містер, чому вам так важко говорити про покійну місс Делакур?

-не ваше діло

мені було неприємно коли він так сказав, але ми продовжили працювати як нічого й не було

-Беатрис..

-що?

-я маю план

-який?

-ти повинна будеш піти до парку через 5 днів у 1:00

-ЩО?! ТИ З ГЛУЗДУ З’ЇХАВ? Я НІКУДИ НЕ ПІДУ!

-він все одно тебе дістане, а так ми схопимо злочинця.

він збожеволів, як я можу піти на свою смерть?

– ні, я не піду помирати

– ти не помреш, а допоможеш нашому місті позбутися божевільного кровожадного вбивці

– в мене немає іншого виходу?

– немає

– тоді я згодна…

у мене в середині стало дуже порожньо і я була у розпачі…

наступні 5 днів минули дуже швидко, ми з містером Джонсом проробляли план…

– Беатрис, все буде добре я тобі обіцяю

він взяв мої руки у свої

-не переживай, якщо щось станеться я зразу прийду на допомогу!

це мене заспокоювало але не сильно.

наступного дня ми підготували все для нашого плану.

– ви точно встигнете?

– Беатрис, ти боїшся?

– так…

– якщо я не встигну то…

-?

– покінчу своє життя

-…

я подивилася на нього на мої очі навернулися сльози але зробити нічого я б не змогла

0:17, центральный парк. я прийшла до парку, мені було дуже страшно я чула серцем що нічого хорошого з цього не вийде. я йшла все далі і далі в глиб лісу і тут в моїх очах потемніло я впала…що було далі.я не пам’ятаю але коли я прийшла до тями то була прив’язана до дерева.

– господи, де я, нічого не пам’ятаю

раптом я почула шурхіт

– хто ви? не підходьте до мене

до мене наблизилася чорна постать. коли вона підійшла до мене то я впізнала бабусю Роуз.

-бабусю, що ви тут робите?

-я прийшла за твоїм серденьком, віддай його мені

-що? це ви божевільний вбивця?!

-так, дитинко

бабуся Роуз дістала з-за спини ніж і провела ним прямо біля мого горла, я почала кричати мов навіженна

-АААААААА, ДОПОМОЖІТЬ

але ніхто не прийшов мені на допомогу

-ну ну ну, дитинко, я зроблю це не боляче, обіцяю.

гучний пронизливий крик пройшовся парком

цієї ночі була принесена 7 жертва і бабуся Роуз таки здобула те що так хотіла – молоде тіло