Дівка з пістолетом

 Катерина просто йшла додому ввечері, думаючи, як подарує своєму племіннику іграшку, яка лежала десь там, в її сумці, у красивій коробочці. Було холодно, початок грудня, вчора випав перший сніжок. Їй лишалося пройти лише два квартали, щоб опинитися вдома…

 – Ааааа! Рятуйте!

Десь в далині пролунав голос молодого чоловіка, переляканий, змучений, наче хто по яйцях вдарив. Катя трохи злякалась, але дівка вона була бідова, хоч на зріст і невеличка. Вона пішла на галас, щоб хоч дізнатися що то було. Зазирнувши в тупік між двох будинків, вона побачила таку картину: дві падлюки, один з бітою, другий з кастетом, в чорному. На землі валявся побитий людиноподібний мішок, худий високий хлопець з чорною чуприною. Поруч вавялася папка з якимись паперами, втоптаними в сніго-бруд.

Катька вихопила з сумки пістолета, зробила максимально зловісну пику і вилізла з-за будинку. Можливо вона була трошки того, йобнута, бо що вона могла зробити проти двох широкоплечих гадів, але то таке, дрібниці. Вона так гарикнула, що і сама б злякалась:
– Ану, блять, звалили нахуй, а то прострілю ваші  тупі голови! Я викликала поліцію, тому якщо ви не з’їбетеся звідси, вам пізда!

Падли не на жарт перелякались, секунду-дві дивилися на неї, а потам схопили папку і чкурнули повз шалену Катерину, обережно оглядаючись. Пика її виказувала, що вона от-от їх перестріляє. Лише коли ті вибігли з тупіка, то вона опустила пістолетик.

Вона підішла до побитого і допомогла підвестися. Хлопець був такий тонкий, що дивно, що його вітром не здувало. Хоча в тупічку нема вітру… Та яка різниця. Над блакитним оком красувався великий, свіжесенький фінгал.

– Дякую. Ми знайомі?
– Та ні за що. Ні, вперше вас бачу. І вперше бачу їх. За що Вас так?
– Я по професії журналіст, робив розслідування про одну злочинну групу, щоб потім зробити сенсацію… А їм то очевидно не вигідно… Чим я можу Вам віддячити за порятунок більшої частини моїх ребер?
– Мені треба нова красива обгортка для іграшки.

Катерина показала пістолет, який все ще тримала в руках. Пацан подивився на дівчину ,потім на іграшку, і так ще ілька разів. Через хвилину до нього повернулися слова…

– Ви що, полізли на двох мужланів з пластиковим пістолетиком?
– Круто, так?
– Ви трошки того?! А якби вони не повірили?!
– Ля ти нудний. Короче, давай я викличу тобі поліцію та швидку, а потім…
– На двох озброєних м-м-мужиккі-і-ів з пластиковим, пластиковим пітолетиком!
– А який номер в поліції?

У Славіка було зламано два ребра та ліва рука, а також численні побої. Скільки часу від того не проходило, а він все ще був глибоко переконаний, що та студентка з акторського все таки трохи того… Але він все одно їй вдячний.