Дощ

Айзава просто хотів спати.

Зара було… три? чотири?.. був ранок, він повертався до гуртожитку, брудний і спітнілий, на вулиці гриміло. Шота змок із голови до ніг, нехай дощ був не сильний. Мабуть, у нього була поранена нога, бо вона боліла, хоча, враховуючи, що він безперервно гнався за злодіями шість годин, а потім ще бився з ними, цілком імовірно, що він її потягнув, чи це банально крипатура. Шота міг би розібратися, або піти до зцілюючої-дівчинки, або просто перевірити чи немає кровотечі, але він занадто хотів просто лягти у ліжко, заснути і не вставати наступну вічність.

Айзава відчинив двері, зараз на кухні хтось щось робив. Ймовірно, його студенти, тому що людей було кілька, і, начхати, диван зараз виглядає неймовірно зручним, м’яким, теплим, і боже, він хоча б ліжко не забруднить, так що це хороша альтернатива. Навіть якщо ні, у нього не залишилося сил підніматися сходами, чому вони не могли зробити маленький ескалатор?
Він плюхнувся на диван, і вдарившись рукою, трохи прохрипів. Все його тіло нило, а свідомість зникла майже в той самий момент, що він торкнувся підлокітника, який замінив йому подушку.

Момо з цікавістю визирнула до холу. Дощ заспокійливо барабанив по склу, на годиннику було майже шість, вона єдина хто встає о п’ятій, але поряд з нею знаходилися Бакуго і Джиро, що встають у пів на шосту, ніхто зазвичай не прокидається до семи, тим більше не падає на диван.
– Оу… – видихнула Яойорозу, стискаючи в руках недопиту чашку кави. Її погляду пристав лежачий учитель, він був промоклий, у своєму геройському костюмі, з його волосся капала вода, а самі вони були сплутаними, костюм був весь у пилюці, стрічки трохи забруднені і валялися на підлозі, залишаючи під собою дощову воду, мабуть впавши, окуляри погрожували ось-ось повторити їхню історію. Обличчя Айзави-сенсея було закрите його волоссям, але навіть крізь було видно, що воно неймовірно змучене.

– Що там? – Запитав Бакуго виходячи в хол, Джиро теж з цікавістю пройшла за ним – Воу, – Кацукі, здавалося, щиро здивований – він виглядає як лайно

– Я думала він повинен був повернутися ще до двох – Джиро нахилила голову дивлячись на Момо, та з секунду нічого не робила, а потім знизала плечима.

— Нам, мабуть, варто його розбудити? Щоб він перемістився на ліжко, спати на дивані шкідливо для спини… – Невпевнено почала Момо підтискуючи губи, вона правда не знала, що ще запропонувати.

– Просто залишимо як є, – Бакуго насупився, потім повернувся на кухню додавши – не думаю, що він буде дуже щасливий, якщо ми його розбудимо

— Облишмо його так? – Запитала К’єка дівчину.

Яойорозу кілька секунд подивилася на виснажене обличчя вчителя.
– Кацукі має рацію – зітхнула вона – йому треба трохи відпочити. До того ж може вчитель і сам прокинеться.

К’єка їй усміхнулася, отримавши усмішку у відповідь, дівчата пішли готувати собі сніданок. Доробивши і доївши їх бутерброди, вони негласно перезирнулися, все ще думаючи про одне. Далі вони встали, і поки інші теж прокидалися і з цікавістю мовчки запитували, що трапилося з учителем, дівчата зняли з нього частину стрічок і окуляри, що впали, і, акуратно, рушником пройшлися по волоссю мінімально забираючи вологу, той навіть не відреагував ніяк. Момо віднесла стрічки в кошик з брудними речами, Джіро, попередньо трохи протерши, поклала окуляри на стіл поряд.

Потроху почали прокидатися дедалі більше студентів. Незважаючи на те, що сьогодні вихідний, до дев’ятої ранку прокинулися всі, але ніхто не наважувався будити вчителя. Деякі питали, що сталося, але інші лише знизували плечима. Дощ за вікном стукав трохи сильніше.

— Він усю ніч так лежав? – не наважуючись говорити голосно, стурбовано запитала Урарака.

– Він прийшов тільки до п’ятої-шостої ранку – відповіла їй Джиро лежачи на колінах Момо, що дивилася на неї зверху вниз.

— Але, якщо патруль був таким важким, чому він не пішов до зцілюючої-дівчинки? – Запитав Мідорія підходячи до вчителя з ковдрою. Очако взяла з іншого кінця плед, і вони накрили Айзаву, що, здавалося, не ворушився. Дівчина секунду зупинила погляд на чоловіка, а потім плюхнулася на диван навпроти все ще дивлячись на вчителя зі співчуттям, як, втім, майже все в холі.

— Може він просто довго гнався за кимось? – припустив Сіро, виходячи з кухні.

– Чотири години? – Токаями здивовано глянув на хлопця, сидячи на сходах.

– І це мінімум – видихнула Асуї сідаючи поряд з Ураракою – тепер не дивно чому він так виглядає

— Може, це тому він завжди спить? – припустила Міна. Її питання залишилося без відповіді.

Приблизно в цей же момент спустився в хол Ямада, він здавався чимось стурбованим, і намагався когось набрати, бубнучи щось під ніс. Волосся його було поспіхом зібране в гулю, футболку було неакуратно заправлено в джинси, здавалося, він тільки нещодавно прокинувся, дихання його було важким, а погляд у легкій паніці бігав. Чоловік пробігся поглядом по учням, але зупинившись на дивані, здивовано моргнув, обійшовши диван, відкриваючи вид на чоловіка. Коли це сталося Ямада помітно розслабився, він видихнув і скинув слухавку, так і не отримавши відповіді.

– Він так давно? – через недовге мовчання невпевнено і тихо спитав Хізаші, не відриваючи погляду від Шоти.

— З п’ятої, може, шостої ранку – сказала Момо, повертаючись на вчителя – він тільки прийшов тоді і я… Подумала, що не варто його будити

– Ми протерли волосся і кинули стрічки в прання, він навіть не відреагував – додавши знизала плечима К’єка.

Ямада провів рукою по обличчю, роздумуючи. Щось вирішивши він обійшов диван і навпочіпки сів біля обличчя Айзави, якийсь час він просто дивився, не наважуючись щось робити. Виглядав чоловік справді сумним.
– Гей, Шота – напівпошепки, як можна ніжніше сказав він, намагаючись розбудити свого чоловіка, отримавши у відповідь лише невиразне мичання Хізаші сказав трохи голосніше – давай, вставай, на дивані спати шкідливо

— З’ши я ш’сть г’д’н б’гав — Шота спробував перевернутися, але місця було надто мало, тому він лише відвернув голову, щільніше зариваючись у плед яким накрили його учні, він іноді трохи тремтів. Ямада зітхнув, не відвертаючи погляду.

– Я знаю, – він провів своєю рукою по сплутаному і брудному волоссю Айзави – але ти не можеш спати тут – незгодне мичання у відповідь, вочевидь, заперечувало його позицію.

— Гаразд, добре… – він продовжив перебирати волосся, роздумуючи. Заправивши пасмо темного волосся, що лежало на обличчі, за вухо він краще бачив неспокійну зморшку між брів, і легкий нездоровий рум’янець на блідому обличчі – …тоді мені доведеться тебе нести, ти не проти? Тут твої діти – ще тихіше сказав він, вдивляючись у змучене патрулем і недосипом обличчя. У грудях щось защеміло, і він несвідомо потягнувся до обручки, що весела на шиї і була десь у районі грудей.

Шота промимрив щось невиразне, ніби розмірковуючи.
– Гаразд – ледве чутно видихнув він, насолоджуючись моментом і розуміючи, що сил поворушиться в нього немає, тіло неприємно ломило, а просто щось сказати вимагало титанічних зусиль. Хізаші кивнув сам собі, він акуратно склав плед на стіл, і просунувши руки під ноги сплячого, зробивши теж зі спиною, взяв чоловіка у весільному стилі, притискаючи до грудей і вставаючи на ноги. Шота обійняв Хізаші руками, притискаючись носом до шиї, вдихаючи знайомий запах. Ямада відчув температуру, чітко розуміючи, що, здається, хтось захворів.

— Мабуть, патруль був жахливим — сам собі сказав Ямада, погладжуючи Айзаву і несучи того до кімнати. Кивок і якась приглушена фраза підтвердила його припущення. Він ніс його на сходах, Токаями підвівся пропускаючи, і учні почули питання – до речі, що з телефоном?

— Вп’в, к’ли я бився, пр’б’ч повинен був поп’редит – на видиху сказав Шота. Хізаші піджав губи невпевнено відповідаючи «трапляється».

Студенти переглянулись.
– Я б сказав, що це дивно, але здається Айзава-сенсей навіть руку підняти не міг – сказав Ханта, так і залишившись стояти на виході з кухні.

— Може, він захворів? – Стурбовано сказала Тору – он який дощ!

— Коли він тільки прийшов дощ був меншим, але схоже, що ти маєш рацію – перебираючи волосся Джиро, що лежить на її ногах, кивнула Момо.

— Він повністю промок, звичайно, вона має рацію! – грубо, але тихо гаркнув Бакуго. Він, примруживши очі, дивився вслід вчителю, про щось думаючи, після фиркнувши відвернувся. Більше ніхто нічого не говорив, займаючись своїми справами

— Мабуть, треба віднести йому окуляри… — звертаючись до Яойорозу, прошепотіла К’єка, ніби боючись зіпсувати атмосферу.

– Трохи пізніше віднесеш – усміхнулася у відповідь їй Момо, отримуючи легку усмішку у відповідь.

***

Ямада, ніби лякаючись розбити, поклав Шоту на їхнє ліжко. Він допоміг зняти з чоловіка костюм, і переодягнув того в домашній одяг, паралельно відтираючи рушниками від бруду. Це не зайняло більше п’ятнадцяти хвилин і Айзава, здається, трохи більше прийшов до тями, але відчуваючи озноб закопався в ковдри. Тепер обидва чоловіки чітко розуміли, що він захворів.

– Ти як? – скоріше для галочки запитав Хізаші, присідаючи біля краю ліжка. Шота виглядав набагато живішим, порівняно з тим, що лежало на дивані, але нездоровий рум’янець нікуди не зник, а жар, здавалося, став трохи сильнішим.

– Краще – не збрехав Шота, дивлячись через напіввідкритих очей – але, напевно, сьогодні мені варто відлежати. Потрібно попередити Незу…

– Я все зроблю – Ямада кивнув – мені теж варто скасувати вечірній ефір, і напевно…

– Ні, – наскільки міг твердо зупинив його Айзава. Він провів своєю рукою по щоці чоловіка, залишаючи її там – не варто, це звичайна застуда, якщо тут є мої студенти

– Але, Шо…

– Ні, – м’якше повторив Шота – Заші не треба, не вперше і не востаннє хворію, стане зовсім погано я обіцяю тебе набрати.

Хизаші невпевнено й довго дивився в очі навпроти, ніби щось у них шукаючи. Він проковтнув, і з видихом погодився на такий варіант. Підвівшись, чоловік набрав директора і пояснив ситуацію, після чого знову підсів до чоловіка. Шота здавалося вже заснув, але відчувши присутність іншої людини напівсонно розплющив очі.

– Я тобі співчуваю – ложа підборіддя на край ліжка, за пару сантиметрів від обличчя Айзови, з посмішкою сказав Ямада. Шота підняв брову безмовно запитуючи – твої діти, напевно, будуть запитувати, чому злий-презлий вчитель дозволив нести себе на руках, як маленького принца – Хізаші трохи хихікнув

— Ну, я ж заслуговую на бонуси за те, що терплю тебе – передражнив Шота не намагаючись приховати посмішку

– Невже? – Ямада посміхнувся, невагомо цілуючи чоловіка в губи.

– Ага – Шота дістав свої руки з-під ковдри і затягнув Хізаші до себе, перевертаючись на інший бік, через що той тихо скрикнув від подиву.

– Що ти робиш? – Сміючись запитав герой – Шо, мені потрібно збиратися, ти сам не хотів, щоб я залишився, так що відпусти

– Ні – тримаючи в захопленні відповів Айзава

Такого Ямада не чекав
— Ти використовуєш мої трюки на мені? Що за підлість – він граючи вдарив по лобі загарбника

— Ну, тепер я не піддаюся

Хізаші засміявся. Він ще трохи покрутився, не сильно намагаючись вибратися і зручніше розвернувся, беручи обличчя Шоти в свої руки і, так само майже невагомо, цілуючи, намагаючись як висловити ніжність, і турботу, і любов. За чотири роки здавалося, це почуття нікуди не зникло, а зростало. Можливо справа в тому, що вони не дуже часто бачили один одного, можливо в тому, що постійно хвилювалися, можливо, це просто доля, нехай ні Хізаші ні Шота в неї не вірили, можливо ще що, але це було не важливо. Як не важливо буде і за годину, день, місяць чи рік. Важливо було, що вони відчувають, і як чудово дихати один одним, відчувати один одного, бути один з одним. Немурі може скільки завгодно сміятися з них, називати голубками, і солоденькими. Хізаші дивився в обличчя Шоти і наповнювався такою непомірною ніжністю, і отримував такий самий погляд у відповідь.

– Я кохаю тебе

– І я тебе кохаю
***
Джиро ніяково зупинилася біля дверей. Вона правда не хотіла підслуховувати, але, немов за законом Мерфі, який останнім часом поширюється виключно на інформацію про особисте життя її вчителів, вона це зробила. У К’єкі в руках були жовті окуляри від костюма Айзави-сенсея, і вона глянула на них. Підібгавши губи, вона повісила на дверну ручку, бо переривати цих двох не хотілося. Це все було настільки ніжним, дбайливим, а головне особистим, що Джиро безперечно не повинна в цьому бути. Так, було трохи несподівано, але, зізнатися, дівчина вже давно здогадувалася, то дивного нічого в тому, що її вчителі зустрічаються – нема.

І вона нікому не скаже. Вона пообіцяла собі, що не скаже. Одного разу це вийшло випадково, зараз вона навіть натяків давати не буде. Ні. Це все надто їх, щоб хтось знав про це без дозволу. Це здавалося надто неправильним.
Дівчина розвернулась і вирішила піти назад, але мало не скрикнула, побачивши Бакуго.
– К-Кацукі? Що ти тут робиш? – трохи нервово від переляку спитала дівчина.

Хлопець підняв брову. Вони помовчали кілька секунд, після чого хлопець із роздратуванням зітхнув, затискаючи перенісся.
– Ти ж не просто так тут уже другу годину стирчиш – здавався він роздратований. З іншого боку, коли він не?

– Так, – кивнула К’єка – я не була впевнена, чи варто будити Айзаву-сенсея. А потім подумала, що не варто, і ось іду назад. А ти що тут робиш?

– Ой, годі тобі – Бакуго змахнув рукою закочуючи очі – пофіг, адже ти знаєш, що вони зустрічаються

На секунду Джиро втратила можливість розмовляти.
— Я не впевнена, про що ти – вона проковтнула – якщо ти…

– Не придурюйся, – він злосно на неї глянув – я тут, бо не хочу, щоб ти розповіла іншим. Але сподіваюсь дарма, – Кацукі, здавалося, справді заспокоївся і підібгав губи – я просто бачив, як ти розповіла про завдання, і подумав, що стоїть

— Я не розповідала! – К’єка схрестила руки і відвернулася, трохи почервонівши – я розповіла, що це був Айзава-сенсей, а про сам… про саме завдання Міна сама, я просто погано приховую реакції

Бакуго затримав погляд примружившись
— А ти чого? – Джиро ніяково підвела на нього погляд.

— Я вночі побачив, як вони повертаються звідкилясь, і вони здавались такими – Бакуго скривився, ніби проковтнув щось кисле – солодкими, а потім поцілувалися, а на ранок знову були адекватні. І я просто не хочу, щоб мене вирвало, а мене вирве, якщо вони поводитимуться так постійно

К’єка секунду здивовано подивилася, а потім усміхнулася.
– Вау, Кацукі, ти захищаєш їх – злий погляд не переконав Джиро, а лише навпаки, довів, що так, він захищає їхній особистий простір.

– Я не хочу, щоб мене знудило, це різні речі – хлопець розвернувся і попрямував донизу до інших, дівчина послідувала його прикладом.
.
.
.
.
– Коментар після роботи від авторки –
Минулі часини, якщо не читали, дуже раджу! 
1 частина: про нетаємне таємне завдання
2 частина: про те які вони дурбелики