День 11 – Отрута

Примітка від автора: Переди як ви це прочитаєте, хочу повідомити що проходжу челендж з твіттеру для фікрайтерів, письменників та митці #червопис2022. В рамках цієї події треба писати замальовку або щось робити на ключеве слово або тему кожного дня. Якщо цікаво можете пробити хештег зверху і також взяти участь або почитати роботи інших.

Інші мої роботи до 10 дня знаходяться в твіттері, але я вирішила перенести збірник сюди. Можливо сюди колись додадуться і ті роботи, що знаходяться у постах.

Тож, приємного читання!

Фанхата: Оріджінал

Виделка постукотіла по кришталевому кеглю. Володар замку оголосив про банкет, який він організував на честь свого ювілею. Він вже прожив п’ятдесят років з початку народження. Стільки людей зібралися, щоб поздоровити його з цим святом, що деякий він навіть не міг впізнати.

Вони шанували його, були привітні з ним, жартували, обіймали та цілували при зустрічі, але ніхто з них ніколи не міг розпалити в ньому те полум’я зацікавленості. Він озирнувся навколо і дивовижним чином помітив, що ніхто не зацікавлений ним самим. Як смішно, як сумно. Володар продовжував слідкувати за своїми гостями.

Баронеса, що не пропускала жодного його свята. Вона ж такого як він, чи може старше? А він не знав. За те прекрасно був обізнаний, що жінка любила картини з його галереї та одну намагалася вкрасти і коштовні прикраси, котрі змінювала кожного дня. Володар ніколи не помічав, щоб на її шиї вкритій зморшками були одні ті самі кольє.

Юний рицар, що любив зачіпати покоївок. Після нього кожен раз доводилося шукати нову прислугу. То спідницю підніме, то залізе під неї. Хапав за руки, цілував без дозволу і злився якщо не відповідали на його залицяння. Як же він дратував своїми розповідями про його любовні досягнення. Володаря нудило від цієї хтивої посмішки на юному обличчі.

Графиня, котра не могла пробачити іншим жінкам їх красу. Чорне волосся подібне нічному небосхилу. Біле обличчя як фарфор, що стояв у володаря за склом у шафі. Все при ній, але врода інших цікавила її більше ніж своя. Вона гидливо шепотіла з подругами за столами і завжди намагалась напсувати всім ненавісним красуням.

Полковник, який тільки і любив перепілок з саду володаря. Смачно вчепився зубами у велику жирну гомілку, не забуваючи чавкати кожен раз коли прожував кожен м’яз і волокно давно мертвої перепілки. Його очі більше закочувалися за орбіти, а язик танцював від вибуху смаків. Володар відвернувся і ледве зміг проковтнути власну перепілку.

Канцлер, у якого замість писка завжди була кисла міна. Скептично до всього відносився, не звертав уваги на звичайні людські потреби і був просто сам по собі, навіть не спробувавши хоч докласти зусилля щоб випробувати радості життя. Чоловік міг не брати участі в розмовах і просто ігнорувати лишні балачки. Тільки з володарем така дурість не проходила.

Тарілка розбилася об підлогу. На ноги вскочив герцог і почав кричати на незграбну покоївку, що перевернула на нього суп. Завжди встрявав в якісь конфлікти. Будь-яка прикра дрібничка могла закінчитися його вибухом або істерикою. Така поведінка дратувала, тому володар завжди просив відсаджувати герцога подалі від нього.

Ось їх погляди і зустрілись. Облудлива посмішка, хитрі маленькі очі та схрещені пальці між собою з ліктями на столі. Непомірне нахабство по відношенню к володарю цього замку. Але щось він міг зробити проти власного відображення у дзеркалі, чи тому я так хотілось щоб то було відображення. Брат володаря – його копія, його смуток і біль. Володар не міг терпіти цього малого ідіота, що смів задирати носа вище нього.

Все душило. Все навколо його катувало. Кожний банкет, кожна зустріч з усіма цими людьми душила, була отрутою з повільною дією. Від неї так довго помираєш.
Володар підійнявся з місця і ще раз постукав виделкою по кеглю. Він наказав слугам налити всім його найдорожчого вина, яке в нього було. Всі підняли бокали і володар почав свою промову з милою посмішкою на обличчі:

– Дорогі друзі, близькі і родина, дякую вам. Дякую вам всім, що прийшли до мене на свято. Що ніколи не забуваєте свого стариганя. І завжди поруч. За вас! – крикнув володар замку.
– За володаря! – промовили всі інші.

Кожен в цьому залі зробив ковток чудесного напою. Дикий, нерозбірливий та божевільний сміх володаря привернув увагу всіх і кожного. Чоловік наче з глузду з’їхав. Він почав слідкувати за реакцією інших, бо ті не могли зрозуміти що коїться.

– Комусь із вас, я до вина підмішав отруту. Вона дуже швидкої дії. Повинна спрацювати за п’ять хвилин після споживання.

Володар з задоволенням спостерігав за хаосом, що відбувався навколо. Баронеса почала сувати йому всі коштовності які в неї були. Юнак плакав, благав і натякав, що якщо володар так хоче він може бути його. Графиня вся посиніла від шоку, вона навіть не знала що може запропонувати за життя. Полковника почало нудоти від страху. Канцлер вперше розсміявся і дуже жваво повзав на колінах поруч з володарем. Герцог же замахувався, то вибачався перед володарем за всі витівки. І лише молодший брат сидів на місці та з задоволенням спостерігав за ситуацією, продовжуючи пити вино.

Брат підморгнув йому і став зі столу голосно промовив:

– За тебе наш володарю і брате.

Володар вже хотів розлютиться, як і з рота викашляв згусток крові на свою тремтячу руку. Він подивився на брата та усміхнувся:

– Отакої… І справді здивував мене.