Гра.

***

Кучерява брюнетка стояла на астрономічні вежі та споглядала на зорі, спершись на поручні. Позаду долинули чиїсь кроки, а точніше стук підборів швидше за все жіночих. І так вона не помилилась, за мить до вух долинули  лайливі слова.

– Довбана лярва! Ненавиджу тебе Блек!

– І тобі, доброго вечора, Дафно.

Не охоче обиртаючись, спокійно промовила Блек.

– Боюсь поцікавитись, що вже я такого зробила?

– А то ти не знаєш! Скажи но мені тобі так подобається псувати мої стосунки!?

Говорячи це, Грінграсс, підійшла в притул до брюнетки.

– Це все через тебе, ти вина в тому що ми розійшлися – прошипіла блондинка, зжимаючи паличку в руках.

Блек обійшла слизеринку,  зачепивши її плечем, вдихнула нічне, холодне, свіже повітря.

– Ти з глузду з’їхала? Твої ревнощі роз’їдають тебе.  Дафна ми ж…

– МЕНІ НАЧХАТИ!

Ґрифіндорка зрозуміла, що переконати блондинку вона не зможе.

– Послухай, на чорта мені здався твій хлопець? У мене є…

З вуст Грінграсс злетіло закляття.

***

Настрій у Марі був просто чудовим. По-перше, сьогодні матч з квідичу, по-друге, вона вмовила хрещеного піти раніше до початку, по-третє, є можливість після матчу залишитись разом з сімейством Візлі.

Юна Блек сиділа на дивані у вітальні та намагалася якнайшвидше з’їсти канапки. У камині спалахнуло яскраво-зелене полум’я, а через мить окреслилось два силуети і вже через декілька секунд вони вийшли з вогню.

– От халепа –  пронеслось у голові дівчини.
Вона підвелася з дивану.
З полум’я вийшла ніхто інша, як її бабця – Вальбурга Блек. Гордовита постава, чорна сукня з добре затиснутим корсетом та чорне волосся як завжди зібране на потилиці, сірі очі хутко вчепились в Марі, пробіглися по її зовнішньому вигляді.

– Доброго ранку, бабусю.
Нарешті вичавила з себе дівчина.

– Доброго, юна леді. – жінка звернулась до ельфа який прибув з нею – Крічер, валізи у кімнату.
Той слухняно вийшов тягнучи за собою валізи, їх було аж три.

Місіс Блек ступила до внучки декілька кроків, все так само оглядаючи її.
– Реґулус зовсім забув про твоє виховання – Вальбурга взялась за край червоно-чорної сорочки, в яку була одягнена
Марі.

– Маглівський одяг, за чим він тільки дивится – незадоволено пихкотіла місіс Блек.

– Цей одяг для сьогоднішнього матчу.
Спокійно відповіла Блек дивлячись прямо в очі бабці.

– Я вважаю, Марі взмозі обирати собі одяг, мамо.
Юна Блек зі спокоєм видихнула. На порозі вітальні стояв чоловік років тридцяти, пасмо чорнявого волосся вибилось з закладеного на потилиці хвоста, біла сорочка та брючні штани, на лівій руці одягнена рукавичка, а в правій руці була мантія.

– Сину рада бачити, а то ви двоє останнім часом не заходите до мене.
Вальбурга вільно пересуваючись оминула внучку, та підійшла до тумби, яка стояла біля вікна за диваном, на ній був глечик з водою, вона наповнила склянку та зробила ковток.

Марі відчувала, що бабця щось задумала. Вона і раніше приходила до них, але завжди попереджала. Невже щось сталося у маєтку Блеків.
Від роздумів її прервав голос хрещеного.

– Марі, піднімись до себе, через п’ятнадцять хвилин будемо вирушати, перевір чи взяла необхідні речі. – він посміхнувся їй краєм губ.

Як тільки дівчина покинула вітальню, та піднялась сходами, про це свідчили звуки на другому поверсі, Реґулус звернувся до матері.

– І що тебе сюди привело?
Вальбурга провела пальцем по тумбі перевіряючи на пил, після склала руки на грудях і спокіним тоном відповіла.

– Я тут заради внучки, ще не вистачало, щоб вона занепастила свою долю, як її батько.

– Дозволь тобі нагадати, що саме через тебе Сіріус пішов з дому.

Блек накинув мантію на плечі.
– Ні, він пішов через те що зв’язався з бруднокровцями, і ти це чудово знаєш. – вона набрала повітря в легені – Добре що хоч з Рене…
Її перервав голос сина.

– Не тобі говорити про неї. – його погляд був пустим – Я запитав тебе, так що дай відповідь.

– Через тиждень буде літній благодійний бал.

– Я знаю, запрошення мені прийшло.

– Я хочу щоб Марі також була там.

Легкий усміх з’явився на обличчі Реґулуса.
– Їй тільки 14. Не смій вплутувати  її в свої інтриги, мамо. І не думай що ти залишишся в цьому домі.

– Сину, я залишусь тут до кінця літа. Офіційна версія у маєтку Блеків проводиться реставрація портретів.
Посмішка осяяла лице Вальбурги.

– Он, як. Гаразд, скажи прямо, чого ти хочеш?

Він не зводив очей з матері.
– Можливо, я покину цей дім раніше, якщо Марі відвідуватиме разом зі мною заходи, які проводяться раз в тиждень, в одному з маєтків священих двадцяти восьми.

– Про це домовляйся з своєю внучкою. А зараз вибач, нам час іти.

***

Дівчина та чоловік ступали стежкою на галявині, оминаючи поставлені палатки. Людей, точніше магів, було багато. Все-таки матч справив великий гамір.
І тут Марі збільшила швидкість своїх кроків та перейшла на біг. Блек одразу насторожився та запусив праву руку в карман мантіїї, з метою дістати паличку, але побачивши, що племінниця обіймається з рудим недоумком , а біля хлопця стоїть його ж копія, Реґулус видихнув та подумав.
– Час лікувати нерви
Підійшовши ближче він почув розмову.
– Невже вирішила бути з нами? Я думав віддаси перевагу Мелфою та його компанії – “привітав” її Фред.

Марі вдихнула запах какао та ромашок якими віяло від Джорджа, припинила обіймати хлопця та в звичайному тоні відповіла.

– Вирішила поїсти тобі мозок Візлі.

Всі троє озирнулись на звук легкого відкашлювання.

– Марі, представиш нас?
Реґулус оглядав хлопців із спокіним виразом обличчя.

– Звичайно, Реджі це Фред та Джордж, Джордж Фред познайомтеся – мій опікун Реґулус Блек.

– Раді познайомитись – відповів за обох Фред.
Блек лише кивнув головою та сказав.

– Що ж , я мабуть поспілкуюсь з вашим батьком.
Підморгнувши племінниці, він зайшов всередину палатки.

Як тільки його селует скрився всередині, Джордж промовив.

– Не в образу тобі Блекі, але побачивши його, я подумав що то Сіріус Блек. – Візлі підійшов до Марі ззаду та поклав їй руки на плечі.

– Підтримую – озвався Фред.

– Ви як хочете а я піду всередину – відповіла Блек та скинула руки Джорджа.

Всередині пахло сушеними квітами , кавою та мокрим брудним котом, мабуть,запах був з самого “будинку”.
Незабаром у вітальні сиділи всі. Підлітки в одному куту , вони розмовляли про все, навіть підіймали тему про Відомо Кого та Сіріуса Блека. В останній темі Блек та золоте тріо переглянулись.

Металеві холодні трибуни, під вечір погода зіпсувалась: сірі, щільні хмари заполонили небо. Знадобився час, щоб звикнути до штучного, яскравого освітлення поля.  Одна частина трибун була в кольорах прапора Англії а інша – Ірландії. Піднявшись на 5 “поверх” місць,  колишній слизеринець зупинився та окликнув племінницю.

– Марі, наші місця знаходяться тут.

– Чорт – прошепотіла дівчина, розгублено глянула на поруч стоячого Гаррі.
Перевівши погляд вперед побачила спини близнюків які з радісно прямували далі. Кінчик губ потягнувся вгору на мить, після звертаючись до Гаррі дівчина промовила.

– Що ж прикро що вболівати разом не вийде. – розвела руками Блек.

– Обсудимо матч після закінчення. Ти ж залишишся? – у зелених очах хлопця жевріла надія.

– Так, я вмовлю його. – кивнула головою в бік Реґулуса, який розглядав або робив вигляд, що його увага звернена на поле та гравців.

– Гаррі, Марі ви йдете ? – спереду озвався голос Герміони.

– Я їм все поясню, вдалого перегляду. – Поттер  підмигнув дівчині та пішов слідом за друзями.

– Наші місця  всередині, ця трибуна заброньована. – від його кроків підлога вібрувала. Блек був в гарному гуморі, про це свідчило мугикання якоїсь мелодії.

– Якщо буде дощ, вони дізнаються першими.

Ідучи слідом за дядьком Блек не бачила хто говорив ці слова і до кого чоловічий голос звертався. Але вона була впевнена що цей єхидний голос належить Луциусу Мелфою.
І дівчина не помилилась за секунду він уже вітався з Реґулусом.
Ґрифіндорка оминула старшого Мелфоя, кивнувши, в знак вітання.  За декілька кроків, як і очікувалось, стояв у чорному маглівському костюмі, блондин з ідеально укладеним волоссям.

Його погляд був спрямованим угору, але боковим зором він помітив рух в його бік та звернув всю увагу до кузини з  привітною усмішкою на обличчі.

– Доброго вечора, красуне.
Драко підніс її руку до губ та поцілував пальці Блек своїми вустами, після випрямився поглянув за спину дівчини на свого батька – спина Люциуса ось що він побачив,  тому  хлопець безцеремонноо обійняв Марі.

– Я також рада тебе бачити –
Промовила ґрифіндорка, яка стояла на носочках, та обіймала кузена за шию.

– У Блеків інші місця. – промовив Гаррі.

– Це вже і так зрозуміло – сказав Фред, який стояв спертим на  металеву огорожу.

Гаррі повільно ступив крок уперед, ближче до близнюків.

На поле з цієї висоти був чудовий вид. Джордж з хвилину дивився в один бік, точніше донизу, там стояла чорнява дівчина та блондин – Драко та Марі, на обличчі дівчини була усмішка , вона дуже уважно слухала оповідь Мелфоя.

Англія перемогла. В палатці Візлі було шумно, влаштували ціле свято, щодо цього приводу. Але близнюки та Рон гучно співали про Віктора Крама.

– Він зловив снич! – горланив Фред, а Джордж його підпримував.

– Ми виграла цілий скарб.

– Він просто неймовірний – не замовкав Рон.

Гаррі розмовляв з хрещеним Марі.

Джіні, Марі та Герміона, які споглядали на це збоку усміхалися. Джіні розповіла як Фред скинув стаканчик з кавою, прямо на Мелфоєву голову, а після давлячи посмішку, вдавав що уважго споглядає  матч.  Дві години вони ділились враженнями щодо гри, а потім взялись підспівувати близнятам та Рону.

Вибух… гучний, у вухах заклало, а коли можливість чути повернулась до вух донеслися крики з двору. За передпліччя її взяв хрещений та промовив.

– Тримайся поруч Поттера або Візлі, мені потрібно іти туди з Артуром. Все буде добре , не переймайся мила. – він поцілував її в лоб.

– Смертажери!!! – донеслися крики з зовні.

Як вони дістались до лісу, Блек не пам’ятала, в голові був туман. Ніби це все черговий кошмар і вона ось-ось прокинеться. Та ні це було насправді. Крики. Вибухи. Полум’я.

Її притискали до себе в обіймав руки, погладжючи по голові, ніби заспокоюючи. Вона сиділа на колоді якогось дерева, пізніше зрозумівши, що біля неї був Джордж. А навпроти них Фред та Джіні. Золоте тріо було не з ними.

Зелений струмінь здійнявся в небо, вимальовуючи щось. Підлітки немов зачаровані споглядали за цим. Поки не утворився візерунок – череп із змією….