Господи…

– Але за що?. Я не хочу помирати.-, білосніжні крила були стягнуті в пилу і бруді. Кров густими багряними краплями скачувалася по пір’ї. Очі, що ще декілька секунд тому виражали нескінченну любов, тепер виглядали наповненими смутком і розчаруванням. Життя згасало з кожною одиницею часу, невблаганно і нещадно, наближаючи смерть. -Ты сама вибрала цей шлях злетівши. – давно вже скляні очі, які не викликали ніяких емоцій прослизнули по пораненому тілу.-Що ти думала, уклавши угоду із Смертю? Настав твій час і ти повинна йти.- уперто вдивлялася Смерть в очі ангела, намагаючись відшукати там відповідь. -Але.. Ти адже. Ти адже мене обдурив!. К-хк. Кхе-Кха.- білосніжна почала заходитись в страхітливому кашлі, розриваючому грудну клітку і вивертаючи легені на виворіт. -Я не обдурив, я лише приховав частину правди. А ти повелася, наївно вважаючи, що я білий і пухнастий. Можливо це і так, але тільки кошлатою в середину.-коса посмішка розцвіла на вустах Смерті і та, бесжалостно вирвала кровоточиве серце ангела, зжираючи його разом із Кров’ю. Багряною … В’язкою і ще теплою. І сила того ангела, що вмирала на руках у Смерті, наповнювала все його єство. Темрява густішала…

Раптом, яскравий спалах смутку і світла осяяв очі занепалого ангела. З-за каменю вибігла маленька дівчинка, зовсім світла. Зовсім безгрішна.

-Мати! – прокричала вона і впала до ніг вмираючої-Мамо! -Біла ледь розплющила очі і лагідно, з усім своїм коханням, подивилася на дочку.

-Все… Кхе-Кха-ангел закашлялася, але продовжувала гомоніти-буде… Добре.- і в мить її очі освітлилися, а волосся піднялися у повітря. – І я не дозволю тобі доторкнутися до неї, віддати свою злу руку, забравши її життя і пожираючи її серце, ти не наважишся в оскверненні її чистої душі, привести її в Оман і вбити. Він не засліпить тебе,  кинувшись своїми мережами, і заплутавши тебе, затягнув тенета в безодню сумнівів з ненавистю і болем. І якщо це знання з’явиться, то справедливість протистоїть і переможе!- і раптово, як і почалося, так і припинилося. На останніх силах біла притулилася до лоба своєї дочки губами і прошепотіла:

-Мама тебе дуже любить …. Будь сильною … Заради мене і себе…Все буде добре …. – Здав останній хрип, ангел закрила свої блакитні очі і душа її полетіла вгору, змітаючи все на своєму шляху.

Дівчинка розійшлася в плачі, блискучі сльози скочувалися по щоках, падаючи на суху землю, і там, де падали ці сльози, там розцвітали білі троянди. Диявольськи красиві білі троянди. Вони й стануть символом непорочності цієї маленької душі. Вони стануть переродженням Білої, обплітаючи її тіло, троянди любовно, немов прикриваючи ковдрою, стелилися на янголі.

-Мамо … Я обіцяю, я буду сильною. Я обіцяю, матуся … – крізь ридання шепотіла дівчинка. Раптом вона перестала плакати і подивилася на Смерть, що стояв поруч, спантеличений передсмертним прокляттям з вуст ангела. Він перевів погляд на дівчинку, її очі були такими усвідомленими, повними болю та страждання. Але в них не було ненависті. Невинна душа на таке не здатна. Вони мали щось таке, що не змогла розгледіти Смерть.

– Ти мені огидний. – О, цей погляд переповнювало зневагою до Смерті. Він зітхнув і спробував взяти ангела за ребра, маючи намір зробити теж, що і з її матір’ю, але як тільки він торкнувся молочної шкіри, то пекучий біль пронизав його. Як опік, він розповзлася вона розповзлася по руці і почала неймовірно пекти.

Смерть нервово забрав руку

-То значить … Все що сказала ця … Ангел-правда? Як цікаво. -Смерть оголив ікла на зубах і з прищуром подивився.- Огидний говориш? Я ще гірший. Я нещадний. Я жорстокий. Я-темрява-він ще більше посміхнувся і зареготав бузумним сміхом.

-Ні. – Смерть підняв здивований погляд на дитину- Ти просто слабкий. Незначний. Безпорадний. Жалюгідний. І до неможливості дурний.- Здавалося, хоч ні, так і було, що дівчинка виросла на кілька років. Впевненість, і така сама, кристальна чистота. Смерть заціпеніла. Його щойно образивла дитина. Він нервово посміхнувся.

-Дурна ангел … Я тебе колись уб’ю. Зараз це буде нудно … Ти ж така слабка … – Він усміхнувся і зникнув.

Ангел зітхнула і сіла над холодним тілом матері. Закрила їй повіки і поцілувала в лоб. Троянди перепліталися на її тілі одна з одною, обплітаючи його повністю. І незважаючи на кров, пил і бруд залишалися білими, наче сніг.

-Спи спокійно, мамо, більше ніхто тебе не скривдить-і остання, самотня сльоза скотилася по обличчю, колись щасливої ​​і маленької дівчинки. Тепер вона вже не та. Вона вже інша. Вона більше не плакатиме. Заради мами. Заради самої себе. Заради того, щоб зробити правосуддя.

<center>***</center>

-От ми і знову зустрілися, дочка білої … – Гидка усмішка освітила обличчя Смерті.

Байдужість і холодна небезпека читалася на обличчі Ангела

-Так, здравствуй, Смерть.- Вона перевела погляд на Павшого Ангела

-Ну що ж хочеш зробити “правосуддя”, як ви там говорили? Тільки ось на тебе чекає доля твоєї жалюгідної матері-він розвів руками і вишкірився.-Щось не так… Це ж не твоя оболонка…- Смерть усміхнувся.

-Як і твоя, – холодно кинула Ангел

-Що ж… Почнемо наш смертельний танець.— Занепалий посміхнувся і злетів.

-Почнемо ж, кривава долина! – Дочка білої злетіла в повітря

-Ну, поїхали- Смерть кинувся в бій.

Скрегіт//

Клинок схрестився з фламбергом. Так і почався їхній танець <s>смерті кривавих очей</s>

Вони кружляли небом використовуючи свою зброю. Не помічаючи нічого крім один одного, дивлячись прямо в очі, гострі і хижі, або холодні і серйозні.

-Как’є Генкай! – Навколо Ангела почали з’являтися ворони з повністю білими очима. Їхні крики заповнили небо, а темрява густішала

-Хочеш пограти з з пташками, дочка білої? – посміхнувся Смерть. – Нехай так.

Промовивши те саме, у Смерті з’явилися соколи. Птахи, наче за наказом кинулися один на одного, страшний крик пролунав там, загрузаючи у смертях, крові та бою.

Бій тривав довго, минуло вже кілька годин, птахи, що залишилися, також люто билися, але їх було мало, особливо воронів. Усі були на межі своїх <i>тіл</i>. І ось, Смерть затиснула ангела з мечем біля горла. Вона оступилася, вона стала “оголеною” перед смертю. Коли клинок вже був занесений, а лезо було за кілька секунд від  пролунав пронизливий крик ворона. Найбільший, найстаріший і найвідданіший кинувся на захист своєї господині. Замість шиї дочки білосніжний клинок зустрівся з шиєю ворона з білими // як ті троянди //, очима. Біль пронизав Ангела, як тоді, у смерті мами, адже той ворон, що поклав своє життя заради неї, був найближчим, найулюбленішим. Крик вирвався з горла, вивільнивши справжнє тіло.

Шестикрилий серафим/

-Прекрасно…- сказав Смерть і теж поміняв оболонку

/Кістлявий кат

Ангел лише хмикнула

І вони знову возз’єдналися у бою. Знову брязкіт зброї, знову порізи і рани.

-Ти заплатиш мені за все! Ти заплатиш чамом! Часом, що збрав у них, у моєї матері! Памʼятай же про власну смерть!- прокричала Шестикрила і встромила фламберг прямо в серце Смерті. – І за це я уб’ю тебе. Ти також жалюгідний! Також нікчемний і дурний! Ти залишив мене одну. І ти поплатишся за це. Нехай буде так! – І прокрутила меч у нутрі Смерті. З губ його вирвалося зітхання, і кров ринула з рота. Ангел з розлюченістю вирвала фламберг і витерши його про своє біле вбрання сказала:

-Тебе вважають могутнім. Але це не так. І це жахлива брехня. І тепер ти заплатив  ціну за свою безнадійну брехню і жагу крові. Так ти помреш!- вона штовхнула Смерть, і той уже на останньому подиху сказав:

-Життя… Ти так леліяла її життя, як твоя жалюгідна мати! Хоч ти й убила мене, себе ти втратила також! Тепер ти така сама як і я! Дорогенька, убивши смерть, ти зобов’язана виконувати її обов’язки! – крізь сміх хмикнув Смерть.

Ангел відступила, відійшовши на кілька кроків назад.  Зрачки розширились.

Видихнувши останній раз, душа, разом з силою смерті влилась в білосніжну. Її образ змінився, її єство змінилось, покрилось біллю.

Господи …