Голос часу

Тримаючи в руках старий щоденник, Віктор не міг повірити своїм вухам. Здавалося, що на вулиці влаштували гуляння просто під вікнами бібліотеки. Було не так голосно, але чутно чийсь… спів? Може музику? Точно, вібрація! Вчений відчував щось схоже на мелодію через резонанс вібруючих об’єктів. Перший із них був у руках зауніта, а де ж тоді другий? Що ж вібрує на одній частоті з цією непомітною книжкою? Віктор припустив, що це може бути об’єкт схожого змісту, на кшталт книги чи рукопису. Пройшовшись із знахідкою по приміщенню читальної зали, він помітив закономірність. Чим далі він відходить від виходу з бібліотеки, тим тихіше вібрує рукопис. На вигляд пошарпаний блокнот абсолютно точно не рухався, але, торкаючись до нього кінчиками пальців, Віктор відчував поколювання і легке тремтіння. Вийшовши з кімнати, поколювання посилилося, тому зауніт нетерпляче пішов коридором ведений шматком пергаменту. З подивом для себе молодий вчений прийшов до них із Джейсом загальної лабораторії. Ще хвилин п’ять було витрачено на те, щоб обійти всю кімнату і зупинитися поряд зі своїм піджаком, залишеним тут нещодавно. Обшукавши кишені, Віктор знайшов мішечок, отриманий від Сінджейда. Вивуджуючи звідти один з не оброблених каменів зеленого відтінку, учений підвів знахідку до пожовклих сторінок. Зіниці звузилися від подиву. На сторінках став проявлятися текст, ніби поряд з ним хтось сидів і виводив речення акуратним почерком і просто при Вікторі.

“Невже ця книженція реагує на кристали?”

Відвівши від сторінки камінь, букви стали повільно зникати, підвівши знову – стали проявлятися. Теорія підтверджена. Ось тільки ці кристали дуже схожі на не необроблені кристали хекстек, так що варто перевірити дещо.

“А чи реагують вони так само на хекстек?”

Допитливий розум винахідника та вченого зробили своє. Віктор просто вже не міг відірватися від цієї ідеї. Йому хотілося досліджувати знахідку в ім’я загального блага та можливо щасливого майбутнього. Підвівши блакитний без домішок хекстек до сторінок, вони навіть не зреагували. Начебто на папір направили просто блакитне світло.

“Хм… а якщо хекстек це чиста енергія, чистий аркейн без будь-яких функцій? Тоді текст реагує на аркейн, який вже навчений певній дії, що резонує з чорнилом.”

Віктор взяв за основу своїх міркувань теорію про те, що через руни аркейн сам спілкується, що здатний навчатися. Хекскорд якраз це довів. Пристрій, отримавши кров ученого, навчилося взаємодіяти з біоматеріалом, і навіть відтворювати інші. Якщо так подумати, то ці кристали могли отримати функцію за певних умов. Не варто відкидати цю теорію. Довести, напевно, буде нереально, але поки що Вікторові і не потрібно це розгадувати. Зараз йому важливо вивчити текст на сторінках загадкового твору, а потім придумати спосіб як звернути час на них з Джейсом користь.
Вчений взявся за справу ґрунтовно. Всередині його серця знову теплилася надія на те, що він може все виправити. Віктор не міг так все залишити. Краще ризикнути, ніж сидіти та чекати кінця. Джейс у лабораторії не з’являвся. Зауніт вже давно не бачив друга. Той постійно у раді та у своїх справах. Вчений останнім часом бачив спину Джейса, але не його самого. З одного боку було приємно, що той ніби захищає Віктора та їх дослідження, а з іншого боку, здається, що Таліс йде від нього. Віддаляється з кожним днем ​​усе далі. Подібні думки не давали зосередитись. Хотілося відчути чужу теплу руку на своєму плечі, почути захоплений голос і нарешті зважиться на більш інтимні торкання. Хоча чи світить йому це? Тільки дурень не зрозумів би, як Джейс дивиться на радницю Медарду. Це не було чимось дивним. Вона гарна, вольова і теж свого часу підтримала недолугого студента, прикувши до себе його погляд. Віктор підозрював, що між ними вже є щось більше, але все одно не міг у подібне повірити до кінця. Розум припускав таку можливість, а от серце протестувало. Віктор пошкодував, що був недостатньо тактильним до друга. Можливо, тоді б вони були ще ближчими і Джейс би приймав рішення більше на користь їх двох. Звичайно, це егоїстично, але якби Віктор не був егоїстом хоч трохи, він би не пішов на авантюру в день їх знайомства. Він би не жертвував своєю репутацією та відрахуванням з академії заради простої ідеї. Вчений бачив у цьому зиск. Не такий матеріальний скільки моральний. Найпрагматичніша думка, яку він і озвучив Джейсу, це бути кимось більше, ніж просто помічником декана, що вже не мало. До того ж, провівши більшу частину життя в Зауні, Віктор хотів допомогти таким же як він. Швидше за все, це виросло з дитячого бажання бути як усі. Бути здоровим та не страждати від банального повітря. Раніше його думки були розважливі, тепер з появою в житті Віктора Таліса все змінилося. Цілі стали вищого і благороднішого характеру. Віктор не міг раніше зізнатися собі в тому, що в нього буває з’являється думка повністю заволодіти Джейсом, але це вже виглядає як примус. Зауніт на це не піде.
Віктор вирішив переписати дослідження в окремий блокнот, щоб щоразу не підводити до порожніх сторінок зелений кристал. Виводячи літери, той усе більше усвідомлював, що якщо те, що тут написано, можливо, то шанси на успішні зміни у Віктора в кишені. Книга була невелика, від чого в переписі тексту не було труднощів. Усього годину і вчений на руках уже тримав копію. Уважно перечитуючи сторінки та розглядаючи малюнки, Віктор помітив схожі руни, з якими вже працював. На половині сторінок був посібник з того, як намалювати рунічне коло і задати йому потрібні параметри. Тобто Віктор зможе вказати потрібну точку в часі, куди б хотів перемістити і так само вказати в якому стані має з’явитися. Щоправда деякі фрази були надто розпливчасті, від чого їхній сенс можна зрозуміти неправильно. У такій ситуації краще заздалегідь перевірити все.
Віктор узяв аркуш паперу та подумав над об’єктом експериментів. Побачивши яблуко, чоловік відкусив від нього шматочок, створивши тим самим умову. Якщо магія спрацює, то яблуко повернеться в той стан до укусу, або Віктор повернеться в той проміжок часу, коли яблуко ще не було вкушено. У будь-якому разі результат його влаштує. Накресливши коло на папері, вчений відступив трохи і накреслив ще одне навколо першого. Далі треба було задати формулу, яку слід записати між колами. Перше – записати час. Як у книзі йдеться, якщо задати лише час, то можна буде потрапити до простору, де вченого перенесе назад на заданий проміжок. Варто спробувати. Використавши руни та підказки, знайдені в тексті, Віктор підніс до кола із заданою умовою зелений камінь. Кристал спалахнув ніжним тепло-зеленим відтінком, від чого довелося заплющити очі. Відкривши їх, Віктор зрозумів, що справді перебувати в просторі, схожому на їхню лабораторію, тільки дуже розмите, ніби дивишся через замилене вікно, а перед ним щось на зразок дзеркала, де показано момент, коли Віктор ще не відкусив яблуко. Ступивши в тимчасовий прохід, вчений стояв перед столом з порожнім аркушем паперу і цілим яблуком на столі. Звірившись із часом, зауніт переможно посміхнувся.

“Експеримент пройшов успішно.”

Результатом цього переміщення було не тільки те, що Віктор справді це зробив, а також те, що він пам’ятає про те, що сталося. До того ж він відчуває кислуватий присмак на язиці. З цього можна дійти невтішного висновку, що, перемістившись у часі, він зберігає у себе стан тіла з майбутнього. Експеримент, звичайно, вдався, але якщо він переніс би себе в часі прямо зараз, допустимо до моменту їх з Джейсом зустрічі, то приголомшить усіх, адже перед людьми стояв би чоловік, зламаний хворобою та втомою, а не студент, який прагне знань. Постаріти за секунду. Це не вирішення проблеми. Потрібно шукати спосіб повернення у часі, не зберігаючи своє тіло з майбутнього, але чи збереже він при цьому спогади?

“Ха… Джейс… був би ти тут, не давав би мені замислюватися про подібне і вже придумав би щось…”

Віктор сумував за їхніми спільними дослідженнями. Зараз учений тільки й міг що зібратися з думками і спробувати щось нове, заглиблюючись у знайдений у бібліотеці текст. Коли йому в руки потрапив такий цікавий об’єкт для вивчення, вони не можуть розділити захоплення разом, але не можна зупинятися. Якщо Віктор знайде правильну формулу, то зможе нарешті виправити всі скоєні помилки. Він міг би, звичайно, перемістити до моменту його експерименту з сяйвом і не допустити смерті Скай, але мало що змінитися. Він так само буде при смерті, Джейс буде як і раніше зайнятий радою … нічого особливо не змінитися. Віктор буде у розпачі. Краще вирішити питання радикально і повернутися, можливо, якраз у далеке минуле. Що буде якщо він все ж таки залишиться з учителем і з наявними спогадами допоможе йому з продовженням життя Ріо, без стількох жертв? Вони могли б робити ліки, а не потужний наркотичний мутаген. Віктор би отримав більше знань з біології та хімії, відкривши для себе новий світогляд, що допомагав би їм з Джейсом у подальших дослідженнях.
Але залишається кілька невирішених питань. Перше – це задати умову, за якої тіло переміщалося б у часі, але без наявних ефектів майбутнього. Друге – зберегти пам’ять. Третє – переміщуючись у часі, мабуть, навіть більше, ніж 10 років тому, чи витримає тамтешнє тіло наплив інформації? Якщо ні, то задати умову, за якої спогади частково поверталися б. Не відразу, але в результаті Віктор мав би всі ті знання, що має зараз, набравшись нових. Ідеальний результат, над яким доведеться поміскувати.
Віктор знову уткнувся в нотатки та копію досліджень, зроблених не зрозуміло ким, хоча це не важливо. Поки все працює вчений не скаржиться. Розбираючись зі значенням умов, Віктор знову відкусив ціле яблуко. Кислий присмак у роті був умовою. Точніше він показав би вдалість експерименту. Вивівши старанно нові руни на папері, Віктор підніс кристал до паперу та знову заплющив очі. Впевнено ступивши в заданий проміжок часу, вчений знову вигукнув від подиву. Яблуко ціле, кислинки на язиці немає.

– Спрацювало!

Не стримався вчений, говорячи це вголос. Поки він правильно записує руни, це все, що потрібно. Він пам’ятає про експеримент, а значить спогади збереглися, щоправда, здається, почала боліти голова. Тіло повернулося в колишній стан, але мабуть збереження спогадів все ж таки не дається просто так. Тяжко зітхнувши, Віктор вивів на аркуші вже нові руни. Вони вказували точну дату з дитинства Віктора. Благо йому не так і важко вирахувати потрібний час. Чиста математика. Навіть напружуватися не довелося. Також Віктор знайшов як вивести умову про повернення спогадів. Ті хитромудрі фрази позначали просвітлення через сновидіння. Зауніт припустив, що це означає саме те, що він отримуватиме спогади саме через сон. Перевіряти, на жаль, нема часу. Потрібно довіритись книзі інакше він ні до чого не прийде. Довіритися так само, як колись Джейсу. Все ж таки Віктор змінився завдяки Талісу. Спосіб мислення став іншим, але це не було бридко. Чомусь це приносило лише щастя. Єдине що турбувало Віктора – чи вистачить у цих каменів енергії для переміщення так далеко? Вчений судив їх за принципом хекстеку. Щоб перемістити дирижабль на далеку відстань, потрібна відповідно велика кількість хекстек кристалів. Віктор замислився над цим і не помітив, як двері лабораторії відчинилися.

– Віктор.

Зауніт здригнувся, відриваючись від роздумів та акуратним рухом сховав кристали і закрив записник, де сховав коло з умовою. Віктор не знав, як відреагує Джейс побачивши це, але поки що не хоче ризикувати.

– я думав, що вже не побачу такого зайнятого радника у стінках лабораторії.

Сказав Віктор у своїй звичній, трохи злій, але дружній манері. Він обернувся і з теплотою глянув на друга. Вчений міг дивитися Талісу в очі знову … тільки після того, як почав шукати рішення. Раніше його охопив би сором.

– Вікторе… ходімо зі мною на засідання ради.

Акуратно і ніяково попросив Джейс у свого партнера, соромлячись дивитися тому в очі. Таліс просто не міг це зробити. Він зрадив їхню мрію. Зрадив Віктора. Зробивши зброю і навіть вбивши людину … радник не міг дивитися зауніту в очі після стількох дурниць. Однак Джейс вирішив все змінити і спочатку він зробить так, щоб Заун міг розвиватися без Пілтовера. Незалежність нижнього міста  – це точно буде лише на користь, як і хотів Віктор.
Зауніт спираючись на палицю підійшов до Джейса і подивився тому в очі, бажаючи зрозуміти, що викликало таке бажання, появи Віктора в стінах зали нарад.

– я потрібен тобі?

Джейс розгубився. Раніше Віктор відмовився б і почав би говорити, що йому надто незручно, і що Таліс і сам може з цим впоратися… що друг вірить у нього… У серці болісно штрикнуло, ніби голкою, але пілтоверець не збирався відступати. Це те, що має почути саме Віктор.

– Так.

Розмова між ними зовсім не в’яжеться. Рік тому вони були захоплені своєю справою та існували як єдине ціле… тепер же все не так. Джейс зізнається собі в тому, що десь оступився.
Віктор бачить розгублений, але твердий погляд і, посміхнувшись куточками губ, поклав голову на груди Таліса, ніби намагаючись прийти до тями.

– Тоді почекай мене біля входу до лабораторії. Я швидко приведу думки до ладу і підемо.

– добре.

Серце Джейса ніби стало битися швидше. Віктор, який не дозволяв навіть думки про те, що йому потрібна допомога, зараз здавався таким тендітним. Таліс чудово це розумів, варто згадати лише його хворобу і як Хеймердінгер різко відкинув його роботу. Безумовно Джейс своєю дурістю та грубістю теж накоїв лиха. Віктор точно не повинен так страждати. Його чудовий розум не варто пускати в інший світ через те, що Джейс зволікає з розробками портативних хекстек пристроїв, що могли налагодити життя Зауна. Вони повинні встигнути закінчити дослідження хекскорду. Радник обіцяв собі врятувати Віктора, щоб йому це не вартувало.
Раптом нахилившись до Віктора, Джейс торкається губами маківки і після відходить, щоб залишити Віктора наодинці зі своїми думками. Та й Талісу треба терміново обміркувати причину свого вчинку.