Розділ

З моменту нападу на Петлюру пройшло вже півтора тижні. Однак встановити хто скористався машинами з урядового автопарку поки що не вдалося. Тим часом проблем ставало більше. На Голову контррозвідки також здійснили розбійний напад, намагалися пограбувати. В маєтку самого Петлюри виявили низку пристроїв для прослуховування. Міністр оборони був не в собі від злості на цю ситуацію і на власну необачність. Однак від страшнішої біди його врятувало те, що в кабінеті не було виявлено жодних жучків, і це була чудова новина, адже більшість справ і доля України вирішувалися саме там.
– Це все дуже дивно. – Промовив Володимир Винниченко, попиваючи Hennessy з свого бокалу. Так от, що відомо мені. Один з міністрів, пан Огієнко, повідомив мені цікаву інформацію. Того дня зникла машина, яка знаходилася в розпорядженні генерала-лейтенанта Євгена Петрушевича. Однак сам Євген Омелянович все заперечує і це видалось мені вкрай дивним. Огієнку я все ж довіряю більше ніж Петрушевичу.
– Хочете сказати, що до цього причетний Петрушевич? – Перевіряючи вкотре протоколи допитів і відео з камер спостережень промовив Чеботарьов.
– Ти маєш певні заперечення, Миколо? – Спитав Симон, закурюючи вже…байдуже яку за ліком цигарку.
– Та не те щоб, зараз необхідно перевіряти кожну версію. А ситуацію ускладнює ще й те що відео на камерах ніби спеціально затерті, здається тут не обійшлося без втручання.
– А ну, покажи-но мені записи. – Петлюра підійшов до столу, за яким працював голова СБУ. – Тааак, що тут в нас? –  Зацікавлено промовив Петлюра передивлюючись своїм експертним оком записи. – Тааак, Миколо, ще раз відмотай і сповільни, – що той і зробив, – так, ось, є! На відео той таки Петрушевич! Невже він дійсно перебував в машині? Якщо це так то в нас вкрай серйозні проблеми. Петрушевич людина досить специфічна, з своїми примхами. Встановити стеження за ним вкрай складно, його охороняють як британську корону, якщо не сильніше.
– Симоне Васильовичу, залиште це мені. Я знайду спосіб це все перевірити. Дам наказ щоб Петрушевича таємно доставили на допит, вигадаю якусь причину. Мої хлопці зроблять все що треба. – В двері кабінету постукали, туди зайшла покоївка.
– Симоне Васильовичу, Вам надійшло запрошення на закриту вечірку від пані Більської-старшої. – Покоївка передала Петлюрі конвертик, в якому знаходилось запрошення на закритий вечір в маєтку Більських.
– Дякую Наталю, на сьогодні можеш бути вільною.
– Ооо – хитро протягнув Грушевський. – Здається тоді в казино переглядки були взаємні? – Всі присутні одразу звернули погляд на Петлюру, який не знав куди себе подіти і був готовий мало не придушити Грушевського і почав свердлити того убивчим поглядом.
– Ого, Михайле Сергійовичу, і хто ж ця леді, що змогла розтопити серце нашого крижаного Кая? – Почав сміятися Чеботарьов.
– Миколо. Кхм-кхм. – Однак навіть це не змогло приховати зніяковілого погляду.
– Та годі тобі вже, Симоне, мені запрошення надійшло ще вчора. Так що буду супроводжувати тебе.
– Дуже вдячний за турботу. – Язвито промовив Петлюра. –  То треба йти збиратися мабуть.
– Ага, йди-йди. – Хитро посміхнувся Винниченко, на що Петлюра просто невдоволено закотив очі і вийшов геть з кабінету.

Вечір у маєтку Більських.

В цьому знаному всією Україною маєтку сьогодні зібралися найбільш високопоставлені люди українського уряду і не тільки. Відомі письменники, співачки, митці, літературознавці. Багато політиків, меценатів тощо. Однак найбільш почесним гостем в цьому домі був сам Петлюра. Сьогодні один з тих небагатьох особливих днів, коли Петлюра розлучився з таким любим йому військовим мундиром та не менш любими погонами і одягнувся в дорогий смокінг від Prada, на його руці красувався дорогий швейцарський годинник Patek Philipe Reference 1943 року випуску. Петлюра також прискіпливо поставився до вибору парфумів, на яких добре знався. Сьогодні позаду нього неймовірний шлейф залишали Absolute Pour Homme від Gucci Guilty. Так, Петлюра рідко міг вийти у світ в такому образі. Але сьогодні він був по – особливому досконалим. Від нього віяло атмосферою смаку, розкоші і водночас стриманістю, діловитістю, серйозністю і готовністю втілювати все задумане ніби за клацанням пальців. Сьогодні Симон Васильович як ніколи приковував до себе погляди, і варто сказати що це йому таки трохи лестило, хоча сам Петлюра не дуже любить таку надмірну кількість уваги до себе.
– Симоне, ти сьогодні дивуєш як ніколи. Давно я вже тебе не бачив в такому вигляді. – промовив до того Грушевський. Невже хочеш здивувати леді Більську?
– О, стули пельку заради Бога. – Аж раптом, погляд Петлюри зачепила смарагдова сукня, а погляд прикувала тонка  ніжна, наче дівоча душа шаль. Це була саме та Ольга Більська. Її тато – перший заступник міністра освіти, мати – професорка, займається благодійністю. Сама Ольга теж пішла по слідах матері.
Петлюра взяв два келихи з шампанським і вирішив особисто познайомитись з донькою господарів маєтку.
– Пані Ольго, – звернувся до тої міністр. – Дозволите пригостити вас шампанським? – промовив Петлюра низьким, оксамитовим голосом, що зачаровував.
– Якщо Ваша ласка. – Звернулась до того дівчина. – Симоне Васильовичу, нове казино належить Вам, правильно?
– А звідки Вам про це відомо?
– В мене є свої джерела. Хотіла сказати що там дуже гарно, зроблено зі смаком.
– Радий, що сподобалося. Дозволите запросити Вас на танець? – В залі заграла меланхолійна мелодія, сам Петлюра Схилився в легкому реверансі, запрошуючи леді до танцю, в них зав’язалася розмова:
– Ви непогано танцюєте, на перший погляд не схоже, щоб Ви володіли такими здібностями. Всі звикли бачити Вас грізним генералом.
– Ну чому ж, так, військова справа це все моє життя, однак я теж полюбляю інколи розважитися.
– Мій батько радий був би провести з Вами аудієнцію.
– Пан Більський хоче мені щось сказати? – Зацікавлено спитав Петлюра, нахиляючи в танці дівчину назад і хитро посміхаючись.
– Це мені вже невідомо, але він волів би з Вами поговорити. – Ольга глянула прямісінько в очі свого партнера. – До речі, Ваша ефектна поява справила неабияке враження на присутніх. Вам зажди характерний такий елегантний легкий пафос?
– Я вмію привертати увагу коли це потрібно. – Петлюра окинув трохи зарозумілим поглядом дівчину, ніби показуючи їй свою владу над собою. На хвилину Ользі здалося, що саме так і є. Саме в цей момент музика скінчилася, а ведучі оголосили про відкриття благодійного вечора Пані Більської. Однак молодша господарка вже встигла зникнути, а Петлюра відчув щось дивне у своїй кишені, однак не звернув на це уваги, гадаючи що йому здалося, так само як і те, що йому готують пастку.