Глава 3

«Поцілувати, одружитися, вбити, – Блез пояснював правила. – На картках імена, і ти не можеш знати, хто попадеться наступною. Потрібно обирати. І пити!». Хлопці сиділи в своїй кімнаті і вирішили займатися цією дурістю на другій пляшці вогневіскі. Ну хай так. Адже треба злегка відволіктися. Блез почав витягувати картки з іменами, йшло вже третє коло. «О, друже, у нас тут мадемуазель Паркінсон!» – він хитро посміхнувся, поглядаючи на невдоволеного захмелілого товариша. «Вбити! – без затримки випалив Мелфой і зробив ковток зі склянки. – Дістала, я не розумію що в неї в голові! Я сумую за старою Пенс…». «Так, тепер у нас Анджеліна Джонсон», – задумливо промовив Блез, розтягуючи слова і знову дивлячись на Драко. «Це та, що була капітаном команди по квідичу? Непогана, хай буде поцілувати. А може і не тільки! – кімната вибухнула реготом. – Давай далі». «Кхм… Герміона Ґрейнджер». Тепер у покоях повисла тиша. «Щоб бруднокровка здохла в пекельних муках. Такого пункту нема? – Мелфой кинув злий погляд на друга. – Чи щоб її душу висмоктав дементор?». «Залишилося тільки одружитися!» – зареготав Забіні, після чого отримав капцем прямо у своє чудове, на його погляд, обличчя. «Нам треба знайти ще пляшку. Урочисто довіряю це завдання тобі, Забіні! Або я заберуся на Астрономічну вежу і покінчу своє жалюгідне аристократичне життя самогубством!». «Королева драми…» – промовив Блез та вирушив на пошуки алкоголю, сподіваючись залишити свого товариша на якийсь час самого.

Мелфой сидів у кімнаті на самоті і чекав, коли Блез принесе щось міцне. В його організмі і душі плескалося вогневіскі, і це було чудово. Він усе чекав і чекав, думав про всяке, і тут його думки підповзли до недавньої гри. У голові спочатку виник образ Пенсі, але він приніс лише розчарування та смуток. Після цього Драко представив перед собою Анджеліну Джонсон у білизні кольору свого нестерпного факультету, ну а після… Він представив Ґрейнджер. Що б він зробив із нею? Вбив? О ні, надто просто. Він хоче бачити її приниженою, щоб вона була в нього біля ніг – завжди слабкіше і гірше. І тут Мелфой зрозумів, що в нього встав. Йому раптом захотілося когось трахнути – жорстко, глибоко і до болю, а в голові сплив образ Золотої дівчинки… Він зірвався зі свого ліжка і кинувся у спільну вітальню з метою знайти Пенсі і виїбати її якнайшвидше. Він молився всім святим, щоб заучка не сиділа зараз біля каміна, але всі його бажання та молитви були марні. Розчервонілий п’яний Мелфой увірвався у вітальню і зустрівся поглядом з карими очима. Він завмер, а після слова самі вирвалися з його рота. «Щаслива лягти під убогість, Ґрейнджер?» – випалив він і зло зиркнув на обручку у неї на пальці, після чого ледве стримався, щоб не шльопнути своєю рукою по своїх же губах. Але він переборов це бажання і просто дивився на приголомшену дівчину перед ним. «Бруднокровна повія!» – скривився хлопець і терміново ретирувався, поки не наговорив ще якихось дурниць. Якого біса він взагалі щось їй сказав? Молодий Мелфой стояв у коридорі, намагаючись вгамувати серцебиття і неймовірний стояк у своїх штанях. Ох, як же йому хотілося зараз повернутися у вітальню і засунути свій член Ґрейнджер до самої глотки! Щоб знала своє місце. Щоб знала, як ходити навколо такою зневажливо жахливою, мерзенною та дратуючою. Але натомість Драко вирушив до кімнати Пенсі. Дівчина була в захваті від появи слизеринського принца у своїх покоях і зробила все, щоб він про це знав.

Коли Драко повертався в їхню з Забіні кімнату, Ґрейнджер у вітальні вже не було. Незрозуміло, чого б йому хотілося більше – щоб вона побачила його розпатланого і з засосами на шиї, або щоб не бачила зовсім. Драко зайшов у покої і застав свого найкращого друга в обіймах семикурсниці з Рейвенклов, тому він швидко пройшов до тумбочки, схопив з неї пляшку рому і попрямував назад у спільну вітальню. Там він зручно влаштувався у подушках поряд з диваном, витяг ноги ближче до тепла каміну і відкоркував пляшку. Розум його вже був у тумані, але він все ж хлюпнув бурштинової рідини в склянку. Відпивши трохи, Мелфой усміхнувся, представляючи старосту Рейвенклов у різних позах на своєму товариші буквально за стінкою за кілька метрів від нього. Нехай насолоджується, вирішив він і скинув з дивана ще пару подушок. За спиною грюкнули двері.

«Блять! – прошипів він. – Якого Мерліна тобі тут потрібно?! – дивився він на Ґрейнджер у майці та піжамних штанях. Відповідь не забарилася: «Тебе це їбати не повинно, вітальня спільна! До того ж, – раптом тихіше додала дівчина, – вже майже третя година ночі. Зазвичай у такий час тут уже нікого немає». «І часто ти тут сидиш серед ночі?» – запитав Мелфой. Мерліне, нащо йому взагалі ця інформація?! Герміона явно не чекала на продовження діалогу, тому просто розвернулась і попрямувала назад до своєї кімнати. Проте майже перед дверима зупинилася і запитала: «Ти п’яний?». Мелфою стало неймовірно смішно, і він вирішив не стримуватись. Дурнувато хіхікаючи, він видавив із себе: «Тобто келих у моїх руках тобі ні про що не говорить? Яке хрінове у нас покоління, якщо найкращою його відьмою вважають тебе, бруднокровко!». Його репліка залишилася без відповіді. Знову грюкнули двері. Він залишився біля дивана в абсолютно незрозумілих почуттях та бажаннях. У голові виник образ кароокої ненависної ґрифіндорки. Вона виперлася навіть без халата чи хоч якоїсь накидки на плечі, і тепер його хмільний мозок підкинув образ її невеликих округлих грудей, обтягнутих легкою тканиною червоної, щоб її, майки на тонких бретелях. «Та я просто бухий», – подумав хлопець. Він помахав головою, відганяючи нав’язливий образ, і знову сьорбнув зі склянки. Стоп, вона що, дійсно сказала «їбати»? Своїми праведними вустами героїні війни?! Усвідомлення цього факту викликало в хлопцеві новий напад веселощів. Таким його і знайшов Блез – на підлозі біля каміна, навколо повно подушок, голова друга відкинута на диван, у руках склянка з рештками рому, а на обличчі ідіотська посмішка.

Блез відтягнув Драко в їхню кімнату, поки той бубонів якусь нісенітницю. «І як вона тобі? Та, з Рейвенклов? Ти її трахнув? Я б теж трахнув, вона гарна… Але не така як… Як хто? Я так злюся на всіх. І на себе злюся. І на тебе. І мені ще треба випити. Я уявляв усілякі дурниці, це жахливо. А ти знаєш, що з Пенсі не цікаво? Ти колись думав про Пенсі в цьому плані? Ні? Та й не думай. Воно того не варте. Хоча я навіть не знаю, що варте. Скажи, навіщо Ґрейнджер виходить за Візела? Він же тупий, страшний та бідний. Вона теж тупа, страшна і бідна, але все ж таки… Ні, вона ніби не зовсім тупа. І, певно, не зовсім страшна. Блез, як нам бути далі, га? Налий мені ще, будь душкою…». Після цих слів Мелфой мирно засопів лицем в своїх шовкових простирадлах.

Ранок почався з криків найзліснішого огру на світі. «Вставай, вставай, штанці надягай!» – портьєри ліжка Мелфоя розкрилися, і денне світло проникло в його затишне укриття разом з його найкращим другом. «Вставай! Неділя, ми збиралися до Гоґсміду! До того ж, за вікном повно снігу. Зможеш запхати свою опухлу фізіономію прямо в кучугуру, можливо стане краще», – не вгамовувався хлопець. Мелфою хотілося здохнути. У роті ніби рій піксі зробив свої брудні справи, і в жоден Гоґсмід йому не хотілося. Але, зважаючи на все, вибору не було. «Ми заглянемо кудись за чимось на кшталт глінтвейну? Дуже міцного глінтвейну?» – почав благати він. «Якщо будеш добре поводитися, любчику», – Блез підняв товариша, шльопнув його по дупі і підморгнув. «Я тебе ненавиджу, – процідив Мелфой, – дуже-дуже сильно». «Брехня, пиздьож та провокація! Одягай плащ і підемо. По-перше, ти проспав сніданок, по-друге, я хочу випити, по-третє, мені треба в «Солодке королівство» за солоденьким для однієї дуже солодкої особи. До речі, що це за одкровення були вчора?» – акуратно почав Забіні. «Ти про що?» – спробував спитати Драко, борючись з головним болем. «Та, дурниці… Ти декого згадував. Дуже багато разів».

«Я не хочу пертися за солодощами, Забіні, мені потрібен ал-ко-голь! Терміново! Ходімо хоч у якийсь паб, я тебе благаю!» – нив Драко не встигаючи за Блезом, що йшов швидким кроком. «Пані та панове, пропоную внести цей неймовірний день у календар – великий і могутній Драко Мелфой благає! І хто б подумав, виною тому елементарне похмілля! Ні, дорогий мій друже, мені потрібні цукрові черв’ячки для міс Своуз, інакше я довго не побачу її витончених форм знову. Якщо стримаєш свій запал, з мене келих чогось поцікавіше маслопива, але тільки після черв’яків, Мелфой», – Забіні був непохитний. Він різко розвернувся та запустив сніжкою в розлюченого Драко.

«Дідько. Давай звалимо звідси», – простогнав Мелфой, коли прямо посеред «Солодкого королівства» побачив майбутніх містера та місіс Візлі. Рон годував Герміону цукровою ватою з рук, а та щось ніжно шепотіла йому на вухо. «Мене зараз знудить!». І, як не дивно, блювотні позиви справді виникли в тілі нещасного хлопця, який помчав у бік санвузла. Блез із пакетиком цукрових черв’ячків стояв біля входу в лавку, старанно облизуючи величезного розміру льодяник. Невдовзі з’явився зеленого відтінку Мелфой і потягнув його у бік «Кабанячої голови». «Якщо в моє тіло не потрапить хоч крапля цілющої вологи – я здохну. І це буде на твоїй совісті!» – кинув звинувачення блондин. «У мене немає совісті. До того ж, в тебе вчора ніхто не вливав вогневіскі насильно”, – відповів Забіні. Товариші замовили собі трохи поїсти та випити і пустилися в полеміку, поки на порозі не з’явилася Амелія Своуз – темноволоса семикурсниця, з якою Блез розважався напередодні. Драко, як лицар у блискучих обладунках, залишив парочку воркувати і вийшов надвір. Він дістав з кишені пачку, витяг з неї цигарку і закурив. Як би він не зневажав маґлів, це один із найкращих їх винаходів. У магічному світі консерватизму якщо й курили, то в більшості своїй люльки. Однак він потрапив під вплив нових віянь і захопився сигаретами. Зробивши пару затяжок, Мелфой помітив через вулицю надто впізнаваний силует Пенсі з подружками, тому поспішив сховатися за найближчим поворотом, коли відчув досить сильний поштовх в груди. Опустивши голову, він побачив кудлату маківку Ґрейнджер, а потім і її рум’яне від морозу обличчя. «Та ти, бляха, знущаєшся…» – втомлено промовив Драко.