Розділ

Київ. Ніч. На вулицях тихо. Лише легенький вітерець ніжно колише дерева та клумби, які безшумно поринули у свій нічний сон. Скрізь було темно, крім кількох ліхтарів, які давали слабке тускле світло на вулиці міста. Однак в одному з будинків таки вирувало життя. Це був будинок одного з досить відомих політиків, меценатів вдень, та впливового, грізного, досить харизматичного та жорсткого гангстера, який контролював все що відбувалось у Києві і навіть за його межами, вночі. В цій людині поєднувались справедливість і жорстокість, доброта і гнів, запальний характер та вміння співчувати. Його боялись і поважали. Ним захоплювались і ненавиділи. За його життя молились і просили йому смерті. Однак це все мало його хвилювало. Головним його болем було те, що відбувається в країні, в його місті. Бандитський Київ, прихований від простих та не посвячених людей, бачив і чув усе, знав хто чим дихає. А його очільники, змушували всіх грати за своїми правилами. Не була виключенням і ця людина.

В двері кабінету постукали.

– Увійдіть! – Прозвучав чіткий, низький голос, який відлунням пронісся по просторому кабінету, виконаному в коричнево-бежевих тонах, в класично – мінімалістичному стилі з елементами модерну. Робочий стіл прикрашала різьблена мапа України 1914 року. Навпроти великого вікна красувався шкіряний бежевий диван. Увесь гарнітур був підібраний з вишуканим смаком. Це приміщення могло навести страх і розслабити, подарувавши відчуття комфорту.

– Ви викликали мене? Щось сталось? – Невпевнено запитав відвідувач.
– Так, сталося. Мені повідомили, що сьогодні стався розбійний напад на одного з представників дипломатичної групи, яка незабаром повинна поїхати з таємною місією до Франції. Мені цікаво одне: – Як ви таке допустили! Як так вийшло, що на нашу людину було здійснено напад! Сподіваюсь ви розумієте, що пан Грушевський знаходиться під нашою опікою. Ти, Чеботарьов, відповідаєш за розвідку і охорону дипломатів, які входять до мого оточення, а ще, наскільки я пам’ятаю, ти – голова Служби безпеки! – Власник кабінету був розлючений вкрай. Сьогодні могла загинути важлива як для нього, так і його справи людина. Михайло Грушевський – відомий в Україні і не тільки журналіст, дипломат, історик, доктор історичних наук, професор. Людина, яка вміла домовлятися з будь-ким, навіть з самим дияволом. Микола Чеботарів – голова контррозвідки, голова служби безпеки, відповідає за особисту охорону людини, перед якою він зараз мав би звітувати за свій прорахунок.

– В пана Грушевського зникли документи, які ви приготували. Ті хто здійснили напад не взяли нічого, забрали лише папку з документами. Думаю що це не був простий напад. Скоріше за все серед нас є зрадник, думаю що інформацію банально злили. – Задумливо відповів Чеботарьов. – В мене немає ідей, кому це може бути потрібно.
– Що ж, тоді слухай мій наказ. Охорону Грушевського посилити в два рази, до його будинку приставити кращих спеців. І щоб жодної волосини з його голови не впало! Інакше впаде з твоєї, і не одна! – Знову підвищив тон міністр.
– Слухаюсь, Симоне Васильовичу.
– Вільний. Можеш іти. – Симон Васильович Петлюра, – чоловік приблизно 32-35 років, невисокого зрозсту, з сіро-блакитними очима і світло-русявим волоссям, мав досить гострі риси обличчя. Статурою не виділявся, хоча був фізично сильним і мав спортивне підкачане тіло. Міністр оборони України, відомий меценат, гангстер, людина яка кришує кримінал, але не такий як всі звикли рахувати. Фінансує теракти і змови проти нинішньої влади, однак виступати відкрито не може, щоб не втратити власних позицій. Влада в країні належить досить сумнівним людям, які не знають що з нею робити. Для Петлюри це гарний шанс втілити свої ідеї у життя. Новини, які він щойно дізнався значно гальмували процес переговорів з Францією і не тільки. Зникли надважливі папери.
Підійшовши до міні-бару, у вигляді старовинного глобусу, наповнивши свій бокал дорогим ірландським віскі 75-річної витримки почав розмірковувати над тим, кому це може бути вигідно. Звісно, що ворогів у нього немало, однак про ТАКІ плани могли дізнатись лише одиниці. Кабінет почав плавно наповнюватится димом від цигарок, а місто остаточно поринуло в царство Морфея, разом з останнім згаснувшим ліхтарем обабіч вулиці.