Відьма

Усю ніч командувач чи то спав, чи просто лежав не розплющуючи очей.  Боявся, що побачить порожнє ліжко, якщо наважиться відкрити повіки.  Чекав світанку.  Світанок усе вирішить, визначиться його доля.  І з цієї кімнати він вийде або щасливим нареченим, або самотнім та спустошеним чоловіком.  Кагир обіймав її весь цей час, але знав, що якщо вона захоче непомітно піти, він цього не зрозуміє.  Лицар не сердився на неї за ніж біля горла, не міг злитися за бажання бути вільною.  І він найбільше хотів, щоб вона цю свободу мала.

  Світанок спалахнув раптово.  Вдарив яскравим променем через відчинені вікна.  Змусив нарешті подивитись своїй долі в обличчя.  Кагир розплющив очі і широко посміхнувся.  Морріган спала поруч, обхопивши руку своїми долонями.  А він усе не наважувався поворухнутися, милуючись нею і боячись розбудити.  Її змучене обличчя розслабилося в глибокому сні, сльози на обличчі висохли, наче їх і не було зовсім.  Лише пухнасті чорні вії іноді тремтіли, та дрібні білі квіти у волоссі виблискували на світанкових променях.  Така сама, як і завжди.  Неземна.  Обожнюється ним до кінчиків нігтів.

 І, зрештою, напевно відчувши на собі його погляд, дівчина прокинулася.  Подивилася на нього розгублено, не знаючи чи прощено їй вчорашнє і не наважуючись спитати.

 Йому було зрозуміло її німе питання.  Чоловік лише посміхнувся і погладив її волосся, торкаючись щоки.

 -Дружина.- шепнув їй точно як під вінцем.

 -Чоловік.- посміхнулася ельфка вже щиро, з полегшенням

 Він присунувся ближче до неї і легко торкнувся її губ своїми, боячись злякати м’якість цього ранку настирливим жестом.  Зім’яв у акуратних обіймах.

 -Дякую, що лишилася.- сказав ледве чутно.

 -Тепер захочеш прогнати, та не зможеш.- посміхнулася біля самих його губ.

 -Під страхом смерті не прожену.- відповідає в тоні клятви і цілує знову.

 Поцілунок міцніє і погрожує перерости у більше.

 -Ще не пізно приступити до шлюбної ночі? – Запитує командувач з відчайдушним бажанням, що розпалюється в очах.

 -Почекай хвилинку .- Дівчина прикладає палець до його губ і встає з ліжка.  Підбирає з підлоги закривавлений кинджал та відкриває невеликий портал, куди й викидає кляту зброю.  Нарешті знімає свою сукню та повертається в ліжко.  У розпростерті обійми коханого чоловіка, у той момент, який обірвала вчора сама.

 Тіла сплітаються в м’якій, як світанкове сонце прелюдії.  Кожним дотиком та поцілунком двоє просили пробачення та прощали.  Кожним подихом віддавали партнерові частинку себе, і кожним поглядом виражали безмірне кохання та ніжність.  І вкотре переконувалися в тому, що нікуди їм один від одного не подітися.  Ні в цьому житті, ні в наступних.  Більше ніколи їм не буде розлуки з доброї волі, а недобру вони зламають і здолають.  Нікого крім один одного з цього моменту вони більше не мають рідніше і ближче.  Занадто багато вистраждали і пережили на шляху до цієї кімнати цієї миті.

 

  У кімнаті Францески відкрився портал, з нього вилетів і впав із дзвоном на підлогу закривавлений клинок.  Тієї ж миті портал закрився.  Ельфка встала з ліжка і підняла річ.  Оглянула на світлі і посміхнулася.

 -Що там таке? – Прокинувся і Філовандріель.

 -Більше командувач нам не перешкода, – сказала лиш і втерла кров з леза хустинкою.

 -Що це значить? – Ельф встав і наблизився до неї.

 -Ні командувача, ні Морріган.  Дівча виконала своє призначення.  Більше їх ми ніколи не побачимо.  Коли їй обіцяли велику зраду, я даремно думала, що вона буде в наш бік.  Тепер усе буде гаразд.  Піди скажи сторожі хай перевірять покої молодят.  Скажи мені було видіння.  Вони там знайдуть лише бездиханне тіло.

 

  Кагир схилився над дівчиною, прикривши їх лише простирадлом і то трохи й до пояса.  Вони особливо не шуміли цього разу, вивіряючи кожен рух плавно і чуттєво.  Насолоджувалися кожним моментом, не відриваючи очей один від одного, шепочучи щось ледве розбірливе і м’яке, порівнянне з мурчанням задоволеної кішки.

 Коли здавалося, що кінець ласкам наблизився і двоє вже приготувалися видавати протяжні зітхання і стогін, двері раптом відчинилися і в кімнату вбігла озброєна варта в супроводі Філовандріеля та кількох генералів з бенкету.

 Проте застали командувача та його дружину більш ніж живими, застигли на місці не знаючи, що робити і куди себе подіти.

 Кагир повернув голову до непроханих гостей і невдоволено кинув:

 -Ви не проти, якщо ми таки закінчимо те, заради чого вчора за мій рахунок напилася добра сотня гостей?

  Усі, хто увійшли, відразу ж засоромлено покинули кімнату, розсипаючись у вибаченнях.  Коли двері грюкнули зачиняючись, молодята розсміялися, втикаючись носом один одного і через недовгий час таки закінчили розпочате, виходячи на приглушені стогін і тремтливі торкання.

 -Пробач цих ідіотів, – сказав чоловік цілуючи її наостанок.

 -Вони прийшли подивитися чи ти живий.  Мабуть, Францеска отримала мій подарунок.

 -Тихіше, радість моя, ставлю сотню флоренів, що ці бестолочі все ще за дверима. – він встав. Поспіхом зав’язав пояс, приховуючи свою наготу.

 -Це ще навіщо? – кривиться дівчина.

 -Для цього.- лицар стягнув з ліжка зім’яте простирадло з плямою власної крові, та пішов до дверей.

 Відкрив стулку і тицьнув постільну білизну в руки першому-ліпшому генералові.

 -Для тих, кого то сильно хвилювало.- усміхнувся уїдливо і знову зник за дверима в покоях.

  Чоловіки у святковому вбранні розгорнули та оглянули тканину.  Дехто кивнув, дехто скривився.

 -От сука, і як вони це провернули? Прислуга, що збирала Кагира, простежила, щоб при ньому ні голочки не залишилося, руда ельфка те саме зробила з цією … дівкою, навіть у кімнаті все прибрали.

 -Відьма.- Знизав плечима хтось.

 -А може і справді була невинною … – пробурмотів молодший.

 -Ти що ідіот?  Та вона ж ельфійська шльондра!  Вони з першого дня трахатись почали.  Яка ще невинність?

 -Ніяк приворожила його.- шепнула служниця, що принесла молодим свіжий одяг і чекала під дверима.

 -А це дуже може бути.  Ви хоч раз бачили щоб він на дівок заглядався? – З викликом запитав генерал з рудуватою бородою.

 Усі присутні негативно замотали головою.

 -Згубить вона його.  Потрібно щось із цим робити.

 

  Молодята нарешті дали команду увійти та прислуга внесла вбрання.  Спочатку переодягся командувач, потім покоївка допомогла Морріган надіти червону розкішну сукню та розчесати волосся.

 -У великій залі вже накрито, – сказала служниця.

 -Добре.  Можеш йти. – відмахнувся чоловік, розглядаючи свою дружину в новому, незвичному образі.

 Коли кроки прислуги затихли в коридорі, ельфка оглянула себе і пирхнула:

 -Чому воно червоне?  Я просила блакитне.

 -Звичай. – посміхнувся командувач.

 -Ще один елемент культу цноти?

 Чоловік скривив губи і похитав головою.

 -Огидно.- пробурмотіла дівчина.

 -Не заперечую.  Вибач, що вони скачуть навколо тебе з цією чортовиною.  Я не давав дозволу на подібне, але чомусь саме зараз у них подвоїлася повага до традицій.

 -Та нічого страшного.  Мене вже цілий день не називали повією, так що напевно воно того варте.

 Ельфка підійшла до вікна, і завмерла, оглядаючи новий предмет, який до вчора тут ніколи не стояв.

 -А це що? – Запитала вказуючи на розкішну різьблену колиску для немовляти.

 -О, а це вже мені треба вибачатися. Справа в тому, що моя благородна рідня дізнавшись, що я так скоро одружуюсь, вирішили, що ти неодмінно вагітна. Мені варто було написати більш розгорнутий лист.  Пізніше її заберуть.

 -Та нехай стоїть, не заважає.  Тягатимуть, ще впустять, шкода.  Красива.

 -Сімейна реліквія.  Ще я немовлям лежав у ній, а тепер ось уже й сам можу стати батьком.

 – Не до того зараз нам. – дружина поцілувала його руку, що лежала на її плечі. – спочатку знайдем твою княжну, а потім вже все інше.

 -Я тепер не знаю навіть чи жива вона, – зітхнув чоловік.

 -Жива, дорогий мій.  Жива.

 -Втішаєш мене.- посміхнувся безрадісно.

 -Ні, точно знаю.- Обернулася до нього і міцно обняла, поклавши голову на широкі груди.

 Лицар пригладив її волосся і зарився в нього обличчям.  Простояв так кілька секунд, а потім шепнув ледь чутно:

 -Якщо що, нехай буде донька.

 -А як же спадкоємець? – Усміхнулася дівчина.

 -Хлопчик належатиме спочатку війську, потім графству.  А дівчинка завжди буде нашою.

 Ельфка якийсь час помовчала, а потім видихнула:

 -Добре.  Хай так.

 -А тепер сніданок.- Командувач спритно підхопив її на руки.

 

 Він вніс її до великої зали так само, як і виніс звідти вчора.  Знову ті ж особи, деякі з похмілля, деякі приховують невдоволення, і лише жменька справді святкує.  Більшість ельфів не з’явилася, зате генерали всі як на підбір.  Кагир відсунув їй стілець, а потім сам сів поруч.

 Їм знову налили вина з медом, принесли смачну їжу.

 -За те, щоб через дев’ять місяців дружина ощасливила командувача сином!

 Молодята красномовно перезирнулися, але випили.

 Не маючи особливого апетиту Морріган лише поколупала їжу виделкою, з’їла пару шматочків і відклала прибори убік.  Весь той час, що вони просиділи за столом, дівчина намагалася кожен швидкоплинний погляд звертати на чоловіка.  Після подій цієї ночі, він у її очах став більш ніж коханим.  Вона захоплювалася ним, поважала і одночасно відчувала нескінченно ніжні почуття.  В той же момент, усвідомлювала, що цей завжди м’який і трепетний з нею чоловік, на полі бою командує військами та бореться на смерть.  Його рука ніколи не здригнеться, як учора здригнулася її.  Але як би вона не намагалася, їй не вдавалося роздивитися жорстокості в блакитних очах лицаря.  Може справа в ній, а може її справді там немає.  Відповідь це питання залишиться таємницею.

 Дружина потай під столом торкнулася його руки і командувач відразу до неї повернувся, перервавши розмову з одним із гостей.

 -Так, люба? – Запитав поправляючи прядку чорного волосся, що вибилася з її зачіски.

 -Я мабуть вас залишу.  Пройдусь у саду.  Тут душно.- сказала так, щоб чув тільки він.

 -Ні, не ходи одна зараз.  Ходімо разом.- так само тихо відповів чоловік і, вставши з-за столу, подав їй руку.

 -Дякую всім, продовжуйте без нас, – сказав голосно в зал і вийшов з дружиною через бічні двері.

 

  Молодята крокували по м’якій зеленій траві під руку, іноді киваючи у привітанні знайомим, що проходять повз.  Ранкове повітря протверезило і освіжало.

 – Як тільки я знайду княжну ми поїдемо в місце з більш приємними людьми, – сказав їй лицар.

 -Не хвилюйся про це.  Я звикла і не чекаю, що мене приймуть та полюблять.  Зрештою насильно милий не будеш.

 -Але ти не маєш терпіти такого відношення.

 -Я І не терплю.  Просто не зважаю.  Ти краще скажи, що тепер робитимеш з Францескою.

 -Поки нічого.  Вона жінка, що чекає на дитину.  Я не буду чоловіком якщо зараз нашкоджу їй.  Але я не забуду цього.

 -Я і не сподівалася. – гірко посміхнулася дружина. Звичайно він не забуде спробу вбивства в день власного весілля!

 -Ні-ні, тобі я пробачив все з першої секунди і ніколи не посмію нагадати.  Але Францеска вирішила вести брудну гру.  Не встигла ступити до Цинтри, як уявила себе господинею.  Якщо спустити таке з рук, вона йтиме далі.

 Морріган кивнула головою.

 -Вона впливає на Фрінгілью.  Намагається маніпулювати її почуттями.

 -Я бачу це, але не зрозумію чому.

 -Їм трьом у гробниці були видіння.  Францесці, Фрингільї та Єнніфер.  Кожен побачив щось своє і кожен отримав вказівки, які вони тепер дотримуються.

 -Ти не пішла з ними?

 -Ні звичайно.  Я спостерігала з лави запасних на випадок якщо вони не повернуться.

 -І ти віриш цим вказівкам?

 -Ні, і всі вони мене за це засуджують.  Францеска волає, що це була сама Етліна.  Але якщо відкинути їхній відчай і глянути правді в очі, можна прийти лише до думки, що якщо щось закрите під землею у стародавній гробниці, то краще йому сидіти там й далі.  Тому що на все є причини.

 -Думаєш вони одержимі?

 -Хіба що своїми бажаннями.  Розумієш, моє чаклунство трохи відрізняється від інших чарівників, що є тут.  Воно більш темне та складне.  І якби в них щось було не так, я відчула б.

 -Темне?  Морріган, та ти ж промінчик світла. – Чоловік зупинився і м’яко поцілував її в лоб.

  Дрібком побачив за її спиною, на відстані якогось жахливого однорукого ельфа з недобрим поглядом, але не надав йому значення.  Що може зробити цей каліка?

 -Як-небудь я покажу тобі його.  Сподіваюся не скоро.  Приємного там мало.

 -Довгі місяці мене катували чародії, намагаючись залізти до мене в голову, – посміхнувся Кагир. – Боюся після цього я готовий до багатьох неприємних речей.

 -Не хочу бути в твоїх очах…

 Вона не домовила.

 -Ти в них завжди будеш найкращою.  Що б не сталося, – перебив її командувач.

 

 Кілька генералів, служниць і ельфів, включаючи Генвігена, зібралися в невеликому кабінеті.  Таємно.  Їх усіх непокоїло одне.  Нова графиня.

 -Позбутися її, як дворової дівки і справа з кінцем! – Промовила рудоволоса покоївка.

 -Погрожувати ти розумна, а якщо до справи?  Вона зламає тобі кожну кістку в тілі клацанням пальців та словом.  Полізеш на чаклунку з ножем? – фиркнув генерал.

 -Якби можна було перешкодити її чарам, тоді справа за малим.  Битися вона не вміє, та ніколи й не боролася.  Лише чаклує та з лука стріляє.  Якби не перше, хоч сьогодні ніж у серце й тіло в мішок, – сказав однорукий ельф.

 -А взагалі-то це можна організувати. – посміхнувся рудобородий чоловік у обладунках.  Тимчасово, але нам цього вистачить.

 – Сьогодні ввечері вона як завжди піде хлюпатися у ванній. – обізвалася служниця.  Якщо за рогом її хтось підстереже і не дасть закричати, то справа як на мене вже зроблена.

 

  Увечері Кагир і Морріган грілися біля каміна під час обіймання на великих подушках.  Обговорювали справи та ділилися ідеями.  Милувалися одне одним, виявляли ласку.  Це був їхній перший сімейний вечір, не вкрадений в обставин, а необхідний по всіх законах світу.  Слуга вже пішла наповнювати ванну для графині, а та переодяглася в білий шовковий халат і сиділа в очікуванні стукоту у двері.

 -Якщо трохи пізніше я приєднаюся до тебе, ти не будеш проти? – Прошепотів їй на вухо чоловік.

 -Звичайно не буду, мій срібний.- Легенько торкнулася губами його щоки.

 -Не думай що я ревнивець, що не дає ступити тобі і кроку.  Я знаю, на що здатні люди, і я боюся як би тобі не завдали зла.

 -Я чарівниця, Кагир.  Усі думають, що я перетворю їх на жаб у разі образи.  Вони не ризикуватимуть. – Погладила його по руці і посміхнулася.

 У двері постукали і Морріган вивільнилася з обіймів чоловіка.

 Він провів її відчайдушно захопленим і закоханим поглядом, а потім відкрив поруч книгу, що лежала, щоб скоротити час.

 

  Руда служниця сьогодні мабуть була у відмінному настрої, адже навіть побажала Морріган доброго вечора і назвала “Леді”.  Ельфці це зігріло душу і трохи потішило.  Чорноволоса дівчина і покоївка з оберемком рушників у руках неквапливо крокували тінистим коридором.  Нічого не віщувало лиха, поки вони не дійшли до повороту.  Раптом слуга впустила рушники і вони зупинилися.

 -Пані пробачте.- Тут же вимовила руда дівчина і нахилилася.

 -Та нічого.  Давай помо… – Морріган не домовила.

 В момент покоївка різко вирівнялася і кинула їй в обличчя якийсь порошок, що миттю розлетівся всюди.  Не встигла графиня промовити і звуку як хтось ззаду закрив їй рота рукою і потяг на себе.  Ельфка намагалася створити елементарне заклинання чи вирватися з рук, але все було марно.  У світлі смолоскипа її притиснули до стіни і тоді вона спромоглася розглянути нападників: якийсь мужик із робітників, ельф із наближених до Францески, Генвіген і звичайно ж її руда служниця.  У німому нападі паніки жертва озирнулася на всі боки в пошуках хоч однієї живої душі, здатної прийти на допомогу.  Але таких не було.

 -Що не виходить чаклувати, відьма? – Усміхнулася покоївка.

 -Тихо, Майя, встигнеш ще поглумитися. – Цикнув на неї мужик.

 Здоровий ельф тримав її біля стіни і дивився повним рішучості поглядом.

 -Двімеритовий пил. – Генві підійшов впритул до неї і зловтішно посміхнувся. – Ти вже думала, що я тобі пробачу все?  Я пробачив би… я вибачив, поки ти не обкрутила цього виродка командувача і не вискочила за нього заміж.  Ти зрадила весь наш рід! – єдиною рукою він схопив її за комір халата і з силою рвонув на себе з тріском розриваючи тканину і оголюючи тіло.

 Частково знерухомлена і з заткнутим ротом, Морріган спробувала прикритися хоч якось, але її вдарили під дих.

 -Соромно? – Розсміялася Майя.- а стрибати в ліжко командувача соромно не було?  На твоєму місці могла бути я, я могла стати графинею.  І я була б кращою!

 -Навчись спочатку власне ім’я читати і писати, потім у графині міть. – Прохрипіла ельфка, ловлячи ротом повітря.

 Чоловік тут же вдарив її по обличчю, розбиваючи губи та ніс у кров.

 Їй знов закрили рота долонею, щоб не дати промовити і звуку.  Потім знову вдарили і знову.  По ребрах, у живіт, куди рука потрапила.  Не стільки для того, щоб знешкодити її, скільки щоб відвести душу.  Потім міцний ельф притис її голову до стіни, а в руках Генвігена блиснув кинджал.

 

  Кагир відклав книгу і взяв під руку халат, щоб надіти після ванної.  Легкою та розв’язною ходою вийшов у коридор.  Передчував неймовірно красиве видовище і проведення часу.  Але його думки обірвав несамовитий крик, що змусив серце стиснутись.  Це кричала Морріган.  Точно вона, він би навіть її зітхання впізнав у натовпі, не те що крик.  І він побіг на звук що було сил.  Біг, поворот, зупинка.  Одяг випадає із рук.

 Його погляду відкрилася картина, що приводить у сказ і сліпу лють.  Його дружина в залишках розірваного халата притиснута до стіни двома ельфами, поки служниця та робітник із задоволенням за цим спостерігали, сторожуючи щоб ніхто не підійшов.  Обличчя та шия нещасної в крові, рота заткнуто чоловічою долонею.  В єдиній руці іншого ельфа закривавлений кинджал, а на підлозі валяється відрізаний шматочок гострого вуха.

 

 Побачивши його руда покоївка, просто втекла в страху.  І він не став за нею гнатися.

 -Варта! – гаркнув Кагир щосили.

 Однорукий ельф із кинджалом одразу кинувся на командувача, що було ідіотством.  Умілий воїн одним рухом вибив у каліки зброю і перехопивши клинок, штовхнув його ногою.  Генвіген повалився спиною на кам’яну підлогу і, вдарившись головою, відключився.  Другий ельф помилково вирішив, що повний набір рук принесе йому перемогу.  Декілька сильних рухів і він теж падає поруч.  Чоловіка з робітників уже схопила варта, яка нарешті прийшла на поклик.

 -У темну цих виродків.  І знайдіть руду покоївку.  Майя начебто звуть.  — Процідив крізь зуби солдатам.- її їм в компанію.

 

 Кагир кинувся до дружини, і підібравши свій кинутий халат з підлоги, укутав її.  Оглянув з прискіпливістю лікаря і зазирнув у заплакані очі.

 -Вранці їх стратять, моя радість.  Я принесу тобі їхні голови. Кожну.

 

 Вона лише шоковано тулилася до нього, як загублене кошеня і щось бурмотіла в істериці.  А він несамовито гладив її по голові, з кожним разом помічаючи червону кров на своїй долоні.