Востаннє…

     В «Альтанці Привида» звична атмосфера — приємна музика на фоні, гомін людей, а в повітрі витає аромат смачнючих страв із морських делікатесів. Проте, в окремому залі, який був замовлений завчасно прекрасною жрицею храма Нарукамі, обстановка була вкрай напружена. Аяка вимушено посміхається, намагаючись хоч якось розрядити атмосферу, але важке, ніби наелектризоване повітря, сильно тиснуло на неї. Аято дивився в вікно, ніби все, що відбувається навколо — його не стосується, іноді відповідаючи на саркастичні жарти Міко такими ж колючими фразами. Вони явно намагались зачепити одне одного за живе, тільки сліпий не помітив би це. Тим не менш, Аяка все ще вдавала, що дана зустріч — не вимушена міра комісії Яшіро з головною редакторкою «Видавничого дому Яе», щоб обговорити організацію свята Іродорі, а зустріч старих друзів.

— Та що ви кажете, — на обличчі Міко грає посмішка, проте її погляд був гострим, наче лезо, — як на мене, ви взагалі не маєте ніякого права втручатись в справи мого видавництва. Не стрибайте вище голови, пане Камісато.

— Що ви, пані, — поблажливо хмикнув чоловік, — як я можу. Я всього лиш піклуюсь про проведення такої прекрасної події, як і повинен голова комісії Яшіро.

— Так, гаразд, — Аяка підвелася зі свого місця, — як ви дивитесь на те, щоб наочно показати моєму старшому брату свої ідеї з питань організації Іродорі? Сидячи в чотирьох стінах цього ресторану і тільки приблизно уявляючи Ваш план, пані Міко, далеко ми не просунемось. Правда, — дівчина робить легкий, витончений помах своїм віялом, — я вимушена покинути вашу прекрасну компанію. Тома, напевно, вже зачекався на мене.

Аято хочеться сказати сестрі «не залишай мене наодинці з цією відьмою», проте він лише глубоко вдихає повітря та рахує до десяти, щоб заспокоїти нерви. За ці неймовірно довгі десять секунд, дух Аяки вже встиг вивітритись, а повітря, здавалось, іскрилось від струму. Зате, тепер їм не потрібно вдавати з себе привітних та доброзичливих.

— Що ж, думаю, нам в першу чергу варто поплисти на острів Ріко, — встає Аято, і нарешті наважується кинути погляд на редакторку. Та виглядала похмуро, ніби задумавшись про щось своє, особисте, вертіла в руках чашкою чаю, розглядаючи візерунки. Вона ніби не бачила і не чула чоловіка, що дозволило йому кілька секунд поспостерігати за нею.

— Кхм, — через коротку паузу подав він голос, — З тобою все гаразд? Можливо, нам варто перекласти прогулку по Ріко на завтра?

— Аято… — жінка переводить погляд у його вічі. Чашка з її рук переходить знов на стіл, а сама вона підводиться, зробивши маленький крок в сторону голови клану Камісато.

— М?

— Я б хотіла розслабитись сьогодні. Хочеш допомогти?

Її рука торкається грудної клітки чоловіка, а пронизливий лисячий погляд ніби просочується крізь шкіру.
Аято хапає кіцуне за зап’ястя та підводить до лиця, ніжно торкаючись його устами.

— Впевнена?

— Так. Це останній раз.

Аято знає, що це брехня. Минулого місяця теж був останній раз. І позаминулого. І ще рік тому.
Але вони знову і знову продовжують брехати одне одному та, в першу чергу, собі, що на цьому все закінчиться.

— Як скажеш, дорогенька.

Ця жінка дратує. Вона така високомірна, хитра, і ніби знає все про всіх. Іноді, Аято здається, що вона вміє читати думки. Яе Міко бачить почуття людей, читає їх, як відкриті книги, та про її почуття не знає ніхто. Ця невідомість зводить з розуму.
Так хочеться огризнутись, вколоти словом, та Міко виглядає такою вразливою, що Аято на секунду замирає. Торкається щоки так, наче вона зроблена з кришталю, спускається пальцями до підборіддя, недбало зачіпаючи губи.
Губи Яе Міко як окремий вид мистецтва — світло-коралові, м’ягкі та солодкі, як мед. «Вони точно ядовиті», — проноситься в голові чоловіка. Він справді здивований, чому ще досі не помер від того яду.

Попри все, він нахиляється, лине до них, зціловуючи видих кіцуне. Думає, що навіть якщо помре від отрути, яка поширюватиметься з кожною секундою все більше і більше, то нічого страшного, воно того було варте. Заривається долонею в рожеве волосся, перебирає прядки, що пахнуть цвітом сакури. І цілує так, наче відпустивши — його життя в ту ж мить обірветься.

На язику відчувається смак крові, а нижню губу охоплює пронизливий біль — ця негідниця прокусила її, та ще й сміється прямо в уста.

— А тобі і пальця в рот не клади, знову за своє, — вишіптує Аято скрізь усмішку, — боюсь, ти не тільки його відкусиш, а ще й потім горло перегризеш.

— Хто зна, — відповідає, — а ти ризикни перевірити.

Її перлинні губи спускаються прямісінько на шию, цілують міліметр за міліметром, ніжно, наче пелюстки троянд, після чого слідує раптовий укус — і справді, як же Аято міг забути, що у троянд є шипи.

— Ми зробимо це прямо тут? В твоєму улюбленому ресторані? — питає чоловік крізь тихий стогін, коли зуби кіцуне впиваються в тонку шкіру.

— А в тебе є кращі варіанти? Все одно цей зал замовлений на весь вечір, нас ніхто не потривожить.

— Навіть якби і хотів запропонувати щось інше, боюсь, ідей нуль, в голові зовсім пусто…

— Та хто б сумнівався, це твій звичний стан.

І знову вона шпигає словами, не жаліючи. Що сказати на таке? Аято теж не знає, тому підхоплює жінку за стегна, усаджує на стіл, зовсім неакуратно відсуваючи на край чайний сервіз.

— Розведи ноги, — наказує він, і Міко одразу ж слухається. Навіть дивно, що ця дика лисиця може іноді бути такою покірною.

Аято проводить рукою по її бедрам, злегка стискаючи, що залишало невеликі рожеві плями від його пальців на блідій шкірі. Забирається вище, ніби випадково зачіпає лоно, продовжуючи вести долонею до живота.
Міко підглядує крізь опущені повіка, ніби вивчає своїм поглядом його зусереджене обличчя. Ловить його руку, що досі виводила візерунки на її тілі, переплітає пальці. Раптом вона подається тілом вперед, викрадаючи черговий поцілунок.

— Яка нетерпляча, — посміюється чоловік, плавно опускаючись на коліна. Коротко торкається губами стегна, знов і знов, прокладаючи губами доріжку до самого лона.
Перший дотик язиком вибиває з її уст тихе скиглення. Вона запускає руку в його світле волосся, трохи потягує, ніби навмисно намагається зробити боляче.
Міко ніколи не зізнається, як сильно любить такого роду пестощі. Як обожнює, коли Аято ніжно обводить язиком клітор, заставляючи її вигинатись в спині від насолоди. Як її заводить, коли він проводить вздовж вульви своїми тонкими, довгими пальцями, плавно входить одним всередину. Потім додає ще один, обережно розтягуючи піхву для проникнення.
Вони обоє тонуть в цій прелюдії, віддаються моменту, бо це ж «востаннє». Напевно.

Підвівшись, Аято знов впивається в губи Яе, передаючи смак насолоди з уст в уста. Він опирається долонями об стіл з аралії, нависає над жінкою, через що тіло Яе Міко здається ще більш крихким, ніж є насправді.
Міко і правда виглядає чарівно: її почервонілі від збудження щоки, збите дихання та приспущене кімоно, що оголює шию та частину грудей.

Намилувавшись картиною, що постала перед ним, Аято лине до розкутого тіла кіцуне, ближче і тісніше. Повільно вводить член, так, щоб не причинити їй болю. В цей момент, здається, вони обоє одночано забули, як дихати. Хотілося злитись воєдино, стати одним цілим. Все ж, вони обоє скучили, хоча нізащо не скажуть про це одне одному.
Після повного проникнення, вони замирають на кілька секунд, переплітаючи пальці. Як тільки Міко звикає, вона злегка запускає нігті в спину чоловіка, тягне його до себе, безслівно змушує рухатись.
Аято впивається пальцями в боки кіцуне, пришвидшуючи темп з кожним поштовхом стегон. З опухлих від поцілунків уст жриці час від часу зривались солодкі стогони, які ставали все голоснішими і протяжнішими.

— Міко… — зове її осиплим голосом, наче шепотом, обійнявши, — я…
— Замовкни, — здається, вона зараз потоне в цих тягучих відчуттях, — ах… просто замовкни, Камісато Аято.

Попри грубі слова, Аято може поклястись, що в очах жінки промайнула ніжність. Чи зрозуміла вона, що він хотів сказати? Саме тому вона зупинила його? І правда, що ж він нести тут збирається… Це просто секс, це нічого не значить, це точно востаннє…
     «Я кохаю тебе» залишається висіти в повітрі невисловленим, змішуючись з запахом поту і збуджених тіл.
    «Я кохаю тебе….»
    «Я справді кохаю тебе, Яе Міко, навіть якщо ти просто нестерпна.»

Ще кілька рухів, і Міко вигинається в спині на піку насолоди. Її тіло поглинає приємне тепло, що супроводжується пульсаціями в області вульви, після чого жінка розм’якає в руках Камісато. В слід за нею, пік насолоди наздоганяє і самого Аято, вибиваючи з його уст тихий рик.

Вони тонуть в обіймах одне одного. Волосся чоловіка лоскоче шию Міко, а запах спітнілих тіл заповнює легені. Хочеться зажмуритись, заритись в його волосся сильніше, і лежати так кілька годин. Проте, їм потрібно привести себе до ладу і розійтись, забувши про те, що трапилось в цих чотирьох стінах.

Здається, прогулка по острову Ріко і справді переноситься на наступний день.

— То… — на видоху запитує Аято, — це було востаннє?

— Ну звісно, — пирхає кіцуне, поправляючи розпатлане волосся.

Аято, ледь стримуючи посмішку, промовляє:

— Як скажеш, дорогенька.

А в голові яскравими ієрогліфами пробігає: «Десь це я вже чув…»